27.05.2026 року м.Дніпро Справа № 904/5149/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),
суддів Чус О.В., Кощеєв І.М.
при секретарі судового засідання Новіковій Д.О.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛМАЗ МОТОР, ЛТД" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025р. та ухвалу від 05.11.2025 у справі № 904/5149/24 (суддя Бєлік В.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФТАЛЬМОЛОДЖИ ГРУП", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛМАЗ МОТОР, ЛТД", м. Дніпро
про зобов'язання усунути недоліки автомобіля та відшкодування шкоди
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Офтальмолоджи Груп" (далі - позивач, ТОВ "Офтальмолоджи Груп") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" (далі - відповідач, ТОВ фірма "Алмаз Мотор, ЛТД"), у якому просило зобов'язати відповідача безоплатно провести усунення недоліків (гарантійний ремонт) автомобіля Toyota Highlander, VIN № НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2, 2020 року випуску, а саме провести повну заміну АКПП, а також стягнути з відповідача 150 000,00 грн на відшкодування шкоди.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2025 у справі № 904/5149/24 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. У судовому засіданні 30.09.2025 оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
06.10.2025 до суду від ТОВ фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" надійшло клопотання про вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката після ухвалення рішення по суті позовних вимог, у якому відповідач просив стягнути з ТОВ "Офтальмолоджи Груп" судові витрати по оплаті професійної (правничої) допомоги в сумі 50 000,00 грн та гонорар у розмірі 15 000,00 грн, загалом 65 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2025 прийнято до розгляду заяву ТОВ фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" про ухвалення додаткового рішення та повідомлено учасників справи, що розгляд заяви відбудеться в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" про ухвалення додаткового рішення - відмовлено повністю.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2025 виправлено описку у резолютивній частині додаткового рішення від 03.11.2025, а саме: замість тексту «У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛМАЗ МОТОР, ЛТД" про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково» зазначено правильний текст: «У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛМАЗ МОТОР, ЛТД" про ухвалення додаткового рішення - відмовити повністю». Дану ухвалу визнано невід'ємною частиною додаткового рішення від 03.11.2025.
Приймаючи оскаржуване додаткове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач при поданні першої заяви по суті спору (відзиву на позовну заяву) не подав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у порядку, визначеному процесуальним законом. Суд першої інстанції зазначив, що у відзиві відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідної заяви про судові витрати до закінчення судових дебатів відповідачем не зроблено, а вперше заява про стягнення таких судових витрат із відповідними доказами була подана до суду лише 06.10.2025 - після ухвалення рішення від 30.09.2025, тобто з порушенням встановленого ст. 124 ГПК України порядку. З урахуванням положень статті 13 ГПК України, за змістом якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 65 000,00 грн.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаним додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025 та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2025 у справі № 904/5149/24, ТОВ фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" (далі - апелянт, скаржник) звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу ТОВ фірма «Алмаз Мотор, ЛТД» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2025 у справі № 904/5149/24 задовольнити, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2025 у справі № 904/5149/24 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким заяву ТОВ фірма «Алмаз Мотор, ЛТД» про стягнення витрат на правову допомогу у справі № 904/5149/24 задовольнити в повному обсязі.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції, покладені в основу відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, не відповідають дійсним обставинам справи та висновкам Верховного Суду з даного питання.
Щодо вказівки суду першої інстанції про те, що відповідачем не зроблено заяви про судові витрати до закінчення судових дебатів, ТОВ фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" зазначає, що в судовому засіданні 30.09.2025 (тобто в день прийняття рішення у справі) адвокат Погорілий А.М. під час розгляду справи, а також безпосередньо в судових дебатах заявив про необхідність вирішення судом питання щодо розподілу судових витрат, в тому числі щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу. Доказом вказаних обставин, на думку апелянта, має бути запис судового засідання від 30.09.2025.
Апелянт посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, згідно з якою застосування положень ст. 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Зі змісту частини 2 статті 124 ГПК України вбачається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Скаржник також зазначає, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
ТОВ фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" звертає увагу, що ухвалою суду від 07.10.2025 заяву про ухвалення додаткового рішення було прийнято до розгляду, і до моменту розгляду судом даної заяви пройшов майже місяць, що давало позивачу можливість надати свої заперечення. Таким чином, на думку апелянта, у даному випадку не було жодного порушення принципу змагальності. Більш того, позивач не тільки не довів, що подання відповідачем розрахунку сум судових витрат не разом із відзивом на позов позбавило його можливості підготуватися до спростування витрат та довести їх неспівмірність, а й взагалі не оскаржив основне рішення у справі.
