20.05.2026 року м.Дніпро Справа № 912/857/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач),
суддів Дарміна М.О., Кощеєва І.М.
секретар судового засідання: Солодова І.М.
За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):
Представник позивача: Камлер А.В. (в залі суду) - прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури, посвідчення № 069918 від 01.03.2023р.
Представник відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Долинської міської ради на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.06.2025 (повний текст рішення складено та підписано 16.06.2025, суддя Коваленко Н.М.) у справі № 912/857/25
за позовом Першого заступника керівника Знам'янської окружної прокуратури Кіровоградської області, код ЄДР 02910025, вул. Братів Лисенків, 5, м. Знам'янка, Кіровоградська область, 27400, в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати функції у спірних правовідносинах:
позивача: Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), код ЄДР 43877118, вул. Героїв АТО, 92, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50103
до відповідача: Долинської міської ради, код ЄДР 04055222, вул. Соборності України, 28, м. Долинська, Кіровоградська область, 28500
про скасування державної реєстрації земельної ділянки,
В березні 2025 До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Знам'янської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати функції у спірних правовідносинах: Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) до Долинської міської ради з вимогами: 1. Відкрити провадження за позовом. 2. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 площею 1,5 га. 3. Стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 3028 грн, отримувач Кіровоградська обласна прокуратура (ЄДРПОУ 02910025) розрахунковий рахунок UА 848201720343100001000004600 в банку -Державна Казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Кіровоградська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910025.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 площею 1,5 га, як земля сільськогосподарського призначення, яка перебуває у комунальній власності, повністю входить в межі регіонального ландшафтного парку "Боковенківський ім. М.Л. Давидова".
Наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 площею 1,5 га, яка накладається на землі природно-заповідного фонду, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення у Державному земельному кадастрі порушує принципи об'єктивності, достовірності, повноти його відомостей, визначені ст. 3 Закону України "Про державний земельний кадастр".
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 05.06.2025, позовні вимоги задоволено повністю.
Скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 площею 1,5 га.
Стягнуто з Долинської міської ради (код ЄДР 04055222, вул. Соборності України, 28, м. Долинська, Кіровоградська область, 28500) на користь Кіровоградської обласної прокуратури (код ЄДР 02910025, просп. Європейський, 4, м. Кропивницький, 25006, розрахунковий рахунок UА 848201720343100001000004600 в банку - Державна Казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Кіровоградська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910025) 3 028,00 грн судового збору.
Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», представник Долинської міської ради, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить, скасувати рішення суду від 05.06.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Розподілити судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.
Прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,5 га з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632, посилаючись на те, що вказана ділянка розташована в межах регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. Давидова М.Л.», а тому її реєстрація як земель сільськогосподарського призначення є незаконною.
Однак, задовольняючи позов, суд першої інстанції не взяв до уваги низку важливих обставин, які спростовують доводи прокурора.
По-перше, прокурором не надано жодних належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка дійсно розташована в межах природно-заповідного фонду. Всупереч вимогам статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, суд послався на лист Департаменту екології та природних ресурсів Кіровоградської обласної військової адміністрації, однак цей документ є лише позицією відомства, а не фактичними даними, встановленими у передбаченому законом порядку. Такий лист не може замінити собою належним чином затвердженої землевпорядної документації.
По-друге, вирішальне значення має той факт, що межі регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. Давидова М.Л.» в натурі (на місцевості) не встановлені. Це підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 05.07.2024 № 10-11-0.223-2718/2-24, який надав сам прокурор. У зазначеному листі прямо вказано, що документація із землеустрою щодо встановлення меж парку до органу Держгеокадастру не надходила. Більше того, інформаційно-довідковий шар «Природно-заповідний фонд» на Публічній кадастровій карті, на який посилається прокурор, не містить офіційних відомостей, а носить виключно інформаційний характер, про що також зазначено у листі Держгеокадастру. Чинне законодавство не оперує поняттям «інформаційний шар» як правоустановчим документом, тому посилання на нього як на доказ розташування ділянки в межах ПЗФ (природно-заповідний фонд) є безпідставним.
По-третє, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що Долинська міська рада незаконно змінила цільове призначення земельної ділянки та вивела її із земель природно-заповідного фонду. Насправді міська рада лише прийняла рішення про надання громадянину дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Спірна земельна ділянка надавалася із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, і її цільове призначення не змінювалося. Сама державна реєстрація ділянки в Державному земельному кадастрі здійснювалася не відповідачем, а іншими особами. Жодних незаконних дій, які б призвели до зміни цільового призначення чи виведення земель із ПЗФ (природно-заповідний фонд), міська рада не вчиняла.
