вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
26 травня 2026 р. м. Ужгород Справа №907/14/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.
За позовом Хустської окружної прокуратури, м. Хуст Закарпатської області, в інтересах держави в особі Синевирської сільської ради, с. Синевир Хустського району Закарпатської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут», м. Ужгород Закарпатської області
про визнання недійсною додаткової угоди, стягнення надмірно сплачених коштів,
Представники:
від прокуратури - Чулей О.Ю., прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури
від позивача - не з'явився
від відповідача - Кекерчень М.І., представник в порядку самопредставництва
СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ.
Хустська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Синевирської сільської ради заявила позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут», яким просить:
- визнати недійсною додаткову угоду №2 від 23.09.2022 до договору №160313/2022 про постачання електричної енергії споживачу від 01.02.2022, укладену між Синевирською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут».
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» на користь Синевирської сільської ради надмірно сплачені кошти в сумі 21 991,22 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Андрейчука Л.В., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою від 21.01.2025 позовну заяву було залишено без руху.
В подальшому ухвалою суду від 23.01.2025 враховуючи незначну складність характеру спірних правовідносин, справу визнано малозначною, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 19.03.2025 здійснено перехід до розгляду справи №907/14/25 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.04.2025, підготовче засідання у справі відкладалось з підстав наведених в ухвалі суду.
Ухвалою суду від 15.05.2025 зупинено провадження у справі №907/14/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24 та оприлюднення повного тексту постанови, та в подальшому поновлено ухвалою суду від 11.02.2026.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.02.2026 розгляд справи відкладено на 25.02.2026.
Однак, у зв'язку з призначенням головуючого судді Андрейчука Л.В. на посаду судді Центрального апеляційного господарського суду, що унеможливлює продовження розгляду ним цієї справи, розпорядженням керівника апарату Господарського суду Закарпатської області призначено повторний автоматизований розподіл справи №907/14/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Закарпатської області справу №907/14/25 розподілено судді Худенко А.А.
Відтак, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.03.2026 (суддя Худенко А.А.) постановлено прийняти справу №907/14/25 до провадження. Розгляд справи розпочати з початку. Розгляд справи №907/14/25 Справу розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначити на 31.03.2026.
Підготовче засідання 31.03.2026 відкладено з підстав наведених в ухвалі суду на 28.04.2026.
У підготовчому засіданні 28.04.2026, суд за участю прокурора та представника відповідача дійшов висновку про можливість закриття підготовчого провадження у справі №907/14/25 та призначення справи до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 26.05.2026.
Крім цього, у підготовчому засіданні 28.04.2026 суд дійшов висновку про задоволення заяви Хустської окружної прокуратури б/н від 13.02.2025 (вх. №02.3.1-02/1454/25 від 13.02.2025) про зменшення розміру позовних вимог.
З урахуванням задоволеної заяви про зменшення позовних вимог, Хустська окружна прокуратура, просить визнати недійсною додаткову угоду №2 від 23.09.2022 до договору №160313/2022 про постачання електричної енергії споживачу від 01.02.2022, укладену між Синевирською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» на користь Синевирської сільської ради надмірно сплачені кошти в сумі 21 495,25 грн.
Між тим, представник відповідача через підсистему «Електронний суд» подав заяву б/н від 19.05.2026 (вх. №02.3.1-02/4759/26 від 19.05.2026) про зупинення провадження у справі, а також клопотання б/н від 25.05.2026 (вх. №02.3.1-02/4987/26 від 26.05.2026) про повернення до стадії підготовчого провадження у справі.
У судовому засіданні 26.05.2026 суд прийняв таку заяву та клопотання до розгляду та дійшов висновку про відмову в задоволенні таких, з огляду на наступне.
Завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів (п. 1-3 ч. 1 ст. 177 ГПК України).
Право на справедливий суд встановлено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, відповідно до пункту 1 цієї статті Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №204/6085/20, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних них дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
У відповідності до вказаної норми суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Сама по собі взаємопов'язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду іншої справи господарський суд у цій справі має достатньо доказів та правових підстав для розгляду та вирішення спору по суті.
Відтак, оскільки підстава для повернення до стадії підготовчого провадження у справі №907/14/25, відповідно до клопотання представника відповідача, зумовлена необхідністю зупинення провадження у справі, в частині чого суд дійшов висновку про відмову в задоволенні, означене клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження не підлягає до задоволення також.
За результатами судового засідання 26.05.2026, суд після судових дебатів оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
Відтак, у судовому засіданні 26.05.2026, судом проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення.
ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Позиція прокурора
Прокурор зазначає, що 01.02.2022 між Синевирською сільською радою як замовником та ТОВ «Закарпатенергозбут» як постачальником укладено договір №160313/2022 про постачання електричної енергії споживачу.
На виконання умов договору сторонами упродовж 2022 року було укладено додаткові угоди, якими збільшувалась ціна за одиницю товару - електричної енергії. На переконання прокурора, такі зміни внесені з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки: підвищення ціни відбулося без належного документального підтвердження реального коливання ціни товару на ринку; відповідачем не доведено наявності об'єктивних та законних підстав для внесення відповідних змін до істотних умов договору; укладені додаткові угоди фактично призвели до збільшення вартості закупівлі всупереч принципам ефективного та раціонального використання бюджетних коштів; зміна ціни не відповідала вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», який допускає коригування лише за умови підтвердженого коливання ціни на ринку та за відсутності зміни загальної природи зобов'язання.
Прокурор вказує, що внаслідок укладення спірних додаткових угод Синевирською сільською радою було сплачено відповідачу кошти у більшому розмірі, ніж це передбачалося первісними умовами договору, чим порушено майнові інтереси територіальної громади та інтереси держави у бюджетній сфері.
У зв'язку з наведеним прокурор просить суд визнати недійсною додаткову угоду до договору постачання електричної енергії №160313/2022 від 01.02.2022, укладену між Синевирською сільською радою та ТОВ «Закарпатенергозбут» та стягнути з ТОВ «Закарпатенергозбут» на користь Синевирської сільської ради надмірно сплачені кошти у сумі 21 495,25 грн.
Крім цього, Хустська окружна прокуратура звернулась з заяво. про доповнення підстав позову.
Так, згідно означеної заяви, прокурор, покликаючись на положення ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» вказує, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю.
Як зазначає у вказаній заяві прокурор, пунктом 13.10. Договору №160313/2022 про постачання електричної енергії споживачу від 01.02.2022 визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Відтак, за твердженням такого, у разі збільшення ціни товару на ринку Постачальник (Учасник) письмово звертається до Споживача (Замовника) щодо зміни ціни за одиницю товару. Таке звернення в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об'єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинно бути обґрунтоване.
Однак, як вказує прокурор, обидві додаткові угоди до Договору №160313/2022 про постачання електричної енергії споживачу від 01.02.2022 було укладено 23.09.2022, а тому існування об'єктивного коливання вартості за одиницю товару протягом одного дня взагалі є неможливим, та крім цього, також є документально не підтвердженим.
Відтак, беручи до уваги зазначене, за твердженням прокурора, додатковою підставою для визнання недійсною додаткової угоди №2 від 23.09.2022 є відсутність належного документального підтвердження коливання ціни на ринку у бік її збільшення, що є порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Позиція позивача
Позивач будучи належним чином повідомленим про дату та час призначених судом засідань, жодних заяв чи клопотань щодо заявленого позову не подавав.
Позиція відповідача
Представник відповідача через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву та просить відмовити в задоволені позову.
За доводами відповідача, зміна істотних умов договору, у тому числі ціни за одиницю товару, передбачена як умовами укладеного договору, так і положеннями пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». У зв'язку з цим укладення додаткових угод, у тому числі додаткової угоди №2 від 23.09.2022, саме по собі не суперечило вимогам чинного законодавства.
Водночас відповідач звертає увагу суду, що прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування 10-відсоткового обмеження при зміні ціни товару за договором закупівлі. Із цього приводу відповідач зазначає, що навіть у разі застосування відповідної правової позиції підстав для визнання недійсною всієї додаткової угоди №2 немає.
На думку відповідача, з урахуванням положень статей 203, 204, 215 та 217 Цивільного кодексу України, у разі встановлення судом перевищення допустимого розміру зміни ціни така додаткова угода може бути визнана недійсною виключно частково - лише в частині збільшення ціни понад визначений законом ліміт, оскільки в іншій частині правочин є правомірним, відповідає волевиявленню сторін та може існувати самостійно.
З огляду на наведене відповідач не погоджується із заявленим до стягнення розміром коштів та просить у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Синевирською сільською радою Хустського району Закарпатської області як замовником у порядку, визначеному Законом України «Про публічні закупівлі», проведено процедуру відкритих торгів за предметом закупівлі «Електрична енергія (постачання електричної енергії)», код ДК 021:2015 - 09310000-5 «Електрична енергія», ідентифікатор закупівлі UA-2021-12-28-000615-а.
За результатами вказаної процедури переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут», з яким 01.02.2022 укладено договір №160313/2022 про постачання електричної енергії споживачу.
Предметом договору є зобов'язання постачальника здійснювати продаж та постачання електричної енергії для забезпечення потреб споживача, а споживача - приймати поставлену електричну енергію та своєчасно і в повному обсязі оплачувати її вартість на умовах, визначених договором та додатками до нього. Таким чином, за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором поставки товару, що регулюється положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про ринок електричної енергії» та Закону України «Про публічні закупівлі».
На момент укладення договору сторонами були погоджені всі його істотні умови, зокрема предмет закупівлі, кількісні показники, ціна, строки виконання зобов'язань, порядок постачання та порядок проведення розрахунків. Умовами договору визначено загальний плановий обсяг закупівлі електричної енергії у розмірі 240 675 кВт/год, а загальну вартість договору - 919 140,00 грн з ПДВ.
Відповідно до пункту 5.1 договору сторонами погоджено ціну за одиницю товару, а саме 3,819009 грн за 1 кВт/год з урахуванням податку на додану вартість. Вказана ціна була визначена на підставі тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі та включена до істотних умов договору як ціна товару. Саме виходячи з такої вартості сторони визначили загальну суму договору та очікуваний обсяг постачання.
Договором також урегульовано порядок здійснення розрахунків. Так, розрахунковим періодом визначено календарний місяць. Оплата вартості фактично спожитої електричної енергії здійснюється споживачем на підставі рахунків постачальника та актів приймання-передачі електричної енергії, шляхом післяоплати протягом встановленого договором строку. Умовами договору передбачено обов'язок постачальника зазначати ціну електричної енергії у виставлених рахунках та здійснювати розрахунки відповідно до фактичних показників споживання.
Крім основного тексту договору, його невід'ємними частинами визначено додатки, серед яких, зокрема, заява-приєднання та персоніфіковані відомості щодо точок комерційного обліку електричної енергії споживача. Із матеріалів справи вбачається, що договором охоплювались об'єкти комунальної власності та об'єкти вуличного освітлення, розташовані на території Синевирської територіальної громади Хустського району Закарпатської області, а також відповідні точки розподілу електричної енергії з присвоєними EIC-кодами.
Місцезнаходженням споживача відповідно до договору визначено: 90041, Закарпатська область, Хустський район, с. Синевир, 1066. Місцезнаходженням постачальника визначено: 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Жупанатська, 18. Банківські реквізити сторін також закріплені в тексті договору.
В процесі виконання договору №160313/2022 від 01.02.2022 сторонами внесено зміни до його істотних умов шляхом укладення додаткової угоди №1 від 23.09.2022.
Як убачається зі змісту вказаної додаткової угоди, сторони дійшли згоди про зміну ціни за одиницю товару - електричної енергії. Зокрема, первісно погоджену договором ціну 3,819009 грн за 1 кВт/год з ПДВ змінено та визначено у розмірі 4,15093 грн за 1 кВт/год з ПДВ, що становить збільшення вартості електричної енергії у порівнянні з ціною, встановленою при укладенні договору за результатами процедури відкритих торгів. Одночасно в додатковій угоді зазначено, що кінцеві обсяги закупівлі та загальна вартість договору у разі потреби можуть бути скориговані в подальшому.
Між сторонами укладено також додаткову угоду №2 від 14.10.2022, правомірність якої є предметом оскарження у даній справі.
Як убачається зі змісту вказаної додаткової угоди, сторонами змінено пункт 5.1 договору та визначено нову ціну електричної енергії у розмірі 4,533151 грн за 1 кВт/год з ПДВ.
Прокурор вказує. що у період з вересня по грудень 2022 року постачання електричної енергії здійснювалось, а розрахунки між сторонами проводились за ціною, збільшеною внаслідок укладення додаткових угод до договору.
Загальна сума коштів, яка, за розрахунком прокурора, була надмірно сплачена Синевирською сільською радою внаслідок застосування підвищеної ціни електричної енергії, становить 21 495,25 грн, що й стало підставою для звернення прокурора з даним позовом до суду.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. Закону України “Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».
Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор у порядку ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" 12.11.2024 звернувся до Синевирської сільської ради Хустського району Закарпатської області. Позивач надав прокурору відповідь, що Синевирська сільська рада не вживала заходів щодо повернення надмірно сплачених коштів. 12.12.2024 прокурор в порядку ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив Синевирську сільську раду Хустського району Закарпатської області про подання позову.
Щодо спірних правовідносин
За положеннями ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України (чиним на момент виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.
В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України).
Як передбачено ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» замовниками є суб'єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону.
До замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об'єднання територіальних громад (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Положеннями ч. 2 ст. 189 ГК України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору.
Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).
При цьому, суд враховує, що відповідне збільшення ціни закупівлі товару у договорі закупівлі товару сторонами договору повинно бути доведено та документально підтверджено факт коливання ціни такого товару на ринку у бік збільшення за період з дати укладення відповідно основного договору до дати укладення Додаткової угоди №1, від дати укладення Додаткової угоди №1 до дати укладення Додаткової угоди №2 і так далі.
Крім того, положеннями п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено можливість зміни істотних умов договору про закупівлю в разі зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
Як встановлено вище, наслідком внесення сторонами змін до Договору стало збільшення ціни 1 кВт/год електричної енергії.
Оскаржувана додаткова угода №2 збільшила ціну за одиницю товару більше ніж на 10 відсотків.
Укладання між Синевирською сільською радою та ТзОВ «Закарпаттяенергозбут» Додаткової угоди №2 призвело до збільшення ціни за 1 кВт/год електричної енергії на 18,68% від 3,819009 грн кВт/год (ціна згідно договору) до 4,533151 грн кВт/год, що перевищує встановлене законодавством допустиме граничне значення в межах 10% щодо підвищення ціни.
Згідно з Постановою Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 Закону України «Про публічні закупівлі, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Отже, Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме за п. 2 ч. 5 наведеної норми - у разі коливання ціни такого товару на ринку у бік збільшення чи у бік зменшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому не більше ніж на 10%, не збільшуючи загальну суму договору.
Судом також встановлено, що сторонами Договору, всупереч інтересів держави та зі зловживанням правом, без будь-яких належних на те підстав та жодного належно обґрунтованого документального підтвердження щодо підвищення ціни на електроенергію, в порушення норм Закону України «Про публічні закупівлі» та положень Договору, укладено Додаткову угоду №2, згідно якої збільшено ціну за одиницю товару, що, в свою чергу, не відповідає вимогам тендерної документації.
Суд зауважує, що порушення процедури державних закупівель та укладення оскаржуваних додаткових угод унеможливлює раціональне та ефективне використання державних коштів і створюють загрозу інтересам держави у подальшому. Як наслідок, указане призвело до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету, та свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу державним інтересам у подальшому.
Так, Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначив, що метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.
Отже, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%.
Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд зазначає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод), а підвищення більш як на 10% шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод є недобросовісною діловою практикою з боку Продавця.
Відповідна правова позиція послідовно викладається у постановах Верховного Суду від 19.07.2022 у справі №927/568/21; від 09.06.2022 №927/636/21; від 31.05.2022 №927/515/21; від 25.11.2022 №927/563/20.
Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 надано висновок про застосування законодавства про публічні закупівлі в цій частині, за яким у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Від наведеної правової позиції Велика Палата Верховного Суду не відступила і у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 (до закінчення касаційного перегляду якої зупинялося провадження в цій справі №907/1135/25), зазначивши, що «…зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% не допускається, в тому числі і у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Зміни та доповнення до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII, внесені Законом №1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10%, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII,повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару» (п.п. 205-207 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).
Звертаючись до суду з даним позовом прокурор зазначає, що додаткова угоди до Договору була укладена його сторонами у порушення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки вартість за одиницю товару збільшилась на понад 10%. При цьому, за доводами прокурора, документи, що слугували підставою для укладення цих угод не містять інформації про коливання ціни на товар, що є необхідною умовою для зміни ціни за одиницю товару, а лише засвідчують середній рівень цін на певну дату.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18).
При цьому, обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/4058/21, від 22.06.2022 у справі №917/1062/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22.
Питання допустимості збільшення сторонами договору ціни товару більш ніж на 10% від початково встановленої ціни згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» виступало предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №922/2321/22, за наслідками розгляду якої ухвалено постанову від 24.01.2024.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відзначила, що із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
В іншому випадку не досягається мета Закону України «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
Системний аналіз положень статей 651, 652 Цивільного кодексу України та положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», з урахуванням вищенаведених висновків щодо застосування цієї норми права, дає підстави для висновку, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21 та від 07.12.2022 у справі №927/189/22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 також дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, щодо застосування п.2 ч.5 ст.41 Закону.
Суд враховує, що з 19.10.2022 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, замовники, що зобов'язані здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до Закону, проводять закупівлі відповідно до Закону з урахуванням особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості), яка прийнята Урядом на виконання пункту 3-7 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі».
Підпунктом 7 пункту 19 Особливостей передбачено випадок внесення змін до істотних умов у разі зміни зокрема середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», що застосовується в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
Підпунктом 2 пункту 19 Особливостей передбачено внесення змін у разі погодження зміни ціни такого товару на ринку, що відбулась з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню цині такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна привести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.
Між тим, з огляду на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.08.2024 у справі №918/694/23, за яким підпункт 2, підпункт 7 пункту 19 Особливостей не свідчить про зміну законодавства у відповідній категорії спору, оскільки: 1) постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом; 2) їх зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та вони не встановлюють іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою.
Виходячи з наведеного, Додаткова угода №2 від 23.09.2022 до Договору №160313/2022 від 01.02.2022 суперечить наведеним вище нормам Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі», тому підлягає визнанню недійсною, безвідносно коливання ціни товару на ринку та належності доказів такого коливання, оскільки перевищують імперативно визначену граничну межу можливого збільшення ціни за одиницю товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 цього Кодексу (частина перша) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Наведені вище обставини свідчать про протиправність внесених сторонами змін до Договору та, відповідно, наявність правових підстав для визнання недійсною додаткову угоду №2
При цьому, з огляду на приписи ч. 1 ст. 236 ЦК України за якими нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, беручи до уваги встановлену судом недійсність змін, що внесені до Договору Додатковою угодою №2 від застосуванню між сторонами в спірний період підлягали зазначені в Договорі положення дійсних попередніх угод.
Водночас, сам факт виконання сторонами Договору з урахуванням додаткової угоди не має значення для встановлення її нікчемності.
В силу приписів ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, згідно із п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
У ст. 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Таким чином, обов'язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК України (правова позиція Об'єднаної палати Верховного Суду, викладена у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19).
Заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума, обрахована як різниця між фактично сплаченою позивачем вартістю електроенергії відповідно до її ціни, яка визначалася відповідно до недійсної додаткової угоди до Договору та встановленою Сторонами в Договорі вартістю електроенергії, яка повинна була оплачуватися позивачем на користь відповідача з врахуванням недійсності внесених в Договір змін щодо збільшення вартості електричної енергії.
Отже, сума коштів, сплачених за непоставлений товар (починаючи з вересня 2022 року) складає: 274 193,42 грн (фактично оплачена сума за додатковою угодою №2) - 252 698,17 грн (сума за ціною основного Договору з урахування додаткової угоди №1) = 21 495,25 грн.
Таким чином, на підставі додаткової угоди №2 за непоставлений товар сплачено бюджетних коштів на загальну суму 21 495,25 грн, яку слід стягнути із відповідача на користь позивача.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення в заявленому обсязі.
У зв'язку із задоволенням позов судові витрати по сплаті судового збору на підставі ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.
Суд вважає що відсутні підстави розподіляти судовий збір на підстав ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України оскільки суд вважає, що спір виник із неправильних дій відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут», оскільки відповідач ініціював укладення оскаржуваної додаткової угоди та відповідач отримав надмірно сплачені кошти за постачання електричної енергії в сумі 21 495,25 грн.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсною Додаткову угоду№2 від 23.09.2022 до договору №160313/2022 про постачання електричної енергії споживачу від 01.02.2022, укладену між Синевирською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут», пл. Жупанатська, будинок 18, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРПОУ 41999833) на користь Синевирської сільської ради, с. Синевир, будинок 1066, Міжгірський район, Закарпатська область, 90041 (код ЄДРПОУ: 04350889) надмірно сплачені кошти в розмірі 21 495,25 грн (Двадцять одна тисяча чотириста дев'яносто п'ять гривень 25 коп), а також понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 6056 грн (Шість тисяч п'ятдесят шість гривень).
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, -://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 28.05.2026
Суддя А.А. Худенко