28 травня 2026 року м. Харків Справа № 913/543/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В., суддя Тихий П.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (вх.№2379 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Луганської області суддею Зюбановою Н.М., повне рішення складено 20.10.2025) у справі №913/543/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», м. Київ,
до відповідача Відділу культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області, с. Марківка Старобільського району Луганської області,
про стягнення 81012 грн 06 коп.,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Відділу культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області про стягнення 51019 грн 42 коп. боргу, 3896 грн 35 коп. 3% річних, 15319 грн 31 коп. інфляційних нарахувань та 10776 грн 98 коп. пені за договором постачання природного газу від 03.11.2021 № 11-1030/21-БО-Т.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/543/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» до Відділу культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області про стягнення 81012 грн 06 коп. задоволено частково.
Стягнуто з Відділу культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області, селище Марківка Старобільського району Луганської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» - 48834 грн 29 коп. боргу, 3729 грн 47 коп. 3% річних, 14663 грн 16 коп. інфляційних нарахувань, 2000 грн 00 коп. пені та 2318 грн 65 коп. судового збору.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Суд вважав доведеним факт поставки позивачем відповідачеві природного газу у лютому 2022 року та визнав обґрунтованими вимоги щодо поставки газу на суму 48834 грн.
Щодо решти боргу у сумі 2185 грн 13 коп., який складається з вартості газу, поставленого за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у кількості 0,13200 тис.куб.м, то суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог, оскільки застосував до спірних правовідносин Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та зазначив, що з 24.02.2022 позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу.
Також судом вказано, що подібну правову позицію щодо заборони передачі енергоресурсів на тимчасово окуповану територію висловлено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, в якій, окрім цього, зазначено, що правовий режим на такій території не залежить від ухвалення уповноваженим органом державної влади рішення про визнання такої території як тимчасово окупованої.
Розрахунок позивача щодо 3% річних у сумі 3896 грн 35 коп. (за період з 16.04.2022 по 31.10.2024) та інфляційних нарахувань у сумі 15319 грн. 31 коп. (за період з травня 2022 року по жовтень 2024 року) суд уточнив з урахуванням часткового задоволення вимог по боргу та ухвалив, що до стягнення на користь позивача підлягають 3729 грн 47 коп. 3% річних та 14663 грн. 16 коп. інфляційних нарахувань.
Крім того, судом вказано, що позивач застосував відповідальність за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань, передбачену п. 7.2 договору у вигляді пені у загальній сумі 10776 грн. 98 коп. (за період з 16.04.2022 по 15.10.2022), проте за уточненим розрахунком суду ці вимоги складали 10315 грн 41 коп. Також, суд першої інстанції, керуючись критерієм розумності та дотриманням балансу майнових інтересів сторін, дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для реалізації дискреції суду на зменшення пені до 2000 грн 00 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/543/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 185,13 грн основного боргу, 8 776,98 грн пені, 166,88 грн 3% річних, 656,15 грн інфляційних втрат та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю; здійснити новий розподіл судових витрат (судового збору) за розгляд справи у суді першої інстанції; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача у справі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що:
- рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та з порушенням норм процесуального права;
- за статтями 13 і 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» заборона на переміщення товарів та на здійснення господарської діяльності прямо діє лише щодо територій, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 3. Для територій, визнаних тимчасово окупованими під час воєнного стану (пункт 3 частини першої статті 3), дія цієї заборони може бути встановлена лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Станом на лютий 2024 року такого рішення Кабінетом Міністрів України не приймалося;
- на час виникнення спірних правовідносин (лютий 2022 року) діяв Закон №1618-IX згідно якого заборона переміщення товарів, робіт і послуг поширювалася виключно на територію Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, тобто на території, зазначені у пунктах 1- 3 частини першої статті 3 Закону № 1618-IX. Жодної згадки про інші тимчасово окуповані території, зокрема на території Луганської області, у цій редакції Закону не було;