По-четверте, суд порушив стандарт доказування «вірогідності доказів», проігнорувавши докази, надані відповідачем. Зокрема, лист Гурівської сільської ради від 03.04.2024 № 03-17/741/2 підтверджує, що через відсутність встановлених меж парку земельні ділянки багатьох населених пунктів потрапляють на картосхеми парку без жодних законних підстав. Натомість суд прийняв сторону прокурора, хоча його позов ґрунтується виключно на припущеннях, а не на фактах. Верховний Суд у справі № 904/2357/20 неодноразово наголошував, що необхідно надати таку кількість доказів, яка зможе переважити доводи протилежної сторони. У цій справі докази позивача є сумнівними, тоді як докази відповідача - послідовними та переконливими.
Окремо слід звернути увагу на те, що прокурор, замість того щоб спонукати Кіровоградську обласну раду до виконання своїх обов'язків із встановлення меж природно-заповідного фонду в натурі, обрав шлях - звернення до суду з позовом до Долинської міської ради. Суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про постановлення окремої ухвали щодо бездіяльності Кіровоградської обласної ради, не навівши жодних мотивів такої відмови.
Враховуючи викладене, рішення господарського суду ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам, порушенні норм матеріального та процесуального права.
Згідно до протоколу автоматизованогорозподілу судової справи між суддями від 08.07.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 912/857/25. Доручено Господарському суду Кіровоградської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 912/857/25.
21.07.2025 матеріали даної справи надійшли до ЦАГС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.08.2025 апеляційну скаргу Долинської міської ради на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.06.2025 у справі № 912/857/25 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору (доплати), на належні реквізити - надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
18.08.2025 скаржником сформовано в системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати судового збору у розмірі 3633.60 грн, відповідно до платіжної інструкції від 13.08.2025.
Відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 (у зв'язку з відрядженням судді Дарміна М.О. для здійснення процесуальної дії, а саме відкриття провадження у справі) у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Іванов О.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Долинської міської ради на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.06.2025 у справі № 912/857/25. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 04.02.2026 о 10 год. 40 хв.
02.02.2026 від Знам'янської окружної прокуратури до ЦАГС надійшли пояснення, в яких зазначено про те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, а рішення суду першої інстанції - законним і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Твердження відповідача про те, що межі регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. М.Л. Давидова» не винесені в натурі, не є підставою для відмови в позові. Парк створений рішенням Кіровоградської обласної ради № 507 від 04.11.2005 на території площею 17 530,73 га без вилучення земельних ділянок у власників та користувачів. Відповідно до статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», до встановлення меж в натурі вони визначаються за проектами створення об'єкта природно-заповідного фонду. Отже, сам факт створення парку вже породжує правовий режим земель природно-заповідного фонду.
Факт знаходження спірної земельної ділянки (кадастровий номер 3521980400:02:000:0632) в межах парку підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, зокрема: листом Департаменту екології Кіровоградської обласної військової адміністрації від 18.07.2024 № 26-01-20/1574/0.26; листом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 05.07.2024 № 10-11-0.223-2718/2-24, згідно з яким ділянка розташована в межах інформаційно-довідкового шару «Природно-заповідний фонд»; даними самого Проекту землеустрою, де в обмеженнях використання ділянки зазначено про її перебування у межах регіонального ландшафтного парку; а також Витягом з Державного земельного кадастру № НВ-993567902025, у якому у розділі «вид обмеження» прямо вказано, що ділянка перебуває у складі парку.
Відповідно до статей 43, 44 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду мають особливий статус та є обмежено оборотоздатними об'єктами. Згідно з пунктом «в» частини четвертої статті 83 Земельного кодексу України, такі землі не можуть передаватися у приватну власність. Стаття 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає особливу державну охорону територій природно-заповідного фонду, а частина третя статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» забороняє будь-яку діяльність, що негативно впливає на такі території. Стаття 9 цього ж Закону визначає вичерпний перелік видів використання територій природно-заповідного фонду, серед яких відсутнє ведення особистого селянського господарства.
Верховний Суд у низці постанов (зокрема, Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18, від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16) сформував сталу правову позицію: правовий режим земельної ділянки визначається фактом її розташування в межах об'єкта природно-заповідного фонду, а не рішенням органу місцевого самоврядування чи реєстрацією ділянки із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Незалежно від того, чи встановлені межі парку в натурі, цільове призначення таких територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним. Неприйняття рішення про приведення цільового призначення у відповідність до законодавства не змінює правового режиму ділянки.