Скаржник посилається на правові позиції, викладені у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, згідно з якими зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, а суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат з власної ініціативи. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.
Апелянт також посилається на висновки Верховного Суду у постановах від 12.02.2020 у справі № 648/1102/19 та від 08.04.2021 у справі № 161/20630/18, згідно з якими ненадання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, оскільки закон використовує термін «може» відмовити, а не «відмовляє», і для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи судочинства, пропорційність, а також конкретні обставини справи.
Крім того, ТОВ фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" зазначає, що зміст заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, а саме їх розмір та кількість доказів, напряму залежали від того, на користь якої сторони суд ухвалить судове рішення, у зв'язку з чим адвокатом і було підготовано та надано відповідні документи на підтвердження вартості правничої допомоги після ухвалення рішення.
Апелянт також посилається на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «East/West Alliance Limited проти України», «Баришевський проти України», «Гімайдуліна і інших проти України», «Двойних проти України», «Меріт проти України», «Лавентс проти Латвії», «Іатрідіс проти Греції» (заява № 31107/96), згідно з якими заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим та розумним.
З огляду на викладене, апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу не відповідає вимогам процесуального законодавства, висновкам Верховного Суду, обставинам та матеріалам справи, а тому додаткове рішення від 03.11.2025 має бути скасовано, а заяву ТОВ фірма «Алмаз Мотор, ЛТД» про стягнення витрат на правову допомогу має бути задоволено.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Офтальмолоджи Груп" не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.11.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді: Чус О.В., Кощеєв І.М
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛМАЗ МОТОР, ЛТД" на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025р. у справі № 904/5149/24. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 26.05.2026 об 11:30 годин.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.05.2026 сторін доведено до відома що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛМАЗ МОТОР, ЛТД" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025р. та ухвалу від 05.11.2025 у справі № 904/5149/24 відбуватиметься в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду зал судового засіданні №511.
26.05.2026 в судове засідання з'явився Погорілий Антон Михайлович представник ТОВ фірма "АЛМАЗ МОТОР, ЛТД" та надав власні пояснення щодо вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 27.05.2026 о 09:30 год.
27.05.2026 Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Під час проведення судового засідання на території міста Дніпро сигналу повітряної тривоги оголошено не було, у зв'язку з чим колегія суддів констатує відсутність підстав для висновку щодо наявності обставин, що перешкоджають здійсненню правосуддя та розгляду справи у визначений час.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі “Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі “Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
“Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі “G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття “розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (п.51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі “Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ “Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), “Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно з усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету на користь неучасті в судовому засіданні у випадку невизнання судом обов'язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення судового засідання.
До того ж, обставин, що ускладнювали б вирішення відповідного спору за наявними матеріалами судом не встановлено.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів виснує, що судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в силу наступного:
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2025 у справі № 904/5149/24 у задоволенні позову ТОВ "Офтальмолоджи Груп" до ТОВ фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" про зобов'язання усунути недоліки автомобіля та відшкодування шкоди відмовлено в повному обсязі, а 06.10.2025 ТОВ фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" подало до суду клопотання про вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката у загальному розмірі 65 000,00 грн. При цьому : « … матеріалами справи підтверджується, що представник відповідача при подані першої заяви по суті (відзив на позовну заяву) (т.1 а.с.69-105) не подав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат у порядку, визначеному процесуальним законом…».
Відповідно до статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається відповідно до таких етапів: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (додаткова постанова Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20)).
В постановах Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20 викладено висновок, що кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
Матеріалами справи засвідчується, що Семенівською сільською радою у відзиві на апеляційну скаргу не було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона очікує понести (понесла) в суді.
Згідно з ч. 2 ст. 124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 12.11.2019 у справі №904/4494/18 та від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вже робила правовий висновок, що норми процесуального закону надають суду право у разі невиконання стороною обов'язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 18.02.2021 у справі № 908/3326/19, постановах від 22.01.2020 у справі № 551/1136/17, від 12.05.2020 у справі № 643/3720/15-ц, від 17.06.2020 у справі № 504/2755/16-ц.
