Рішення від 19.02.2026 по справі 915/1117/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/1117/25

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача - Кемінь В.В.,

від відповідача - не з'явився,

від третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Садко Миколаїв", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", про стягнення 532767,57 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Садко Миколаїв" про стягнення заборгованості за договором за поставлений природний газ за період з 06.11.2024 р. по 30.12.2024 р. в загальній сумі 532767,57 грн., в т.ч. основного боргу - 445785,06 грн, пені - 60090,97 грн., 3% річних - 5946, 23 грн. та інфляційних втрат - 20945,31 грн., посилаючись на наступне.

Відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 позивач здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За змістом пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України від 09.04.2015р. №329-VIII «Про ринок природного газу» (далі - Закон №329), постачальник «останньої надії» - це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р позивача визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.

У свою чергу, ст. 1 Закон №329 визначає, що споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Крім того, позивач вказує, що згідно з ч. 1, 3 ст. 12 Закону №329 постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються Законом №329, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону №329 споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015р. (далі - Правила) врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/ газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС). Дія Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС.

Так, відповідно до п. 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил, договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним, не потребує двостороннього підписання і вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

За договором постачання природного газу постачальник "останньої надії" зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником "останньої надії" не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником "останньої надії".

Як вказує позивач, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Садко Миколаїв" (відповідач, боржник) укладено типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», який затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501 (далі - договір).

Як вказує позивач, зобов'язання взяті на себе за договором, позивачем виконано в повному обсязі та забезпечено з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи та за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті, безперервне постачання природного газу відповідачу в порядку та на умовах, передбачених договором.

За ствердженнями позивача, відповідач в порушення умов договору не забезпечив своєчасну та повну оплату вартості поставленого позивачем природного газу згідно з умовами договору та не здійснив оплату вартості спожитого за договором природного газу, в результаті чого у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за спожитий природній газ за договором.

Щодо включення відповідача до реєстру постачальника «останньої надії» та обсягу поставленого йому природного газу, позивач вказує наступне.

Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 1 Закону №329 оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «Оператор ГТС України», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу ТОВ "Оператор газотранспортної системи України".

При цьому, правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі «Кодекс ГТС»).

Так, відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу. При цьому, Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС). Отже, суб'єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Як вказує позивач, відповідач та позивач, як суб'єкти ринку природного газу мають право на доступ до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей. Оскільки згідно з інформаційною платформою Оператора ГРМ (як споживача природного газу) у відповідача були відсутні постачальники природного газу на підставі укладеного договору (не перебував у реєстрі споживачів будь-якого із постачальників), то у відповідності до положень п. 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС такого споживача Оператором ГРМ було автоматично включено (зареєстровано) в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», тобто позивача.

Положеннями абзацу 11 пункту 2 глави 5 вказаного розділу Кодексу ГТС визначено, що дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі. Тож, як вказує позивач, Оператором ГТС об'єми природного газу, спожитого відповідачем автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - позивача і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).

Так, відповідно до підпункту 4.2. розділу IV договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Абзацом 2 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що для кодування використовується ЕІС-код, при цьому згідно з абзацом 4 вказаного пункту глави 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код.

Зазначене обумовлює відсутність в інформаційній платформі найменувань споживачів, у зв'язку з чим їх ідентифікація здійснюється виключно за присвоєними ЕІС-кодами.

Позивач вказує, що в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56XQ00014О99M003 (відповідач) був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) (позивач) у т.ч. у період з 06.11.2024 по 30.12.2024.

Наразі позивач зазначає, що обсяг природного газу, використаний відповідачем у вказаний період та внесений в алокацію позивача як постачальника «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить: з 06.11.2024 по 30.11.2024 - 5,43407 тис. м. куб. 01.12.2024 по 30.12.2024 - 8,20885 тис. м. куб.

Також позивач вказує, що факт включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля позивача як постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується:- листом оператора ГТС від 03.06.2024 № ТОВВИХ-25-8791 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XQ00014О99M003.- Довідкою форми 10, виданою ТОВ «Газорозподільні мережі України».

Щодо визначення вартості природного газу позивач зазначає, що він проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/ спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу. З 1 жовтня 2021 р. ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою КМУ від 30 вересня 2015 р. № 809 в редакції Постанови КМУ № 1102.

У відповідності до п. 4.1 договору постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Тож ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price.

Разом із цим, за ствердженнями позивача, відповідно до пункту 4.3 договору, постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Наразі позивач вказує, що на виконання вказаного пункту позивачем направлялись на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, однак останнім такі рахунки були проігноровані.

Позивач зазначає, що він поставив відповідачу природний газ на суму 445785,06 грн. за період листопад-грудень 2024 року, в той час як відповідач не здійснював оплату вартості спожитого газу у рамках вище вказаного договору, то у відповідача перед позивачем сформувалась заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 445 785,06 грн. за період листопад-грудень 2024 року.

Також позивач вказує, що відповідно до пункту 4.5. Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Вказаний пункт Типового договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Позивач вказує, що розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання. З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, розмір нарахованої позивачем пені за неналежне виконання відповідачем умов договору складає 60090,97 грн..

Також позивач вважає, що оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то, на думку позивача, стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 5946,23 грн., а сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 20945,31 грн.

Отже, за ствердженнями позивача, загальна сума боргу відповідача перед позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 532767,57 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1117/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 03.09.2025 р. о 14:10.

04.08.2025 р. від представника позивача - Кеміня В.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі № 915/1117/25 (вх. № 11352/25 від 04.08.2025 р.), згідно з якою представник позивача просить провести судове засідання у справі №915/1117/25, що призначено на 03.09.2025р. о 14:10 год., та усі наступні судові засідання за його участю в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.08.2025 р. у справі № 915/1117/25 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні, яке призначене на 03.09.2025 р. о 14:10, та всіх наступних засіданнях в даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2025 р. у справі № 915/1117/25 підготовче засідання відкладено на 29.09.2025 р. о 15:00 з огляду на неявку відповідача у підготовче засідання та неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов через відсутність відзиву на позов. При цьому вказаною ухвалою суду (з урахуванням виправлень, внесених ухвалою суду від 05.09.2025 р.) повідомлено відповідача про обов'язковість здійснення реєстрації електронного кабінету в ЄСІКС та про процесуальні наслідки, передбачені ч. 4 ст. 170 ГПК України, щодо подання до суду відповідних заяв (клопотань) як особою, що зобов'язана відповідно до положень цього Кодексу зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Між тим підготовче засідання у даній справі 29.09.2025 р. не відбулось через неможливість участі представника позивача в засіданні суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду через технічні проблеми в роботі системи відеоконференцзв'язку, про що господарським судом складено відповідний акт.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.10.2025 у справі № 915/1117/25 підготовче засідання призначено на 17 жовтня 2025 року о 15:15.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2025 у справі № 915/1117/25 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 31 жовтня 2025 року о 14:45 з огляду на неявку відповідача.

23.10.2025 від представника позивача - Кеміня В.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли пояснення (вх. №14963/25), в яких позивачем наведено обґрунтування щодо віднесення відповідача до категорії непобутових споживачів.

30.10.2025 від відповідача до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшов відзив (вх. №15267/25), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, або задовольнити частково після перерахунку об'ємів споживання згідно тарифів, встановлених для побутових споживачів.

Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до статей 4 та 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», ОСББ є неприбутковою юридичною особою, створеною для забезпечення експлуатації, утримання і ремонту спільного майна будинку. Таким чином, ОСББ не може бути кваліфіковане як «непобутовий споживач», оскільки газ споживається не для виробничих чи комерційних потреб. За пунктом 3 Правил постачання природного газу (постанова НКРЕКП №2496 від 30.09.2015) побутовий споживач - фізична особа, яка споживає природний газ для власних побутових потреб, у тому числі через ОСББ або управителя багатоквартирного будинку. Таким чином, відповідач вважає, що ОСББ виступає колективним представником побутових споживачів, а не окремим суб'єктом господарювання. Відповідно до пункту 2 Порядку забезпечення постачання природного газу постачальником останньої надії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1102 від 25.10.2021, ПОН постачає газ усім споживачам, які тимчасово залишились без постачальника, зокрема побутовим. Жодним нормативним актом не передбачено застосування до ОСББ тарифів для «непобутових споживачів», якщо газ споживається виключно для побутових потреб.

Отже, за ствердженнями відповідача, ОСББ є неприбутковою організацією, що споживає природний газ виключно для забезпечення потреб співвласників; вважає застосування тарифів для непобутових споживачів неправомірним; вважає розрахунок позивача таким, що базується на неправильно застосованій ціні газу, а тому борг підлягає перерахунку із застосуванням ціни для побутових споживачів.

30.10.2025 від відповідача до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. №15268/25), в якій відповідач просив суд провести судове засідання у даній справі, що призначене на 31.10.2025 о 14:15, без участі представника відповідача Яцюк Г.М. у зв'язку з відрядженням за основним місцем роботи.

Так, під час підготовчого засідання 31.10.2025 р. судом з'ясовано, що відзив на позов подано Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Садко Миколаїв" з пропуском встановленого судом процесуального строку без заявлення клопотання про поновлення такого строку.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2025 р. до участі у справі № 915/1117/25 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", при цьому підготовче засідання відкладено на 21 листопада 2025 року о 13:00, встановлено третій особі 7-денний строк від дня отримання цієї ухвали для подання пояснень щодо позову з урахуванням вимог ст. 168 ГПК України з наданням відповідних доказів щодо включення відповідача до відповідної категорії споживачів, а іншим учасникам справи строк для надання відповіді на такі пояснення - завчасно до початку розгляду справи по суті. Також вказаною ухвалою суду запропоновано відповідачу - ОСББ "Садко Миколаїв" надати письмове обґрунтування щодо подання відзиву на позовну заяву понад строк, встановлений в ухвалі суду від 30.07.2025 р. про відкриття провадження у справі (15-денний строк від дня отримання вказаної ухвали суду).

05.11.2025 від представника позивача - Кеміня В.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли заява (вх. №15550/25), відповідно до якої позивачем на виконання ухвали суду від 31.10.2025 подано до суду докази направлення позовної заяви третій особі.

12.11.2025 від представника третьої особи - Колток О.М. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСТІС надійшли письмові пояснення (вх. №15920/25), разом з якими третьою особою подано до суду скріншот з інформаційної платформи щодо закріплення споживача з ЕІС-кодом 56XQ00014O99M003 в Реєстрі споживачів постачальника ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (EIC-код 56X930000008780B) та щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XQ00014O99M003. Разом з цим, третя особа просить суд проводити судові засідання у справі №915/1117/25, у тому числі призначене на 21.11.2025 о 13:00 год., без участі представника ТОВ "Оператор ГТС України".

У поясненнях третя особа вказує, що відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про ринок природного газу» права та обов'язки оператора газотранспортної системи визначаються цим Законом, кодексом газотранспортної системи, іншими нормативно-правовими актами, а також договором транспортування природного газу.

Згідно з пунктом 1 глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС), з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG). Для кодування використовується ЕІС-код. На ринку природного газу використовуються ЕІС-коди, що присвоєні відповідно до регламенту EIC-схеми для кодування та ідентифікації в енергетиці. Кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код. Схема ідентифікації вимагає, щоб присвоєні ЕІС-коди були унікальними та незмінними протягом довгого періоду часу.

Згідно пункту 2 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС, інформація про споживачів в інформаційній платформі має містити, зокрема, ЕІС-код споживача та за наявності ЕІС-коди його точок обліку, що обумовлює відсутність в інформаційній платформі даних щодо назв споживачів, кодів ЄДР та можливості ідентифікації споживача за цими даними.

Відповідно до пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником «останньої надії» та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем.

Згідно з абзацом 10 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС реєстрація споживача, що не є побутовим (крім споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператора газорозподільної системи), здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта у випадку, якщо діючому постачальнику було зупинено дію чи анульовано ліцензію на постачання природного газу.

Положеннями абзацу 11 пункту 2 глави 5 вказаного розділу Кодексу ГТС визначено, що дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі. Водночас максимальний строк, на який споживача або оператора газорозподільної системи реєструють у Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», визначається Правилами постачання природного газу.

Також третя особа вказує, що згідно з пунктом 1-2 глави 1 розділу ХІІ Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи на підставі інформації про виміряний за газову добу обсяг природного газу та всі його подачі та відбори, яка надається оператором газорозподільної системи, суміжним газовидобувним підприємством, газовидобувним підприємством, підключеним безпосередньо до газорозподільної системи, оператором газосховищ, оператором установки LNG та прямим споживачем, надає кожному замовнику послуг транспортування природного газу інформацію про його подачі та відбори в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи за відповідну газову добу (D) в порядку, встановленому цим розділом. Інформація про відбори в точках виходу до газорозподільних систем надається в розрізі споживачів замовника послуг транспортування. Якщо інформація про фактичний обсяг споживання природного газу не може бути отримана щодобово (за відсутністю дистанційної передачі даних комерційного вузла обліку), використовується розрахункове (прогнозоване) значення (пункт 2 глави 1 розділу XII Кодексу ГТС).

Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу ХІІ Кодексу ГТС у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку, якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

Водночас третя особа вказує, що згідно з пунктом 4 глави 1 розділу XII Кодексу ГТС відповідальність за своєчасність, повноту і достовірність інформації, що надається відповідно до цього розділу, несе той суб'єкт, на якого покладається обов'язок щодо надання інформації оператору газотранспортної системи відповідно до цього розділу.

Під час підготовчого засідання 21.11.2025 судом було встановлено, що на виконання ухвали суду від 31.10.2025 відповідачем не подано пояснень щодо обґрунтування подання відзиву на позов з порушенням встановленого строку, у зв'язку з чим судом не прийнято до розгляду поданий відповідачем з порушенням встановленого строку відзив на позов (вх. №15267/25 від 30.10.2025 р.).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.11.2025 у справі № 915/1117/25 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 15 грудня 2025 року о 11:00.

03.12.2025 від представника позивача - Кеміня В.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. №17055/25), в яких позивач з посиланням на наявні у матеріалах справи дані з інформаційної платформи зазначає, що відповідач відноситься до виробника теплової енергії, а не споживачів категорії побутових.

Позивач вказує, що з аналізу норм Кодексу ГТС вбачається, всі юридичні особи відносяться до споживачів, що не є побутовими і тільки фізичні особи можуть бути побутовими споживачами. Зазначене узгоджується з п. 34 та п. 37 ч. 1 ст.1 Закону України «Про ринок природного газу», адже у законі визначено поняття «побутовий споживач» - це фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб та опалення своїх, у тому числі для приготування їжі, підігріву води жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

При цьому позивач зазначає, що відповідність статусу «побутового споживача» має характеризуватися наступними істотними ознаками: 1. опалення своїх жилих приміщень. Тобто, обігрів нежитлових приміщень вже виключає ознаку побутового споживача; 2. побутове використання газу: приготування їжі, підігріву води. 3. Для власних потреб, без посередників. Тобто, за ствердженнями позивача, ОСББ на рівні з іншими юридичними особами при укладенні Типового договору з постачальником «останньої надії» споживає газ за цінами, які визначені п. 4.1 Типового договору, адже не має статусу побутового споживача. Адже в ОСББ входять власники житлових і не житлових приміщень. І також власниками квартир та приміщень можуть бути юридичні особи. Аналогічна позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №916/3889/23 (сторона Відповідач ОСББ «Скісна - 78Б»).

Крім того, позивач вказує, що у преюдиційному рішенні Господарського суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 року у справі № 915/1615/24 теж встановлено, що ОСББ "Садко Миколаїв" споживає газ за цінами як для непобутових споживачів у рамках Типового договору з постачальником "останньої надії".

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.12.2025 розгляд справи № 915/1117/25 відкладено на 23 січня 2026 року о 15:00.

16.01.2026 від представника позивача - Кеміня В.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. №712/26), в якій заявник просить суд долучити до матеріалів справи нову довіреність на адвоката Кемінь В.В.

Так, розгляд справи в судовому засіданні 23.01.2026 р. о 15:00 не відбувся у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Миколаєві та Миколаївській області повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.01.2026 розгляд справи № 915/1117/25 призначено в судовому засіданні на 12 лютого 2026 року о 10:00.

В судове засідання, призначене на 12.02.2026 р., представники відповідача та третьої особи не з'явились.

Під час розгляду справи по суті в судовому засіданні представник позивача - Кемінь В.В. підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

У судовому засіданні господарського суду 12.02.2026 року по справі № 915/1117/25 за участю представника позивача судом було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, при цьому судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 19.02.2026 р. о 16:20 в порядку абз. 2 ч. 1 ст. 219 ГПК України, про що в судовому засіданні господарського суду повідомлено представника позивача, а відповідача та третю особу - ухвалою суду від 12.02.2026 року.

В судовому засіданні 19.02.2026 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р ТОВ "ГК "Нафтогаз України" є постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.

У відповідності до п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", постачальник "останньої надії" визначений Кабінетом Міністрів України це постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

Згідно пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії", за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об'єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.

У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем об'єми природного газу, спожитого відповідачем з 06.11.2024 по 30.11.2024 та з 01.12.2024 по 30.12.2024, ОСББ «Садко Миколаїв» автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.

Факт включення відповідача у спірний період до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується:

- листом оператора ГТС від 03.06.2024 №ТОВВИХ-25-8791 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XQ00014О99M003;

- інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (форма № 10);

- інформацією щодо закріплення споживача в Реєстрі споживачів постачальників (надано у вигляді скріншоту з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).

Згідно пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015, договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

Відповідно до п. 1.3 Типового договору цей договір є договором приєднання.

При укладенні цього договору зі споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Цей договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до кодексу газотранспортної системи.

Відповідно до п. 1.3 Типового договору, останній є договором приєднання та вважається укладеним постачальником «останньої надії» зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Укладення цього Договору відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Відповідно до п. 2.1 Типового договору постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Згідно п. 3.1. Типового договору постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

В п. 3.2 Типового договору зазначено, що підстави для здійснення постачальником постачання природного газу споживачу визначені положеннями Правил постачання.

Пунктом 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП №2496 від 30.09.2015, передбачено, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634,641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Згідно з п. 3.3 Типового договору період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати 60 діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.

Положеннями п. 4.1 Типового договору визначено, що постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.

Відповідно до п. 4.2 Типового договору об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Відповідно до п. 4.3 Типового договору постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо якщо сторонами це окремо обумовлено).

Згідно п. 4.4 Типового договору споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником, відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Відповідно до п. 4.5 Типового договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення побутовим споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Пунктом 5.1 Типового договору встановлено, що споживач має право, зокрема: отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі (пп. 1); безоплатно отримувати всю інформацію стосовно прав та обов'язків його та постачальника та інформацію про ціну природного газу, порядок оплати за спожитий природний газ, а також іншу інформацію, що має надаватись постачальником відповідно до чинного законодавства та цього договору (пп. 2); безоплатно отримувати інформацію про обсяги та інші показання власного споживання природного газу (пп. 3); звертатися до постачальника для вирішення будь-яких питань, пов'язаних з виконанням цього договору (пп. 4); вимагати від постачальника пояснень щодо отриманих рахунків і у випадку незгоди з порядком розрахунків або розрахованою сумою вимагати проведення звірки розрахункових даних та/або оскаржувати їх в установленому цим договором та законодавством порядку (пп. 6); вільно обирати іншого постачальника та розірвати цей договір у встановленому цим договором та чинним законодавством порядку (пп. 8); оскаржувати будь-які несанкціоновані, неправомірні чи інші дії постачальника, що порушують права споживача, та брати участь у розгляді цих скарг на умовах, визначених чинними нормативно-правовими актами та цим договором (пп. 9).

Відповідно до п. 5.2 Типового договору споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору; не допускати несанкціонованого відбору природного газу, а також протягом 5 робочих днів повідомляти постачальника про всі зміни персоніфікованих даних (п.п. 1, 3, 4).

Відповідно до п. 6.1 Типового договору постачальник має право, зокрема отримувати від споживача плату за поставлений природний газ (пп. 1); ініціювати припинення постачання природного газу споживачу у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством (пп. 2); отримувати відшкодування збитків від споживача, що понесені постачальником у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням споживачем своїх зобов'язань перед постачальником, відповідно до умов цього договору та чинного законодавства (пп.6); мати інші права, передбачені чинними нормативно-правовими актами і цим договором (пп. 7).

Згідно п. 6.2 Типового договору постачальник зобов'язується, серед іншого: забезпечити безперервне постачання природного газу в порядку та на умовах, передбачених цим договором (пп. 1); обчислювати і виставляти рахунки споживачу за поставлений природній газ відповідно до вимог та у порядку, передбачених правилами постачання та цим договором (пп. 3); протягом десяти робочих днів після початку постачання поінформувати споживача про здійснення постачання природного газу постачальником (із зазначенням дня початку постачання та діючої ціни на момент початку постачання) шляхом направлення письмового повідомлення на поштову адресу споживача (пп. 4); надавати споживачу інформацію про умови постачання, ціни, пов'язані з ним, порядок оплати за спожитий природний газ, право споживача вільно обирати постачальника та іншу інформацію, що вимагається чинними нормативно-правовими актами. Така інформація оприлюднюється на сайті постачальника (пп. 5); публікувати на сайті (і в передбачених законодавством випадках в засобах масової інформації) детальну інформацію про зміну ціни на природний газ за п'ять днів до введення її у дію (пп. 6); видавати споживачеві безоплатно платіжні документи та форми звернень (пп. 7).

Згідно з п. 7.1 Типового договору постачальник має право звернутися до Оператора ГРМ/Оператора ГТС з дорученням про відключення споживача від газорозподільчої системи/газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) виключно у випадку порушення споживачем строків оплати за цим договором.

Пунктом 8.1 Типового договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.

Відповідно до п. 11.1 Типового договору договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника, відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати 60 діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.

В п. 11.5 Типового договору встановлено, що всі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача. У разі отримання постачальником від споживача заяви про бажання використовувати у взаємовідносинах електронний документообіг усі документи і повідомлення за цим договором також можуть бути складені відповідно до законодавства про електронний документообіг та використання електронних документів. У такому разі такі документи і повідомлення мають юридичну силу оригіналу документа.

У матеріалах справи наявний Типовий договір постачання природного газу підписаний постачальником останньої надії та скріплений печаткою останнього.

В розділі «реквізити споживача» споживачем за цим договором є ОСББ «Садко Миколаїв».

Згідно пункту 2 глави 7 розділу XII Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого Споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується Постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу щодобово.

Отже, позивач проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Садко Миколаїв", зазначено ЕІС-код споживача природного газу - 56XQ00014О99M003.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

З 01.12.2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price, відповідна роздруківка наявна в матеріалах справи.

Як уже було наведено, відповідно до умов пункту 4.3 Типового договору, постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Порядок же здійснення оплати визначений пунктом 4.4 Типового договору, яким передбачено, що споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" зазначає, що поставило Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Садко Миколаїв" природний газ у період з 06.11.2024 по 30.11.2024 в об'ємі 5,43407 тис.м.куб. та у період з 01.12.2024 по 30.12.2024 в об'ємі 8,20885 тис.м.куб.

За даними Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", на виконання умов договору позивачем направлялись на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу та акти приймання-передачі природного газу, а саме:

- акт №20143 приймання-передачі природного газу (підписаний лише з боку ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України») за листопад 2024 року (з 06.11.2024 по 26.11.2024) на суму 158103,34 грн. з ПДВ (26350,56 грн. - ПДВ), обсяг газу - 4,88335 тис.м.куб.;

- акт №20047 від 30.11.2024 приймання-передачі природного газу (підписаний лише з боку ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України») за листопад 2024 року (з 26.11.2024 по 30.11.2024) на суму 18606,84 грн. з ПДВ (3101,14 грн. - ПДВ), обсяг газу - 0,55072 тис.м.куб.;

- акт №22358 від 31.12.2024 приймання-передачі природного газу (підписаний лише з боку ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України») за грудень 2024 року (з 01.12.2024 по 18.12.2024) на суму 158350,45 грн. з ПДВ (26391,74 грн. - ПДВ), обсяг газу - 4,75780 тис.м.куб.;

- акт №22416 від 31.12.2024 приймання-передачі природного газу (підписаний лише з боку ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України») за грудень 2024 року (з 18.12.2024 по 30.12.2024) на суму 110724,43 грн. з ПДВ (18454,07 грн. - ПДВ), обсяг газу - 3,45105 тис.м.куб.

- рахунок на оплату (природний газ) №37836 від 11.12.2024 на суму 176710,18 грн. з ПДВ, розрахунковий період: 1-30 листопада 2024 року;

- рахунок на оплату (природний газ) №2078 від 10.01.2025 на суму 269074,88 грн. з ПДВ, розрахунковий період: 1-31 грудня 2024 року.

За ствердженнями позивача, відповідач в порушення умов п. 4.4 Типового договору за отриманий природний газ у період з 06.11.2024 по 30.11.2024 та у період з 01.12.2024 по 30.12.2024 у загальній сумі 445785,06 грн. не розрахувався.

Посилаючись на вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно ч. 2 ст.714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до абз. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу», права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП №2496 за 30.09.2015 (далі Правила №2496), врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи. Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та операторів ГРМ/ГТС.

Пунктом 2 розділу VI Правил №2496 встановлено, зокрема, що за договором постачання природного газу постачальник «останньої надії» зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Відповідно до п. 4 розділу VI Правил №2496, постачальник «останньої надії» зобов'язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником останньої надії, яка має відповідати типовому договору, роз'яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу.

Постачальник «останньої надії» зобов'язаний постачати природний газ споживачам за ціною, за якою він зобов'язався постачати природний газ споживачам відповідно до умов конкурсу на обрання постачальника «останньої надії». Ціна на природний газ публікується на веб-сайті постачальника «останньої надії». Розрахунок за поставлений постачальником «останньої надії» природний газ здійснюється споживачем в установлений договором термін (п.8 розділу VI Правил).

Як вбачається із матеріалів справи, у період з 06.11.2024 по 30.11.2024 та у період з 01.12.2024 по 30.12.2024 відповідач спожив природний газ у загальному обсязі 13,64292 тис.м.куб. (5,43407 тис.м.куб. + 8,20885 тис.м.куб.).

Позивачем направлялись відповідачу рахунки на оплату, а саме:

Визначені позивачем суми включають в себе обсяги і вартість природного газу, які вираховувалися щоденно за період з 06.11.2024 по 30.11.2024 в об'ємі 5,43407 тис.м.куб. та у період з 01.12.2024 по 30.12.2024 в об'ємі 8,20885 тис.м.куб., виходячи із цін для непобутових споживачів, оприлюднених на офіційному веб-сайті ТОВ "ГК "Нафтогаз України".

Разом з цим, суд вважає, що при визначенні вартості поставленого відповідачу природного газу позивач повинен був застосовувати ціни для побутових споживачів, а не для не побутових, з огляду на наступне.

Як вбачається із змісту статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»:

- оператор газотранспортної системи - це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників);

- споживач - це фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини;

- побутовий споживач - це фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Таким чином, з наведеного вбачається, що чинне законодавство України до побутових споживачів природного газу відносить лише фізичних осіб, які використовують газ для власних побутових потреб. Натомість, фізичні особи-підприємці або юридичні особи вважаються непобутовими споживачами.

Судом встановлено, що відповідач ОСББ «Садко Миколаїв» є юридичною особою, засновниками якого є фізичні особи - власники житлових і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку по вул.Садова, 42 А, м.Миколаїв. Єдиним видом діяльності відповідача є: 81.10 Комплексне обслуговування будинків.

Враховуючи правовий статус відповідача, зокрема те, що він є юридичною особою, державну реєстрацію котрої проведено 04.10.2016, в силу положень п.23 ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок природного газу» він не належить до побутових споживачів.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо вартості газу, поставленого позивачем, як постачальником «останньої надії», варто врахувати не лише суб'єктний статус відповідача, а й особливості цього статусу і законодавчі випадки встановлення ціни природного газу для ОСББ, з урахуванням цих особливостей.

Відповідно до ч.2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно ч. 1 ст. 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Так, правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, а також особливості статусу цих об'єднань визначено Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».

За змістом ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно ст. 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об'єднання визначається цим Законом та іншими законами України. Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання. Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов'язані разом з іншим забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №916/3837/21 зазначено, що ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою - підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ, згідно норм чинного законодавства, сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення.

ОСББ має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно окремого спеціалізованого Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», має статус неприбутковості, та не є суб'єктом господарювання, не використовує воду та теплову енергію для власних потреб.

Також судом враховано правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 05.06.2025 у справі №914/1568/24, правовідносини в якій є подібними до цієї справи. Зокрема, у п. 7.48 вказаної постанови Верховний Суд зазначив, що відповідач - ОСББ відповідно до статуту здійснює виключно некомерційну господарську діяльність та згідно з нормами чинного законодавства є юридичною особою, яка утворена шляхом об'єднання співвласників багатоквартирних будинків/об'єднанням споживачів, з метою сприяння в отриманні співвласниками багатоквартирного будинку, зокрема, комунальних послуг, які включають в себе і постачання та розподіл природного газу (теплової енергії). При цьому така теплова енергія постачається у багатоквартирний будинок (будинки) виключно для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників будинків.. Верховний Суд зазначає, що у даному випадку під категорію "побутові споживачі" підпадають як окремі фізичні особи, так і об'єднання фізичних осіб, головною метою яких у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є придбавання природного газу з метою використання для власних побутових потреб, зокрема для опалення своїх квартир (будинків), що не включає професійну та комерційну діяльність».

Так, суд зауважує, що ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ згідно норм чинного законодавства сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема газу. Цей газ постачається у багатоквартирний будинок виключно задля функціонування спільного майна співвласників (зокрема як то роботи індивідуального теплового пункту, котелень, тощо) та для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників.

Діяльність ОСББ спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, а відтак така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб'єкта, а не комерційною діяльністю з метою отримання прибутку.

Тобто, ОСББ фактично задовольняє зазначені потреби побутових споживачів самостійно шляхом самозабезпечення і у відносинах з позивачем (постачальником "останньої надії" за договором) виступає лише в інтересах мешканців будинку.

Зазначене унормовується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.05.2025 у справі №916/2778/24 та від 22.01.2025 у справі №916/1071/24.

Зокрема, у справі №916/1071/24 за позовом ТОВ "ГК "Нафтогаз України" до Обслуговуючого кооперативу "Дім на Левітана" про стягнення заборгованості з оплати вартості природного газу, поставленого позивачем як постачальником "останньої надії" у період з 04.11.2021 по 20.11.2021, Верховний Суд у вирішенні питання щодо особливостей правового статусу відповідача (Обслуговуючого кооперативу), як споживача природного газу викладав висновки щодо його статусу (побутовий / непобутовий споживач у відносинах із ТОВ "ГК "Нафтогаз України", як постачальником "останньої надії). При цьому, в означеній постанові суд касаційної інстанції виходив з аналізу положень Закону України "Про ринок природного газ", розпорядження КМУ від 22.07.2020 № 917-р "Про визначення ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" постачальником "останньої надії", постанови Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №809 і від 09.12.2020 №1236", Кодексу ГТС, Правил №2496, постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2501 "Про затвердження Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії".

Також відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №916/3837/21 та від 13.02.2024 у справі №922/1717/23, ОСББ в частині споживання природного газу на побутові потреби по аналогії закону підпадає під визначення колективний побутовий споживач газу у випадку, коли ці організації об'єднують мешканців у багатоквартирних будинках та діють в їхніх інтересах для забезпечення комфортних умов проживання у будинку.

Діяльність об'єднання співвласників багатоквартирного будинку спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, а відтак, така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб'єкта (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №910/11650/17 та від 29.09.2021 у справі №910/15687/20).

З огляду на встановлені обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин у своїй сукупності, суд зазначає, що відповідач як юридична особа, що створена шляхом об'єднання власників квартир, зокрема фізичних осіб, які у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є побутовими споживачами, споживаючи природний газ для вироблення теплової енергії виключно для забезпечення потреб таких осіб, є колективним побутовим споживачем.

Отже, у відносинах з позивачем (постачальником "останньої надії" за типовим договором) відповідач фактично виступає колективним побутовим споживачем природного газу для потреб та в інтересах співвласників багатоквартирного будинку.

У цьому випадку під категорію "побутові споживачі" підпадають як окремі фізичні особи, так і об'єднання фізичних осіб, головною метою яких у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є придбавання природного газу з метою використання для власних побутових потреб, зокрема, для опалення своїх квартир (будинків), у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що при визначенні суми заборгованості за спожитий ОСББ у період з 06.11.2024 по 30.11.2024 та у період з 01.12.2024 по 30.12.2024, позивач повинен був застосовувати ціни саме для побутових споживачів, а не для не побутових.

Суд встановив, що на офіційній сторінці позивача в мережі інтернет за посиланням «https://gas.ua/uk/home/slr» розміщено інформацію щодо ціни природного газу для побутових споживачів, яка протягом листопада - грудня 2024 року становила 7,95689 грн з ПДВ за 1 куб.м.

Судом здійснено перерахунок вартості природного газу, поставленого позивачем для потреб відповідача у період з 06.11.2024 по 30.11.2024 та у період з 01.12.2024 по 30.12.2024, та встановлено, що вартість природного газу становить 108555,22 грн., а саме:

- у період з 06.11.2024 по 30.11.2024 - 43238,30 грн. (5,43407 тис.м.куб. * 7,95689 грн * 1000).);

- у період з 01.12.2024 по 30.12.2024 - 65316,92 грн. (8,20885 тис.м.куб. * 7,95689 грн * 1000).

Така позиція суду узгоджується із правою позицією Верховного Суду, яка наведена касаційним судом у постанові від 05.06.2025 у справі №914/1568/24.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» про стягнення основної суми заборгованості підлягають частковому задоволенню на суму 108555,22 грн.

Наразі суд вважає безпідставними посилання позивача на преюдиційність фактів в рішенні Господарського суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 року у справі № 915/1615/24, яким встановлено, що ОСББ "Садко Миколаїв" споживає газ за цінами як для непобутових споживачів у рамках Типового договору з постачальником "останньої надії". Адже вказане рішення суду не стосується предмету даного спору та спірного періоду, тому не є преюдиційним відносно обставин даної справи.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені суд зазначає наступне.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості спожитого природного газу) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов'язання, або якщо він не виконав зобов'язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Посилаючись на наявне прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з останнього пеню у розмірі 60090,97 грн. (у порядку п. 4.5. Типового договору), 5946,23 грн. - 3% річних та інфляційних нарахувань у сумі 20945,31 грн. Проте, суд звертає увагу на помилковість таких розрахунків в частині визначення бази нарахування. Тому з огляду на здійснений судом перерахунок вартості поставленого газу й, відповідно, суми заборгованості, суд наводить власний розрахунок сум, які є обґрунтованими до стягнення з відповідача у цій частині позовних вимог.

Так, інфляційні втрати та 3% річних по зобов'язанням за листопад 2024 року підлягають нарахуванню на суму у розмірі 43238,30 грн., а за грудень 2024 року на суму у розмірі 65316,92 грн. Зважаючи на це, здійснивши власний перерахунок в межах заявлених періодів, суд доходить висновку про стягнення з відповідача:

- 3% річних в сумі 1448,52 грн., у т.ч. 643,24 грн. - за зобов'язаннями листопада 2024 року за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 (43238,30 грн. х 3% х 181 дн. / 365 дн. / 100); 805,28 грн. - за зобов'язаннями грудня 2024 року за період з 01.02.2025 по 30.06.2025 (65316,92 грн. x 3% x 150 дн. / 365 дн. / 100);

- інфляційних втрат в сумі 5102,22 грн., у т.ч. 2249,47 грн. - за зобов'язаннями листопада 2024 року за період з лютого 2025 року по червень 2025 року (43238,30 грн. x 1,05202491 - 43238,30 грн.); 2852,75 грн. - за зобов'язаннями грудня 2024 року за період з березня 2025 року по червень 2025 року (65316,92 грн. x 1.04367550 - 65316,92 грн.).

Крім того, відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".

Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 904/4156/18, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, умовами п. 4.5 Типового договору визначено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення побутовим споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Щодо заявленої до стягнення пені, то нарахований її розмір суд вважає неправильним не лише через неправильність визначення бази нарахування за листопад-грудень 2024 року, але і через неправильне застосування ставки нарахування.

Зокрема, при її обчисленні позивач керувався умовами абзацу 1 п. 4.5 договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», яким передбачено пеню для непобутового споживача в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи те, що пеня це похідне зобов'язання, яке залежить від основного, а основне зобов'язання нараховувалося відповідачу, як побутовому споживачу, тому для визначення розміру пені слід брати до уваги умови абзацу 2 п. 4.5 договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», якими передбачено пеню для побутового споживача в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.

Зважаючи на це, здійснивши власний перерахунок в межах заявлених періодів, суд доходить висновку про стягнення з відповідача пені в сумі 1762,36 грн., у т.ч. 782,61 грн. - за зобов'язаннями листопада 2024 року за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 (43238,30 грн. x 0,01% x 181 дн. : 100); 979,75 грн. - за зобов'язаннями грудня 2024 року за період з 01.02.2025 по 30.06.2025 (65316,92 грн. x 0,01% x 150 дн. : 100).

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Водночас, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Серявін проти України").

Так, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, однак підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення частково відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача, складає 1402,42 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Садко Миколаїв", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", про стягнення 532767,57 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Садко Миколаїв" (54055, м. Миколаїв, вул. Садова, 42а; e-mail: sadko42a@gmail.com ; код ЄДРПОУ 40873346) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; e-mail: info@gas.ua ; код ЄДРПОУ 40121452) основний борг за поставлений природний газ за договором за період з 06.11.2024 р. по 30.12.2024 р. в сумі 108555/сто вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять/грн. 22 коп., пеню в сумі 1762/одна тисяча сімсот шістдесят дві/грн. 36 коп., 3% річних в сумі 1448/одна тисяча чотириста сорок вісім/грн. 52 коп., інфляційні втрати в сумі 5102/п'ять тисяч сто дві/грн. 22 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1402/одна тисяча чотириста дві/грн. 42 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 26.05.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості судді Ільєвої Л.М., а також у зв'язку з участю головуючого у підготовці суддів місцевих господарських судів для підтримання кваліфікації НШСУ у період 23-27.02.2026 року та перебуванням судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці з 04.05.2026 по 08.05.2026 року.

Суддя Л.М. Ільєва

Попередній документ

136899598

Наступний документ

136899600

Інформація про рішення:

№ рішення:	136899599
№ справи:	915/1117/25
Дата рішення:	19.02.2026
Дата публікації:	29.05.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Миколаївської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (19.02.2026)
Дата надходження:	25.07.2025
Предмет позову:	Стягнення заборгованості за договором

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

03.09.2025 14:10	Господарський суд Миколаївської області
29.09.2025 15:00	Господарський суд Миколаївської області
17.10.2025 15:15	Господарський суд Миколаївської області
31.10.2025 14:45	Господарський суд Миколаївської області
21.11.2025 13:00	Господарський суд Миколаївської області
15.12.2025 11:00	Господарський суд Миколаївської області
23.01.2026 15:00	Господарський суд Миколаївської області
12.02.2026 10:00	Господарський суд Миколаївської області
19.02.2026 16:20	Господарський суд Миколаївської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ІЛЬЄВА Л М

3-я особа без самостійних вимог на стороні позивача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

відповідач (боржник):

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "САДКО МИКОЛАЇВ"

позивач (заявник):

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

представник позивача:

КЕМІНЬ ВІТАЛІЙ ВАСИЛЬОВИЧ