Таким чином, реєстрація спірної земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства є незаконною, оскільки ділянка фактично розташована в межах регіонального ландшафтного парку, а отже, належить до земель природно-заповідного фонду, які перебувають в обмеженому обороті та не можуть передаватися у приватну власність.
Суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального права та не порушив норм процесуального права. Підстави для скасування рішення відсутні.
Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.
02.02.2026 від Долинської міської ради до ЦАГС надійшла відповідь на відзив. Долинська міська рада вважає, що доводи, наведені прокурором у поясненнях/відзиві на апеляційну скаргу, не спростовують аргументів скарги та є безпідставними з огляду на таке.
Прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 розташована в межах регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський імені М.Л. Давидова», посилаючись на листи Департаменту екології Кіровоградської обласної військової адміністрації, Головного управління Держгеокадастру, а також на відомості інформаційно-довідкового шару «Природно-заповідний фонд» публічної кадастрової карти та на проект землеустрою. Однак жоден із цих доказів не підтверджує факт накладення ділянки на територію парку належним та допустимим способом.
Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж у натурі вони визначаються відповідно до проектів створення таких територій та об'єктів. Таким чином, закон передбачає два способи визначення меж: за проектом створення (до встановлення в натурі) або за технічною документацією із землеустрою (після встановлення в натурі). У будь-якому випадку межі повинні бути чітко визначені на картографічних матеріалах із прив'язкою до орієнтирів на місцевості.
У цій справі встановлено, що проектна документація із землеустрою щодо встановлення меж регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський імені М.Л. Давидова» в натурі не виготовлялася та не затверджувалася. Відомості про межі парку до Державного земельного кадастру не вносилися, кадастровий номер парку не присвоєно. Сам проект створення парку, в якому б містилися чіткі межі, склад земель, координати поворотних точок або хоча б детальний опис проходження меж відносно населених пунктів, річок, доріг чи інших природних або штучних орієнтирів, до матеріалів справи не надано. Долучена до справи план-схема створення парку не містить конкретних даних, які дозволяють достовірно встановити межі парку та співставити їх із розташуванням спірної земельної ділянки. Із цієї схеми неможливо визначити координати, параметри, кути поворотів, а також зрозуміти, які саме населені пункти та території входять до складу парку. Саме рішення Кіровоградської обласної ради від 04.11.2005 № 507 та додаток до нього не містять відомостей про те, що село Олександрівка чи його околиці, де розташована спірна ділянка, належать до території парку.
Отже, у справі відсутні докази того, що станом на момент реєстрації спірної земельної ділянки (02.12.2021) існували юридично визначені обмеження, пов'язані із перебуванням цієї ділянки у складі природно-заповідного фонду, оскільки з наявних матеріалів неможливо встановити точні межі парку та факт накладення ділянки на територію парку.
Посилання прокурора на листи Департаменту екології та Держгеокадастру є неспроможними. Вказані листи не є належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України. Вони містять лише посилання на інформаційно-довідковий шар «Природно-заповідний фонд» публічної кадастрової карти, який, як визнає сам Держгеокадастр, має виключно інформаційний, а не правоустановчий характер. Цей шар не є офіційним документом, який би встановлював межі об'єкта природно-заповідного фонду. Крім того, ці листи відображають лише позицію відповідних органів, а не об'єктивні факти, підтверджені належною землевпорядною документацією. Те саме стосується посилань на проект землеустрою щодо відведення спірної ділянки: згадка в ньому про перебування ділянки в межах парку не може бути доказом самого факту такого перебування, оскільки це лише відомості, внесені розробником документації без належного правового підґрунтя у вигляді затверджених меж парку.
Наведені прокурором правові позиції Верховного Суду не підлягають застосуванню до даних правовідносин, оскільки у наведених справах, на відміну від цієї справи, межі об'єктів природно-заповідного фонду були чітко визначені, а матеріали справи дозволяли беззаперечно встановити факт розташування ділянок у межах таких об'єктів. У цій справі такої можливості немає.
Таким чином, прокурор не довів належними та допустимими доказами факту розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 в межах регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський імені М.Л. Давидова». Позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях, а не на встановлених фактах, що є неприпустимим при ухваленні судового рішення. За таких обставин відсутні правові підстави для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки.
Відповідач звертає увагу апеляційного суду на те, що аналогічних висновків щодо неможливості встановлення меж цього ж парку за відсутності належної землевпорядної документації дійшов Центральний апеляційний господарський суд у справі № 912/808/25 (постанова від 14.01.2026).
