ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.05.2026Справа № 910/3288/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Казенного підприємства “Морська-пошуково-рятувальна служба»
до Приватного акціонерного товариства “Судноплавна компанія “Укррічфлот»
про стягнення 150 584,48 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Казенне підприємство «Морська-пошуково-рятувальна служба» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» про стягнення 150 584,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про надання послуг розрахункової організації № 003-UX02-16 від 16.06.2016, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3288/26. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
14.04.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що зазначена позивачем сума заборгованості у розмірі 136 041,67 грн, заявлена без врахування сплаченого в 2016 році на виконання п. 5.1 Договору авансового платежу у розмірі 15 069,16 грн, що підтверджується Актом звіряння. У зв'язку з викладеним, відповідач зазначає, що позивач розрахував суму пені на суму боргу без врахування внесеного відповідачем авансового платежу, а саме на суму 136 041,67 грн замість 120 972,51 грн та за період прострочення поза межами шестимісячного строку, що в свою чергу є порушенням ч.6 статті 232 ГК України (чинного на дату укладання Договору). Також, відповідач зазначає, що судові рішення у справах № 910/7738/22 та № 908/802/24 є преюдиційними для справи № 910/3288/26, оскільки підтверджують доводи АСК «Укррічфлот» про перебування під дією форс-мажорних обставин, а отже, свідчать про відсутність підстав для притягнення АСК «Укррічфлот» до відповідальності у вигляді штрафних санкцій за порушення строку сплати грошових зобов'язань по Договору. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення суми пені.
20.04.2026 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що сума авансу буде повернута/врахована в суму боргу лише при розірванні договору на умовах, визначених п. 9.5 Договору шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог, а отже розмір заборгованості відповідача за Договором, з урахуванням його чинності, становить 136 041,67 грн. Позивач також зазначає, що нарахування штрафних санкцій здійснено частково з червня-вересня 2025, тобто саме в період втрати чинності Господарського кодексу України, в зв'язку з чим посилання на приписи статті 232 Господарського кодексу України, є необґрунтованим. Також, позивач зазначає, що в порушення умов п. 8 Договору жодних повідомлень від відповідача про обставин непереборної сили на адресу позивача не надходили, і при цьому, посилання відповідача на судові рішення, якими встановлені обставини щодо перебування АСК «Укррічфлот» під дією непереборної сили, надзвичайних і невідворотних обставин, які виникли внаслідок військової агресії російської федерації проти України, не є підставами для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань за Договором, а виключно підставами для зменшення штрафних санкцій за рішенням суду.
28.04.2026 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
16 червня 2016 року між Казенним підприємством «Морська-пошуково-рятувальна служба» (далі - КП «МПРС», позивач) та Публічним акціонерним товариством «Судноплавна компанія Укррічфлот» (в подальшому змінено організаційно-правову форму на Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот»), (далі - абонент, відповідач) укладено Договір про надання послуг розрахункової організації № 003-UX02-16 (далі - Договір), за умовами якого КП «МПРС» у порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується надати абоненту комплекс послуг, визначених у п. 1.2 цього Договору, від імені, за дорученням та за рахунок абонента.
КП «МПРС» надає абоненту наступний комплекс послуг:
- послуги розрахункової організації (розпізнавальний код UX02) для суден, станцій супутникового зв'язку та електронних адрес абонента згідно з Регламентом Радіозв'язку та Рекомендаціями Міжнародного Союзу Електрозв'язку серії D «Загальні принципи тарифікації, таксація та розрахунки за послуги міжнародних служб електрозв'язку» (зокрема Рекомендації МСЕ-Т серії D.90 «Таксація, розрахунки та відшкодування витрат у морській рухомій службі»), а також «Правилами та процедурами використання космічного сегменту Інмарсат наземними супутниковими станціями», та проведення розрахунків за послуги зв'язку, які надаються суднам, ССЗ та електронним адресам абонента закордонними радіоцентрами і наземними станціями системи Інмарсат;
- послуги з оперативної взаємодії з наземними станціями системи Інмарсат, з метою надання ССЗ абонента необхідних послуг супутникового зв'язку;
- послуги з активації, деактивації та підтримки ССЗ та електронних адрес абонента у системі Інмарсат та надання відповідних підтверджень, за письмовим запитом абонента.
