вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"26" березня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3339/25
Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №911/3339/25
за позовом: Об'єднання власників житлового будинку “Дніпро» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 22)
до відповідача: Вишгородської міської ради(07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, площа Шевченка, буд. 1)
про витребування майна із чужого незаконного володіння
за участюпредставників:
відпозивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Об'єднання власників житлового будинку “Дніпро» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. №б/н від 30.10.2025 до Вишгородської міської ради про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2025 наведену вище позовну заяву було передано для розгляду судді Колеснику Р.М.
Ухвалою суду від 06.11.2025 позовну заяву Об'єднання власників житлового будинку “Дніпро» залишено без руху.
12.11.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання, згідно якого усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 02.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №911/3339/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.01.2026 о 15:45.
Згідно розпорядження керівника апарату Господарського суду Київської області №01-АР від 12.01.2026, у зв'язку з відрахуванням зі штату Господарського суду Київської області судді Колесника Р.М., призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебували у провадженні судді Колесника Р.М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2026 матеріали справи передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 20.01.2026 прийнято справу №911/3339/25 до свого провадження та призначено підготовче засідання на 12.02.2026 о 10:00.
12.02.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою суду від 12.02.2026 відкладено підготовче засідання на 12.03.2026 о 10:15.
Ухвалою суду від 12.03.2026 закрито підготовче провадження у справі №911/3339/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2026 о 15:00.
19.03.2026 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Представники сторін у судове засідання 26.03.2026не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів до електронних кабінетів останніх.
Згідно ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Таким чином, сторін було належним чином повідомлено про розгляд справи №911/3339/25, а судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 7, 8, 13 ГПК України.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом, не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, враховуючи позицію позивача, суд встановив.
Позов мотивовано порушенням відповідачем прав позивача та співвласників житлового будинку №22 по вул. Набережній у м. Вишгород на користування та розпорядження допоміжним приміщенням будинку.
Так, позивач наголошує на тому, що відповідачем порушується право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 на допоміжне приміщення вказаного будинку, а саме: приміщення критої автостоянки з дахом для експлуатації на якому передбачена площадка для відпочинку мешканців будинку (будівля гаражу (літ. «Б»)), що знаходиться по вул. Набережній, 22 (22-а) в м. Вишгороді Київської області, оскільки дане приміщення відноситься до допоміжних приміщень будинку та необхідне для доступу та технічного обслуговування системи теплопостачання і водопостачання будинку, а також призначене для побутового обслуговування мешканців багатоквартирного житлового будинку та є неподільною частиною житлового комплексу.
Позивач зазначає, що згідно з актом Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації (будинок №22) в 1996 році було здано та прийнято в експлуатацію 1 - у чергу 125 квартирного житлового будинку (68квартир), загальної площею 4837 кв.м. по вулиці Набережній, 22 в м. Вишгороді.
Позивач вказує, що відповідно до техніко - економічного рішення (проектного рішення підзабудову) першу чергу багатоквартирного житлового будинку було здано в експлуатацію в складі цілісного майнового комплексу багатоповерхового житлового будинку по вулиці Набережній, 22, в м. Вишгород разом з критою автостоянкою, зокрема, в п.п. 3.2.1. техніко - економічного рішення вказано, що до будинку по вул. Набережній, 22 прибудовано криту автостоянку на 37 машино місць з дахом для експлуатації на якому передбачена площадка для відпочинку мешканців будинку, цей факт відображено в акті державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 30 жовтня1996 року 1 - ї черги 125 квартирного житлового будинку (68 квартир),загальною площею 4837 кв.м., який затверджено розпорядженням Вишгородської районної адміністрації №48/96 від 31 грудня 1996 року. Вказаний акт та розпорядження позивачем долучено до матеріалів справи.
З позовної заяви вбачається, що для експлуатації житлового будинку 08.05.1997 було створено ОВЖБ «ДНІПРО», код ЄДРПОУ 24888591.
Також позивач вказує, що в порушення законодавства відповідачем - виконавчим комітетом Вишгородської міської ради було прийнято рішення №502 від 21.09.2004, №504 від 21.09.2004, №265 від 07.07.2005, без участі та будь-якого погодження позивача. Вказані вище рішення позивачем долучено до матеріалів справи.