На підставі викладеного, Долинська міська рада просить відхилити пояснення прокурора, задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Відповідно до Протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.02.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
04.02.2026 в судовому засіданні у справі № 912/857/25 оголошено перерву до 20.05.2026 на 11:40 год.
20.05.2026 Державна екологічна інспекція Придніпровського округу та Долинська міська рада наданим процесуальним правом не скористались та не забезпечили явку в судове засідання повноважних представників.
Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності зазначених учасників справи.
У судовому засіданні 20.05.2026 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення прокурора, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Рішенням Кіровоградської обласної ради №507 від 04.11.2005 створено регіональний ландшафтний парк "Боковеньківський ім. Давидова М.Л." на території колишнього Долинського району Кіровоградської області загальною площею 17 530,73 га без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів, з урахуванням площі природно-заповідних територій без ліквідації їх статусу та категорії, а також встановленого заповідного режиму. (а.с. 28-29 т 1)
Відповідно до інформації Департаменту екології та природних ресурсів Кіровоградської обласної військової адміністрації №26-01-20/1574/0.26 від 18.07.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 входить в межі регіонального ландшафтного парку "Боковеньківський ім. Давидова М.Л.". (а.с. 23 т 1)
Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №10-11-0.223-2718/2-24 від 05.07.2024 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 площею 1,5 га, розташована за адресою: Кіровоградська область, Кропивницький район, Долинська територіальна громада, зареєстрована в ДЗК 25.01.2022 на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розробленого ФОП Жуков А.М. 9а.с. 65-69 т 1)
Відповідно до даних Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 площею 1,5 га розташована в межах інформаційно-довідкового шару "Природно-заповідний фонд".
Таким чином, за твердженням прокурора, внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 з віднесенням її до категорії земель сільськогосподарського призначення не відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи, що вказана земельна ділянка розташована в межах регіонального ландшафтного парку "Боковеньківський ім. Давидова М.Л.", що в силу ст. 43-44 Земельного кодексу України свідчить про її належність в частині накладення/перетину меж до категорії земель природно-заповідного фонду. (а.с. 48-62 т1)
Наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632, яка накладається на землі природно - заповідного фонду, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення у Державному земельному кадастрі порушує принципи об'єктивності, достовірності, повноти його відомостей, визначені ст. 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр".
Таким чином, за твердженням прокурора, дії з державної реєстрації земельної ділянки загальною площею 1,5 га кадастровий номер 3521980400:02:000:0632, як земель сільськогосподарського призначення, та прав на дану земельну ділянку, яка повністю накладається на межі регіонального ландшафтного парку, призвели до незаконної зміни цільового призначення земель та безпідставного їх виведення із земель природно-заповідного фонду, які перебувають під особливою охороною держави, віднесені до особливо цінних земель.
При цьому, прокурор зазначає, що на даний час відсутні інші ефективні та належні способи захисту порушених прав та повернення до попереднього становища і за умови існування спірної земельної ділянки подальше формування меж регіонального ландшафтного парку "Боковеньківський ім. Давидова М.Л." на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є неможливим.
Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виснував наступне.
Перш за все, суд встановив, що прокурор мав право на звернення до суду в інтересах держави, оскільки Державна екологічна інспекція Придніпровського округу, яка є належним органом, уповноваженим державою здійснювати функції захисту у спірних правовідносинах, була повідомлена про виявлені порушення, однак не вжила жодних заходів для їх усунення. Прокурор належним чином дотримався вимог частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки в позовній заяві обґрунтував, в чому саме полягає порушення інтересів держави, зазначив необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення прокурора до суду, а також вказав орган (Державну екологічну інспекцію Придніпровського округу), який уповноважений державою здійснювати відповідні функції, але бездіяльність якого стала підставою для представництва. Таким чином, прокурор виконав вимоги законодавства, що надало йому право на звернення до суду в інтересах держави.
Встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 площею 1,5 гектара повністю входить до складу регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. Давидова М.Л.», який є об'єктом природно-заповідного фонду. Цей факт підтверджений належними та допустимими доказами, зокрема інформацією Департаменту екології та природних ресурсів Кіровоградської обласної військової адміністрації, а також даними Державного земельного кадастру, в якому відомості про зазначену земельну ділянку відображаються в інформаційно-довідковому шарі «Природно-заповідний фонд».