Відповідно до п. 2.3 Договору КП «МПРС» зобов'язано, зокрема своєчасно, не пізніше 3 робочих днів від дати виставлення рахунку, надсилати їх на електронну адресу абонента, вказану у Розділі 11 Договору, разом із звітами про витрачення коштів при розрахунках з іноземними операторами зв'язку за послуги, які надані суднам, ССЗ і електронним адресам абонента; своєчасно здійснювати розрахунки з іноземними операторами зв'язку за послуги, які надані суднам і ССЗ абонента від імені, за дорученням та за рахунок абонента.
В свою чергу, відповідно до п. 3.7 Договору абонент зобов'язаний, зокрема належним чином оплачувати послуги КП «МПРС» в розмірі, порядку і терміни, визначені цим Договором.
Розділом 4 Договору узгоджено наступний порядок надання послуги розрахункової організації.
КП «МПРС», отримує рахунки від іноземних операторів зв'язку, виставлені за надання абоненту послуг радіообміну, перевіряє їх, а разі необхідності запитує абонента про додаткові дані, визначені у п. 3.6 цього Договору.
Перевіривши та акцептувавши рахунки, виставлені іноземними операторами зв'язку КП «МПРС» купує на Українській міжбанківській валютній біржі іноземну валюту, у сумі, необхідній для оплати цих рахунків, з урахуванням попередньої оплати, внесеної абонентом на рахунок КП «МПРС» (відповідно до пп. (а, б) п. 5.1 Договору).
Оплата послуг іноземних операторів зв'язку, отриманих абонентом, здійснюється КП «МПРС» у доларах США, у безготівковій формі, на поточні банківські рахунки іноземних операторів зв'язку на підставі виставлених ними рахунків.
Після оплати рахунків іноземних операторів зв'язку, КП «МПРС», за запитом абонента, подає на його адресу звіт про рахунки, отримані від іноземних операторів зв'язку за послуги, надані його суднам, ССЗ та електронним адресам, до звіту додаються копії рахунків та розшифровки наданих послуг зв'язку.
За умовами п. 5.1 Договору оплата послуг розрахункової організації проводиться абонентом у наступному порядку:
(а) попередній платіж - в сумі, що еквівалентно 100 доларам США для кожного судна, обладнаного ССЗ типу Інмарсат-С (міні-С) та 300 доларами США - для кожного судна, обладнаного ССЗ іншого типу, який сплачується на підставі авансового рахунку, виставленого КП «МПРС»;
(б) для ССЗ, які використовуються лише у системах моніторингу, або встановлені на суднах, які знаходяться у відстої тривалий час, про що абонент інформує КП «МПРС» у письмовій формі, сума попереднього платежу складає еквівалент 5 доларів США за кожну ССЗ;
(в) при виставленні КП «МПРС» наступних авансових рахунків, сума попередньої оплати визначається виходячи з фактичного трафіку за попередній період, але не менш ніж еквівалент 100 доларів США;
(г) після витрачення 70% сум попередніх оплат або більше, КП «МПРС» виставляє абоненту рахунок на переказ наступної суми оплати з можливим нарахуванням доплати за вже надані КП «МПРС» послуги;
(д) у разі якщо річний трафік абонента за рахунками іноземних операторів зв'язку буде меншим ніж 500 доларів США на рік, абонент здійснює оплату послуг КП «МПРС», з підтримки його ССЗ у системі Інмарсат та підтримки розрахункового коду UX02 на наступний рік у розмірі 1 000,00 грн з ПДВ.
Згідно з п. 5.2 Договору рахунки КП «МПРС» за надання послуг визначених у пп. 1.2.1, включає в себе:
(а) вартість послуг іноземних операторів зв'язку з фактично використаного трафіку (які надані за межами України та не обкладаються податком на додану вартість);
(б) вартість послуг розрахункової організації, що складає 10% від загальної суми вартості послуг іноземних операторів зв'язку (без урахування податку на додану вартість).