- відповідачем належних та допустимих в розумінні ст.ст. 77, 78 Господарського процесуального кодексу України актів про припинення як споживання так і розподілу, та, як наслідок, постачання природного газу на об'єкти відповідача, до матеріалів справи не представлено;
- відповідачем не надано жодного доказу (наказу, розпорядження тощо), що він призупинив свою діяльність або те, що він не користувався майном (обладнанням тощо) за яким відбувалось споживання природного газу у спірний період;
- під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач фактично визнав наявність заборгованості за поставлений природний газ у сумі 51 019,42 грн, а також визнав обґрунтованість нарахованих інфляційних втрат у розмірі 15 319,31 грн, проте, суд першої інстанції безпідставно не надав належної оцінки цьому визнанню, не дослідив зазначені докази та не застосував приписи статті 191 ГПК України;
- судом першої інстанції було неправомірно зменшено суму пені, яка підлягала стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, оскільки матеріали справи взагалі не містять жодного доказу на підтвердження майнового стану відповідача, наявності/відсутності коштів на рахунках,тощо, отже, суд не міг дослідити майновий стан відповідача та об'єктивно вирішити питання про зменшення пені.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (вх.№2379 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/543/24 та ухвалено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (вх.№ 13789) про зупинення провадження у справі №913/543/24 задоволено, зупинено провадження у справі №913/543/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №280/5808/23.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (вх.№2379 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/543/24.
Постановлено здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.
20.05.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№5666), в якому апелянт просить зупинити провадження у справі № 913/543/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1218/23.
Зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 07.05.2026 у справі №916/1218/23, за позовом НЕК "Укренерго" до АТ "Херсонобленерго", про стягнення 364 216 507,23 грн, справу № 916/1218/23 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, фактично, у зв'язку з незгодою з правовою позицією викладеною Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №908/1162/23.
Колегія суддів, розглянувши клопотання апелянта про зупинення провадження у справі №913/543/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1218/23 виходить з наступного.
Предметом розгляду у справі №913/543/24 є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» до Відділу культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області про стягнення боргу в загальній сумі 81012 грн 06 коп, з якої: 51019 грн 42 коп. - основний борг; 3896 грн 35 коп. - 3% річних; 15319 грн 31 коп. - інфляційні нарахування; 10776 грн 98 коп. - пеня.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по оплаті поставленого позивачем природного газу за договором № 11-1030/21-БО-Т про постачання природного газу від 03.11.2021. За означеним договором постачання газу здійснюється до Відділу культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області, юридична адреса якого: 92400, Луганська область, Старобільський район, селище Марківка, вул. Центральна, б. 18.
За змістом позову основну заборгованість у сумі 51019 грн 42 коп. складають у т.ч. вимоги за поставлений відповідачу природний газ у лютому 2022 року (з 01.01.2022 по 28.02.2022 включно).
У відповідності до наказу № 309 від 22.12.2022 Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затверджений Перелік територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією.
У вказаному переліку значиться Марківська селищна територіальна громада (UA44140050000026566) Луганської області (24.02.2022), на території якої зареєстрований відповідач.
Тобто, період, за який позивач просить стягнути основну заборгованість за поставлений природний газ частково охоплюється періодом перебування території місцезнаходження відповідача в тимчасовій окупації.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 27.02.2025 провадження у справі № 913/543/24 зупинялося до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/1162/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
Розгляд справи №908/1162/23 стосувався питання застосування положень статей 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
В Єдиному державному реєстрі судових рішень опублікована постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.
