вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" травня 2026 р. Справа№ 910/3268/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Горбасенка П.В.
Спаських Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалтрансенерджі»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 (повний текст складено 27.03.2026)
про передачу справи за підсудністю
у справі № 910/3268/26 (суддя - Головіна К. І.)
за позовом Київської окружної прокуратури міста Харкова (м. Харків) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (м. Київ)
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалтрансенерджі»
2) Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»
про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 2 429 054,30 грн.
До Господарського суду міста Києва звернулася Київська окружна прокуратура міста Харкова в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалтрансенерджі», Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» про визнання недійсної додаткової угоди № 5 від 19.07.2024 до договору № 1-ХПІ від 25.12.2023 та стягнення з ТОВ «Глобалтрансенерджі» грошових коштів у сумі 2 429 054,30 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі № 910/3268/26 позовну заяву Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалтрансенерджі», Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 2 429 054,30 грн. передано за підсудністю до Господарського суду Харківської області.
Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідно до ч. 3 статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою;
- Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 638/1988/17 зробив висновок про те, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна і стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно;
- Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення;
- отже слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18;
- предметом розгляду спору є визнання недійсною додаткової угоди та стягнення з ТОВ «Глобалтрансенерджі» надмірно сплачених коштів за придбання електроенергії за договором № 1-ХПІ від 25.12.2023, за яким надавалися послуги з постачання електричної енергії до об'єктів нерухомого майна (учбових корпусів) НТУ «ХПІ», що розташовані у м. Харкові та Харківській області,тобто спір між учасниками справи виник з правовідносин щодо виконання договору постачання електричної енергії споживачу безпосередньо до об'єктів нерухомого майна - приміщень учбових корпусів НТУ «ХПІ» (м. Харків, Харківська область), а відтак переданий на вирішення спір має розглядатися у Господарському суді Харківської області.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобалтрансенерджі» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі № 910/3268/26 про передачу справи за підсудністю, справу № 910/3268/26 направити до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та прийнятою з порушенням норм процесуального права
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- суд першої інстанції дійшов висновку, що спір між сторонами виник із правовідносин щодо постачання електричної енергії до об'єктів нерухомого майна - приміщень навчальних корпусів НТУ «ХПІ» (м. Харків, Харківська область), проте такий висновок Господарського суду міста Києва помилковим та необґрунтованим;
- предметом спору у справі № 910/3268/26 є вимоги позивача про визнання недійсною додаткової угоди до договору про постачання електричної енергії та стягнення зайво сплачених грошових коштів у результаті порушення Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема в частині необґрунтованого збільшення ціни електроенергії;
- виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, пов'язаних із нерухомим майном;
- Велика Палата Верховного Суду у справі № 911/2390/18 (постанова від 16.02.2021), проаналізувавши положення статей 27, 29, 30 ГПК України, статті 181 ЦК України, зазначила, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном;
- визнання недійсною Додаткової угоди № 5 від 19.07.2024 до Договору про постачання електричної енергії № 1-ХПІ від 25.12.2023 щодо зміни ціни електроенергії за 1 кВт·год та стягнення зайво сплачених коштів не свідчить про наявність спору між сторонами з приводу нерухомого майна. Прямо або опосередковано спір у даній справі не виник з приводу нерухомого майна. Спір виник виключно з договірних правовідносин щодо постачання електроенергії споживачу, а об'єкти нерухомого майна, на які здійснювалася поставка, є лише місцем доставки і не є предметом спірних правовідносин;
- предметом спору у даній справі не є право чи обов'язок сторони, що стосується нерухомого майна, а тому положення ч. 3 ст. 30 ГПК України, на яке посилається суд першої інстанції, не підлягають застосуванню;
- правова позиція, наведена судом першої інстанції з посиланням на постанову Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, не є релевантною до цієї справи, оскільки у цих справах предмет спору безпосередньо стосувався прав на нерухоме майно.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 справа № 910/3268/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Спаських Н.М., Горбасенко П.В.
З урахуванням того, що апеляційна скарга надійшла безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3268/26, а розгляд питання щодо подальшого руху апеляційної скарги відкладено до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали 20.04.2026 матеріали справи № 910/3268/26 надішли до Північного апеляційного господарського суду.
За приписами ч. 1 ст. 271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до правил п. 8 ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про передачу справи на розгляд до іншого суду за підсудністю розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалтрансенерджі» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі № 910/3268/26, ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), учасникам справи роз'яснено право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення (обізнаності) ухвали про відкриття провадження у справі.
Станом на дату ухвалення постанови пояснень та клопотань до суду не надходило.
Враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його неодноразове продовження, справа розглядається у розумний строк.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, з наступних підстав.
У березні 2026 року Київська окружна прокуратура міста Харкова в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (м. Київ) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалтрансенерджі» та Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», у якому просила визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 19.07.2024 до договору про постачання електричної енергії № 1-ХПІ від 25.12.2023 та стягнути з ТОВ «Глобалтрансенерджі» грошові кошти в сумі 2 429 054,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що
- спірна додаткова угода є недійсною, оскільки укладена з порушенням вимог законодавства у сфері публічних закупівель, а саме п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. 632 ЦК України, а також суперечить інтересам держави в частині недотримання вимог щодо максимальної економії та ефективності витрачання публічних коштів, виділених на вищевказану закупівлю;
- грошові кошти в сумі 2 429 054,30 грн., які становлять різницю між фактично сплаченою сумою та сумою, яку відповідач мав сплатити за фактично поставлений обсяг електричної енергії, є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов'язаний їх повернути позивачу, що відповідає приписам ст. ст. 216, 1212 ЦК України.
Господарський суд міста Києва, дійшовши висновку, що даний спір стосується нерухомого майна, яке розташоване у Харківській області, відповідно до ч. 3 ст. 30 ГПК, України ухвалою від 27.03.2026 передав матеріали справи № 910/3268/26 за підсудністю до Господарського суду Харківської області.
Аналізуючи застосовані судом першої інстанції норми права, які регулюють спірні правовідносини, дослідивши доводи та мотиви скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про таке.
Предметом апеляційного перегляду у даній справі, зокрема, є наявність або відсутність процесуальних підстав для передачі матеріалів справи № 910/3268/26 за територіальною підсудністю до іншого господарського суду.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України).
Параграфом 3 глави 2 ГПК України урегульовано територіальну юрисдикцію (підсудність).
Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, просторова компетенція однорідних судів.
Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності, відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадки, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.
Вищевказане обумовлене тим, що на противагу іншим правовим положенням про підсудність, норма статті 27 ГПК України не обмежується директивою про певну категорію справ, які необхідно розглядати за цим правилом підсудності, у той час як всі інші правові норми кореспондуються із характеристиками справи за предметною або суб'єктною ознакою, а тому підлягають застосуванню виключно у випадку кореляції конкретної справи з цими ознаками.
Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ГПК України встановлює інший вид підсудності.
Відповідно до ст. 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред'являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів.
Частиною 1 ст. 31 ГПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.
Згідно ч. 3 ст. 30 ГПК України, спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Суди цивільної юрисдикції під спорами, що виникають з нерухомого майна, розуміють спори про право власності на нього; право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділення частки з цього майна (статті 364, 367 ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділення частки з нього (статті 370, 372 ЦК України); право користування нерухомим майном (визначення порядку користування); право, яке виникло з договору найму житлового приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; звернення стягнення на нерухоме майно-предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник із приводу нерухомого майна; усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прий няття спадщини.
Таку позицію викладено, зокрема в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 640/16548/16 ц, де було зроблено висновок, що спір про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури виникає з приводу нерухомого майна, а також у постанові від 11.07.2019 у справі № 462/7217/18, у якій предметом спору було відступлення права вимоги за іпотечним договором, який суд відніс до спорів, що виникають з нерухомого майна.
Указані позиції Касаційного цивільного суду переглянула та підтримала Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 910/10647/18 (постанова від 07.07.2020), у якій було зроблено, зокрема, такі висновки:
- нерухоме майно є особливим об'єктом права власності, оскільки має специфічні риси - сталий зв'язок із землею, особливу цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни призначення;
- майнове право на об'єкт нерухомості є складовою частиною такого майна як об'єкта цивільних прав;
- виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, пов'язаних із нерухомим майном;
- оскільки спір у цій справі (щодо визнання недійсним договору купівлі продажу майнових прав) виник із приводу об'єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно, відповідно до вимог частини 3 статті 30 ГПК України, мав би розглядати суд за місцем розташування майна.
Тобто цивільні суди розширено тлумачать відповідну норму, вважаючи спором, що виникає з приводу нерухомого майна, будь-який спір, у якому фігурує нерухомість (навіть опосередковано).
Велика Палата Верховного Суду у справі № 911/2390/18 (постанова від 16.02.2021), проаналізувавши положення статей 27, 29, 30 ГПК України, статті 181 ЦК України, зазначила, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв'язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном.
При цьому, словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині 3 статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, у справі № 911/2390/18 та постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18.
Як було зазначено, згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.03.2024 у справі № 523/14831/21.
Колегія суддів звертає увагу, що, як вбачається з матеріалів позовної заяви спір у справі № 910/3268/26 не стосується правовідносин оренди, та правовідносин будь-якого іншою користування нерухомим майном, спір не стосується стягнення заборгованості за користування нерухомим майном, а спір стосується ціни (тарифу) за одиницю товару (електричної енергії) за договором про постачання електричної енергії, та жодним чином не стосується прав та інтересів щодо об'єкту, як нерухомого майна.
Колегія суддів констатує, що визнання недійсною додаткової угоди № 5 від 19.07.2024 до договору № 1-ХПІ від 25.12.2023 щодо зміни ціни договору та зміни ціни (тарифу) на електричну енергію за 1 КВт*год не свідчить про наявний спір між сторонами з приводу нерухомого майна - об'єкту на який постачається електрична енергія за вказаним договором, який знаходиться у Харківській області, отже предметом спору у даній справі не є право чи обов'язок сторони, який стосується нерухомого майна.
Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитись з наведеними мотивами в оскаржуваній ухвалі щодо застосування виключної підсудності згідно з ч. 3 ст. 30 ГПК України, оскільки даний спір не виник з приводу нерухомого майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, на яку послався Господарський суд Київської області, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність, стосується тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми ч. 3 ст. 30 ГПК України.
Однак, спір у даній справі виник з договору про надання послуг з постачання електричної енергії.
На переконання колегії суддів, спір у даній справі виник з договірних відносин, які не пов'язані з нерухомим майном, тобто з відносин, до яких не можна застосувати словосполучення «з приводу нерухомого майна». Натомість, спір виник з приводу договору про надання послуг, а отже існують зобов'язання з постачання електричної енергії та оплати за спожиту електричну енергію, що не стосується прав та інтересів об'єкту, як нерухомого майна.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про наявність підстав для передачі матеріалів справи № 910/3268/26 за позовом Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України освіти і науки України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалтрансенерджі» та Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 2 429 054,30 грн. за підсудністю до Господарського суду Харківської області не можна визнати законними і обґрунтованими.
Отже, ухвала Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі № 910/3268/26 постановлена з порушенням норм процесуального права.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм процесуального права, а відтак, ухвала Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі № 910/3268/26 підлягає скасуванню з направленням справи для розгляду до Господарського суду Київської області.
Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалтрансенерджі» підлягає задоволенню.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК України).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалтрансенерджі» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі № 910/3268/26 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі № 910/3268/26 скасувати.
3. Справу № 910/3268/26 направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 28.05.2026.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді П.В. Горбасенко
Н.М. Спаських