Так, рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 21вересня 2004 року №502 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода будинку №22 по вулиці Набережній у м. Вишгород», було прийнято безоплатно у комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода житловий будинок в цілому по вул. Набережній, 22 у м. Вишгород.
Позивач також зазначає, що рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 21 вересня 2004 року №504 «Про прийняття у комунальну власність незавершеного будівництва біля будинку по вулиці Набережній, 22 у місті Вишгороді» було прийнято безоплатно у комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода незавершене будівництво біля будинку по вул. Набережній, 22 у м. Вишгороді в цілому разом із зовнішніми мережами по вул. Набережній, 22 у м. Вишгороді.
Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 07липня 2005 року №265 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода об'єктів від ВАТ «ГЕМ» було прийнято безоплатно у комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода житловий будинок в цілому із зовнішніми мережами по вул. Набережній, 22 у м. Вишгород та було прийнято безоплатно у комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода незавершену будівництвом криту автостоянку по вул. Набережній у м. Вишгород (біля будинку по вул. Набережній, 22).
Позивач наголошує на тому, що договором «про передачу у комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода будинку №22 по вулиці Набережній у м. Вишгороді» від 13 липня 2005 року визначено:
- пункт 1.1. Договору «ВАТ «ГЕМ» передає, а виконком приймає у комунальну власність територіальної громади міста Вишгорода в цілому будинок №22 по вулиці Набережній у місті Вишгороді та комплекс прилеглих інженерних мереж;
- пункт 1.2. Договору «Об'єкт передається, як цілісний інженерний об'єкт при цьому права власності набуті на окремі квартири до набрання чинності цим Договором зберігаються в повному обсязі.
Вказаний вище договір позивачем долучено до матеріалів справи.
З позовної заяви вбачається, що рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23 жовтня 2008 року №278 «Про оформлення права власності на споруди та присвоєння поштової адреси нежитловому приміщенню», було встановлено наступне:
1. Виділити нежитлове приміщення загальною площею 564,1 кв. м.,позначеного в акті введення в експлуатацію, літерою «Б», що знаходиться по вулиці Набережній, 22 в м. Вишгороді в окремий об'єкт.
2. Присвоїти зазначеному об'єкту поштову адресу: м. Вишгород, вул. Набережна, 22-а.
3. Оформити право комунальної власності за територіальною громадою міста Вишгород в особі Вишгородської міської ради на гараж, загальною площею 564,1 кв. м., що знаходиться по вулиці Набережній, 22-а в місті Вишгороді.
4. Внести зміни до рішення Виконавчого комітету Вишгородської міської ради №504 від 21.09.2004 року «Про прийняття у комунальну власність незавершеного будівництва біля будинку по вулиці Набережній, 22 у місті Вишгороді, а саме: замінити у назві і тексті рішення слова «незавершене будівництво по вул. Набережній, 22 у м. Вишгороді» на «об'єкт завершеного будівництва - нежитлове приміщення біля будинку по вул. Набережній, 22 в м. Вишгороді».
5. Вишгородському бюро технічної інвентаризації оформити та видати свідоцтво про право власності.
Вказане вище рішення позивачем долучено до матеріалів справи.
Так, на думку позивача, рішення Виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23 жовтня 2008 року №278 «Про оформлення права власності на споруди та присвоєння поштової адреси нежитловому приміщенню» прийняте з порушенням вимог чинного законодавства та порушує його право спільної сумісної власності на будинок в цілому, допоміжні приміщення - незавершену будівництвом криту автостоянку, як допоміжного приміщення в складі цілісного майнового комплексу.
Позивач зазначає, що дізнавшись про незаконне переоформлення частини спільної власності одним із членів ОСББ «Дніпро» було подано до суду позов про визнання протиправним та скасування рішення від 23 жовтня 2008 року №278 «Про оформлення права власності на споруди та присвоєння поштової адреси нежитловому приміщенню». За результатами розгляду справи №363/2109/21 в постанові ВС від 27.11.2024було вказано про обрання не належного способу захисту прав.