В означеній постанові об'єднана палата вказала наступне:
- у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України", правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні п.1 ч.1 ст.3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у п.1 ч.1 ст.3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася;
- висновок, викладений Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про застосування до спірних правовідносин положень статті 13-1 Закону з огляду на загальновідомий факт окупації міста Мелітополь, відповідає Закону;
- з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові, об'єднана палата не вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Поряд з цим, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 провадження у справі № 913/543/24 зупинялось до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №280/5808/23, оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.11.2025 передав справу №280/5808/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків щодо застосування статей 13 та 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, від 23.10.2025 у справі №916/1650/23 та від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 (до розгляду якої зупинялося провадження у розглядуваній справі №913/543/24). Провадження у справі №913/543/24 поновлено ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2026.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.05.2026 у справі № 916/1218/23, за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Акціонерного товариства "Херсонобленерго", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Олешківська СЕС", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрі Енерджі" про стягнення 364 216 507,23 грн, клопотання Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про передачу справи №916/1218/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволено, справу №916/1218/23 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів вважає, що наразі наявна виключна правова проблема щодо застосування статей 3, 13, 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо моменту визначення території тимчасово окупованою та відповідно - початку застосування обмежень, визначених положеннями Закону, а також щодо специфіки взаємовідносин учасників ринку електричної енергії та споживачів на території України, що знаходяться в близькості до проведення активних бойових дій та на тимчасово окупованих територіях.
Підстави направлення справи на розгляд Великої Палати, зокрема, наступні:
« 78. Об'єднана палата у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові, зазначила про те, що: "… підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення ст.13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні".
79. Висновки, викладені у постанові Об'єднаної палати від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, активно застосовуються судами усіх інстанцій.
80. Станом на дату постановлення цієї ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень існує понад 250 судових рішень, в яких суди застосовують вищенаведену позицію Об'єднаної палати та мотивують свої рішення відсутністю необхідності окремого рішення КМУ для застосування положень статей 13, 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з огляду на загальновідомий факт тимчасової окупації певної території.
81. Зокрема, прикладами таких рішень є: постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 у справі №916/1170/25, від 16.04.2026 у справі №916/1675/23, від 06.04.2026 у справі №916/1591/24, від 01.04.2026 у справі №916/3205/25, Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2026 у справі №911/3766/23, рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/2433/24, від 13.04.2026 у справі №916/4796/23, Господарського суду Донецької області від 06.04.2026 у справі №905/22/24.
82. Вважаємо за необхідне навести судові рішення, постановлені судами або першої, або апеляційної інстанції, оскільки саме вони можуть бути в подальшому оскаржені в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
83. Крім того, Верховний Суд як міркування "оbiter dictum" враховує доводи НЕК "Укренерго" про те, що постанова Об'єднаної палати від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 в певних проявах свого застосування може створити ряд правових проблем щодо взаємовідносин та розрахунків між учасниками ринку та забезпечення живлення об'єктів критичної інфраструктури, зокрема, при прямому застосуванні її висновків Держава Україна фактично має відмовитися від з'єднання енергосистеми України з Запорізькою АЕС, оскільки цей об'єкт енергетики знаходиться на тимчасово окупованій території.
84. Крім того, суд касаційної інстанції не може не врахувати, що після звернення НЕК "Укренерго" з касаційною скаргою у цій справі та після ухвалення Об'єднаною палатою постанови від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд) ухвалив постанову від 01.04.2026 у справі №280/5808/23 (спір щодо повернення позивачу додатково сплачених ним митних платежів).
85. Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд) у постанові від 01.04.2026 у справі №280/5808/23 щодо застосування статей 13 та 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" зазначив таке:
"Отже, системний аналіз положень статті 1 та статті 3 Закону про ТОТ дає підстави для висновку, що законодавець розмежовує різні види тимчасово окупованих територій України залежно від способу та моменту їх визначення.
Зокрема, можна виокремити:
- тимчасово окуповані території, правовий статус яких прямо визначений самим Законом про ТОТ, із фіксацією дати початку окупації (Автономна Республіка Крим, місто Севастополь, окремі території Донецької та Луганської областей, окремі об'єкти нафтогазовидобування на континентальному шельфі України).
- інші території України, які можуть бути визнані тимчасово окупованими в умовах воєнного стану відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону про ТОТ.