Суд визнав незаконною державну реєстрацію цієї земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення з огляду на наступне. Всупереч вимогам статей 19 та 20 Земельного кодексу України, а також статей 7 та 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», відсутні будь-які рішення уповноважених органів державної влади або місцевого самоврядування про зміну цільового призначення цієї території із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення. Використання земель природно-заповідного фонду для сільськогосподарських потреб порушує спеціальний режим охорони, встановлений для таких територій, що суперечить меті створення регіонального ландшафтного парку та його правовому статусу. Оскільки землі природно-заповідного фонду перебувають під особливою охороною держави як національне надбання, будь-яка зміна їх цільового призначення без дотримання встановленої законом процедури є незаконною.
Також суд виснував про наявність підстав для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки відповідно до частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17 жовтня 2012 року. Суд встановив, що державна реєстрація земельної ділянки з неправильною категорією земель (сільськогосподарського призначення замість земель природно-заповідного фонду) створює реальні перешкоди у належній охороні, збереженні та функціонуванні регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. Давидова М.Л.», що безпосередньо порушує державний та суспільний інтерес у сфері охорони навколишнього природного середовища та збереження об'єктів природно-заповідного фонду.
Суд відхилив заперечення відповідача, оскільки факт знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 в межах природно-заповідного фонду доведений належними, допустимими та достовірними доказами, які містяться в матеріалах справи. Всі інші доводи та міркування сторін, з огляду на встановлені обставини, не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.
Керуючись пріоритетом збереження природно-заповідного фонду як національного надбання України, необхідністю відновлення законного режиму використання цих земель та захисту порушених інтересів держави, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову прокурора в повному обсязі.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Предметом спору у даній справі є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу, про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 площею 1,5 га, яка зареєстрована як земельна ділянка сільськогосподарського призначення з видом цільового призначення 01.03 «Для ведення особистого селянського господарства».
Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема на землі сільськогосподарського призначення та землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Згідно зі статтею 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
За змістом статті 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти, зокрема природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, а також штучно створені об'єкти.
Відповідно до статті 45 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Стаття 46 цього Кодексу передбачає, що землі природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Згідно зі статтею 150 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду належать до особливо цінних земель.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, регіональні ландшафтні парки.
Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що землі природно-заповідного фонду України - це ділянки суші і водного простору, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Частиною четвертою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» прямо встановлено, що межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства, а до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Саме ця норма є ключовою для вирішення спору, оскільки вона спростовує базовий довід апелянта про те, що невстановлення меж регіонального ландшафтного парку в натурі автоматично виключає можливість встановлення належності конкретної земельної ділянки до території природно-заповідного фонду.
Аналогічний підхід неодноразово висловлювався Верховним Судом. Зокрема, у постановах від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 26.02.2020 у справі № 911/3315/17 та від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19 Верховний Суд звертав увагу на те, що до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що узгоджується з положеннями частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неналежне оформлення земельної ділянки не змінює її цільового призначення як віднесеної до земель природно-заповідного фонду і не звільняє органи державної влади та місцевого самоврядування від обов'язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.
Також у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 сформульовано висновок про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов'язаний із фактом знаходження на ній об'єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу про приведення цільового призначення у відповідність. Неприйняття такого рішення не впливає на правовий режим земельної ділянки, встановлений у силу вимог закону.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Кіровоградської обласної ради № 507 від 04.11.2005 створено регіональний ландшафтний парк «Боковеньківський ім. М.Л. Давидова» на території колишнього Долинського району Кіровоградської області загальною площею 17 530, 73 га без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів, з урахуванням площі природно-заповідних територій без ліквідації їх статусу та категорії, а також встановленого заповідного режиму.
Зазначене рішення є чинним, не скасоване, недійсним у встановленому законом порядку не визнавалось, а тому породжує відповідні правові наслідки щодо створення об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення спеціального правового режиму територій, які увійшли до складу такого парку.
При цьому сама обставина, що парк створено без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів, не означає, що землі, включені до його території, не набули правового режиму земель природно-заповідного фонду. Навпаки, Закон України «Про природно-заповідний фонд України» прямо передбачає можливість створення окремих об'єктів природно-заповідного фонду без вилучення земельних ділянок у власників та користувачів, однак із поширенням на такі землі спеціального режиму охорони та використання.
Зі змісту рішення Кіровоградської обласної ради № 507 від 04.11.2005 вбачається, що регіональний ландшафтний парк створено саме як об'єкт природно-заповідного фонду, а не як умовну чи інформаційну територію без правового значення. Вказаним рішенням також визначено перелік природно-заповідних територій, які увійшли до складу новоствореного регіонального ландшафтного парку, та передбачено здійснення контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства на відповідних територіях.
Матеріали справи містять схему (план) регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. М.Л. Давидова». (а.с.33 т. 1)
Відповідно до інформації Департаменту екології та природних ресурсів Кіровоградської обласної військової адміністрації №26-01-20/1574/0.26 від 18.07.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 входить в межі регіонального ландшафтного парку "Боковеньківський ім. Давидова М.Л.". (а.с. 23-24 т 1)
Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №10-11-0.223-2718/2-24 від 05.07.2024 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 площею 1,5 га, розташована за адресою: Кіровоградська область, Кропивницький район, Долинська територіальна громада, зареєстрована в ДЗК 25.01.2022 на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розробленого ФОП Жуков А.М. (а.с. 65-69 т 1)
Відповідно до даних Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 площею 1,5 га розташована в межах інформаційно-довідкового шару "Природно-заповідний фонд".
Як встановлено судом, у листі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 05.07.2024 № 10-11-0.223-2718/2-24 також вказано, що інформаційно-довідковий шар «Природно-заповідний фонд» створений відповідно до інформації про об'єкти природно-заповідного фонду України, наданої Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України, не містить офіційних відомостей Державного земельного кадастру та має інформативний характер, а межі природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку в натурі не встановлено.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України встановлює стандарт вірогідності доказів, відповідно до якого наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази на підтвердження такої обставини є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, довід апелянта про те, що інформаційно-довідковий шар «Природно-заповідний фонд» має інформаційний характер, не є достатнім для повного ігнорування таких відомостей. Суд не покладає висновок про належність спірної земельної ділянки до території регіонального ландшафтного парку виключно на інформаційно-довідковий шар, а оцінює його у сукупності з рішенням про створення парку, схемою (планом) регіонального ландшафтного парку, інформацією Департаменту екології та природних ресурсів Кіровоградської обласної військової адміністрації, листом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, а також матеріалами щодо формування самої спірної земельної ділянки.
Така сукупність доказів є достатньою для висновку про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 розташована в межах території регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. М.Л. Давидова».
При цьому апелянт не подав доказів, які б спростовували наведені відомості шляхом надання іншого картографічного, землевпорядного чи технічного матеріалу, з якого б вбачалося, що спірна земельна ділянка не входить до меж регіонального ландшафтного парку. Доводи апелянта зводяться переважно до заперечення доказового значення матеріалів прокурора та до посилання на відсутність встановлення меж у натурі. Водночас, саме по собі заперечення доказового значення поданих прокурором матеріалів не є доказом протилежного.
Колегія суддів також враховує, що проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розроблений ФОП Жуков А.М., містить відомості про формування земельної ділянки як земельної ділянки сільськогосподарського призначення та зазначення про відсутність обмежень у її використанні. Однак така обставина не підтверджує правомірності формування земельної ділянки саме як землі сільськогосподарського призначення, а навпаки свідчить про те, що під час її формування не було враховано наявність спеціального режиму території природно-заповідного фонду.
Отже, саме зазначення у проєкті землеустрою про відсутність обмежень у використанні земельної ділянки не створює правового режиму такої земельної ділянки та не усуває спеціальний режим земель природно-заповідного фонду, якщо фактично земельна ділянка розташована у межах відповідної території природно-заповідного фонду.
Суд також відхиляє довід апелянта про те, що цільове призначення спірної земельної ділянки не змінювалось, оскільки вона нібито формувалась із земель сільськогосподарського призначення.
Як зазначено вище, правовий режим земель природно-заповідного фонду визначається не лише записом у Державному земельному кадастрі або формальним зазначенням категорії земель у проєкті землеустрою, а насамперед фактом надання відповідній території статусу об'єкта природно-заповідного фонду у встановленому законом порядку. Якщо земельна ділянка фактично знаходиться в межах об'єкта природно-заповідного фонду, її державна реєстрація як земельної ділянки сільськогосподарського призначення не може змінити правовий режим такої території.
Матеріали справи не містять жодного рішення компетентного органу про зміну меж, категорії чи скасування статусу відповідної частини території регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. М.Л. Давидова».
Відповідно до статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51- 53 цього Закону. Отже, зміна правового режиму земель природно-заповідного фонду можлива лише у спеціальному порядку, визначеному законом, а не шляхом формування і державної реєстрації земельної ділянки з іншим цільовим призначенням.
Будь-які прийняті у передбаченому законодавством порядку рішення про зміну цільового призначення частини земель природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. М.Л. Давидова» на землі сільськогосподарського призначення у матеріалах справи відсутні.
Відтак реєстрація спірної земельної ділянки як земельної ділянки сільськогосподарського призначення не узгоджується з її фактичним правовим режимом як частини території регіонального ландшафтного парку.
Довід апелянта про те, що Долинська міська рада не здійснювала державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та не змінювала її цільового призначення, також не спростовує правильності висновків суду.
Предметом спору у даній справі є не притягнення Долинської міської ради до відповідальності за дії державного кадастрового реєстратора, а усунення невідповідності відомостей Державного земельного кадастру правовому режиму земельної ділянки, яка, за наявними у справі доказами, розташована в межах території природно-заповідного фонду. Саме наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про спірну земельну ділянку як про земельну ділянку сільськогосподарського призначення створює правову невизначеність та суперечить принципам об'єктивності, достовірності і повноти відомостей Державного земельного кадастру.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр ґрунтується, зокрема, на принципах обов'язковості внесення до нього відомостей про всі його об'єкти, єдності методології ведення, об'єктивності, достовірності та повноти його відомостей. Наявність у кадастрі відомостей, які не відповідають дійсному правовому режиму земельної ділянки, суперечить цим принципам.
Згідно з частиною десятою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Отже, обраний прокурором спосіб захисту прямо передбачений законом і спрямований на усунення неправомірного існування у Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку, сформовану з порушенням спеціального правового режиму земель природно-заповідного фонду.
Посилання апелянта на лист Гурівської сільської ради від 03.04.2024 № 03-17/741/2 також не спростовує висновків суду. Зазначений лист містить загальні міркування органу місцевого самоврядування щодо проблемності визначення меж регіонального ландшафтного парку та можливого потрапляння до його меж населених пунктів і прилеглих територій. Однак цей лист не містить технічного або картографічного висновку про те, що саме земельна ділянка з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 не знаходиться в межах регіонального ландшафтного парку. Тому такий доказ не спростовує інформацію Департаменту екології та природних ресурсів Кіровоградської обласної військової адміністрації, дані Державного земельного кадастру та інші матеріали справи. (а.с. 117-118 т 1)
Не може бути прийнятим і довід апелянта про те, що прокурор фактично намагається вирішити проблему невстановлення меж регіонального ландшафтного парку шляхом скасування державної реєстрації конкретної земельної ділянки.
Позов у цій справі спрямований не на встановлення меж усього регіонального ландшафтного парку і не на підміну діяльності уповноважених органів щодо розроблення відповідної документації із землеустрою, а на усунення конкретного порушення, яке полягає у державній реєстрації земельної ділянки з іншим цільовим призначенням у межах території природно-заповідного фонду. Той факт, що уповноваженими органами не завершено процедури встановлення меж парку в натурі, не позбавляє державу права на судовий захист конкретної земельної ділянки, правовий режим якої порушено.
Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у постанові від 09.01.2025 у справі № 709/480/23, розглядаючи спір щодо земель природно-заповідного фонду, зазначив, що частина четверта статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» дозволяє до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі визначати їх межі відповідно до проєктів створення таких територій та об'єктів. У цій же постанові Верховний Суд звернув увагу, що докази щодо належності земельної ділянки до природно-заповідного фонду підлягають оцінці у сукупності, а не ізольовано один від одного.
Отже, апелянт помилково наполягає на тому, що лише документація із землеустрою щодо встановлення меж парку в натурі може бути єдиним допустимим доказом у цій категорії спорів. Такий підхід не відповідає частині четвертій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», статтям 73, 76, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України та висновкам Верховного Суду.
Колегія суддів зауважує, що суд не надав жодному доказу наперед встановленої сили. Висновок про належність спірної земельної ділянки до території регіонального ландшафтного парку зроблено не лише на підставі інформаційно-довідкового шару «Природно-заповідний фонд», а на підставі оцінки сукупності доказів, які взаємно узгоджуються між собою.
Зокрема, рішення Кіровоградської обласної ради № 507 від 04.11.2005 підтверджує створення регіонального ландшафтного парку та надання відповідній території статусу об'єкта природно-заповідного фонду; схема (план) парку підтверджує просторове визначення території такого об'єкта; інформація Департаменту екології та природних ресурсів Кіровоградської обласної військової адміністрації прямо вказує на входження спірної земельної ділянки до меж парку; лист Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області підтверджує розташування земельної ділянки в межах інформаційно-довідкового шару «Природно-заповідний фонд»; матеріали проєкту землеустрою щодо спірної ділянки підтверджують, що вона була сформована як земельна ділянка сільськогосподарського призначення без зазначення відповідних природоохоронних обмежень.