З позову також вбачається, що ОВЖБ «Дніпро» замовило проведення будівельно-технічної експертизи та отримало висновок експерта№1141/05-2021, в якому зазначені наступні висновки: приміщення критої автостоянки(будівля гаражу (літ. «Б»)), що знаходиться по вул. Набережній, 22 (22-а) в м. Вишгороді Київської області:
- відносяться до допоміжних приміщень будинку, оскільки дані приміщення необхідні для доступу та можливості технічного обслуговування системи теплопостачання і водопостачання будинку, а також призначені для побутового обслуговування мешканців багатоквартирного житлового будинку №22 по вул. Набережній в м. Вишгороді;
- є неподільною частиною житлового комплексу, оскільки є частиною допоміжних приміщень для розміщення технічного обладнання будинку, яке забезпечує належне функціонування інженерних систем жилого будинку№22 по вул. Набережній в м. Вишгороді.
Вказаний вище висновок експерта позивачем долучено до матеріалів справи.
Позивач наголошує на тому, що прийняття рішення про оформлення права комунальної власності, виділення в окреме нежитлове приміщення та присвоєння поштової адреси нежитловому приміщенню, а саме незавершеній будівництвом критій автостоянці по вул. Набережній у м. Вишгород (біля будинку по вул. Набережній, 22), яка є спільною власністю пов'язується з обов'язковою згодою співмешканців будинку на таку передачу.
При цьому, позивач вказує, що він не надавав згоди на виділення в окреме приміщення, присвоєння окремої поштової адреси та передачу незавершеної будівництвом критої автостоянки по вул. Набережній у м. Вишгород (біля будинку по вул. Набережній, 22) у комунальну власність.
На думку позивача, крита автостоянка біля будинку №22 по вулиці Набережній умісті Вишгороді, загальною площею 564,1 кв. м., знаходиться в складі цілісного майнового комплексу вказаного будинку та є допоміжним приміщенням і призначена для забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку, а тому вона не може бути виділена в окреме нежитлове приміщення та передана до комунальної власності територіальної громади міста Вишгород.
Вказане вище стало підставою для звернення Об'єднання власників житлового будинку “Дніпро» до суду з позовною заявою, в якій останній просить суд витребувати із чужого незаконного володіння Вишгородської міської ради на користь об'єднання власників житловогого будинку «ДНІПРО» майно, а саме - нежитлове приміщення позначене літ. «Б», яке в подальшому було названо - приміщенням критої автостоянки (будівля гаражу (літ. «Б»)), що знаходиться по вул. Набережній, 22 (22-а) в м. Вишгороді Київської області.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №14-рп/2011. Так, у даному рішенні Конституційного Суду України визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.".
Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Згідно з визначеннями ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" 1) багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна; 2) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); 3) нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна; 5) співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; 6) спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Згідно правових висновків щодо застосування норм пунктів 2, 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №904/5047/18, для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об'єктом цивільно-правовихвідносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання. Однак вказаним не обмежується "коло обставин", які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №915/1096/18, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17, від 06.08.2019 у справі №914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Визначальним для правильного вирішення даного спору є з'ясування та визначення правового статусу спірного нежитлового приміщення, а саме встановлення, чи належить воно до числа допоміжних, чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик такого приміщення.
Так, згідно висновку будівельно-технічної експертизи від10.05.2021 за №1141/05-2021 приміщення критої автостоянки (будівля гаражу (літ. «Б»)), що знаходиться по вул. Набережній, 22 (22-а) в м. Вишгороді Київської області:
- відносяться до допоміжних приміщень будинку, оскільки дані приміщення необхідні для доступу та можливості технічного обслуговування системи теплопостачання і водопостачання будинку, а також призначені для побутового обслуговування мешканців багатоквартирного житлового будинку №22 по вул. Набережній в м. Вишгороді;
- є неподільною частиною житлового комплексу, оскільки є частиною допоміжних приміщень для розміщення технічного обладнання будинку, яке забезпечує належне функціонування інженерних систем жилого будинку №22 по вул. Набережній в м. Вишгороді.
Чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку правового режиму допоміжних приміщень. Як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Згідно з ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, право спільної власності на спірне приміщення позначене літ. «Б», яке в подальшому було названо - приміщенням критої автостоянки (будівля гаражу (літ. «Б»)), що знаходиться по АДРЕСА_2 , як на допоміжне приміщення багатоквартирного житлового будинку №22, встановлено ст. 382 Цивільного кодексу України та підтверджено Конституційним Судом України у рішенні №4-рп/2004.
Відповідно до п. 4.2 вказаного рішення КС України допоміжні приміщення за Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і одночасно з приватизацією ними квартир та окремо приватизації не підлягають і стають їх спільним майном, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир не має необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Набуте громадянами право на квартири житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним (стаття 41 Конституції України), забезпечується державою і захищається судом (стаття 55 Конституції України).
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що спірне нежитлове приміщення, позначене літ. «Б», яке в подальшому було названо - приміщенням критої автостоянки (будівля гаражу (літ. «Б»)), що знаходиться по АДРЕСА_2 є неподільною спільною власністю всіх власників квартир у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 в силу закону та є майном загального користування, що забезпечує життєдіяльність будинку, яке протиправно вибуло із володіння власників поза їх волею.
Доказів переходу права власності на спірне нежитлове приміщення до іншої особи, ніж відповідач, матеріали справи не містять.
За змістом частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Згідно зі ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) є одним із речово-правових способів захисту права власності. Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного (законного) володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей.
Визначений спосіб захисту порушеного права має бути належним (передбаченим законом або договором) та ефективним. За результатами вирішення спору він повинен забезпечити відновлення порушених прав та інтересів позивача.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, слід встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.
Так, як вже було встановлено судом вище, спірне нежитлове приміщення є допоміжним приміщенням та є спільною власністю за законом всіх мешканців багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 та було протиправно передано до об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Вишгород.
Отже, виникле у мешканців будинку право спільної власності на спірне приміщення, як на допоміжне приміщення за результатом приватизації чи придбання квартир, не припинялось в законний спосіб, але вибуло із володіння мешканців, права яких представляє Об'єднання власників житлового будинку “Дніпро».
За правилами ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З приводу обрання позивачем належного способу захисту порушеного права суд враховує такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2021 року у справі №466/8649/16-ц: Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі N338/180/17 (провадження N14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N905/1926/16 (провадження N12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N569/17272/15-ц (провадження N14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі N48/340 (провадження N12-14звг19) та багатьох інших.
При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі N488/5027/14-ц (провадження N14-256цс18)).
За вказаних обставин, враховуючи що спірне нежитлове приміщення, позначене літ. «Б», яке в подальшому було названо - приміщенням критої автостоянки (будівля гаражу (літ. «Б»)), що знаходиться по вул. Набережній, 22 (22-а) в м. Вишгороді Київської області вибуло з володіння співвласників багатоквартирного будинку поза їх волею, то позов про витребування майна із незаконного володіння відповідача, на підставі п.3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, підлягає задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача - Вишгородську міську раду.
Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі розмір судового збору, що підлягав сплаті становить 2 422, 40 грн.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн., тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, у зв'язку з чим на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Однак, в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про повернення надмірно сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238 ГПК України, суд
1.Позовні вимоги Об'єднання власників житлового будинку “Дніпро» до Вишгородської міської ради задовольнити.
2. Витребувати із чужого незаконного володіння Вишгородської міської ради (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, площа Шевченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 04054866) на користь Об'єднання власників житлового будинку “Дніпро» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 22, код ЄДРПОУ 24888591) нежитлове приміщення позначене літ. «Б», яке в подальшому було названо - приміщенням критої автостоянки (будівля гаражу (літ. «Б»)), що знаходяться по вул. Набережній, 22 (22-а) в м. Вишгороді Київської області.
3. Стягнути з Вишгородської міської ради (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, площа Шевченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 04054866) на користь Об'єднання власників житлового будинку “Дніпро» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 22, код ЄДРПОУ 24888591) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору, видавши наказ.
Повний текст рішення складено 28.05.2026.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.