Разом з тим, Верховний Суд у додатковій постанові від 21.05.2020 у справі №922/2167/19 зазначив, що неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
В свою чергу, висновки щодо застосування ст. 124 ГПК України зробив Верховний Суд у постанові від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, вказавши таке:
"Згідно статті 282 цього кодексу постанова суду апеляційної інстанції має містити новий розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Аналогічні положення містяться у статті 315 вказаного кодексу стосовно постанови суду касаційної інстанції.
Отже кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 124 зазначеного кодексу особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.
За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які позивач поніс у суді апеляційної інстанції, має вирішуватися з урахуванням положень частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду".
Такі висновки Верховного Суду є усталеними та знаходять своє відображення, зокрема, у постановах 12.09.2019 у справі № 910/9784/18, від 06.02.2020 у справі №916/1830/19, від 06.04.2020 у справі № 910/4783/19, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 07.09.2022 у справі № 911/2130/21, від 19.09.2023 у справі № Б3/081-12/24 (911/2921/21), від 27.09.2023 у справі № 904/1711/22, від 31.10.2023 у справі № 5019/1274/11, від 01.11.2023 у справі № 911/1340/22, від 02.05.2024 у справі № 905/482/22, від 22.05.2024 у справі № 916/2381/22, від 26.06.2024 у справі № 904/2404/18.
Неповідомлення учасником справи іншого учасника справи про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також не направлення на його адресу документів на підтвердження відповідних вимог позбавляє іншого учасника справи можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат, що стало однією з підстав для відмови у задоволенні заяви товариства про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції (див. додаткову постанову Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18).
З положень ч. 2 ст. 124 ГПК України слідує, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Схожа позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/9024/21, від 11.01.2024 у справі № 924/423/23, на які посилається скаржник.
З огляду на викладене, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Вказане узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 21.06.2022 у справі №908/574/20, від 29.09.2022 у справі № 910/3055/20, від 13.06.2023 у справі № 923/515/21, від 08.02.2024 у справі № 295/3068/20.
Тобто, застосування відповідних положень ст. 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.
Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 від 11 березня 1980 року термін «дискреційні повноваження» визначається як повноваження, що залишають адміністративному органу деяку міру свободи, що стосується рішення, яке буде прийнято. Це дає йому змогу обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за наявних обставин.
Дискреція суду (суддівський розсуд) - це право та можливість суду обирати найкращий варіант рішення з декількох юридично допустимих, передбачених законом, на основі обставин справи та принципів права. Вона дозволяє судам діяти самостійно, не узгоджуючи вибір, але лише в межах, встановлених законодавством, забезпечуючи справедливість та ефективність правосуддя.
Суд вкотре наголошує, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на статтю 124 ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому стороні необов'язково з точністю прогнозувати понесення судових витрат у справі та передбачати їх розмір, адже за приписами ч. 3 ст. 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Поняття “справедливе правосуддя» в сучасному розумінні має два аспекти:
- матеріальна справедливість, яка полягає в тому, що кожне судове рішення має бути справедливим по суті (тобто при вирішенні спірного питання повинні бути справедливо визначені права і обов'язки тих, хто звернувся до суду, або завдяки судовому рішенню має бути відновлена порушена справедливість);
- процесуальна справедливість, яка передбачає розгляд справи відповідно до певних судових процедур.
В аспекті зазначеного колегія суддів апеляційного господарського суду звертається до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині того, що : « … у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.
При цьому надання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін «може» відмовити, а не «відмовляє». Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника (див. висновок Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19).
Висновок про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат висловлений також судом у постанові від 08 квітня 2021 року в справі № 161/20630/18 (провадження № 61-12221св20).
Зміст заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, а саме їх розмір, та кількість доказів напряму залежали від того, на користь якої сторони суд ухвалить судове рішення.
З огляду на зазначене адвокатом й було підготовано та надано відповідні документи на підтвердження вартості правничої допомоги.
Враховуючи зазначене, вважаємо, що висновок суду про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, надану відповідачу, таким, що не відповідає вимогам процесуального законодавства, вказаному висновку Верховного Суду, обставинам та матеріалам справи…» і виснує, що в контексті обставин даної справи, місцевий господарський суд вдався до надмірного формалізму і не врахував інших процесуально значимих дій Відповідача, спрямованих на відшкодуванні понесених ним витрат на отримання правничої допомоги, а саме: подання під час судових дебатів уповноважним представником Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" заяви про намір подання доказів несення витрат на професійну правничу допомогу у встановлений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України; формування в системі «Електроний суд» 06.10.2025р. Клопотання про вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката після ухвалення рішення по суті позовних вимог з Доказами на підтверження ци витрат (а.с. 189-197).
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частини 1 статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичну силу.
Відповідно до частини 1 статті 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Відповідно до частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день стоку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначається відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Враховуючи вище встановлені фактичні обставини справи в частині того, до під час судових дебатів уповноважний представник Погорілий А.М. заявив про намір подати докази несення витрат на професійну правничу допомогу, винесення судового рішення у справі 30.09.2025р., тієї обставини, що 05.06.2025р. є неділею, тобто вихідним днем, колегія суддів виснує, що подання через систему «Електроний суд» 06.10.2025р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" адвокатом Погорілим А.М. клопотання про вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката після ухвалення рішення по суті позовних вимог з Доказами на підтверження ци витрат (а.с. 189-197), колегія суддів виснує про дотримання визначених частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України строку на подання доказів судових витрат, які відповідач сплатив або мав сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами першою та другою статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Окрім наведеного, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
В розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Колегія суддів констатує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ОФТАЛЬМОЛОДЖИ ГРУП" не скористалось наданим йому процесуальним законом правом на подання клопотання про зменшення заявлених Відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції так і щодо подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до частин 1, 3,4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України:
1. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, відповідні негативні наслідки Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФТАЛЬМОЛОДЖИ ГРУП", пов'язані з самоусуненням від реалізації процесульним правом на подання заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу Відповідача.
Водночас при визначенні суми відшкодування Суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, про що йдеться у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, за текстом, наданого Відповідачем (клієнтом) Договору про надання правової допомоги від 17.01.2022р. № 01-22 : « …Адвокат Погорілий Антон Михайлович, який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4513 від 04.10.2019 року, іменований надалі «Адвокат», з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Альянс Мотор», ЛТД» (код ЄДРПОУ: 23946642) в особі директора Корнієнко О.М., який діє на підставі Статуту, іменований надалі «Клієнт», з другої сторони, уклали даний Договір про надання правничої (правової) допомоги (далі за текстом - «Договір») про наступне:
1. Предмет Договору
1.1. Клієнт доручає Адвокату надання правничої (правової) допомоги у вигляді консультацій з правових питань, представництва та захисту прав та законних інтересів Клієнта у будь-яких органах, правоохоронних органах усіх рівнів та підпорядкувань, у т.ч. органах Національної поліції України, Національному антикорупційному бюро, органах прокуратури, страхових компаніях, СБУ, у судах всіх інстанцій та підвідомчості у цивільних, господарських та адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення; здійснювати представництво та/або захист Клієнта (в залежності від статусу останнього) у трудових відносинах, з земельних питань, кримінальних провадженнях на усіх його стадіях, під час проведення слідчих дій, адміністративних справах, з усіма правами, наданими ГПК України, ЦПК України, КПК України, КАС України, КУпАП, Земельного кодексу України та іншими нормативно-правовими актами.
1.2. Для виконання доручення Клієнт надає Адвокату право вести від імені Клієнта переговори, брати участь у кримінальних та судових провадженнях, що стосуються інтересів Клієнта, приймати участь під час проведення слідчих дій, в тому числі обшуків, допитів, які прямо чи опосередковано стосуються Клієнта, брати участь у судових засіданнях, складати необхідні документи, запити тощо, подавати, витребувати матеріали, необхідні заяви, одержувати довідки та інші офіційні документи в будь-яких компетентних органах, а також виконувати будь-які інші дії, необхідні для виконання доручення Клієнта, та користуватись іншими правами, передбаченими чинним законодавством України…» (а.с. 198).
Додатковою угодою № 1 до Договору про надання правової допомоги від 17.01.2022р. № 01-22 : « … Адвокат Погорілий Антон Михайлович, який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4513 від 04.10.2019 року, іменований надалі “Адвокат», з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Алмаз Мотор, ЛТД», (код ЄДРПОУ: 23946642) в особі директора Корніенко О.М., який дії: на підставі Статуту, іменований надалі “Клієнт», з другої сторони, уклали цю Додаткову угоду Ке 1 про наступне:
1. Сторони дійшли згоди внести зміни до пунктів 4.1. та 4.2. Договору про надання правничої (правової) допомоги № 01/22 від 17.01.2024 року та викласти їх в наступній редакції:
« 4.7. Вартість послу.' Адвоката, в тому числі розмір та порядок обчислення гонорару, визначається за домовленістю між Клієнтом та Адвокатом та оплачуються Клієнтом передоплатою (авансування) або по фактичному виконанню Адвокатом доручення Клієнта шляхом перерахування Клієнтом безготівкових грошових коштів на поточний рахунок Адвокати або готівкою, протягом ЗО календарних днів, з дня прийняття остаточного рішення у справі у будь-якій інстанції.
4.2. Сторони домовились про те, що вартість послуг з правничої допомоги включає в себе претензійну
роботу до пред 'явлення позову до суду, ведення перемовин, складання позову, відзиву та інших процесуальних документів, участь ,г судових засіданнях під час розгляду справи та становить наступний розмір:
у суді першої інстанції - 50 000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень;
у суді апеляційної інстанції- 25 000,00 (двадцять п'ять тисяч) гривень;
у суді касаційної інстанції- 25 000,00 (двадцять п 'ять тисяч) гривень.
4.3. Сторони погодили, що гонорар Адвоката у разі задоволення позову в інтересах Клієнта або залишення рішення про задоволення позову без змін, а також у разі відмови у позові до Клієнта та залишення рішення про відмову у позові становить наступний розмір:
у суді першої інстанції-15 000,00 (п 'ятнадцять тисяч) гривень;
у суді апеляційної інстанції - 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень;
у суді касаційної інстанції - 25 000,00 (двадцять п 'ять тисяч) гривень…»
Відповідно до тексту Додатку до Договору про надання правничої (правової) допомоги (далі за текстом - "Додаток") : « … Адвокат Погорілий Антон Михайлович, який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Ліі 4513 від 04.10.2019 року, іменований надалі “Адвокат", з однієї сторони, та
Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Алмаз Мотор, ЛТД», (код ЄДРПОУ: 23946642) в особі директора Корніснко О.М., який діє на підставі Статуту, іменований надіті “Клієнт", з другої сторони, в подальшому разом іменуються «Сторони», уклали даний Додаток ті Договору про надання правничої (правової) допомоги (далі за текстом - "Додаток") про наступне:
І. На виконання п.і. І. Договору про надання правничої (правової) допомоги № 01/22 від 17.01,2022 року за період з Об грудня 2024 року по ЗО вересня 2025 року, включно, Адвокатом надано Клієнту наст;, пні послуги у справі № 904/5149/24 за позовом ТОВ «Офтальмолоджи Груп» до 'ГОВ фірма «Алмаз Мотор, ЛТД» про зобов'язання усунута недоліки автомобіля та відшкодування шкоди:
№Найменування послугКількість годин, витрачених на надання послуги або кількість, судових засідань
1.Ознайомлення та аналіз позовної заяви 12.12.2024 року1 год.
2.Складання відзиву на позовну заяву від 16.12.2024 року3 год.
3.Складання клопотання про відкладення розгляду справи 16.12.2024 року4 год.. .
4.Складання клопотання про визначення додаткових питань до експертизи1 год.
5.Представництво інтересів Клієнта в судових засіданнях, призначених Господарським судом Дніпропетровської області: 14 січня 2025 р.; 22 січня 2025 р.; 21 травня 2025 р. та ЗО вересня 2025 р.4(чотири) судових засідань
…».
Відповідно до АКТу виконаних робіт (наданих послуг) за Договором про надання правничої (правової) допомоги № 01/22 від 17.01.2022 року від 03 жовтня 2025 року: « … На виконання п.1.1. Договору про надання правничої (правової) допомоги № 01/22 від 17.01.2022 року за період з Об грудня 2024 року по ЗО вересня 2025 року, включно, Адвокатом надано Клієнту наступні послуги у справі № 904/5149/24 за позовом ТОВ «Офтальмолоджи Груп» до ТОВ фірма «Алмаз Мотор, ЛТД» про зобов'язання усунути недоліки автомобіля та відшкодування шкоди:
№Найменування послугКількість годин, витрачених на надання послуги або кількість судових засідань
1.Ознайомлення та аналіз позовної заяви 12.12.2024 року1 ГОД.
2.Складання відзиву на позовну заяву від 16.12.2024 року3 год.
3.Складання клопотання про відкладення розгляду справи 16.12.2024 року1 год.
4.Складання клопотання про визначення додаткових питань до експертизи1год.
5.Представництво інтересів Клієнта в судових засіданнях, призначених Господарським судом Дніпропетровської області: 14 січня 2025 р.; 22 січня 2025 р.; 21 травня 2025 р. та 30 вересня 2025 р.4(чотири)судових засідань.
2. Вартість наданих Адвокатом Клієнтові послуг складає 50 000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.
3. Клієнт сплачує вартість наданих послуг Адвокатові-протягом 30-ти календарних днів з дня підписання даного акту,
4. Жодних претензій до якості наданих послуг Клієнт до Адвоката не має.
5. Цей Акт складений українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із Сторін.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів виснує, що розподілу підлягає 65 000,00 грн витрат з професійної правничої допомоги, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" в зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати у двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Враховуючи вищенаведені умови Додаткової угоди № 1 до Договору про надання правової допомоги від 17.01.2022р. № 01-22, Акту від 03 жовтня 2025 року, колегія суддів виснує, що сторонами погодожено фіксований розмір гонорару.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості тощо.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Оскільки, як встановлено вище, сторонами було погоджено фіксований розмір гонорару та ненадання з боку позивача заперечень щодо його необгрунтованості, підтвердження надання відповідних послуг наявними матеріалами справи відзиву на позовну заяву, клопотань та протоколами судових засідань, колегія суддів виснує про відсутність підстав для зменшення визначеного умовами договору фіксованого розміру гонорару.
Разом з тим, щодо заявленого до стягнення «гонорару успіху», колегія суддів виходить з наступного:
«Гонорар успіху» «success fee») визначає порядок оплати наданих послуг, в наступному порядку: юрист отримує за супровід угоди або спору обумовлений відсоток від фінансового результату кейса - стягнутої або, навпаки, зекономленої суми. Головною особливістю такої схеми є низька ціна поточного обслуговування кейсу (безкоштовно або за мінімальними ставками, що компенсує прямі витрати), але дуже високу винагороду у разі виграшу в суді. Завдяки цьому не дуже багаті клієнти мають можливість найняти достатньо дорогих висококласних юристів, якщо у них є суперечка на велику суму. Колегія суддів зауважує, що основним аргументом «за» таку форми оплати є саме її умовна доступність для фінансово неспроможних клієнтів. Цей підхід змушує консультантів більш ретельно підходити до оцінки та формулювання пропозицій щодо проектів, які передбачають розподіл ризиків у форматі «гонорару успіху».
Головне, щоб клієнт і консультант «на березі» домовилися про те, що вони оцінюють як успіх за проектом, з метою уникнення розбіжностей, наприклад, у разі часткового досягнення результату. Для клієнта «гонорар успіху» цікавий тим, що в більшості випадків він є чи не єдиним способом стимулювання залученого фахівця-юриста до максимальної самовіддачі та вирішення питання (завдання), максимально враховуючи інтереси клієнта. Також такий підхід стимулює юриста ретельніше підходити до вибору клієнта. Розумний юрист не братиме проект, який не має перспектив позитивного розвитку. При цьому клієнт у такій ситуації, не несучи початкових витрат і не витрачаючи багато часу, може розраховувати на результат діяльності юриста. Однак, як правило, розмір «гонорару успіху» значно вищий, ніж погодинна або будь-яка фіксована оплата.
Постанова КГС ВС від 30.09.2025 у справі № 910/2461/24 (№ в ЄДРСР 130827277).
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Подібна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №908/3182/20, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/ West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року ( East / West Alliance Limited v . Ukraine , заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції ( Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху.
ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зауважувала, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху , ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху , у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Крім того у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначено таке:
"5.32. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
5.33. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
5.34. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
5.35. Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
5.36. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
5.37. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
5.38. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
5.39. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
5.40. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
5.41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
5.42. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
5.43. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
5.44. З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність".
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" є розумність заявлених витрат, тобто обґрунтування розміру заявленої суми, а стягнення такої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.
Погоджений додатковий "гонорар успіху" є домовленістю клієнта і адвоката, а тому безумовно не підтверджує обсяг наданих послуг і виконаних робіт, як і не може свідчити про критерій реальності адвокатських витрат, щодо встановлення їхньої дійсності та необхідності саме в розмірі гонорару успіху зазначеного заявником.
4.7. Як свідчать матеріали справи та установив суд апеляційної інстанції, на підтвердження понесення витрат на правову допомогу ТОВ "ГС-Трейдинг" посилалося па договір про надання правової допомоги від 05.08.2021, укладений з Адвокатським об'єднанням "Легал Хаус" (виконавець), додаток № 1 до договору від 05.08.2021, додаткові угоди до нього від 23.12.2022 та 27.02.2023, ордер на надання правничої (правової) допомоги, рахунок на оплату № 6 від 30.01.2025 та акт наданих послуг № 16 від 30.01.2025.
За змістом пункту 2.3. додатку № 1 до цього договору (у редакції додаткової угоди від 23.12.2022) ТОВ "ГС-Трейдинг" (клієнт) та адвокатське об'єднання (виконавець), зокрема погодили, що оплата послуг виконавця здійснюється у формі оплати за послуги за погодинними базовими ставками та оплати гонорару успіху (Success fee). Оплата гонорару успіху (Success fee) у разі вирішення спору на користь клієнта, розмір якого становить 5 % від суми, що буде стягнута з відповідача у справі, але не більше ніж буде стягнуто компенсації гонорару успіху здійснюється з дотриманням гарантій з боку виконавця на компенсацію витрат за базовими ставками в повному обсязі за правилами, встановленими процесуальним законодавством України. Вирішенням спору на користь клієнта є задоволення заявлених клієнтом майнових позовних вимог (повністю або частково). У разі часткового задоволення позовних вимог розмір гонорару успіху встановлюється пропорційно до задоволених позовних вимог клієнта. Гонорар успіху сплачується клієнтом виконавцю після набрання рішенням суду законної сили. У разі апеляційного та касаційного перегляду рішення суду - гонорар успіху сплачується клієнтом виконавцю після перегляду рішення суду у судах апеляційної та касаційної інстанцій та ухваленням у справі остаточного рішення відповідно до вимог діючого процесуального законодавства України. Після підписання договору, додаткових угод за погодженими строками надання послуг виконавцем виставляються рахунки-фактури, які підлягають оплаті клієнтом протягом 3 (трьох) робочих днів після їх одержання, з врахуванням положень цього договору.
4.8. Суд апеляційної інстанції, здійснивши оцінку наданих адвокатом послуг, дійшов висновку про часткове прийняття доводів відповідача про часткову необґрунтованість розміру гонорару успіху, визнавши обґрунтованим клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 50 000, 00 грн, що є розумним розміром витрат позивача на послуги адвоката (гонорар успіху) у даній справі в суді апеляційної інстанції. Такий розмір гонорару успіху є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаними адвокатом роботами, наданими послугами, витраченим часом та обсягом наданих послуг, що відповідає критеріям розумності, справедливості.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
Відповідно до пункту 4 частини 1, частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи вищевикладене, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку задовольнити частково апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛМАЗ МОТОР, ЛТД", а додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025р. та ухвалу від 05.11.2025 у справі № 904/5149/24, відповідно скасувати і прийняти нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛМАЗ МОТОР, ЛТД" про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛМАЗ МОТОР, ЛТД" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025р. та ухвалу від 05.11.2025 у справі № 904/5149/24 - задовольнити частково.
Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2025р. та ухвалу від 05.11.2025 у справі № 904/5149/24 - скасувати.
Ухвалити нове рішення:
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛМАЗ МОТОР, ЛТД" про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОФТАЛЬМОЛОДЖИ ГРУП" (49005, м. Дніпро, площа Соборна, 14 ЄДРПОУ 41438640) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АЛМАЗ МОТОР, ЛТД" (49040, м Дніпро, Запорізьке шосе, 51 ЄДРПОУ 23946642) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 50 000,00 грн.
Решту витрат покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ОФТАЛЬМОЛОДЖИ ГРУП".
Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 28.05.2026.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус