79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
21.05.2026 Справа № 914/4045/25
За позовом: Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави
до відповідача-1: Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області, с-ще Красне Золочівського району Львівської області
до відповідача-2: ОСОБА_1 , с. Могиляни Львівського району Львівської області
про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання І.К. Капітанчук
За участю представників сторін:
від прокуратури: Германович Ю. А. -прокурор
від відповідача-1: Чайка А.М. - представник
від відповідача-2: не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави до Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області та до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки.
Ухвалою суду від 05.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Ухвалою суду від 16.04.2026 закрито підготовче провадження у справі № 914/3561/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.05.2026.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає про те, що рішення Красненської селищної ради від 16.09.2021 № 580 «Про розгляд заяви гр. Крупник/Карпінець/ Роксолани Андріївни про передачу в оренду земельної ділянки в комплексі з розташованими на ній водними об'єктами для рибогосподарських потреб» прийняте з порушенням вимог чинного законодавства у зв'язку з чим має бути визнано недійсним договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом від 08.11.2022, а спірна земельна ділянка повинна бути повернута в розпорядження територіальної громади.
Присутній в попередньому судовому засіданні представник відповідача-2 надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав наведених у відзиві на позовну заяву (вх. №3196/26 від 04.02.2026), вказавши, зокрема, таке:
- передача рибогосподарського водного об'єкту, який складається із ставків площею 43, 2780 га та 2, 7333 га і розміщується на земельній ділянці з кадастровим №4620685900:04:000:0005 площею 59, 6 га, за умови відсутності бажання зацікавленого орендаря у розташуванні на цих землях плавучих рибницьких садків, могла здійснюватися, в силу вимог ВК України і ЗУ «Про аквакультуру», лише комплексно одному і тому ж орендарю, що виявив намір проводити діяльність у сфері риборозведення.
- враховуючи відсилання вказаних у попередньому абзаці НПА до процедури надання землі, яка задокументована у положеннях ЗК України, а також беручи до уваги обтяження ділянки з кадастровим №4620685900:04:000:0005 майном ОСОБА_1 , що, своєю чергою, виключало можливість Красненської СР передати її на конкурсних засадах будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, беручи до уваги імперативну законодавчу заборону на поділ цілісного водного об'єкту між різними орендарями, у відповідача 1 не існувало жодної іншої правової можливості для залучення інвестицій в свою громаду з надходжень від оренди комунального майна, окрім як його передачі особі, яка є власником будинку рибака літ.“А-1» площею 40, 6 м2 і складу комбікормів літ.Ґ «Б-1» площею 116, 3 м2.
- обмеження щодо приналежності вказаних вище технічних споруд з'явилися у ЗУ «Про аквакультуру» лише із набранням чинності редакцією закону від 28 квітня 2023 року - тобто, іншими словами, вже після прийняття Красненською СР такого індивідуального акту. До весни 2023 року, жодних обмежень на перебування гідротехнічних споруд у приватній власності фізичних осіб (як у випадку справи №914/4045/25 - відповідача 2) профільне законодавство України не містило, що, відповідно, жодним чином не забороняло їй придбати такі об'єкти за відплатним договором у листопаді 2017 року.
- твердження позивача про необхідність обов'язкової державної реєстрації гідротехнічних споруд, які були набуті відповідачем 2 за відплатним договором ще у листопаді 2017 року, і які у власність територіальних громад ніколи не передавалися та перебувають у власності відповідача 2 станом й на сьогодні, як обов'язкової умови для застосування положень аб.2 ч.2 ст.134 ЗК України (щодо можливості позаконкурсного одержання земельних ділянок в оренду), є таким, що не ґрунтується на вимогах профільного законодавства України та трактується позивачем на власний розсуд довільно, з метою умисного звуження законодавчо визначених прав і можливостей оренди землі.
Не погоджуючись з наведеним у відзиві на позовну заяву прокурор подав до суду відповідь на відзив (09.02.2026 вх. № 3584/26).
Представником відповідача-2 13.02.2026 за вх. № 4081/26 подано заперечення (на відповідь на відзив).
В судове засідання 21.05.2026 представник відповідача-2 не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом.
В судовому засіданні 21.05.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши прокурора, представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
Як зазначає прокурор, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04.08.2021 зареєстровано право комунальної власності Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області на земельну ділянку з кадастровим номером 4620685900:04:000:0005 площею 59,6 га, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021. Вказаним Законом доповнено розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України пунктом 24, згідно якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім передбачених цим пунктом винятків.
