26 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 909/1044/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
позивача: Горбач А.М. (в режимі відеоконференції),
відповідача: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський завод "Промприлад" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2026
та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.11.2025
у справі № 909/1044/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський завод "Промприлад"
про стягнення штрафних санкцій в сумі 1 689 879, 98 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський завод «Промприлад» про стягнення 1 689 879,98 грн, з яких пеня у розмірі 1 053 688,15 грн та штраф у розмірі 636 191,83 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.01.2023 між сторонами був укладений договір №4600007069 про закупівлю послуг з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрат газу для забезпечення вимірювання малих витрат ГРС с. Вікторівка, ГРС с. Гіржове, ГРС с. Новоградівка, ГРС смт. Захарівка, ГРС с. Кубей, ГРС Казанка, ГРС Михайлівка, ГРС с. Баштанка). Відповідач допустив прострочення виконання робіт згідно з Графіком виконання робіт, у зв'язку з чим позивач на підставі п.10.2. договору нарахував пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасного виконання робіт та штраф за порушення строку виконання робіт більше ніж на 30 календарних днів в розмірі 7% від вартості несвоєчасного виконання робіт.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18.11.2025 (суддя Гула У.І.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 (колегія суддів у складі: Срипчук О.С. - головуючий, Кравчук Н.М., Матущак О.І.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 526 844,08 грн пені, 318 095,92 грн штрафу. Відмовлено у позові в частині стягнення 526 844,08 грн пені та 318 095,92 грн штрафу.
Судами обох інстанцій встановлено, що 08.12.2022 ТОВ «Оператор ГТС України» в електронній системі закупівель (платформа prozorro - https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2022-12-08-017669-a) розміщено оголошення про проведення відкритих торгів «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Миколаївського ЛВУМГ для забезпечення вимог ДСТУ ГОСТ 8.586.1-5:2009)». За результатами проведення процедури публічної закупівлі UA-2022-12-08-017669-a, переможцем визначено ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад».
13.01.2023 між ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» (замовник) та ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» (підрядник) укладено договір № 4600007069, відповідно до умов п. 1.1 якого підрядник за завданням замовника, відповідно до умов цього договору, зобов'язується на свій ризик надати послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Миколаївського ЛВУМГ для забезпечення вимог ДСТУ ГОСТ 8.586.1-5:2009) відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації (які, з урахуванням ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», норм ЦК України та ГК України, далі іменуються - роботи), а замовник - прийняти та оплатити такі роботи відповідно до умов цього договору.
Склад, обсяги, вартість робіт та строки визначені Технічними, якісними та кількісними характеристиками (Додаток №1), Договірною ціною (Додаток №2) та Графіком виконання робіт (Додаток №3), які є невід'ємною частиною Договору (п.1.2 договору).
Обсяги закупівлі робіт можуть бути зменшені, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника (п.1.3 договору).
Загальна вартість виконуваних робіт за цим договором, що є ціною договору згідно із Договірною ціною (Додаток №2) становить: 10 953 600,00 грн (десять мільйонів дев'ятсот п'ятдесят три тисячі шістсот гривень 00 коп.), в тому числі ПДВ 20% 1 825 600,00 грн (один мільйон вісімсот двадцять п'ять тисяч шістсот гривень 00 коп.) ( п.3.1 договору).
Оплата за цим договором проводиться в такому порядку:
Замовник протягом 30 (тридцяти) календарних днів, але не раніше ніж через 20 (двадцять) календарних днів з моменту прийняття робіт, що підтверджується актами приймання виконаних робіт та довідками про вартість виконаних робіт, перераховує на розрахунковий рахунок підрядника суму вартості прийнятих робіт.
При складанні актів приймання виконаних робіт та довідок про вартість виконаних робіт використовуються форми документів КБ-2в та КБ-3 (п. 3.3.).
Підрядник зобов'язується виконати роботи протягом 365 календарних днів з дати укладення цього договору з обов'язковим дотриманням погодженого із замовником Графіку виконання робіт (Додаток №3), що додається до цього договору та є невід'ємною його частиною (п. 4.1.).
Строки виконання робіт можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у цей договір у випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 4.2.).
Датою закінчення виконаних підрядником робіт вважається дата їх прийняття замовником в порядку, передбаченому розділом 5 цього договору. Виконання робіт може бути закінчено підрядником достроково за умови письмової згоди замовника (п. 4.3.).
Місце виконання робіт (надалі Об'єкт):
-ГРС с. Вікторівка, Одеська область, Ширяївський район, Вікторіваська с/р, комплекс будівель та споруд № 1 б/н;
-ГРС с. Гіржове Одеська обл., Роздільнянський р-н., Великомихайлівська селищна ОТГ (за межами с. Гіржове);
-ГРС с. Новоградівка Одеська обл., Одеська р-н., с. Новоградківка, вул. Виноградна,1б;
-ГРС смт. Захарівка Одеська обл., Роздільнянський р-н., Захарівська с/р., Комплекс будівель та споруд №1, б/н;
-ГРС с. Кубей Одеська обл., Болградський р-н., с. Кубей, вул. Кубейська 25;
-ГРС Казанка Миколаївська обл., Баштанський р-н, смт Казанка, вул. Водопровідна,51;
-ГРС Михайлівка Миколаївська обл., Миколаївський р-н., с.Михайлівка, вул. Олега Кошевого, 7;
-ГРС Баштанка Миколаївська обл., Баштанський р-н, м.Баштанка, вул.Промислова, 11-а (п.4.4.).
Передбачені цим договором роботи підрядник виконує в умовах діючого виробництва яке є об'єктом підвищеної небезпеки. При цьому підрядник виконує роботи не порушуючи режимів транспорту газу та роботи газотранспортної системи, вимог з промислової безпеки та охорони праці із залученням своїх висококваліфікованих фахівців з використанням сучасних технологій. Підрядник відповідає перед замовником за якість виконаних робіт та їх відповідність вимогам, установленим національними стандартами, будівельними нормами, локальними актами замовника іншими нормативно-правовими документами та умовами цього договору (п. 4.5.).
Передача виконаних робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актами приймання виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін (п. 5.1).
Акти приймання виконаних робіт та довідку про вартість виконаних робіт готує підрядник і надає його замовнику не пізніше 25 числа звітного місяця.
Разом з актом приймання виконаних робіт підрядник надає замовнику повний комплект виконавчої документації за звітний період, оформленої належним чином, відповідно до вимог чинних нормативах документів у галузі будівництва.
Замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів перевіряє достовірність отриманих акта приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт в частині фактично виконаних робіт, їх відповідність показникам якості, комплектність виконавчої документації, та у разі відсутності явних недоліків, підписує його в рамках цього ж строку, або направляє мотивоване заперечення проти такого підписання.
При прийманні виконаних робіт замовник може витребувати сертифікати/паспорти на застосовані матеріали, документи, що підтверджують, вартість матеріалів, розрахунки та інші витрат та іншу документацію, визначену чинним законодавством (п. 5.2.).
Замовник допускає підрядника на об'єкт (зазначені в п. 4.4. договору) для виконання робіт згідно з пп. 7.1.1. договору (п. 6.2.).
Роботи вважаються прийнятими замовником в повному обсязі шляхом підписання замовником та підрядником без зауважень останнього акту приймання виконаних робіт та за умови наявності підписаних всіх актів приймання виконаних робіт за цим договором (п. 6.18.).
Замовник приймає повністю виконані (завершені) роботи. Невиконання, неналежне виконання, часткове виконання робіт підрядником, вважається невиконанням робіт в цілому. В цьому випадку замовник має право вимагати повернення грошових коштів, якщо вони були сплачені за роботи, та вимагати відшкодування в повному обсязі понесених збитків (п. 6.19.).
Замовник зобов'язаний (п. 7.1.): допустити підрядника на об'єкт для проведення робіт з дотриманням вимог внутрішніх документів щодо охорони праці та допуску працівників сторонніх організацій та відвідувачів для виконання робіт (завдань) на об'єктах ТОВ "Оператор ГТС України". Письмово повідомити підрядника про надання йому Допуску (п.7.1.1.); приймати виконані роботи згідно оформлених в установленому договором порядку актів приймання виконаних робіт (п.7.1.2.).
Підрядник зобов'язаний (п. 7.3.): виконати якісно та у встановлені графіком виконання робіт (Додаток №3) строки роботи відповідно до технічних, якісних та кількісних характеристик (Додаток №1), ДБН та іншої нормативної документації (п. 7.3.1.); протягом 5 (п'яти) робочих днів після підписання цього договору надати замовнику заяву за встановленою формою та необхідний перелік документів для отримання допуску персоналу підрядника відповідно до вимог внутрішніх документів щодо охорони праці та допуску працівників сторонніх організацій та відвідувачів для виконання робіт (завдань) на об'єктах ТОВ "Оператор ГТС України" (п. 7.3.3.).
Жодна зі сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов у разі настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантин, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (п. 8.1.).
Сторони протягом 10 (десяти) календарних днів повинні сповістити одна одну про початок обставин непереборної сили (форс-мажору) у письмовій формі. Повідомлення про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажору) та строк їх дії підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України (п. 8.2.).
Неповідомлення або несвоєчасне повідомленій однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним договором зобов'язань внаслідок дії обставин непереборної сили та/або не надання сертифікату Торгово-промислової палати України, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань (п. 8.3.).
У випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п. 10.1.).
У випадку несвоєчасного виконання робіт, передбачених графіком виконання робіт (Додаток №3), до підрядника застосовуються штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,1 % від вартості робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання робіт, а при порушенні строку виконання робіт більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно виконаних робіт (п. 10.2.).
Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє 365 календарних днів. В частині гарантійних зобов'язань договір діє до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків до їх повного виконання (п. 11.1.).
Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від виконання обов'язків взятих на себе за цим договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 11.2.).
Сторони домовилися про те, що з метою виконання умов договору будуть здійснювати обмін документами, як електронними документами у розумінні Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" (далі - електронні документи). Під "обміном електронними документами" сторони розуміють їх створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, підписання, використання тощо за допомогою системи електронного документообігу. що визначена у п. 13.6. договору (п. 13.1.).
Сторони домовились здійснювати обмін електронними документами, у тому числі створювати, пересилати та підписувати електронні документи, із застосуванням визначеної у цьому пункті договору системи, яка забезпечує обмін Електронними документами (далі - Система електронного документообігу): комп'ютерна програма "система зовнішнього обігу електронних документів «DEALS» та відповідно до положень «Про електронні довірчі послуги» (п. 13.6.).
Відповідно до Графіку виконання робіт (Додаток № 3), види робіт передбачені договором розділені на 3 окремі послідовні етапи із різними строками їх виконання, а саме:
Етап 1 «Обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації» граничний термін виконання робіт 120 календарних днів;
Етап 2 «Виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, будівельно - монтажні роботи, електромонтажні роботи» граничний термін виконання робіт 300 календарних днів;
Етап 3 «Пусконалагоджувальні роботи та здача в об'єкта в експлуатацію» граничний термін виконання робіт 365 календарних днів.
На підтвердження виконання робіт сторони підписали такі акти приймання:
- Акт № ПП00-00059/1 від 05.03.2024 приймання виконаних будівельних робіт і Акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт № ПП00-00059/2 від 05.03.2024, ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» виконано роботи на ГРС Казанка згідно пункту (етапу) 2 Графіку виконання робіт (Додаток № 3) на суму 158 253,08 грн та 914 236,92 грн - 05.03.2024 (роботи на ГРС Казанка виконані із затримкою на 116 днів);
- Акт № ПП00-000036/1 від 06.03.2024 приймання виконаних будівельних робіт і Акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт № ПП00-000036/2 від 06.03.2024, ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» виконано роботи на ГРС Новоградівка згідно пункту 2 Графіку виконання робіт (Додаток № 3) на суму 299 551,06 грн та 845 230,18 грн - 06.03.2024 (роботи на ГРС Новоградівка виконані із затримкою на 117 днів);
- Акт № ПП00-00063/1 від 15.03.2024 приймання виконаних будівельних робіт і Акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт № ПП02-00063/2 від 15.03.2024, ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» виконано роботи на ГРС Вікторівка згідно пункту 2 Графіку виконання робіт (Додаток № 3) на суму 238 804,40 грн та 847 262,26 грн - 15.03.2024 (роботи на ГРС Вікторівка виконані із затримкою на 126 дні);
- Акт № ПП00-00065/1 від 15.03.2024 приймання виконаних будівельних робіт і Акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт № ПП00-00065/2 від 15.03.2024, ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» виконано роботи на ГРС Захарівка згідно пункту 2 Графіку виконання робіт (Додаток № 3) на суму 307 141,18 грн та 847 262,26 грн - 15.03.2024 (роботи на ГРС Захарівка виконані із затримкою на 126 дні);
- Акт № ПП00-00058/1 від 18.03.2024 приймання виконаних будівельних робіт і Акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт № ПП02-00058/2 від 18.03.2024, ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» виконано роботи на ГРС Кубей згідно пункту 2 Графіку виконання робіт (Додаток № 3) на суму 289 001,47 грн та 854 791,82 грн - 18.03.2024 (роботи на ГРС Кубей виконані із затримкою на 129 дні);
- Акт № ПП00-00064/1 від 20.03.2024 приймання виконаних будівельних робіт і Акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт № ПП00-00064/2 від 20.03.2024, ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» виконано роботи на ГРС Гіржове згідно пункту 2 Графіку виконання робіт (Додаток № 3) на суму 307 141,18 грн та 847 262,26 грн - 20.03.2024;
- Акт № ПП00-00066/1 від 01.02.2024 приймання виконаних будівельних робіт і Акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт № ПП00-00066/2 від 01.02.2024, ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» виконано роботи на ГРС Михайлівка згідно пункту (етапу) 2 Графіку виконання робіт (Додаток № 3) на суму 187 539,13 грн та 658 329,47 грн - 01.02.2024 (роботи на ГРС Михайлівка виконані із затримкою на 83 дні);
-Акт № ПП00-000030/1 від 09.02.2024 приймання виконаних будівельних робіт і Акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт № ПП00-000030/2 від 09.02.2024, ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» виконано роботи на ГРС Баштанка згідно пункту 2 Графіку виконання робіт (Додаток № 3) на суму 303 692,48 грн та 605 581,86 грн - 09.02.2024 (роботи на ГРС Баштанка виконані із затримкою на 91 день);
- Акт № ПП00-00072/1 від 21.02.2024 приймання виконаних будівельних робіт і Акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт № ПП02-00072/2 від 21.02.2024, ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» виконано роботи на ГРС Баштанка згідно пункту 2 Графіку виконання робіт (Додаток № 3) на суму 34 353,38 грн та 254 357,58 грн - 21.02.2024 (роботи на ГРС Баштанка виконані із затримкою на 103 дні);
- Акт № ПП00-00074/1 від 21.02.2024 приймання виконаних будівельних робіт і Акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт № ПП00-00074/2 від 21.02.2024, ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» виконано роботи на ГРС Михайлівка згідно пункту 2 Графіку виконання робіт (Додаток № 3) на суму 28 075,70 грн та 254 357,58 грн - 21.02.2024. (роботи на ГРС Михайлівка виконані із затримкою на 103 дні);
- Акт № ПП00-000359 від 09.09.2024 приймання виконаних будівельних робіт ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» виконано роботи на ГРС Казанка згідно пункту 2 Графіку виконання робіт (Додаток № 3) на суму 32 735,32 грн - 09.09.2024 (роботи на ГРС Казанка виконані із затримкою на 304 дні).
ТОВ «Оператор ГТС України» було направлено до ПрАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» претензії про сплату у пені у розмірі 1 053 688,15 грн та штрафу у розмірі 636 191,83 грн за порушення умов договору: № 9 від 11.04.2024 ТОВВИХ-24-5517 про нарахування пені за несвоєчасне виконання робіт з вимогою сплатити нараховану пеню та штраф на суму 374 619,03 грн ; № 10 від 29.04.2024 ТОВВИХ-24-6624 про нарахування пені за несвоєчасне виконання робіт з вимогою сплатити нараховану пеню та штраф на суму 1 307 011,65 грн; № 17 від 16.12.2024 ТОВВИХ-24-19477 про нарахування пені за несвоєчасне виконання робіт з вимогою сплатити нараховану пеню та штраф на суму 8 249,30 грн.
Кошти по вказаним претензіям відповідачем не сплачені, що і стало підставою для звернення з позовом у даній справі.
Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що враховуючи вказану договірну умову, позивачем обґрунтовано застосовано до відповідача штрафні санкції за несвоєчасне виконання робіт, передбачених графіком виконання робіт. Разом з тим, суди виснували, що виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих та досліджених у ході розгляду справи, з огляду на положення ст. 551 ЦК України сума заявлених до стягнення штрафних санкцій підлягає зменшенню на 50%, а тому дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 526 844,08 грн пені та 318 095,92 грн штрафу.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки, нарахованої за стверджуване порушення останнім строків виконання окремих етапів робіт, а не за порушення строку виконання всіх робіт за договором. При цьому судами не враховано правових позицій Верховного Суду, що містяться у постановах від 18.02.2025 у cправі № 910/3385/24 та від 28.08.2025 у cправі № 910/15007/24 викладених щодо договорів, умови яких є аналогічними (в частині умов щодо визначення строків виконання робіт та права нарахування неустойки) відповідним умовам договору, укладеного сторонами. У вищезгаданих постановах, а також у постановах від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17, від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 29.08.2019 у справі № 911/2454/18, від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18, від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20, від 18.02.2025 у справі № 910/3385/24 Верховний Суд виснував, що за загальним правилом неустойка (штраф, пеня) за порушення строків виконання підрядних робіт застосовується у разі прострочення підрядником виконання підрядних робіт в цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання, за відсутності прямої вказівки в умовах договору про можливість застосування неустойки щодо порушення строків виконання окремих етапів робіт. Відтак, в контексті даного спору неправомірним є нарахування та стягнення з відповідача неустойки за порушення строків виконання окремих етапів робіт за договором, а не за прострочення виконання ним підрядних робіт в цілому. Крім цього вказує, що договором (в тому числі додатком № 3 до договору) не визначено конкретного моменту (підписання договору, надання вихідних даних, вчинення стороною та/або сторонами інших дій, тощо), з якого слід обчислювати строки виконання окремих етапів робіт. Позивач не заявляв відповідачу вимоги в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України про початок виконання окремих етапів робіт. Відсутність належного встановлення у договорі моментів початку строків виконання окремих етапів робіт унеможливлює обчислення таких строків, що у свою чергу унеможливлює нарахування неустойки за порушення таких строків. Також зазначає, що судами попередніх інстанцій не було досліджено докази (внаслідок їх безпідставного ненадання позивачем на виконання ухвали суду), які мають значення для правильного вирішення спору, відтак, враховуючи відсутність у Верховного Суду повноважень витребовувати та досліджувати нові докази, вбачаються підстави для скасування оскаржуваних рішення та постанови з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
1) п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - судами не були враховані висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 18.02.2025 у cправі № 910/3385/24 та від 28.08.2025 у cправі № 910/15007/24 щодо договорів, умови яких є аналогічними (в частині умов щодо визначення строків виконання робіт та права нарахування неустойки) та від 10.12.2025 у cправі № 910/16193/24, відповідно до якого формулювання пункту 10.2 договору не містить словосполучення «етапи робіт», натомість цей пункт містить поняття «виконання робіт» та «при порушенні строку виконання робіт», а тому, вживаючи формулювання «…у випадку несвоєчасного виконання робіт…» та «…при порушенні строку виконання робіт більш ніж на 30 календарних днів підрядник додатково сплачує…» сторони мали на меті покладення на боржника відповідальності за прострочення саме кінцевого строку виконання робіт, а не за несвоєчасне виконання кожного окремого етапу робіт;
2) п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми ч. 1 ст. 253 ЦК України у подібних правовідносинах, оскільки Графіком виконання робіт (Додаток № 3 до Договору) строки виконання робіт (їх окремих етапів) не визначені, а тому визначення строків виконання окремих етапів робіт з урахуванням сукупності вищенаведених недоліків (відсутність визначення моменту початку перебігу строку, відсутність визначення одиниці часу для визначення строку, незастосування терміну «строк») є неможливим (дефект визначення строку);
3) п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України - суд першої інстанції не надав правової оцінки факту невиконання позивачем ухвали від 21.10.2025 про витребування доказів та неналежного виконання ухвали в частині надання відповідей на запитання; судами не були досліджені докази, які мають значення для встановлення обставин своєчасності та повноти виконання своєї частини зобов'язань позивачем, що є обов'язковим для вирішення спору про нарахування неустойки підряднику; суди не дійшли висновків щодо доведеності чи недоведеності обставин у порядку застосування ч. 2 ст. 74 ГПК України в контексті ненадання витребуваних доказів; апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про повторне витребування доказів та зобов'язання позивача надати відповіді на запитання в належній процесуальній формі, не навівши в оскаржуваній постанові жодних мотивів такої відмови; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у виклику та допиті свідка ОСОБА_1 (працівника позивача), а апеляційний суд не надав оцінки цій відмові, незважаючи на суперечності у наданих свідком письмових поясненнях; позивач фактично відмовився надавати витребувані судом докази (заява-відмова від 07.11.2025), проте суд першої інстанції не застосував процесуальні наслідки, передбачені ст. 81 та ст. 135 ГПК України, та відмовив у залишенні позову без розгляду.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 26.05.2026 та надано строк на подання відзиву на неї до 29.04.2026.
Також не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови у стягненні 50% неустойки та у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суди попередніх інстанцій прийшли до необґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення належних до стягнення пені та штрафу на 50%. При цьому судами не враховано правових позицій Верховного Суду щодо застосування приписів ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до яких зменшення штрафних санкцій є правом, а не обов'язком суду, і повинно базуватися на принципі «справедливого балансу інтересів між сторонами». Скаржник зазначає, що в оскаржуваних рішеннях суди не навели достатніх та беззаперечних аргументів, на підставі яких вони дійшли висновку про наявність виняткових обставин для такого зменшення. Також вказує на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суди не надали належного обґрунтування своїм висновкам, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у справах «Проніна проти України» та «Трофимчук проти України». Відсутність детального аналізу доводів позивача щодо неспівмірності зменшеної суми з наслідками порушення зобов'язання призвела до порушення принципу рівності сторін.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
1) п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - судами не були враховані висновки щодо застосування норм матеріального права (ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України) у подібних правовідносинах щодо критеріїв зменшення розміру штрафних санкцій та необхідності доведення винятковості випадку для застосування такого заходу дискреції, викладені у постановах від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19 та інших;
2) п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст. 624 ЦК України у подібних правовідносинах;
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.04.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 26.05.2026 та надано строк на подання відзиву на неї до 04.05.2026. Враховуючи те, що ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський завод "Промприлад" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 та на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 18.11.2025 у справі № 909/1044/25, тобто оскаржуються одні і ті ж самі судові рішення у справі № 909/1044/25, суд касаційної інстанції вважав за необхідне здійснити розгляд касаційних скарг Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський завод "Промприлад" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" спільно.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, у якому представник просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача, а касаційну скаргу позивача - задовольнити.
Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу позивача.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За ч.ч. 2, 3 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так відповідач оскаржує судові рішення, зокрема, з підстав того, що цьому судами не враховано правових позицій Верховного Суду, що містяться у постановах від 18.02.2025 у cправі № 910/3385/24 та від 28.08.2025 у cправі № 910/15007/24 викладених щодо договорів, умови яких є аналогічними (в частині умов щодо визначення строків виконання робіт та права нарахування неустойки) відповідним умовам договору, укладеного сторонами. За доводами скаржника, у вищезгаданих постановах, а також у постановах від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17, від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 29.08.2019 у справі № 911/2454/18, від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18, від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20, від 18.02.2025 у справі № 910/3385/24 Верховний Суд виснував, що за загальним правилом неустойка (штраф, пеня) за порушення строків виконання підрядних робіт застосовується у разі прострочення підрядником виконання підрядних робіт в цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання, за відсутності прямої вказівки в умовах договору про можливість застосування неустойки щодо порушення строків виконання окремих етапів робіт. Відтак, в контексті даного спору неправомірним є нарахування та стягнення з відповідача неустойки за порушення строків виконання окремих етапів робіт за договором, а не за прострочення виконання ним підрядних робіт в цілому.
У розглядуваній справі позивачем нараховано неустойку (штраф та пеню) за стверджуване ним порушення відповідачем строків виконання окремих етапів робіт за договором, назви та послідовність яких визначені додатком № 3 до договору. При цьому суди обох інстанцій дійшли висновків, що в Графіку виконання робіт чітко вказано, що в ньому встановлені граничні терміни виконання кожного етапу робіт, який узгоджується із загальним строком виконання робіт, визначеним в п. 4.1. договору, а тому позивачем обґрунтовано застосовано до відповідача штрафні санкції за несвоєчасне виконання робіт, передбачених саме графіком виконання робіт (додаток №3) (тобто за невиконання окремих етапів робіт).
Водночас Верховний Суд у постанові від 18.02.2025 у cправі № 910/3385/24 зазначив, з поміж іншого, що відповідальність підрядника за умовами укладеного між сторонами у справі договору у виді штрафних санкцій (пені, штрафу) настає у разі прострочення виконання відповідачем обов'язку зі здачі завершеного будівництвом об'єкта в експлуатацію, тобто за прострочення виконання підрядних робіт у цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, сторони у договорі визначили кінцевий строк виконання відповідачем усіх передбачених договором робіт - протягом 365 календарних днів з дати укладення цього договору (пункт 4.1 договору). Крім того, суди встановили, що сторони у додатку № 3 до договору "Графік виконання робіт" визначили строки виконання робіт, відповідно до якого підрядник зобов'язався виконати роботи з розробка, подання експертизи та отримання результатів експертиз робочої документації протягом 120 днів, виготовлення/придбання та доставка обладнання, монтажні роботи - 300 днів, а пусконалагоджувальні роботи - 365 днів. Суди в оскаржуваних рішеннях встановили, що сторони визначили у договорі початок перебігу терміну виконання робіт саме з дати підписання договору - 12.08.2022. Відтак, оскільки для виконання договору встановлено 365 календарних днів з дати підписання договору, отже, підрядник мав завершити роботи до 11.08.2023. З огляду на викладене колегія суддів Касаційного господарського суду вважала, що прострочення відповідачем у виконанні зобов'язань за договором починається із наступного дня за днем закінчення виконання всіх робіт за договором, тобто із 12.08.2023, а відповідно саме із цієї дати виникає право позивача на нарахування пені та штрафу.
У постанові від 28.08.2025 у cправі № 910/15007/24 Верховний Суд вказав, що у аспекті порушених у касаційній скарзі питань з посиланням на статті 230, 231 ГК України та статті 627, 837, 846, 875, 883 ЦК України, Верховний Суд наголошує, що ці норми при вирішенні питання застосування неустойки у разі прострочення підрядником виконання підрядних робіт / робіт за договором будівельного підряду є універсальними у правозастосуванні при вирішенні цієї категорії спорів, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17 та у постановах Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 29.08.2019 у справі № 911/2454/18, від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18, від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20, а також від 18.02.2025 у справі № 910/3385/24, від якої просить відступити скаржник. Отже, як правильно зазначили суди, за загальним правилом неустойка (штраф, пеня) за порушення строків виконання підрядних робіт застосовується у разі прострочення підрядником виконання підрядних робіт в цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання, за відсутності прямої вказівки в умовах договору про можливість застосування неустойки щодо порушення строків виконання окремих етапів робіт. Суд у контексті доводів касаційної скарги зауважує, що скаржник залишає поза увагою те, що, як встановлено судами, умови пункту 10.2 Договору не містять прив'язки до порушення підрядником окремих етапів робіт. Наведене свідчить про обґрунтованість висновків судів, що погоджені сторонами умови Договору в частині відповідальності підрядника за порушення строків виконання робіт не передбачали можливості стягнення неустойки за порушення строків виконання окремих етапів виконання робіт. Водночас Суд зазначає, що доводи скаржника не містять належного обґрунтування необхідності відступити від зазначеного правового висновку. Суд також зазначає, що норма, закріплена в частині третій статті 883 ЦК України не змінює та не спростовує правовий висновок Верховного Суду, викладений у справі № 910/3385/24, з огляду на те, що не є нормою закону, яка передбачає сплату неустойки саме за порушення підрядником окремих етапів робіт, а врегульовує інші випадки.
Тобто у вказаних постановах Верховного Суду з подібними правовідносинами до справи № 909/1044/25 виснувано, що за загальним правилом неустойка (штраф, пеня) за порушення строків виконання підрядних робіт застосовується у разі прострочення підрядником виконання підрядних робіт в цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання, за відсутності прямої вказівки в умовах договору про можливість застосування неустойки щодо порушення строків виконання окремих етапів робіт.
При цьому Верховний Суд не погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про неподібність правовідносин у вказаних справах та розглядуваній, оскільки, як правильно зазначає відповідач у касаційній скарзі, у цих справах однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (в тому числі аналогічні умови договорів), а також схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судами фактичні обставини.
Також скаржник обґрунтовано посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у постанові від 10.12.2025 у cправі № 910/16193/24, у якій колегія суддів виснувала, що за загальним правилом неустойка (штраф, пеня) за порушення строків виконання підрядних робіт застосовується у разі прострочення підрядником виконання підрядних робіт в цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання, за відсутності прямої вказівки в умовах договору про можливість застосування неустойки щодо порушення строків виконання окремих етапів робіт (постанови Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17, від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 29.08.2019 у справі № 911/2454/18, від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18, від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20, від 18.02.2025 у справі № 910/3385/24). З урахуванням наведеного, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції проаналізував зміст укладеного між сторонами договору від 23.12.2022 № 460000693 та дійшов висновку, що формулювання пункту 10.2 договору не містить словосполучення «етапи робіт». Натомість, цей пункт містить поняття «виконання робіт» та «при порушенні строку виконання робіт», а тому, вживаючи формулювання «…у випадку несвоєчасного виконання робіт…» та «…при порушенні строку виконання робіт більш ніж на 30 календарних днів підрядник додатково сплачує…» сторони мали на меті покладення на боржника відповідальності за прострочення саме кінцевого строку виконання робіт, а не за несвоєчасне виконання кожного окремого етапу робіт.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про неправильне застосування судами положень ст.ст. 875, 883 ЦК України, і помилкове застосування до відповідача штрафних санкцій за несвоєчасне виконання робіт, передбачених саме графіком виконання робіт (додаток №3) (тобто за невиконання окремих етапів робіт).
Окремої уваги заслуговують доводи відповідача про неналежне дослідження судами обставин виконання замовником (позивачем) своєї частини зобов'язань за договором підряду.
Колегія суддів звертає увагу на положення ст. 612 ЦК України, а саме ч. 4, відповідно до якої прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Частинами 1 та 2 ст. 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених ч. 4 ст. 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Верховний Суд у постанові від 12.07.2023 у справі № 904/8883/21 вказав, з посиланням на постанову від 28.05.2020 у справі №910/6217/19, що при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів підряду як зі сторони замовника, так і підрядника, суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами підрядного зобов'язання діям на його виконання у їх сукупності.
Тобто надання оцінки обставинам своєчасності та повноти виконання замовником своїх обов'язків є обов'язковим для вирішення спору про нарахування неустойки підряднику, коли він посилається на наявність таких обставин.
Проте судами попередніх інстанцій були допущені процесуальні порушення оскільки: суд першої інстанції не надав належної правової оцінки факту відмови позивача (заява від 07.11.2025) від надання витребуваних ухвалою від 21.10.2025 доказів та неналежного надання відповідей на запитання; апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні клопотання про повторне витребування доказів та зобов'язання позивача надати відповіді на запитання, не навів у постанові жодних мотивів такої відмови.
Вказане помилкове застосування положень ст.ст. 875, 883 ЦК України у сукупності з залишенням поза увагою доводів відповідача про необхідність дослідження обставин своєчасності та повноти виконання замовником своїх обов'язків призвело до неповного з'ясування судами обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, та ухвалення рішень, які не відповідають вимогам законності та обґрунтованості.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржуване судове рішення наведеним вимогам не відповідає.
Ураховуючи викладене, рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися законними та обґрунтованими, оскільки вони ухвалені за умови неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до сулу першої інстанції, оскільки в силу приписів ст. 300 ГПК України касаційна інстанція обмежена у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні, або додатково перевіряти докази, усунення наведених порушень неможливе на стадії касаційного розгляду.
Під час нового розгляду справи суд має взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи і залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір із належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення у судовому рішенні.
При цьому з огляду на вказані висновки, колегія суддів не досліджує підстави касаційного оскарженні, передбачені п. 3 та 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, як передчасні.
Щодо касаційної скарги позивача, то колегія суддів зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею), за ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, неодноразово і послідовно викладався Верховним Судом у низці постанов.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, у законодавстві не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Колегія суддів також зауважує, що за наслідками розгляду справи № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:
" …. - розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;
- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання;
- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 ЦК України та в ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;
- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
У вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, Суд звертається до наведених вище висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та наголошує на тому, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
Застосоване у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21).
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо зменшення розміру неустойки є виключною дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами ГПК України.
Водночас, враховуючи, що судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд через неправильне застосування норм щодо визначення самого періоду прострочення та порушення процесуальних норм (недослідження доказів щодо зустрічного виконання зобов'язань позивачем), дослідження питання про зменшення розміру неустойки на даній стадії є передчасним, оскільки судами попередніх інстанцій не було належним чином встановлено базу для нарахування санкцій (кінцевий строк робіт у цілому) та не з'ясовано ступінь вини обох сторін у затримці виконання робіт, остаточний розрахунок неустойки та вирішення питання про її можливе зменшення мають бути здійснені судом під час нового розгляду після усунення вищезазначених порушень.
З огляду на викладене, касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а касаційна скарга позивача - частковому задоволенню, справа - передачі до місцевого господарського суду на новий розгляд, а тому з урахуванням ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський завод "Промприлад" задовольнити.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" задовольнити частково.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.11.2025 у справі № 909/1044/25 скасувати.
Справу № 909/1044/25 направити на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.