Рахунки КП «МПРС», виставлення яких передбачено п. 5.1 Договору, сплачуються абонентом протягом 10 банківських днів з моменту їх отримання (п. 5.3 Договору).
У відповідності до п. 5.4 Договору надання послуг КП «МПРС», визначених у пп. 1.2.1 Договору, та їх прийняття абонентом, підтверджується рахунком, виставленим у встановленому цим Договором порядку, який також є Актом приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до п. 5.9 Договору рахунки, виставлені КП «МПРС», направляються абоненту на його електронну адресу, вказану у Розділі 11 цього Договору. Разом з рахунком направляються: звіт щодо рахунків, отриманих від іноземних операторів зв'язку з а послуги, надані абоненту, та копії деталізації цих рахунків з розшифровкою наданих послуг зв'язку. Датою отримання цих документів абонентом вважається дата їх відправки.
Згідно з п. 6.2 Договору у випадку прострочення абонентом оплати рахунків у встановлені цим Договором строки, абонент сплачує на користь КП «МПРС» пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого зобов'язання, за кожен день прострочення.
У пункті 6.4 Договору сторонами узгоджено, що у разі, якщо абонент порушує строки оплати рахунку визначеного у пп. (д) п. 5.1 цього Договору більш ніж 30 календарних днів, дія Договору після цього терміну припиняється, усі судна, що обслуговуються на його умовах знімаються з обліку, ССЗ деактивуються у системі Інмарсат, сума послуг, вже наданих іноземними операторами зв'язку до дати деактивації, та несплачених абонентом відраховується з його авансових коштів, залишок авансових коштів абоненту не повертається.
У відповідності до пунктів 8.1-8.4 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, війна, законні або незаконні дії органів державної влади чи управління або їх структурних підрозділів, які перешкоджають виконанню договору, тощо), на час дії таких обставин.
Сторона, що не може виконати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3-х днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються уповноваженим органом державної влади.
У разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 90 днів. Кожна зі сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір.
Цей Договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін, і діє до 31.12.2016.
Дія Договору продовжується на тих самих умовах на кожний наступний рік у тому разі, якщо за місяць до дати закінчення строку Договору жодна зі сторін не заявить про намір його розірвання.
Сторони домовились, що відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України умови цього Договору застосовуються до відносин між сторонами, що виникли з 01.05.2016 (пункти 9.1, 9.2, 9.9 Договору).
Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено Список суден та станцій, що передаються на обслуговування UX02.
19 березня 2018 року сторонами укладено Додаткову угоду № 2 до Договору, за умовами якої, у зв'язку з переглядом вартості послуг КП «МПРС», керуючись п. 10.1 Договору, сторони дійшли згоди внести зміни до Договору, зокрема виклавши підпункт (д) пункту 5.1 Договору у наступній редакції: у разі якщо річний трафік абонента за рахунками іноземних операторів зв'язку буде меншим ніж 500 доларів США на рік, абонент здійснює оплату послуг КП «МПРС», з підтримки його ССЗ у системі Інмарсат та підтримки розрахункового коду UX02 на наступний рік у розмірі 1 500,00 грн з ПДВ.
14 січня 2019 року сторонами укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, за умовами якої, у зв'язку з тим, що 02.01.2019 анульовано реєстрацію КП «МПРС», як платника податку на додану вартість, керуючись п. 10.1 Договору, сторони дійшли згоди внести зміни до Договору, зокрема виклавши підпункт (д) пункту 5.1 Договору у наступній редакції: у разі якщо річний трафік абонента за рахунками іноземних операторів зв'язку буде меншим ніж 500 доларів США на рік, абонент здійснює оплату послуг КП «МПРС», з підтримки його ССЗ у системі Інмарсат та підтримки розрахункового коду UX02 на наступний рік у розмірі 1 250,00 грн без ПДВ.