Земельна ділянка з кадастровим номером 4620685900:04:000:0005 площею 59,6 га зареєстрована в Державному земельному кадастрі 29.08.2017 за категорією земель «Землі водного фонду» та видом цільового призначення земельної ділянки « 10.07 Для рибогосподарських потреб», що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-9906085412022 (додається до позовної заяви).
Раніше земельна ділянка з кадастровим номером 4620685900:04:000:0005 площею 59,6 га належала до земель державної власності та перебувала у постійному користуванні ВАТ «Львівський обласний виробничий рибний комбінат» на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 30.12.2001 серії ІІ-ЛВ № 004502/118.
24.11.2017 між ПрАТ «Львівський обласний виробничий рибний комбінат» (Продавець), код ЄДРПОУ 22397707 та Карпінець Роксоланою Андріївною (Покупець), РНОКПП НОМЕР_1 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким, Продавець передає у власність Покупцю нежитлові будівлі: рибацький дім, позначений за планом під літ. «А-1», площею 40,6 кв.м, склад кормів, позначений за планом під літ. «Б-1», площею 116,3 кв.м, що розташовані на земельній ділянці, площею 59,6 га, кадастровий номер 4620685900:04:000:0005, яка перебуває в постійному користуванні Продавця на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 30.12.2001 серії ІІ-ЛВ № 004502/118.
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 24.11.2017 зареєстровано право приватної власності громадянки ОСОБА_2 на нежитлові будівлі: рибацький дім літ. «А-1», площею 40,6 кв.м., склад кормів, літ. «Б-1», площею 116,3 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1391046946206).
Відповідно до розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 02.10.2020 №861/0/5-20 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою та надання в оренду земельної ділянки» припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 59,6 га (кадастровий номер - 4620685900:04:000:0005, КВЦПЗ - 10.07), що розташована за межами населеного пункту на території Сторонибабської сільської ради Буського району Львівської області, для рибогосподарських потреб та пунктом 3 цього розпорядження передано в оренду земельну ділянку ОСОБА_1 . Проте, розпорядженням від 12.05.2021 № 351/0/5-21 визнано такими, що втратили чинність, пункти 3, 4, 5 розпорядження голови обласної державної адміністрації від 02.10.2020 № 861/0/5-20, зокрема на підставі заяви ОСОБА_1 від 23.03.2021.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, громадянка ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 07.11.2017 включена до Реєстру як фізична особа-підприємець, одним з зареєстрованих видів економічної діяльності є « 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура)» та знята з обліку 29.03.2019.
Поряд з тим, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 05.04.2019, а 12.08.2019 вчинено реєстраційну дію по зміні прізвища. Основним видом зареєстрованої економічної діяльності є « 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура)».
Тобто ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є фізичною особою-підприємцем.
Будучи зареєстрованою як фізична особа-підприємець, громадянка Крупник (Карпінець) Роксолана Андріївна звернулася із заявою до Красненської селищної ради щодо передання їй в оренду земельної ділянки у комплексі з розташованими на ній водним об'єктом площею 59,6 га (кадастровий номер - 4620685900:04:000:0005, КВЦПЗ - 10.07 - для рибогосподарських потреб), що розташована на території Красненської об'єднаної територіальної громади, для рибогосподарських потреб. У заяві також зазначено, що на вказаній земельній ділянці розміщені нежитлові будівлі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1391046946206), що належать їй на праві приватної власності.
Рішенням Красненської селищної ради від 16.09.2021 № 580 «Про розгляд заяви гр. Крупник/Карпінець Роксолани Андріївни про передачу в оренду земельної ділянки в комплексі з розташованими на ній водними об'єктами для рибогосподарських потреб» передано Крупник/Карпінець Роксолані Андріївні в оренду земельну ділянку терміном на 7 років в комплексі з розташованими на ній водними об'єктами площею 59,6 га кадастровий номер - 4620685900:04:000:0005, для рибогосподарських потреб, по коду згідно КВЦПЗ - 10.07, що розташована на території Красненської селищної ради (колишньої Сторонибабської сільської ради).
Пунктом 2 вказаного рішення встановлено орендну плату в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки згідно КВЦПЗ - 10.07.
08.11.2022 на підставі рішення Красненської селищної ради від 16.09.2021 № 580 між Красненською селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, відповідно до якого Красненська селищна рада (орендодавець) надала, а ОСОБА_1 (орендар) прийняла у строкове платне користування земельну ділянку площею 59,6 га кадастровий номер - 4620685900:04:000:0005 в комплексі з розташованими на ній водними об'єктами - ставком площею 2,7333 га (рибогосподарська технологічна водойма), ставковим господарством площею 43,2780 га (рибогосподарська технологічна водойма), розташовані за межами населеного пункту с.Сторонибаби Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області, для рибогосподарських потреб.
Згідно п.2 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 59,6 га, у тому числі земельна ділянка площею 13,5887 га - землі, які використовуються для технічної інфраструктури, з кадастровим номером 4620685900:04:000:0005, цільове призначення земельної ділянки 10.07 Для рибогосподарських потреб, яка розташована за межами с.Сторонибаби Красненської селищної територіальної громади Золочівського району Львівської області, та водний об'єкт (водний простір), у тому числі рибогосподарські технологічні водойми 30,1 тис. м куб., 2,7333 га та 396,31 тис. м куб., 43,2780 га.
Рибогосподарські технологічні водойми згідно з цим договором надаються в оренду з урахуванням вимог Закону України «Про аквакультуру».
На земельній ділянці розташовані об'єкти інфраструктури: гребля земляна трапецієподібної форми, водоскидна споруда «Монах», гребля земляна трапецієподібної форми (21 шт), водоскидні споруди (типові, 22 шт) - «монах», водонапускні споруди (типові, 19 шт) - «монах», відвідний канал.
Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом від 08.11.2022, що є невід'ємною частиною Договору, орендодавець передав орендарю вищевказану земельну ділянку у належному стані та у визначених межах згідно з умовами договору.
Також, згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 23.12.2022 зареєстровано право оренди Крупник Р.А. на земельну ділянку з кадастровим номером 4620685900:04:000:0005 площею 59,6 га.
Прокуратурою встановлено, що рішення Красненської селищної ради від 16.09.2021 № 580 «Про розгляд заяви гр. Крупник/Карпінець Роксолани Андріївни про передачу в оренду земельної ділянки в комплексі з розташованими на ній водними об'єктами для рибогосподарських потреб» прийняте з порушенням вимог чинного законодавства у зв'язку з чим має бути визнано недійсним договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом від 08.11.2022, а спірна земельна ділянка повинна бути повернута в розпорядження територіальної громади.
Щодо обґрунтованості підстав звернення з даним позовом прокурором до суду
Згідно з абз. 1-2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Суд враховує, що позов, заявлений прокурором у справі, спрямований на захист прав та законних інтересів Красненської територіальних громад.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Водночас, на переконання прокурора, приймаючи оскаржувані рішення та укладаючи оспорюваний договір, Красненська селищна рада Золочівського району Львівської області допустили порушення встановленого законом порядку передачі земельних ділянок в оренду на конкурентних засадах, чим порушили інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом.
У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.
Щодо наявності / відсутності іншого компетентного органу, який міг звернутися до суду для захисту інтересів держави суд також звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, що містяться у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, згідно з якими при реалізації компетенції уповноваженого представника власника Держгеокадастр, як представник власника, не обмежений у виборі способів захисту порушеного права власності та має керуватись статтею 16 Цивільного кодексу України та 152 Земельного кодексу України.
Натомість у правовідносинах, які стосуються порушення речових прав держави чи територіальної громади на земельні ділянки, Держгеокадастр України та його територіальні органи не наділені повноваженнями власника на захист відповідного права державної або комунальної форми власності (крім земель сільськогосподарського призначення державної форми власності).
Додатково, суд також враховує, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №670/23/18, від 10.09.2021 у справі №909/207/20, від 30.10.2024 у справі 910/9383/23).
Прокурор звернувся до суду в інтересах держави як самостійний позивач, так як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що прокурором належним чином обґрунтовано наявність передбачених ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави у цій справі, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що позов подано з порушенням правил представництва або процесуальної правосуб'єктності прокурора.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такі що підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним (ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України).
Як вбачається з позовних вимог, прокурор просив суд визнати недійсним договір оренди землі в комплексі з розташованими на ній водними об'єктами від 08.11.2022, укладений між Красненською селищною радою Золочівського району та ОСОБА_1 та зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 4620685900:04:000:0005 в комплексі з розташованими на ній водними об'єктами площею 59,6 га в розпорядження Красненської територіальної громади в особі Красненської селищної ради Золочівського району.
Відповідно до ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об?єкти, ліси і багаторічні насадження, розташовані на ній.
Згідно зі ст.4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Стаття 13 Конституції України встановлює, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
За змістом ч. 9 ст. 93 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» слідує, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
У відповідності до ч.1 ст.12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: розпорядження землями територіальних громад; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства.
Положеннями ст.124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
При цьому, застосування винятку, передбаченого ч.2 ст. 134 Земельного кодексу України, можливе лише за умови, що майбутній землекористувач на момент прийняття рішення про передачу земельної ділянки вже має відповідний спеціальний дозвіл, а земельна ділянка передається саме для цілей, визначених таким дозволом. Наявність спеціального дозволу після прийняття рішення або укладення договору не може легалізувати застосування позаконкурентної процедури.
Аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що вони прямо пов'язують надання земельної ділянки на позаконкурентних засадах саме з розташуванням на цій земельній ділянці об'єктів нерухомого майна.
Наведені положення спрямовані на забезпечення принципу цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі розміщеної на ній нерухомості), як це закріплено у ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч.1 ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм, власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 та від 04.10.2022 у справі № 910/5210/20).
Виходячи із системного аналізу положень ч.2 ст.124 та ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на цій земельній ділянці, та які належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.
При цьому розмір земельної ділянки, що може передаватися без проведення земельних торгів для обслуговування об'єкта нерухомого майна, не є довільним або необмеженим і повинен визначатися виключно з врахуванням фактичної необхідності використання такого об'єкта за його цільовим призначенням. Передача земельної ділянки у значно більшому обсязі, ніж це об'єктивно необхідно для обслуговування нерухомого майна, виключає застосування винятку щодо позаконкурентного порядку набуття права користування.
Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів (постанови Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19, від 28.01.2025 у справі № 922/940/21 та від 02.04.2025 у справі № 922/3614/21).
Верховний Суд неодноразово вказував на можливість отримати комунальну земельну ділянку в користування лише в межах та з метою, пов'язаною із розміщенням та обслуговуванням належних особі на праві власності нежитлових приміщень (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.07.2025 у справі № 918/1131/22).
Гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що виконує допоміжну функцію у здійсненні певних водогосподарських заходів як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води. Відповідно до висновків Верховного Суду гідроспоруда забезпечує функціонування водного об'єкта та не може існувати окремо від нього.
Отже, гідротехнічна споруда є річчю, призначеною для обслуговування іншої (головної) речі (земельної ділянки) і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 186 Цивільного кодексу України).
Оскільки договір купівлі-продажу гідротехнічних споруд укладений в простій письмовій формі, наслідком чого є відсутність належної державної реєстрації речових прав на гідротехнічні споруди та відсутність належних правовстановлюючих документів щодо їх набуття, це виключає можливість визнання таких об'єктів самостійними об'єктами права власності у розумінні цивільного законодавства. Такий висновок узгоджується із підходом Верховного Суду щодо правового режиму гідротехнічних споруд, як складових елементів водного об'єкта (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 914/1408/23 від 06.11.2024).
При цьому відповідно до ч.4 ст.5 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
Отже, право власності на гідротехнічну споруду не може бути зареєстроване ні за ким, оскільки гідротехнічна споруда як окремий об'єкт права власності насправді не існує (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 918/791/23).
Земельні ділянки, що є предметом спору, належать до земель комунальної власності та за своїм цільовим призначенням віднесені до категорії земель водного фонду, на яких розташований водний об'єкт із відповідними гідротехнічними та інфраструктурними спорудами. Водночас, із матеріалів справи вбачається, що частина таких земельних ділянок пов'язана з розміщенням об'єктів нерухомого майна, які перебувають у приватній власності відповідача-3, однак цей факт сам по собі не змінює правового режиму всього масиву земель та не виключає дії загального імперативного правила щодо передачі земель державної та комунальної власності в оренду на конкурентних засадах.
Як зазначалось, виняток з правила, встановленого ст.134 Земельного кодексу України, який допускає передачу земельних ділянок без проведення земельних торгів має виключний характер і застосовується лише у разі, коли земельна ділянка надається саме для обслуговування та експлуатації об'єкта нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, і в обсязі, об'єктивно необхідному для такого обслуговування.
Натомість, у даному випадку встановлено, що спірні земельні ділянки були передані відповідачу-2 для здійснення рибогосподарської діяльності, як основної мети користування, а не виключно для забезпечення функціонування конкретних об'єктів нерухомого майна. Такі дії органів місцевого самоврядування фактично призвели до використання правового механізму винятку із загального правила про обов'язковість земельних торгів поза межами його цільового призначення, що суперечить змісту та меті відповідного правового регулювання.
Як вбачається з матеріалів справи, передана в оренду ОСОБА_1 земельна ділянка водного фонду (площею 59,6 га) у більш ніж у 3 797 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване.
Красненська селищна рада Золочівського району при наданні ОСОБА_1 у користування (оренду) земельної ділянки під об'єктами нерухомого майна загальною площею 59,6 га з розташованими на них водними об'єктами для рибогосподарських потреб для ведення рибного господарства (код КВЦПЗ 10.07) повинна була керуватись положеннями, передбаченими ч.2 ст. 124, ч.1 ст. 134, ст. 135 Земельного кодексу України.
Враховуючи наявність у ОСОБА_1 права власності на об'єкти нерухомості загальною площею 156,9 кв.м, які розташовані на земельній ділянці площею 59,6 га з кадастровим номером 4620685900:04:000:0005, ОСОБА_1 могла набути не на конкурентних засадах право користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування вказаних об'єктів нерухомості, а не на земельну ділянку із категорії земель «Землі водного фонду» цільового призначення « 10.07 Для рибогосподарських потреб».
Крім цього, виходячи із спірного рішення органу місцевого самоврядування, земельна ділянка комунальної власності з водними об'єктами була необхідна новому власнику нерухомого майна ОСОБА_1 не для експлуатації та обслуговування придбаного нерухомого майна, а для рибогосподарських потреб і для ведення рибного господарства, що підтверджується відповідними паспортами, а відтак могла надаватися виключно на конкурентних засадах (на земельних торгах).
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, якою задоволено позов прокурора про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо переходу новому власнику будівлі прав на користування земельною ділянкою, сформовано правову позицію щодо незаконності рішень органу місцевого самоврядування у разі розпорядження значно більшою площею земельної ділянки, ніж необхідно для обслуговування набутих у власність об'єктів нерухомого майна.
Цією ж постановою (п.п. 122, 123) Верховний Суд зазначив, що розмір земельної ділянки повинен обумовлюватися наявною у нового власника необхідністю використання такого майна за призначенням, з урахуванням нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, чинних на момент виникнення спірних відносин.
Так, Верховний Суд дотримується позиції, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, зокрема Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року за № 44, Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 № 173, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 липня 1996 року за № 379/1404; Державних будівельних норм «Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», затверджених наказом Держбуду України від 18 травня 2005 року № 80 (надано чинності наказом Держбуду України від 28 вересня 2005 № 175).
Виходячи із системного аналізу положень ч.2 ст.124 та абзацу 2 ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання. Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20.
Верховний Суд неодноразово вказував на можливість отримати комунальну земельну ділянку в користування лише в межах та з метою, пов'язаною із розміщенням та обслуговуванням належних особі на праві власності нежитлових приміщень (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 1 липня 2025 у справі № 918/1131/22).
Суд зазначає, що надання значних за площею земельних масивів водного фонду поза конкурентною процедурою не може вважатися обґрунтованим виключно на підставі наявності на частині таких земель об'єктів нерухомого майна приватної власності, якщо фактична мета користування виходить за межі їх обслуговування. Такий підхід може призводити до нівелювання сутності земельних торгів як інструменту забезпечення прозорого, конкурентного та економічно обґрунтованого розпорядження землями комунальної власності.
Таким чином, укладення договору оренди земельних ділянок без проведення земельних торгів у ситуації, коли відсутні правові підстави для застосування винятку, передбаченого ст.134 Земельного кодексу України, свідчить про порушення встановленого законом порядку розпорядження землями комунальної власності. Таке порушення є істотним, оскільки стосується самої процедури набуття права користування земельними ділянками та безпосередньо впливає на баланс інтересів територіальних громад, як власників відповідних земель.
Щодо наявності перебування у власності відповідача -2 комплексу гідроспоруд, то суд встановив таке.
Верховний Суд у постановах від 03.10.2018 справа №111/2457/13-ц та від 05.12.2018 справа №359/2253/15-ц зробив висновки, що землі, зайняті водними об'єктами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами не можуть передаватися у приватну власність.
Гідротехнічні споруди нерозривно пов'язані з водними об'єктами, є приналежними речами водойм, що перебувають у комунальній власності Красненської селищної ради Золочівського району, тобто головними речами та, з огляду на специфіку водних ресурсів, у даному випадку виконують функції запобігання шкідливій дії вод (захисні функції), не можуть бути відокремлені від останніх та не можуть бути окремими об'єктами права власності.
Відповідно до п. «ґ» ч. 4 ст. 83, п. «д» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Такі випадки передбачені ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України, за приписами якої можлива безоплатна передача у власність лише замкнених природних водойм загальною площею до 3 га.
Отже, законодавцем запроваджено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що виконує допоміжну функцію у здійсненні певних водогосподарських заходів як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води. Відповідно до висновків Верховного Суду гідроспоруда забезпечує функціонування водного об'єкта та не може існувати окремо від нього (див. постанову Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/30/22, на яку у касаційній скарзі посилається прокурор (пункт 42)).
Отже, гідротехнічна споруда є річчю, призначеною для обслуговування іншої (головної) речі (земельної ділянки) і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю (частина перша статті 186 Цивільного кодексу України). Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга статті 186 Цивільного кодексу України).
При цьому відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
Отже, право власності на гідротехнічну споруду не може бути зареєстроване ні за ким, оскільки гідротехнічна споруда як окремий об'єкт права власності насправді не існує (подібний висновок викладено у пункті 4.47 постанові Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 918/791/23).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
За приписами ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Як зазначалось, рішення Красненської селищної ради від 16.09.2021 № 580 щодо надання громадянці ОСОБА_1 у користування (оренду) земельної ділянки під об'єктами нерухомого майна загальною площею 59,6 га (кадастровий номер 4620685900:04:000:0005) з розташованими на ній водними об'єктами для ведення рибного господарства (код КВЦПЗ 10.07) прийняте з порушенням вимог статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України.
Оскільки на підставі незаконного рішення Красненської селищної ради Золочівського району укладено договір оренди землі в комплексі з розташованими на ній водними об'єктами від 08.11.2022, такий договір підлягає визнанню судом недійсним із застосуванням наслідків недійсності у вигляді повернення земельної ділянки площею 59,6 га кадастровий номер 4620685900:04:000:0005 в розпорядження Красненської територіальної громади в особі Красненської селищної ради Золочівського району.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.11.2024 у справі №914/1408/23.
Встановивши, що до передачі земельної ділянки (з кадастровим номером4620685900:04:000:0005) відповідачу 2 в орендне користування не підлягала застосуванню позаконкурентна процедура, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір оренди землі укладено із порушенням вимог статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди землі в комплексі з розташованими на ній водними об'єктами від 08.11.2022 як такого, що укладений з порушенням вимог земельного законодавства, які мають імперативний характер.
Визнання правочину недійсним зумовлює застосування передбачених цивільним законодавством правових наслідків, зокрема двосторонньої реституції, оскільки відпала правова підстава користування відповідачем земельними ділянками. За таких обставин відновлення становища, що існувало до порушення, є необхідним елементом ефективного захисту прав територіальних громад як власників земель комунальної власності.
Водночас, суд звертає увагу, що застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельних ділянок у розпорядження відповідних територіальних громад не є самостійним способом набуття права, а є прямим юридичним наслідком визнання правочину недійсним, що узгоджується як із положеннями ст.216 Цивільного кодексу України, так і з спеціальними нормами земельного законодавства.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, наслідки укладення спірного договору оренди та те, що встановлені обставини у своїй сукупності свідчать про неправомірне застосування позаконкурентної процедури передачі земель комунальної власності в оренду, наведене є достатнім для висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи наведене, суд розглянувши позовні вимоги, вважає такі обґрунтованими, доведеними, належними та допустимими доказами, а тому, заявлені вимоги підлягають до задоволення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України до стягнення з відповідачів на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 4844,80 грн.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10,12,20,73,74,75,76,79,123, 129,226, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задоволити.
2. Визнати недійсним договір оренди землі в комплексі з розташованими на ній водними об'єктами від 08.11.2022, укладений між Красненською селищною радою Золочівського району та ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 4620685900:04:000:0005 в комплексі з розташованими на ній водними об'єктами площею 59,6 га в розпорядження Красненської територіальної громади в особі Красненської селищної ради Золочівського району.
4. Стягнути з Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області на користь Львівської обласної прокуратури (отримувач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910031, UA138201720343140001000000774 у ДКСУ у м. Києві, (79005, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19) 2422,4 грн сплаченого судового збору.
5. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури (отримувач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910031, UA138201720343140001000000774 у ДКСУ у м. Києві, (79005, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19) 2422,4 грн сплаченого судового збору.
6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.05.2026.
Суддя Березяк Н.Є.