вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" травня 2026 р. Справа №911/1424/26
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А. перевіривши матеріали позовної заяви Фізичної особи-підприємця Кухаря Володимира Васильовича
до Ірпінської міської ради
про визнання договору укладеним
установив:
14.05.2026 з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» у формі електронного документа до Господарського суду Київської області подано заяву Фізичної особи-підприємця Кухаря Володимира Васильовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) (далі - ФОП Кухар В.В./позивач) до Ірпінської міської ради (ідентифікаційний код 33800777) (далі - відповідач) про визнання договору оренди землі між ФОП Кухар В.В. та Ірпінською міською радою (к.н. 3120900000:01:030:0008 за адресою АДРЕСА_1 ) укладеним в редакції, запропонованій позивачем.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням відповідача №4218-52-VIII від 05.06.2025 громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 3120900000:01:030:0008 та вирішено укласти відповідний договір оренди. Разом із тим, як зазначає позивач, попри подані позивачем проєкти договору та письмові заперечення щодо окремих його положень, відповідач договір оренди так і не уклав, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з вимогою про визнання договору укладеним у редакції, запропонованій позивачем.
Господарський суд Київської області ухвалою від 19.05.2026 у справі №911/1424/26 залишив позовну заяву ФОП Кухаря В.В. без руху та надав строк на усунення недоліків позовної заяви.
20.05.2026 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ФОП Кухаря В.В. надійшли пояснення, відповідно до змісту яких позивач зазначає, що співвласниками нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , при цьому лише Кухар В.В. зареєстрований як фізична особа-підприємець та використовує земельну ділянку у своїй господарській діяльності.
З огляду на вказане позивач вважає, що:
- Кухар В.В. як фізична особа-підприємець має право звернутися до господарського суду з відповідним позовом;
- ОСОБА_2 , хоча і є співвласником нерухомого майна та зобов'язана укласти договір оренди землі в силу закону, не може самостійно звернутися з таким позовом за правилами господарського судочинства;
- після відкриття провадження у справі Міхіна Г.М. відповідно до ст. 49, п. 14 ст. 30 ГПК України має право вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, та набути усіх прав позивача.
Ураховуючи вказане та вирішуючи питання щодо юрисдикції спору за відповідно поданим позовом, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Приписами статей 1, 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частина 1 статті 6 Конвенції передбачає, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
З огляду на вказане суд зазначає, що принцип спеціалізації судів передбачено міжнародним і національним законодавством з метою якісної та чіткої роботи судової системи, отже поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності, а тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні законодавчих приписів.
Отже, судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до пунктів 1, 15 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Частиною 1 статті 20 ГПК України також визначено, що для цілей цього Кодексу господарською діяльністю є діяльність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Комерційною господарською діяльністю (підприємництвом) є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється юридичними особами та фізичними особами - підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
З аналізу вказаних вище норм процесуального права слідує, що спір є господарським та підвідомчий господарському суду, зокрема, за наявності таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами врегульованих актами господарського і цивільного законодавства господарських відносин, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, а також відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, проте лише за умови якщо це прямо передбачено процесуальним законом.
Тобто розгляд господарським судом спору за участі фізичної особи, яка не є суб'єктами підприємницької діяльності, можливий тільки у разі, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.
Як вбачається зі змісту поданого позивачем позову, предметом спору у даній справі є укладення договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, що перебуває у спільній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Як установлено судом та підтверджується поясненнями позивача, лише Кухар В.В. зареєстрований як фізична особа - підприємець, тоді як Міхіна Г.М. є фізичною особою, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
При цьому позивач фактично визнає, що укладення договору оренди земельної ділянки має відбуватись за участю обох співвласників нерухомого майна, оскільки Міхіна Г.М. також є особою, на яку поширюються права та обов'язки щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою.
Суд зазначає, що сам по собі факт наявності у одного зі співвласників статусу фізичної особи - підприємця не є визначальним критерієм для віднесення спору до юрисдикції господарського суду.
Вирішальне значення у даному випадку має характер спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, зокрема те, що наслідком вирішення спору буде виникнення, зміна чи припинення цивільних прав та обов'язків не лише ФОП Кухаря В.В., а й Міхіної Г.М., яка не є суб'єктом господарювання.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.12.2019 у справі №906/961/17:
- оформлення прав на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності декількох осіб, здійснюється шляхом укладення договору оренди земельної ділянки з усіма співвласниками нерухомого майна, які виступають стороною договору на боці орендаря (множинність осіб);
- якщо за наслідками вирішення спору визначаються цивільні права та обов'язки фізичної особи, яка є учасником цього договору і повинна виступати відповідачем у позові про його укладення, такий спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що заявлений спір пов'язаний із визначенням цивільних прав та обов'язків фізичної особи, яка не є підприємцем, а тому підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства та не належить до юрисдикції господарських судів.
Доводи позивача про можливість подальшого вступу Міхіної Г.М. у справу як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не спростовують наведених висновків суду, оскільки питання юрисдикції спору визначається судом виходячи зі змісту спірних правовідносин та належного суб'єктного складу сторін на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Пунктом 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Беручи до уваги наведені нормативні приписи, виходячи з аналізу суб'єктного складу та характеру правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Кухаря Володимира Васильовича до Ірпінської міської ради про визнання договору оренди землі між ФОП Кухар В.В. та Ірпінською міською радою (к.н. 3120900000:01:030:0008 за адресою м. Ірпінь вул. Миру, 16) укладеним в редакції, запропонованій позивачем.
Керуючись ст. 1, 4, 20, 175 Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Кухаря Володимира Васильовича до Ірпінської міської ради про визнання договору оренди землі між ФОП Кухар В.В. та Ірпінською міською радою (к.н. 3120900000:01:030:0008 за адресою м. Ірпінь вул. Миру, 16) укладеним в редакції, запропонованій позивачем.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена у апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду у строки та порядок відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.А. Ярема