При цьому особливістю останньої категорії є те, що набуття територією статусу тимчасово окупованої не є автоматичним, а пов'язане з її визнанням у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що прямо передбачено частиною третьою статті 1 та пунктом 3 частини першої статті 3 Закону про ТОТ.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону про ТОТ здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, частина перша цієї статті конкретно зазначає, що положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Системний аналіз наведеної норми свідчить про запровадження законодавцем дворівневої моделі застосування господарських обмежень. Перший рівень - автоматичний: положення статті 13 застосовуються зокрема до сухопутної території тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; внутрішніх морських води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України безпосередньо в силу закону, без потреби у будь-яких додаткових рішеннях органів виконавчої влади. Другий рівень - факультативний: щодо інших тимчасово окупованих в умовах воєнного стану територій, визначених пунктом 3 частини першої статті 3 Закону про ТОТ, обмеження "можуть бути поширені" - але виключно за умови прийняття окремого рішення Кабінетом Міністрів України.
Вживання законодавцем модального дієслова «можуть бути поширені» (на відміну від "поширюються") є принципово значущим із точки зору граматичного тлумачення: воно виключає автоматичний характер дії норми щодо другого типу територій і встановлює умову - наявність позитивного нормативного рішення Уряду.
Саме це підтверджується пояснювальною запискою до законопроекту Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», який вносились нові зміни до законодавства у зв'язку із введенням воєнного стану. У цій пояснювальній записці законодавець указав, що "...слід враховувати, що передбачені Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" окремі заходи, які спрямовані на реалізацію його положень, можуть значною і не виправданою конкретною ситуацією мірою обмежувати права і свободи громадян, що проживають на тимчасово окупованих територіях. Застосування положень цього Закону до всіх без винятку тимчасово окупованих територій може перешкоджати їх деокупації, призводити до економічних збитків. У зв'язку з цим пропонується визначити, що заходи, передбачені статтями 11, 11-1, 13 і 13-1 цього Закону, будуть застосовуватись до тимчасово окупованих територій (крім Автономної Республіки Крим і міста Севастополь) лише якщо це буде визнано потрібним Радою національної безпеки і оборони України. Це дозволить координаційному органу з питань національної безпеки і оборони при Президентові України оперативно та індивідуально, виходячи з певної воєнної обстановки, конкретизовувати застосування заходів реалізації положень Закону щодо тих чи інших тимчасово окупованих територій".
Таким чином, законодавець виходив із необхідності забезпечити баланс між реалізацією обмежувальних заходів і збереженням соціально-економічних зв'язків із територіями, що тимчасово перебувають під окупацією у зв'язку із оголошенням воєнного стану, аби не створювати надмірних перешкод для їх подальшої реінтеграції.
Відповідно до висновку Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування до проєкту Закону №2138-ІХ (https://itd.rada.gov.ua/4e4f5d93-eb77-40a0-8443-ddcc515ea72a) було запропоновано доповнити статтю 13 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" новою частиною першою такого змісту:
"1. Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями".
Таким чином, Верховною Радою України було враховано пропозиції комітету, і Закон ухвалено та підписано саме з урахуванням зазначених змін. Цим законодавець остаточно закріпив компетенцію саме Кабінету Міністрів України щодо прийняття рішень про поширення дії положень статті 13 Закону на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону.
За таких обставин для застосування обмежень, передбачених статтею 13 Закону про ТОТ, необхідним є не лише факт визнання відповідної території тимчасово окупованою, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про поширення на неї обмежень, визначених цією статтею.
Рішення про визнання території тимчасово окупованою, яке у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку приймалося Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (зокрема наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004, який був чинний до 19 березня 2025 року), саме по собі не може замінювати рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень, передбачених статтею 13 Закону про ТОТ.
Це зумовлено тим, що зазначені рішення мають різну правову природу, приймаються різними суб'єктами владних повноважень та тягнуть відмінні правові наслідки".
86. Постанова Верховного Суду у справі №280/5808/23 постановлена 01.04.2026, а надання загального доступу до її змісту забезпечено 06.04.2026.
87. Враховуючи короткий проміжок часу з моменту опублікування постанови в загальному доступі, а також з огляду на те, що у деяких справах провадження зупинялося до завершення розгляду справи №280/5808/23, станом на дату постановлення цієї ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня велика кількість судових рішень, в яких суди врахували позицію, наведену у постанові Верховного Суду 01.04.2026 у справі №280/5808/23.
88. Так, для прикладу, Господарський суд міста Києва у рішенні від 13.04.2026 у справі №910/11482/25 (спір за позовом ТОВ "Тавань Солар 1" до ДП "Гарантований покупець" про стягнення коштів) вказав:
"в підпунктах 1 та 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» мова йде про території, що були окуповані до введення воєнного стану, а саме територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, в той же час території окуповані після 24.02.2022 відносяться до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в тому числі і територія Херсонської області, де знаходиться генеруюча одиниця позивача.
Тому для застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до вищенаведеної території необхідна сукупність ряду юридичних фактів, визначених у абзаці 2 частини 1 статті 13 та абзаці 2 частини 1 статті 13-1 цього Закону, а саме (1) факт тимчасової окупації та (2) поширення рішенням Кабінету Міністрів України положень статей 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону.
Проте на сьогоднішній день будь-якого рішення Кабінету Міністрів України щодо поширення дії відповідних статей на територію Херсонської області немає, а тому положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на територію Херсонської області не застосовується, відтак здійснення позивачем господарської діяльності щодо виробництва електричної енергії на території Бериславської міської територіальної громади Херсонської області у період тимчасової окупації цієї території є правомірними в розумінні зазначеного Закону.
На переконання суду, визначальним для поширення положень статей 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, є рішення Кабінету Міністрів України про поширення положень цих статей на такі території, про що законодавець чітко вказав у абзаці 2 частини 1 статті 13, абзаці 2 частини 1 статті 13-1 цього Закону, якого Уряд не ухвалив. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.04.2026 у справі №280/5808/23".
89. Таким чином, станом на дату постановлення цієї ухвали наявна різна судова практика, сформована як на рівні Верховного Суду, так і на рівні судів нижчих інстанцій, щодо застосування статей 3, 13, 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та моменту визначення території тимчасово окупованою та відповідно - початку застосування обмежень, визначених положеннями Закону.
90. При цьому, питання визначення набуття територією статусу тимчасово окупованої наразі є нагальним (враховуючи значну кількість територій, що наразі є тимчасово окупованими, або такими, на яких ведуться активні бойові дії) та стосується не лише учасників ринку електричної енергії, а і інших суб'єктів господарювання та фізичних осіб.»
Відповідно до п.7 ч.1 ст.228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно з п.11 ч.1 ст.229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п.7 ч.1 ст.228 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Пунктом 4 ч.4 ст.17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
Згідно з ч.1, п.6 ч.2 ст.36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
У силу приписів ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, в якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акту законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав'язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають обирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).
Враховуючи вищезазначене, а також предмет та підстави апеляційного оскарження рішення, що переглядається, обставини та підстави передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №916/1218/23, зокрема, наявність виключної правової проблеми щодо застосування статей 3, 13, 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо моменту визначення території тимчасово окупованою та відповідно - початку застосування обмежень, визначених положеннями Закону, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити клопотання апелянта та зупинити провадження у справі №913/543/24 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №916/1218/23.
Даний висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності зупинення апеляційного провадження до отримання правового висновку Великої Палати Верховного Суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 18.05.2026 у справі № 910/19247/23.
Керуючись ст.ст. 228, 229, 234, 281 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
1.Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (вх.№ 5666) про зупинення провадження у справі №913/543/24 задовольнити.
2.Зупинити провадження у справі №913/543/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №916/1218/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №916/1218/23.
3.Зобов'язати учасників справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №916/1218/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Порядок і строки її оскарження передбачено ст.ст.286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя І.В. Тарасова
Суддя П.В. Тихий