ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.05.2026Справа № 910/5945/26
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційне товариство Соломія»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Зе Бір»
про стягнення 5586065,71 грн
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю “Інвестиційне товариство Соломія» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Зе Бір» про стягнення 5586065,71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані не належним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди № SKO0123-010 від 01.01.2023.
Ухвалою суду від 25.05.2026 позовну заяву залишено без руху.
26.05.2026 від позивача надійшли заяви про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 25.05.2026.
26.05.2026 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно (рухоме, нерухоме, грошові кошти) відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Зе Бір» (02068, м. Київ, вулиця Драгоманова, 31-Г, ідентифікаційний код 40573335, відомі рахунки: НОМЕР_1 в АТ Банк “Український Капітал», МФО 320371 та НОМЕР_2 в АТ “Прокредитбанк», МФО 320984) в межах заявлених позовних вимог 5586065 (п'ять мільйонів п'ятсот вісімдесят шість тисяч шістдесят п'ять) грн 71 коп.
Ухвалою суду від 28.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.
Заява про забезпечення позову обґрунтована наступним.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Інвестиційне товариство Соломія» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Зе Бір» (орендар) укладено договорі оренди № SKO0123-010 від 01.01.2023, який був припинений 15.09.2025 шляхом повернення майна з оренди на підставі акту прийому-передачі (повернення) об'єкта оренди. Однак, за відповідачем обліковується заборгованість з орендної плати (в тому числі вартості комунальних послуг) загальною сумою 4326577,18 грн за період з лютого 2024 по вересень 2025. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано пеню у сумі 1259488,53 грн. Тобто загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 5586065,71 грн.
Позивач зазначає, що з інформації, що міститься на сайті Судова влада вбачається наявність великої кількості судових проваджень щодо стягнення з відповідача грошових коштів (долучено скріншот сторінки Єдиного державного реєстру судових рішень). Інформація з єдиного державного реєстру виконавчих проваджень вказує на завершені виконавчі провадження щодо стягнення з відповідача грошових коштів, тобто відповідач є платоспроможним, проте не свідомо не виконує власні зобов'язання. Позивач звертає увагу, на нещодавну зміну керівника відповідача, що може бути одним із кроків відповідача з метою ухилення від погашення заборгованостей, оскільки, наступним кроком може бути початок процедури ліквідації товариства будь-яким шляхом. Крім того статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю “Зе Бір» складає 50000,00 грн, що не співставний з розміром заборгованості перед позивачем. Оскільки, відповідач має необмежену можливість розпорядитись своїм майно, позивач вважає, що застосування заходів забезпечення позову забезпечить безумовну можливість розрахуватись з позивачем, в разі задоволення позовних вимог.
Розглянувши вказану заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку щодо її часткового задоволення виходячи з такого.
За приписами ст.136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 14.08.2023 у справі № 904/1329/23.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Суд звертає увагу, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі № 344/14718/20).
Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що, зрештою, дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23.
У цьому контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Аналогічні висновки Верховного Суду містяться також у постановах від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
Предметом позову в цій справі є вимога позивача про стягнення орендної плати за договором та штрафних санкцій загальною сумою 5586065,71 грн.
Судом встановлено, що обґрунтовуючи подану заяву позивач посилався на ті обставини, що відповідач не виконує свої договірні грошові зобов'язання з лютого 2024 року, має судові спори та має можливість вільно розпорядиться своїм майном (грошовими коштами, рухомим та нерухомим майном) чи провести процедуру ліквідації товариства, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення у даній справі, в разі задоволення позову.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24 та багатьох інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів Відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі № 910/268/23.
Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
При цьому, у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти в межах спірної суми є співмірним та виправданим. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постанові від 07.01.2025 у справі № 910/1/21.
Такий висновок узгоджується з пунктом 31 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22: "За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 23 238 041,19 грн. доцільно було накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.".
Як вбачається з інформації, що є у вільному доступі (сайт http://opendatabot.ua) ТОВ “Зе Бір» мало дохід у 2026 році у розмірі 26517000,00 грн, прогнозований дохід у 2026 році - 24938126,00 грн, що підтверджує обставини здійснення товариством підприємницької діяльності та фактичної спроможності виконати рішення у даній справі за рахунок коштів, наявних у товариства (в разі задоволення позов). За таких умов, на думку суду, накладення арешту на все майно відповідача (рухоме і нерухоме) без визначення конкретного майна та його вартості і суми різниці між наявними у товариства грошовими коштами та наявним майном у співвідношенні до ціни позову, може призвести до порушення прав саме відповідача в зв'язку з надмірністю заходів забезпечення позову.
За таких обставин, враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо доцільності та доведеності позивачем наявності підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову (5586065,71 грн).
Одночасно щодо решти вимог, суд вважає, що вони не відповідають критеріям адекватності та пропорційності, а тому в накладенні арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача слід відмовити.
Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.05.2026 № 910/16013/25.
Щодо зустрічного забезпечення слід зауважити, що за частинами 1 та 4 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Слід звернути увагу на те, що ст. 141 Господарського процесуального кодексу України передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до ст. 146 ГПК.
Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.
На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Окрім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Такі висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22.
З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Водночас суд зауважує, що у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, останній не позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застосування зустрічного забезпечення шляхом подачі до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст.2, 136, 137, 140, 235 Господарського процесуального кодексу України, УХВАЛИВ:
1. Задовольнити частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційне товариство Соломія» про вжиття заходів забезпечення позову.
2. Вжити заходи забезпечення позову у справі №910/5945/26 шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю “Зе Бір» (02068, м. Київ, вулиця Михайла Драгоманова, 31 Г, ідентифікаційний код 40573335, відомі рахунки: НОМЕР_1 в АТ Банк “Український Капітал», МФО 320371 та НОМЕР_2 в АТ “Прокредитбанк», МФО 320984) в межах заявлених позовних вимог у розмірі 5586065 (п'ять мільйонів п'ятсот вісімдесят шість тисяч шістдесят п'ять) грн 71 коп.
Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Інвестиційне товариство Соломія» (03151, місто Київ, вулиця Донецька, будинок 16/2, ідентифікаційний код 36509541);
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю “Зе Бір» (02068, місто Київ, вулиця Михайла Драгоманова, будинок 31 Г, ідентифікаційний код 40573335).
Ухвала набрала законної сили 28.05.2026 та може бути оскаржена у порядку і строк, встановлені ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" дана ухвала є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень.
Строк пред'явлення вказаної ухвали до виконання по 28.05.2029.
Суддя Інга Вікторівна Усатенко