На виконання умов Договору, позивачем виставлено відповідачу рахунки № 003- UX02-16/090625 від 09.06.2025, № 003-UX02 16/030725 від 03.07.2025, № 003-UX02-16/050825 від 05.08.2025, № 003-UX02-16/050825-D від 05.08.2025 та № 003-UX02-16/080925 від 08.09.2025 на загальну суму 177 291,30 грн.
Також, на виконання умов Договору позивачем направлено відповідачу Звіти про надання послуг та Інвойси, отримані від іноземних операторів зв'язку за послуги.
Відповідач в свою чергу, надав позивачу Гарантійні листи № 2-7-08/12 від 19.06.2025 та № 2-7-08/14 від 16.07.2025, згідно яких гарантував оплату по рахунку № 003- UX02-16/090625 від 09.06.2025 на суму 83 703,26 грн до 01.08.2025 та по рахунку № 003-UX02 16/030725 від 03.07.2025 на суму 81 711,56 грн до 01.09.2025.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що на виконання умов Договору КП «МПРС» надало замовнику послуги у період травень-серпень 2025 року на суму 177 291,30 грн, які оплачено відповідачем лише частково, згідно платіжних інструкцій № 150 від 11.06.2025 на суму 43,75 грн, № 300 від 25.06.2025 на суму 10 703,26 грн, № 368 від 08.07.2025 на суму 30 000,00 грн та № 383 від 09.07.2025 на суму 502,60 грн, в зв'язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 136 041,67 грн, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 14 542,81 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
У відповідності до п. 5.4 Договору надання послуг КП «МПРС», визначених у пп. 1.2.1 Договору, та їх прийняття абонентом, підтверджується рахунком, виставленим у встановленому цим Договором порядку, який також є Актом приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до п. 5.9 Договору рахунки, виставлені КП «МПРС», направляються абоненту на його електронну адресу, вказану у Розділі 11 цього Договору. Разом з рахунком направляються: звіт щодо рахунків, отриманих від іноземних операторів зв'язку з а послуги, надані абоненту, та копії деталізації цих рахунків з розшифровкою наданих послуг зв'язку. Датою отримання цих документів абонентом вважається дата їх відправки.
На виконання умов Договору, позивачем виставлено відповідачу рахунки № 003- UX02-16/090625 від 09.06.2025, № 003-UX02 16/030725 від 03.07.2025, № 003-UX02-16/050825 від 05.08.2025, № 003-UX02-16/050825-D від 05.08.2025 та № 003-UX02-16/080925 від 08.09.2025 на загальну суму 177 291,30 грн.
Також, на виконання умов Договору позивачем направлено відповідачу Звіти про надання послуг та Інвойси, отримані від іноземних операторів зв'язку за послуги.
Доказів наявності заперечень зі сторони відповідача щодо обсягу, якості та вартості наданих позивачем відповідачу послуг у період травень-серпень 2025 року, матеріали справи не містять, і подані заяви по суті спору таких заперечень також не містять.
Також суд враховує, що відповідач надавав позивачу Гарантійні листи № 2-7-08/12 від 19.06.2025 та № 2-7-08/14 від 16.07.2025, згідно яких гарантував оплату по рахунку № 003- UX02-16/090625 від 09.06.2025 на суму 83 703,26 грн до 01.08.2025 та по рахунку № 003-UX02 16/030725 від 03.07.2025 на суму 81 711,56 грн до 01.09.2025, що свідчить про прийняття наданих позивачем послуг без заперечень та зауважень.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами п. 5.3 Договору рахунки КП «МПРС», виставлення яких передбачено п. 5.1 Договору, сплачуються абонентом протягом 10 банківських днів з моменту їх отримання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виставлені позивачем рахунки № 003- UX02-16/090625 від 09.06.2025, № 003-UX02 16/030725 від 03.07.2025, № 003-UX02-16/050825 від 05.08.2025, № 003-UX02-16/050825-D від 05.08.2025 та № 003-UX02-16/080925 від 08.09.2025 на загальну суму 177 291,30 грн, оплатив частково згідно платіжних інструкцій № 150 від 11.06.2025 на суму 43,75 грн, № 300 від 25.06.2025 на суму 10 703,26 грн, № 368 від 08.07.2025 на суму 30 000,00 грн та № 383 від 09.07.2025 на суму 502,60 грн.
Отже, неоплаченими залишаються рахунки № UX02-16/090625 від 09.06.2025, № 003-UX02 16/030725 від 03.07.2025, № 003-UX02-16/050825 від 05.08.2025, № 003-UX02-16/050825-D від 05.08.2025 та № 003-UX02-16/080925 від 08.09.2025 на суму 136 041,67 грн.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отримані послуги в повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Водночас, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що заборгованість відповідача складає 120 972,51 грн, а не 136 041,67 грн, як заявлено позивачем, оскільки заборгованість заявлена без врахування сплаченого в 2016 році на виконання п. 5.1 Договору авансового платежу у розмірі 15 069,16 грн, що підтверджується Актом звіряння.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень Акт звіряння взаємних розрахунків за період червень 2016 року - вересень 2025 року, відповідно до якого, за відповідачем обліковується заборгованість станом на 30.09.2025 у розмірі 120 972,51 грн.
Однак, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Отже, як вбачається із заяв сторін по суті спору, акт звіряння у даному випадку відображає стан розрахунків між сторонами, в тому числі з урахуванням сплаченого відповідачем авансу в розмірі 15 069,16 грн, розмір якого і факт сплати визнається обома сторонами, проте з огляду на специфіку надання послуг за Договором та умови останнього, такі не можуть враховані у Акті звіряння, який лише фіксує загальний стан розрахунків.
Водночас, за умовами п. 5.1 Договору оплата послуг розрахункової організації проводиться абонентом у наступному порядку:
(а) попередній платіж - в сумі, що еквівалентно 100 доларам США для кожного судна, обладнаного ССЗ типу Інмарсат-С (міні-С) та 300 доларами США - для кожного судна, обладнаного ССЗ іншого типу, який сплачується на підставі авансового рахунку, виставленого КП «МПРС»;
(б) для ССЗ, які використовуються лише у системах моніторингу, або встановлені на суднах, які знаходяться у відстої тривалий час, про що абонент інформує КП «МПРС» у письмовій формі, сума попереднього платежу складає еквівалент 5 доларів США за кожну ССЗ;
(в) при виставленні КП «МПРС» наступних авансових рахунків, сума попередньої оплати визначається виходячи з фактичного трафіку за попередній період, але не менш ніж еквівалент 100 доларів США;
(г) після витрачення 70% сум попередніх оплат або більше, КП «МПРС» виставляє абоненту рахунок на переказ наступної суми оплати з можливим нарахуванням доплати за вже надані КП «МПРС» послуги;
(д) у разі якщо річний трафік абонента за рахунками іноземних операторів зв'язку буде меншим ніж 500 доларів США на рік, абонент здійснює оплату послуг КП «МПРС», з підтримки його ССЗ у системі Інмарсат та підтримки розрахункового коду UX02 на наступний рік у розмірі 1 250,00 грн без ПДВ.
В свою чергу, за умовами п. 5.3 Договору, яким узгоджено порядок розрахунків за надані КП «МПРС» послуги, рахунки сплачуються абонентом протягом 10 банківських днів з моменту їх отримання, а отже сторонами Договору узгоджено здійснення розрахунків шляхом оплати рахунків без зарахування в рахунок їх оплати попередньої оплати, яка має постійно обліковуватись.
Таким чином, з огляду на узгоджені сторонами умови Договору, зокрема щодо необхідної наявності попередньої оплати на рахунках КП «МПРС», з огляду на специфіку надання послуг за Договором, врахування авансового платежу, сплаченого відповідачем лише призведе до необхідності повторного внесення такої суми на рахунки позивача, з метою продовження правовідносин сторін за Договором.
Разом з тим, у разі припинення правовідносин сторін за Договором, розмір авансу в сумі 15 069,16 грн, може бути врахований позивачем у якості оплати за вже надані послуги, а бо ж повернутий відповідачу.
Однак, у межах даного спору, обставин щодо припинення строку дії Договору, сторонами не наведено і не зазначено про такі.
Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманих послуг у повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 136 041,67 грн.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу узгоджених послуг та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 136 041,67 грн.
Також у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 14 542,81 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 6.2 Договору у випадку прострочення абонентом оплати рахунків у встановлені цим Договором строки, абонент сплачує на користь КП «МПРС» пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого зобов'язання, за кожен день прострочення.
Отже, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг, позивачем правомірно заявлено до стягнення пеню на підставі п. 6.2 Договору.
Однак, відповідач зазначає, що судові рішення у справах № 910/7738/22 та № 908/802/24 є преюдиційними для справи № 910/3288/26, оскільки підтверджують доводи АСК «Укррічфлот» про перебування під дією форс-мажорних обставин, а отже, свідчать про відсутність підстав для притягнення АСК «Укррічфлот» до відповідальності у вигляді штрафних санкцій за порушення строку сплати грошових зобов'язань по Договору
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18, від 13.08.2019 у справі №910/11164/16.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII).
Так, законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
За наявності визначених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України підстав учасники процесу можуть бути звільнені від доказування, зокрема частиною 4 цієї статті передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 виснувала, що преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.
У вирішенні питання щодо наявності підстав для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин варто також ураховувати положення частин 6, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).
Аналізуючи положення частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
У постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 зазначила, що попереднє рішення суду може бути враховано під час розгляду спору та слугувати підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин з урахуванням передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України правил, зокрема, що преюдиціальне значення надається виключно обставинам, установленим судовими рішеннями, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Однак, посилання відповідача на те, що судові рішення у справах № 910/7738/22 та № 908/802/24 є преюдиційними для справи № 910/3288/26 є помилковим, оскільки наведені відповідачем рішення не стосуються правовідносин сторін даного спору за Договором не містять жодних обставин, які б впливали на спірні правовідносини сторін за Договором.
Водночас, враховуючи доводи відповідача про настання обставин непереборної сили, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сиди) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.
Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим), доводи позивача та висновку суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов'язання».
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладений у постанові від 21 вересня 2022 року у справі №911/589/21, про те, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п.5.21 постанови).
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №910/15264/21, де вказано:
- відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
- надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
- невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
- між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 30 травня 2022 року у справі №922/2475/21, де Верховний Суд констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Відповідно до ст.ст. 13, 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до пунктів 8.1-8.4 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, війна, законні або незаконні дії органів державної влади чи управління або їх структурних підрозділів, які перешкоджають виконанню договору, тощо), на час дії таких обставин.
Сторона, що не може виконати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3-х днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються уповноваженим органом державної влади.
У разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 90 днів, кожна зі сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір.
Суд зазначає, що саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
В той же час, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов'язання з оплати наданих послуги за укладеним Договором саме внаслідок настання форс-мажорних обставин, і у даному випадку форс-мажорні обставини, на які посилається відповідач виникли до надання позивачем послуг відповідачу і виникнення у замовника обов'язку зі здійснення розрахунків. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс - мажорних обставин у строк, визначений п. 8.2 Договору, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині.
Щодо доводів відповідача про нарахування позивачем пені за період прострочення поза межами шестимісячного строку, що в свою чергу є порушенням ч. 6 статті 232 ГК України (чинного на дату укладання Договору), суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (чинного, на час виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Положеннями ч. 6 ст.232 ГК України (чинного, на час виникнення спірних правовідносин) передбачено не позовну давність, а період часу, протягом якого кредитор має право нараховувати пеню і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено за згодою сторін; перебіг відповідного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (висновок викладений у постановах Верховного Суду у справі №907/65/18 від 12.03.2020, у справі №916/1777/19 від 10.09.2020, у справі №911/858/22 від 27.02.2024).
При цьому умова договору про сплату пені за кожний день прострочення не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України (чинного, на час виникнення спірних правовідносин), строку, за який нараховуються штрафні санкції (неустойка).
Водночас Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв'язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" №4196-IX від 09.01.2025.
Визначаючись щодо застосування норми ч. 6 ст.232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).
З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов'язки сторін (зокрема зобов'язання відповідача оплатити надані послуги) виникли до втрати чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов'язання слід застосовувати положення ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України.
Однак, суд зазначає, що після втрати 28.08.2025 чинності ГК України нарахування пені продовжується, якщо після вказаної дати не закінчився шестимісячний строк, визначений частиною 6 статті 232 ГК України.
Отже, станом на 28.08.2025 шестимісячний строк для нарахування пені не збіг, а тому правові підстави нарахування пені слід здійснювати без обмеження шестимісячним строком.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, враховуючи відсутність контррозрахунку пені, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 14 542,81 грн.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки, суд зазначає наступне.
За умовами статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
При цьому, частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/11733/18, від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).
Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20).
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України (постанови від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі № 910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 910/13000/22, від 07 листопада 2023 року у справі № 924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22).
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22).
Мотивуючи клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, відповідач посилається, зокрема на те, що починаючи з 24 лютого 2022 року у зв'язку з повномасштабною військовою агресією рф проти України АСК «Укррічфлот» втратила можливість здійснювати господарську діяльність, у зв'язку з: 1) забороною руху суден та наявністю обставин, що впливають на безпеку судноплавства; 2) проведенням бойових дій у районах розташування майна АСК «Укррічфлот»; 3) відчуженням та переданням частини майна Судновласника для потреб ЗСУ; 4) захопленням та знищенням частини майна військовими формуваннями рф; 5) затопленням та пошкодженням суден та виробничих потужностей АСК «Укррічфлот» в портах.
У ніч на 6 червня 2023 року росія здійснила один з наймасштабніших екологічних і гуманітарних злочинів на території України, підірвавши дамбу Каховської гідроелектростанції. Після підриву Каховської ГЕС на роки втрачена можливість судноплавства по р. Дніпро.
Активи компанії зазнали руйнівного впливу від війни та підриву Каховської ГЕС, її основні сегменти бізнесу повністю зупинені без найближчих перспектив до повноцінного відновлення.
Вищенаведені обставини призвели до того, що АСК «Укррічфлот» з 24 лютого 2022 року втратила можливість використовувати інфраструктуру річкових портів, флот та гідротехнічні споруди та інші об'єкти нерухомості, здійснювати перевалку вантажів в портах та експортні операції.
Отже, затримки розрахунків були зумовлені військовою агресією російської федерації проти України, внаслідок якої господарська діяльність АСК «Укррічфлот» фактично зупинилась та припинились фінансові надходження.
Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Дослідивши подане відповідачем клопотання, з урахуванням інтересів обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, оскільки відповідачем не надано доказів, які б підтверджували наявність юридично значущих обставин для задоволення клопотання про зменшення розміру пені.
Водночас посилання відповідача на обставини втратити можливості здійснювати господарську діяльність, як на виняткові підстави для зменшення розміру пені, не можуть покладатися в основу зменшення розміру штрафних санкцій як самостійна підстава для їх зменшення, оскільки виникли задовго до надання позивачем послуг у травні-серпні 2025 року відповідачу і виникнення в нього обов'язку зі здійснення розрахунків за надані послуги, а відповідно вже існували на час отримання відповідачем послуг.
Суд також зважає на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені, що становить біля 11% від суми основного боргу, а тому відсутні підстави вважати, що такий розмір пені є надмірним тягарем для відповідача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (04071, м. Київ, вул. Електриків, 8; ідентифікаційний код: 00017733) на користь Казенного підприємства «Морська-пошуково-рятувальна служба» (65114, м. Одеса, вул. Люстдорфська Дорога, 140 А; ідентифікаційний код: 38017026) заборгованість у розмірі 136 041 (сто тридцять шість тисяч сорок одна) грн 67 коп., пеню у розмірі 14 542 (чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок дві) грн 81 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 28.05.2026
Суддя О.А. Грєхова