У сукупності ці докази є більш вірогідними, ніж доводи апелянта, які ґрунтуються переважно на запереченні доказового значення таких матеріалів та посиланні на незавершеність процедур встановлення меж у натурі.
При цьому апелянтом не надано альтернативної землевпорядної, картографічної чи технічної документації, яка б підтверджувала, що земельна ділянка з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 розташована поза межами регіонального ландшафтного парку. Не подано також доказів того, що відповідна частина території була виключена з регіонального ландшафтного парку або що її правовий режим у встановленому законом порядку змінено на землі сільськогосподарського призначення.
Таким чином, висновок суду про те, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 як земельної ділянки сільськогосподарського призначення суперечить її фактичному правовому режиму як частини території природно-заповідного фонду, є обґрунтованим.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду про те, що формування та державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 для ведення особистого селянського господарства в межах регіонального ландшафтного парку призвели до порушення спеціального правового режиму земель природно-заповідного фонду та створення у Державному земельному кадастрі відомостей, які не відповідають дійсному правовому режиму цієї земельної ділянки.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги Долинської міської ради про недоведеність позовних вимог, інформаційний характер шару «Природно-заповідний фонд», відсутність встановлених у натурі меж регіонального ландшафтного парку, відсутність затвердженого положення про парк, неоформлення охоронних зобов'язань, а також те, що Долинська міська рада не здійснювала державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Апеляційна скарга фактично зводиться до переоцінки доказів та наполягання на тому, що відсутність встановлених у натурі меж регіонального ландшафтного парку унеможливлює захист конкретної земельної ділянки природно-заповідного фонду. Однак така позиція суперечить положенням частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», правовим висновкам Верховного Суду та обставинам, встановленим у цій справі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки Господарський суд Кіровоградської області повно та всебічно встановив обставини справи, надав належну оцінку доказам у їх сукупності, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування рішення, апеляційна скарга Долинської міської ради задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.06.2025 у справі № 912/857/25 підлягає залишенню без змін.
У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні у достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає від суду надання детальної відповіді на кожен аргумент сторін.
Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», відповідно до якої обсяг мотивування судового рішення може бути різним залежно від характеру рішення та конкретних обставин справи, а питання достатності мотивування оцінюється з урахуванням особливостей кожної окремої справи.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги Долинської міської ради, колегія суддів виходить з того, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при вирішенні цього спору, зокрема щодо правового режиму земель природно-заповідного фонду, доказового значення матеріалів щодо меж регіонального ландшафтного парку, інформаційно-довідкового шару «Природно-заповідний фонд», а також наслідків відсутності винесення меж парку в натурі.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність належності земельної ділянки з кадастровим номером 3521980400:02:000:0632 до земель природно-заповідного фонду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Колегія суддів дійшла висновку, що суд правильно виходив із того, що спірна земельна ділянка фактично розташована в межах регіонального ландшафтного парку «Боковеньківський ім. М.Л. Давидова», створеного рішенням Кіровоградської обласної ради № 507 від 04.11.2005, а тому має правовий режим земель природно-заповідного фонду.
Доводи апелянта про те, що межі регіонального ландшафтного парку не встановлені в натурі, не спростовують правильності висновків суду, оскільки відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення таких територій та об'єктів.
Не підтвердилися також доводи апелянта про те, що інформаційно-довідковий шар «Природно-заповідний фонд» не може враховуватися судом. Колегія суддів виходить з того, що зазначені відомості оцінюються не як єдиний і самодостатній доказ, а у сукупності з іншими матеріалами справи, зокрема рішенням про створення регіонального ландшафтного парку, схемою (планом) парку, листами уповноважених органів, відомостями Державного земельного кадастру та матеріалами щодо формування самої спірної земельної ділянки.
Доводи Долинської міської ради про те, що спірна земельна ділянка формувалась як земельна ділянка сільськогосподарського призначення та що відповідач не здійснював її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі, не впливають на правильність висновків суду, оскільки предметом спору є усунення невідповідності відомостей Державного земельного кадастру фактичному правовому режиму земельної ділянки, яка знаходиться в межах території природно-заповідного фонду.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.06.2025 у справі № 912/857/25, колегія суддів встановила, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі повного і всебічного з'ясування обставин справи, підтверджених належними, допустимими та більш вірогідними доказами, з наданням оцінки всім істотним доводам учасників справи.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Долинської міської ради задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.06.2025 у справі № 912/857/25 підлягає залишенню без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст., 269, 270, 276, 282-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центрапльний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Долинської міської ради на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.06.2025 у справі № 912/857/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.06.2025 у справі № 912/857/25 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 28.05.2026.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв