26 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/2493/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
позивача: Фурман О.С.,
відповідача: Невмержицький В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна газова компанія"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025
та рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024
у справі № 910/2493/24
за позовом Акціонерного товариства "Банк Альянс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна газова компанія"
про стягнення 155 316 815, 04 грн,
Акціонерне товариство «Банк Альянс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» про стягнення 155 316 815, 04 грн, з яких: 135 580 000, 00 грн - прострочена заборгованість по кредиту, 19 736 815, 04 грн прострочена заборгованість за процентами.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами за договором №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022 із урахуванням внесених до нього змін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 (суддя Кирилюк Т.Ю.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 (колегія суддів у складі: Михальська Ю.Б. - головуючий, Мальченко А.О., Тищенко А.І.), позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по кредиту в розмірі 135 580 000, 00 грн та заборгованість за процентами в розмірі 19 736 815, 04 грн.
Судами обох інстанцій встановлено, що 28.01.2022 між Акціонерним товариством «Банк Альянс» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» (позичальник) укладено договір №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком, відповідно до пункту 1.1. якого позивач, на положеннях та умовах цього договору, у випадку виникнення у відповідача потреби здійснення платежів понад залишок коштів на його поточному рахунку в AT «БАНК АЛЬЯНС», надає відповідачу право для фінансування власної господарської діяльності (здійснення оплати розрахункових документів відповідача та інших платежів) здійснювати перерахування грошових коштів в обсягах, що перевищують фактичні залишки коштів на поточному рахунку відповідача з виникненням при цьому дебетового сальдо за зазначеним поточним рахунком, в межах ліміту, передбаченого цим договором.
Дебетове сальдо, яке зафіксоване на поточному рахунку на кінець поточного операційного дня, вважається заборгованістю за овердрафтом.
Кредитування позичальника у формі овердрафт здійснюється банком у межах ліміту та строку, встановлених згідно з цим договором, з періодом безперервного користування овердрафтом протягом строку кредитування.
Згідно з п. 1.2. договору №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком ліміт овердрафту за цим договором встановлюється в розмірі 135 000 000,00 грн.
Строк користування овердрафтом за цим договором встановлюється сторонами до 26.01.2023 (включно) (пункт 1.4. договору №57827-О/02).
У розділі 3 договору №57827-О/02 узгоджені умови надання та погашення овердрафту, сплата процентів.
Листом вих. №16 від 27.01.2023 відповідач звернувся до позивача з проханням щодо внесення змін до умов кредитування згідно Договору №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022 на таких умовах: вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія; ліміт - 142 580 000,00 грн; строк кредитування по 25.01.2024, дата оплати процентів - щомісячно до 15 числа, наступного за звітним та на інших умовах, визначених банком. Листом відповідач гарантував своєчасність погашення кредитної заборгованості.
27.01.2023 між Акціонерним товариством «Банк Альянс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» укладено договір про внесення змін №1 до договору №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022.
Відповідно до пункту 1.1. договору про внесення змін №1 від 27.01.2023 до договору №57827-О/02 від 28.01.2022 ліміт кредитної лінії становить 142 580 000,00 грн, зі сплатою 17% (сімнадцять) процентів річних за користуванням кредитним коштами, з кінцевим терміном повернення заборгованості - 25.01.2024 та на інших умовах, визначених кредитним договором.
Кінцевим терміном повернення заборгованості за цим договором є дата, зазначена в пункті 1.1. цього договору (пункт 1.3.1. договору про внесення змін №1 від 27.01.2023 до договору №57827-О/02 від 28.01.2022).
Пунктом 7.1. договору №57827-О/02 від 28.01.2022 погоджено, що договір набирає чинності з дати його укладання та діє до повного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором, в тому числі повного погашення відповідачем заборгованості за кредитом, процентами, комісіями, неустойками, іншими платежами/сумами, що підлягають сплаті відповідачем на користь позивача за цим договором.
Відповідно до пункту 1.2.1. договору про внесення змін №1 від 27.01.2023 до договору №57827-О/02 від 28.01.2022 у разі порушення строків повернення кредиту (в тому числі його частини згідно графіку зниження ліміту кредитування), що передбачені цим договором, процентна ставка за користування кредитом/кредитними коштами встановлюється в розмірі 27% річних і нараховується виключно на прострочену суму кредиту, починаючи з дня виникнення такого порушення та закінчуючи днем погашення простроченої суми кредиту (день погашення простроченої суми кредиту не враховується). Такий розмір процентної ставки є іншим розміром процентів (стаття 625 Цивільного кодексу України), що встановлений цим договором, в разі прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання по поверненню кредиту та/або його частини (в т.ч. після настання кінцевого терміну повернення заборгованості відповідно до пункту 1.3. договору), який погоджений сторонами.
Сторони усвідомлюють та підтверджують, що таке збільшення розміру процентної ставки не є зміною умов цього договору та/або зміною процентної ставки за цим договором, що здійснюється кредитором в односторонньому порядку, і, відповідно, не потребує укладення окремого договору про внесення змін до цього договору.
Відповідно до пункту 3.6. договору про внесення змін №1 від 27.01.2023 до договору №57827-О/02 від 28.01.2022 погашення кредиту здійснюється відповідно до графіку зниження ліміту кредитування, якщо графік не встановлений - відповідно до строків, визначених в пункті 1.1, відповідач здійснює шляхом перерахування коштів на рахунок, зазначений в пункті 1.1. цього договору.
Якщо останній день для сплати кредиту/траншів припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то зазначені платежі повинні бути здійснені в перший робочий день, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем.
У разі ненадходження платежів від відповідача у встановлені цим договором строки суми непогашених у строк платежів визнаються простроченими та наступного банківського дня перераховуються на рахунки простроченої заборгованості.
Згідно з пунктом 3.8. договору про внесення змін №1 від 27.01.2023 до договору №57827-О/02 від 28.01.2022 нарахування процентів по договору здійснюється щомісячно на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами, виходячи з процентної ставки у розмірі, визначеному в пункті 1.1 цього договору. При розрахунку процентів використовується метод «факт/факт», враховуючи перший день надання та не враховуючи день погашення кредиту.
Проценти нараховуються з моменту видачі кредиту до дати фактичного повернення кредиту за цим договором.
Відповідно до пункту 3.9. договору про внесення змін № 1 від 27.01.2023 до договору №57827-О/02 від 28.01.2022 у разі прострочення повернення заборгованості за кредитом, проценти нараховуються також на суму простроченої заборгованості за кредитом за весь період прострочення до моменту її повного погашення.
13.03.2023 між Акціонерним товариством «Банк Альянс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» укладено договір про внесення змін до договору №57827-О/02 від 28.01.2022.
Зазначеним договором від 13.03.2023 сторони домовилися пункт 3.10. розділу 3 «Умови та порядок надання і повернення кредиту. Сплата процентів». викласти у новій редакції:
3.10. Сплата позивальником процентів здійснюється в наступному порядку:
3.10.1. Проценти нараховані за користування кредитними коштами у періоді починаючи з січня по липень 2023 року включно сплачуються:
a) частина процентів у розмірі не менше 1 000 000,00 (один мільйон) гривень - щомісячно в термін з 1-го по 15-те число місяця, починаючи з березня 2023 року;
b) частина процентів, що залишилися до сплати - не пізніше 15 серпня 2023 року.
3.10.2. Проценти нараховані за користування кредитними коштами починаючи з серпня 2023 року по січень 2024 року - щомісячно в строк з 1-го по 15-те число місяця, наступного за звітним, в день, що є кінцевим терміном повернення заборгованості та /або у день остаточного повернення кредитних коштів.
Якщо дата сплати процентів за користування кредитом згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені в перший банківський день після такого вихідного або святкового дня.
У випадку порушення позичальником встановлених цих пунктом договору строків сплати процентів, сума несплачених в строк процентів вважається простроченою.
В разі наявності простроченої заборгованості за кредитом, проценти, які будуть нараховуватися за такою заборгованістю, будуть вважатися простроченими в день їх нарахування і віднесені на відповідні рахунки простроченої заборгованості.
Проценти, нараховані за останній період користування кредитом, сплачуються одночасно з погашенням кредиту.
Відповідно до пункту 5.2.7. договору про внесення змін №1 від 27.01.2023 до договору №57827-О/02 від 28.01.2022 позивач має право вимагати дострокового погашення всієї заборгованості відповідача за цим договором (в тому числі за рахунок звернення стягнення на предмет забезпечення), в т.ч. у випадку порушення відповідачем будь-яких умов цього договору та/або будь-яких інших зобов'язань за цим договором, зокрема, передбачених пунктом 6.1. цього договору.
Відповідач у випадках, передбачених кредитним договором, зобов'язаний достроково повернути всю заборгованість. У випадку вимоги кредитора про дострокове повернення заборгованості за цим договором позичальник зобов'язаний здійснити таке повернення/сплату впродовж 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня надіслання кредитором на адресу позичальника відповідного листа-повідомлення (вимоги) або в інший строк, що вказаний у такому листі-повідомленні (вимозі) (пункт 6.1.2. договору про внесення змін №1 від 27.01.2023 до договору №57827-О/02 від 28.01.2022).
Як вказує позивач, на виконання умов договору №57827-О/02 від 28.01.2022 банк виконав свої зобов'язання у повному обсязі, надавши відповідачу кошти в розмірі та на умовах, визначених кредитним договором.
05.09.2023 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою про усунення порушення вих.№31.1/2379. У вимозі позивач зазначив, що позичальником не виконуються взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами. Станом на 05.09.2023 (включно) загальна заборгованість за кредитним договором становить 152 592 017,58 грн, з яких:
142 580 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту;
2 058 620,82 грн - заборгованість за процентами, нарахованими за користування кредитними коштами у серпні 2023 року;
7 953 396,76 грн - прострочена заборгованість за процентами, нарахованими за користування кредитними коштами у квітні-липні 2023 року.
09.11.2023 банком на адресу позичальника було направлено лист-вимогу за вих.№31/3030 про дострокове стягнення заборгованості, в якій позивач, посилаючись на положення пунктів 5.2.7. та 6.1.2. кредитного договору, просив відповідача погасити заборгованість в термін до 23.11.2023. Станом на 09.11.2023 загальна заборгованість позичальника становить 157 240 516, 21 грн, з яких:
142 580 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту;
12 004 231,28 грн - прострочена заборгованість за процентами, нарахованими за користування кредитними коштами у квітні-вересні 2023 року;
2 656 284,93 грн - заборгованість за процентами, нарахованими за користування кредитними коштами за період з 01.10.2023 по 09.11.2023.
Позивач зазначає, що 16.01.2024 позичальником було здійснено часткове погашення заборгованості (тіла кредиту) у сумі 7 000 000,00 грн.
25.01.2024 сплив визначений договором термін повернення заборгованості.
Банк зазначає, що станом на 26.01.2024 загальна заборгованість позичальника за кредитним договором становить 155 316 815,04 грн, з яких:
135 580 000,00 грн - прострочена заборгованість по кредиту;
19 736 815,04 грн - прострочена заборгованість за процентами.
Зазначена заборгованість в добровільному порядку відповідачем не сплачена, у зв'язку з чим банк і звернувся до суду із позовом у даній справі.
З огляду на існуючу між сторонами розбіжність у розрахунках заборгованості по тілу кредиту і нарахованим процентам, під час апеляційного перегляду даної справи ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 було задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» про призначення експертизи у справі № 910/2493/24, призначено у справі №910/2493/24 судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
На вирішення експертизи поставлено такі питання:
- в якій сумі відповідно до розрахункових документів Акціонерного товариства «Банк Альянс» підтверджується загальний розмір кредиту, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» на підставі договору №57827-О/02 від 28.01.2022 (з додатками, додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього) за період з 27.01.2023 по 26.01.2024;
- в якій сумі документально підтверджується загальний розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» перед Акціонерним товариством «Банк Альянс» по поверненню основної суми боргу, отриманої по договору №57827-О/02 від 28.01.2022 (з додатками, додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього) за період з 27.01.2023 по 26.01.2024;
- чи відповідає наявний в матеріалах справи розрахунок позивача щодо заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» перед Акціонерним товариством «Банк Альянс» у розмірі 155 316 815,04 грн, умовам укладеного між вказаними сторонами договору № 57827-О/02 від 28.01.2022 (з додатками, додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього) за період з 27.01.2023 по 26.01.2024? Якщо не відповідає, навести правильний розрахунок;
- яку суму відсотків за договором № 57827-О/02 від 28.01.2022 було сплачено Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» на користь Акціонерного товариства «Банк Альянс» згідно наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» перед Акціонерним товариством «Банк Альянс» за період з 27.01.2023 по 26.01.2024;
- чи відповідає наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» перед Акціонерним товариством «Банк Альянс» умовам укладеного між вказаними сторонами договору №57827-О/02 від 28.01.2022 (з додатками, додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього) за період з 27.01.2023 по 26.01.2024 у частині нарахованих Товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» відсотків? Якщо не відповідає, навести правильний розрахунок;
- чи відповідає метод нарахування банком процентів за договором № 57827-О/02 від 28.01.2022 вимогам ст. 534 Цивільного кодексу України;
- чи відповідає вимогам чинного законодавства документальне оформлення операцій з надання кредитів, з повноти нарахування та сплати відсотків за користування кредитами за договором № 57827-О/02 від 28.01.2022.
За результатами проведеної у даній справі комісійної судової економічної експертизи експертами КНДІСЕ надано висновок від 15.09.2025 №12413/24-72/12414/24-71 (далі також Висновок).
За результатами проведеного дослідження експерти КНДІСЕ дійшли, зокрема, таких висновків:
- за наявними документами в матеріалах справи, загальний розмір заборгованості ТОВ «Міжнародна газова компанія» перед АТ «Банк Альянс» щодо повернення основної суми боргу за користування кредитними коштами згідно по договору №57827-0/02 від 28.01.2022 (з додатками, додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього) за період з 27.01.2023 по 26.01.2024, розрахунково підтверджується у сумі 135 580 000,00 грн (з врахуванням зменшення заборгованості по тілу кредиту на 7 000 000,00 грн, що не суперечить умовам п.3.12 договору від 27.01.2023 про зміни до договору №57827-0/02 від 28.01.2022);
- наявний в матеріалах справи розрахунок АТ «Банк Альянс» щодо заборгованості ТОВ «Міжнародна газова компанія» перед АТ «Банк Альянс» у розмірі 155 316815,04грн, відповідає умовам укладеного між вказаними сторонами договору №57827-0/02 від 28.01.2022 (з додатками, додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього) (в тому числі: заборгованість по кредиту у сумі 135 580 000,00 грн та по відсотках за користування кредитом у сумі 19 736 815,04 грн);
- за наявними документами в матеріалах справи ТОВ «Міжнародна газова компанія» на користь АТ «Банк Альянс» по відсотках за користування кредитними коштами по договору про надання Овердрафту за поточним рахунком №57827-0/02 від 28.01.2022 та договору про внесення змін №1 від 27.01.2023 до договору №57827-0/02 від 28.01.2022, сплачено грошових коштів в сумі 16 321 085,02 грн;
- наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості ТОВ «Міжнародна газова компанія» перед АТ «Банк Альянс» в частині нарахованих відсотків за користування кредитними коштами (зі сплатою 17% річних) за період з 01.01.2023 по 26.01.2024, у загальній сумі 19 736 815,04 грн, відповідає умовам договору №57827-0/02 від 28.01.2022 та договору про внесення змін №1 від 27.01.2023 до договору №57827-0/02 від 28.01.2022.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Банк виконав свої зобов'язання у повному обсязі, надавши відповідачу кошти в розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, однак відповідачем порушено зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором, тому у позивача наявні підстави для дострокового повернення всієї заборгованості. Відповідач у порушення умов договору та норм чинного законодавства з серпня 2023 року належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту та своєчасної сплати відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим в останнього виникла поточна заборгованість по кредиту в розмірі 135 580 000,00 грн та заборгованість за процентами в розмірі 19 736 815,04 грн, що також підтверджується розрахунком заборгованості станом на 26.01.2024. Суди зазначили, що відповідачем належними доказами обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано. Наведені у відзиві аргументи відносно неправильності розрахунків позивача є неприйнятними, оскільки ґрунтуються на припущеннях, а виокремлені розрахунки здійснено без відображення прорахування кредитної історії з урахуванням грошових операцій за спірним кредитним договором у цілому.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає про неправильне застосування ст. 534 ЦК України, оскільки судами не враховано, що черговість погашення вимог кредитора, встановлена цією статтею, не може застосовуватися у разі, якщо боржник чітко визначив призначення платежу в платіжному дорученні. Крім того, наголошується на необґрунтованому відхиленні апеляційним судом клопотання про проведення повторної судової комплексної економічної експертизи, що призвело до неповного встановлення фактичних обставин справи. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції вдався до «правового пуризму», надмірно формально застосувавши норми щодо процесуальних строків (ст. 119 ГПК України) та проігнорувавши об'єктивну необхідність залучення спеціальних знань для оцінки суперечливого висновку експерта. Також скаржник вказує на порушення принципів змагальності та рівності сторін (ст.ст. 2, 13, 42 ГПК України), оскільки суд продовжив розгляд справи та ухвалив рішення за відсутності представника товариства після технічного зриву відеоконференції з вини суду, чим позбавив сторону можливості представити свої докази.
Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
- судами не враховано висновків щодо застосування норми ст. 534 ЦК України у подібних правовідносинах щодо неможливості самостійного визначення кредитором порядку зарахування коштів за наявності чіткого призначення платежу, викладених у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №909/1141/18, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18, від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 04.06.2019 у справі №924/159/14;
- судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про призначення повторної експертизи для з'ясування обставин, що мають значення для справи, чим порушено вимоги ст.ст. 99, 100 ГПК України та не враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 20.12.2018 у справі № 916/2554/17, від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18, від 13.01.2022 у справі № 910/6552/20, від 09.03.2023 року у справі № 911/1708/18 (911/127/22), від 16.04.2019 у справі №912/3872/17 та від 20.08.2019 у справі №925/195/17, від 16.07.2024 у справі № 916/1689/23, від 12.11.2024 у справі №910/19983/21, від 05.07.2019 у справі №910/4994/18;
- судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин через недопуск представника до участі в засіданні (внаслідок технічних збоїв відеоконференції), що суперечить висновкам Верховного Суду щодо забезпечення права на справедливий суд та принципу рівності, викладеним у постановах від 20.10.2022 у справі №910/6441/21, від 03.02.2021 у справі № 761/38886/19 (провадження № 61-3263св20), від 15.09.2021 у справі № 174/814/19 (провадження № 61-18381св20), від 24.11.2021 у справі № 638/1020/21 (провадження № 61-6025св21), від 03.08.2022 у справі № 521/1825/21 (провадження № 61-4382св22).
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.04.2026 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 03.04.2026.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 31.03.2026 від Акціонерного товариства "Банк Альянс" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить залишити її без задоволення, а оскаржені рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2026 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна газова компанія" про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 у справі № 910/2493/24 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку та зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 у справі № 910/2493/24 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
У судовому засіданні 07.04.2026 оголошено перерву у справі до 14.04.2026, у судовому засіданні 14.04.2026 - до 19.05.2026. У судовому засіданні 19.05.2026 повідомлено, що ухвалення та проголошення судового рішення у справі № 910/2493/24 відбудеться 26.05.2026.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 25.05.2026 від ТОВ "Міжнародна газова компанія" надійшли пояснення у справі, які по суті є доповненням касаційної скарги. Разом з тим, відповідно до ст. 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Оскільки вказані пояснення подані поза межами строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції, вони долучаються до матеріалів справи, однак не враховуються при розгляді касаційної скарги. Подібний висновок викладено у п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14.
Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 26.05.2026 від ТОВ "Міжнародна газова компанія" надійшло клопотання про повернення на стадію пояснень учасниками справи, обґрунтоване необхідністю захисту процесуальних прав відповідача у зв'язку із залученням нового представника та потребою надання додаткових доказів технічного збою системи відеоконференцзв'язку в суді апеляційної інстанції. Представник зазначає, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 16.12.2025 мав місце технічний збій з боку суду (що підтверджується 21 спробою авторизації колишнього представника), внаслідок чого відповідача позбавили права на участь у засіданні та надання правничої допомоги. Наразі представником направлено запити до суду та інтернет-провайдерів задля отримання додаткових матеріальних підтверджень вказаних технічних проблем, а повернення на стадію пояснень, відповідно до статті 301 ГПК України, є єдиним способом забезпечити дотримання принципів рівності, змагальності сторін та пропорційності в процесі, оскільки оголошення судового рішення вже призначено на 26.05.2026. Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а відповідач у повному обсязі реалізував своє право на викладення правової позиції, детально зазначивши доводи та вимоги у тексті касаційної скарги, а його повноважний представник безпосередньо брав участь у судових засіданнях суду касаційної інстанції. Залучення відповідачем нового представника та самостійне направлення ним запитів інтернет-провайдерам після завершення розгляду справи по суті не є правовою підставою для задоволення клопотання, оскільки збір нових доказів на стадії касаційного провадження прямо заборонений ГПК України, а ризики своєчасності залучення адвокатів покладаються на саму сторону. Верховним Судом було створено рівні та необхідні умови для реалізації учасниками справи їхніх процесуальних прав, що повністю відповідає засадам рівності та змагальності сторін, закріпленим у статті 2 ГПК України.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник посилається, зокрема, на неврахування судами висновків щодо застосування ст. 534 ЦК України у подібних правовідносинах щодо неможливості самостійного визначення кредитором порядку зарахування коштів за наявності чіткого призначення платежу, викладених у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №909/1141/18, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18, від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 04.06.2019 у справі №924/159/14.
Так у постановах від 15.10.2019 у справі №909/1141/18, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18 містяться висновки, відповідно до яких у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Наведений вище алгоритм розподілу коштів урегульований в статті 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов'язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:
- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);
- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;
- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.
Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.
Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості.
Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Аналогічну правову позицію викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.
В свою чергу, судами обох інстанцій встановлено, що умовами договору №57827-О/02 у редакції від 28.01.2022, так і з урахуванням подальших змін до нього, Банк (кредитор) має право змінювати черговість погашення заборгованості, а тому зарахування Банком 7 000 000,00 грн у рахунок погашення тіла кредиту, а не процентів за користування кредитом відповідає як умовам кредитного договору, так і положенням статті 534 Цивільного кодексу України.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що вважати правомірним зарахування коштів у рахунок процентів замість основного боргу можна лише за умови доведеності факту «невизначеності» платежу боржником. Водночас судами не встановлено відсутності призначення відповідного платежу, а скаржником у касаційній скарзі вказаного не спростовано, а тому висновок судів про відповідність дій Банку положенням ст. 534 ЦК України є таким, що ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Що ж до посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про призначення повторної експертизи для з'ясування обставин, що мають значення для справи, чим порушено вимоги ст.ст. 99, 100 ГПК України та не враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 20.12.2018 у справі № 916/2554/17, від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18, від 13.01.2022 у справі № 910/6552/20, від 09.03.2023 року у справі № 911/1708/18 (911/127/22), від 16.04.2019 у справі №912/3872/17 та від 20.08.2019 у справі №925/195/17, від 16.07.2024 у справі № 916/1689/23, від 12.11.2024 у справі №910/19983/21, від 05.07.2019 у справі №910/4994/18, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки 03.11.2025 відповідач вже звертався до Північного апеляційного господарського суду з клопотанням про продовження строку та оголошення перерви у судовому засіданні, у якому просив суд продовжити сторонам строк для надання пояснень із урахуванням висновку комісійної судової економічної експертизи у справі №910/2493/24 та оголосити перерву у судовому засіданні.
У задоволенні даного клопотання судом ухвалою від 04.11.2025 було відмовлено, адже воно було заявлене зі значним пропуском встановленого судом в ухвалі від 25.09.2025 строку, у той час як згідно зі статтею 119 Господарського процесуального кодексу України за заявою учасника справи може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою.
Підстави, з яких відповідачем подане клопотання від 16.12.2025, аналогічні підставам, що були викладені у клопотанні від 03.11.2025.
Тобто судом уже вирішувалось питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення додаткового строку на надання пояснень щодо висновку судової експертизи.
По-друге, із долученої до клопотання копії Договору про проведення усної консультації, укладеного між відповідачем та ТОВ «НІСЕ ЕКСПЕРТИЗА», вбачається, що такий договір було укладено лише 18.11.2025, тобто теж за межами спливу строку на подання до суду письмових пояснень щодо висновку експерта. Наявності поважних причин неможливості укладення такого договору раніше відповідач не доводить.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на наведене суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача від 16.12.2025 про відкладення розгляду справи та встановлення додаткового строку для надання пояснень з урахуванням висновку експерта.
Враховуючи зазначене, клопотання відповідача про призначення у справі повторної судової експертизи також не може бути задоволене, адже фактично обґрунтоване тим, що на підставі Договору про проведення усної консультації, укладеного між відповідачем та ТОВ «НІСЕ ЕКСПЕРТИЗА», відповідач отримає рецензію, що стане підставою проведення повторної експертизи.
У цьому клопотанні відповідач також вказує на деякі недоліки висновку судової експертизи, однак, як уже наголошувалось, відповідні заперечення мали бути висловлені відповідачем та подані до суду у строк до 06.10.2025.
Також колегія суддів зазначила, що відповідно до частини 2 статті 107 Господарського процесуального кодексу України за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.
Колегія суддів наголосила, що сама по собі незгода однієї зі сторін з висновком експерта не є підставою для призначення повторної експертизи.
Водночас суд, дослідивши висновок комісійної судової економічної експертизи №12413/24-72/12414/24-71 від 15.09.2025, не побачив сумнівів у його правильності, про що буде зазначеного в мотивувальній частині постанови.
Відповідно, доводи скаржника щодо порушення судом принципів змагальності та безпосередності є необґрунтованими, оскільки призначення повторної експертизи є правом, а не обов'язком суду, а процесуальна "пасивність" сторони у встановлені судом строки не може нівелювати обов'язковість стадій судового розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 107 ГПК України, повторна експертиза призначається лише за наявності обґрунтованих сумнівів у правильності висновку. Суд апеляційної інстанції, дослідивши висновок №12413/24-72/12414/24-71, прямо зазначив про відсутність таких сумнівів. Сама по собі незгода сторони з результатом експертизи або її суб'єктивна оцінка висновку як «неповного» не є правовою підставою для призначення повторного дослідження. Суд не зобов'язаний спростовувати кожен суб'єктивний аргумент сторони, якщо загальний аналіз доказу підтверджує його належність та допустимість.
При цьому використання права на подання клопотання лише у грудні 2025 року (через два місяці після спливу строку) свідчить про те, що суд обґрунтовано застосував ч. 4 ст. 13 ГПК України, згідно з якою сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із невчиненням процесуальних дій. Поновлення строків без поважних причин порушило б принцип правової визначеності щодо іншої сторони (Банку).
В свою чергу, твердження про те, що суд мав «винести на обговорення» питання допиту експертів, суперечить принципу диспозитивності (ст. 14 ГПК України), оскільки суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі поданих клопотань. Оскільки скаржник не скористався правом вчасно заявити належне клопотання про допит експерта або призначення додаткової експертизи, суд не мав обов'язку ініціювати ці дії самостійно.
Також Верховний Суд зауважує, що суд оцінив експертизу в сукупності з іншими доказами, і та обставина, що висновок суду збігається з висновками експерта, не означає надання йому «наперед встановленої сили», а є результатом внутрішнього переконання суду після аналізу матеріалів справи.
Відповідно, апеляційний суд діяв у межах норм процесуального права. Відмова у задоволенні клопотання про повторну експертизу була вмотивована як відсутністю об'єктивних сумнівів у висновку, так і порушенням скаржником процесуальних строків.
Що ж до посилань скаржника на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин через недопуск представника до участі в засіданні (внаслідок технічних збоїв відеоконференції), що суперечить висновкам Верховного Суду щодо забезпечення права на справедливий суд та принципу рівності, викладеним у постановах від 20.10.2022 у справі №910/6441/21, від 03.02.2021 у справі № 761/38886/19 (провадження № 61-3263св20), від 15.09.2021 у справі № 174/814/19 (провадження № 61-18381св20), від 24.11.2021 у справі № 638/1020/21 (провадження № 61-6025св21), від 03.08.2022 у справі № 521/1825/21 (провадження № 61-4382св22), то колегія суддів зазначає, що вказані посилання не є релевантними.
При цьому колегія суддів звертається до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 10.03.2026 у справі № 920/1291/24 (тобто такому, що був прийнятий після подання касаційної скарги), враховуючи положення ч. 4 ст. 300 ГПК України, відповідно до яких суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Так у постанові Верховного Суду від 10.03.2026 у справі № 920/1291/24 вказано, що доказів того, що суд апеляційної інстанції під час проведення судового засідання здійснив запрошення/виклик представника відповідача-2 до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, як і доказів неможливості здійснення такого запрошення/виклику з технічних причин, у матеріалах справи не міститься, а тому Верховний Суд вбачає, що незабезпечення апеляційним господарським судом участі представника у судовому засіданні 22.10.2025 у режимі відеоконференції призвело до позбавлення сторони справи можливості реалізувати надані їй законом процесуальні права, що є одним з ключових принципів процесуальної справедливості.
Аналогічних висновків за подібних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 12.11.2024 у справі № 920/37/24, у якій зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази того, що суд апеляційної інстанції під час проведення судового засідання здійснив запрошення/виклик представника відповідача на її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, також відсутні докази того, що під час запрошення/виклику представника відповідача на його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції виникли технічні проблеми з інтернет зв'язком, що, у свою чергу, призвело б до неможливості з'єднання суду з представником відповідача, а тому виснував, що незабезпечення апеляційним господарським судом участі представника відповідача у судовому засіданні 18.09.2024 у режимі відеоконференції без вагомих на те підстав призвело до незабезпечення можливості стороні реалізувати надані їй законом процесуальні права, що є одним з ключових принципів процесуальної справедливості.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.
За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Господарське судочинство здійснюється з дотриманням таких принципів, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, що реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, що беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких належить і право надавати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.
У статті 197 ГПК України унормовано, що учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою.
Суд, який забезпечує проведення відеоконференції, перевіряє явку і встановлює особи тих, хто з'явився, а також перевіряє повноваження представників.
Використовувані судом і учасниками судового процесу технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення та звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового засідання, ставити запитання і отримувати відповіді, здійснювати інші процесуальні права та обов'язки.
Про це зазначено у частинах першій, сьомій та восьмій названої статті.
Аналіз процесуального законодавства свідчить про те, що воно не містить норм, які унеможливлювали б звернення до суду з єдиним (одним) клопотанням (заявою) щодо участі у всіх судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції, або передбачали звернення виключно з окремим клопотанням (заявою) щодо кожного судового засідання.
Водночас відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, перервання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
Тобто суд зобов'язаний забезпечити технічну можливість зі свого боку, але не несе відповідальності за якість інтернет-з'єднання представника або збої в роботі його обладнання.
Як вбачається з протоколу судового засідання, суд не проігнорував відсутність сторони, а неодноразово здійснював запрошення/виклик представника в системі відеоконференцзв'язку. Оскільки в матеріалах справи зафіксовані спроби суду відновити з'єднання, які не дали результату, суд мав усі законні підстави констатувати неявку представника з причин, що не залежать від суду.
Твердження скаржника про те, що він «не зобов'язаний доводити провину суду», суперечить ст. 74 ГПК України. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Якщо скаржник стверджує, що збій стався саме на боці суду (в системі ВКЗ), він має надати відповідне підтвердження (наприклад, відповідь від адміністратора системи «Електронний суд»). За відсутності таких доказів, посилання на порушення права на справедливий суд є безпідставним.
Відтак, апеляційний суд належним чином виконав вимоги процесуального закону щодо організації відеоконференції. Оскільки скаржником не доведено, що технічний збій стався не на його боці (що підтверджується безуспішними спробами суду здійснити повторний виклик), а ризик таких наслідків за законом несе сам учасник, судом не було допущено порушення принципу рівності сторін. Оскаржувана постанова прийнята на підставі наявних у справі матеріалів з дотриманням балансу між правами сторін та завданнями господарського судочинства.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного та місцевого господарських судів.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильне застосування судами норм матеріального права, підстав для скасування оскаржених судових рішень у касаційному провадженні немає, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна газова компанія" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2493/24 залишити без змін.
Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 у справі № 910/2493/24.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.