27 травня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 683/2435/25
Провадження № 11-кп/820/354/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку в місті Хмельницькому апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025243100000421 від 23.07.2025 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого,
-19.04.2024 Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області за ст. 402 ч. 4, ст.ст. 69, 62 КК України на 1 рік 6 місяців тримання в дисциплінарному батальйоні; на підставі ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 25.03.2025 умовно - достроково звільнений від відбування невідбутої частини покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, на невідбутий строк 5 місяців 24 дні;
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч.4 КК України та засудженого до покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 ч.1 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 квітня 2024 року і остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
За вироком суду, ОСОБА_7 23.07.2025 в період часу з 16 год. 35 хв. по 16 год. 50 хв., реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, передбачаючи і бажаючи настання єдиного злочинного результату, достовірно знаючи про те, що в Україні введено та діє правовий режим воєнного стану, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи на майданчику прибудинкової території, який розташований по вул. Миру, 15
м. Старокостянтинів Хмельницького району Хмельницької області, помітив на дерев'яній лавці, поблизу столу, тактичну сумку марки «M-TAC» чорного кольору, залишену ОСОБА_8 , скориставшись відсутністю уваги з боку сторонніх осіб, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, умисно, таємно взяв тактичну сумку марки «M-TAC» чорного кольору, яка належить потерпілому ОСОБА_8 та умисно викрав з неї пристрій для відстрілу гумових куль, а саме травматичний пістолет марки «Форт» моделі «12 РМ», калібру 45 Rubber, з серійним номером НОМЕР_1 з магазином до нього вартістю 24 006 грн. 29 коп. (двадцять чотири тисячі шість гривень двадцять дев'ять копійок) та чотири набої з гумовими кулями вартістю 100 (сто) гривень.
В подальшому, взявши викрадені речі, умисно позбувся тактичної сумки марки «M-TAC» чорного кольору, яку ОСОБА_7 залишив під деревом породи «ялина» на місці події, а саме на майданчику прибудинкової території, що по вул. Миру, 15, м. Старокостянтинів, Хмельницького району, Хмельницької області.
Своїми злочинними діями, ОСОБА_7 завдав майнової шкоди потерпілому ОСОБА_8 на загальну суму 24 106 грн. 29 коп.
Такими умисними діями, які виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому в умовах воєнного стану, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 185 ч. 4 КК України.
Узагальнені доводи апеляційної скари.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, просить змінити вирок Старокостянтинівського районного суду від 18 березня 2026 року та призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.ст. 69, 71 КК України у виді 3 років 1 місяця позбавлення волі та звільнити його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
Стверджує, що суд належним чином не оцінив пом'якшуючі покарання обставини, які передбачені ст. 66 п.п.1,2 КК України, а також особу ОСОБА_7 , який є учасником бойових дій, звільнений із ЗСУ за станом здоров'я, позитивно характеризується за місцем роботи, його батько мобілізований, а матір потребує догляду на станом здоров'я. Також, вважає, що суд не врахував і ту обставину, що речові докази (травмопістолет та 4 гумових кулі) ОСОБА_7 передав добровільно слідству.
Крім того, зазначає, що підставами для пом'якшення судом покарання є те, що з покинутої сумки ОСОБА_9 , ОСОБА_7 забрав лише пістолет і набої, при цьому сумку з грошима він залишив потерпілому.
Вказані обставини, на думку захисту, є підставами для пом'якшення судом призначеного покарання ОСОБА_7 із звільненням його від відбування покарання з випробуванням.
Узагальнені позиції учасників апеляційного перегляду провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу, просили змінити вирок суду та пом'якшити призначене ОСОБА_7 покарання, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.
Прокурор ОСОБА_5 заперечила проти апеляційних вимог захисту, вважала вирок суду законним та обґрунтованим.
Вислухавши доповідача, учасників апеляційного розгляду, вивчивши матеріали провадження у межах апеляційних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Мотиви суду з посиланням на норми кримінального та процесуального закону.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження та доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, викладених у вироку, а також правильність кваліфікації його дій за ст. 185 ч.4 України ніким з учасників провадження не оспорюються, а тому апеляційний суд переглядає судове рішення виключно з підстав відповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.
Вирішуючи питання, порушені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 щодо суворості призначеного обвинуваченому покарання, то колегія суддів виходить з положень, визначених в ст. 50 КК України, за якою покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Загальні засади призначення покарання визначені в ст. 65 КК України, за якою суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
2.) Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Виходячи з рекомендацій, викладених в п. 2, 3 Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.03 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» відповідно до п.1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Колегія суддів також виходить з позиції ЄСПЛ, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» при розгляді справ застосовується як джерело права.
У справі Скоппола проти Італії» від 17.09.09 року (заява № 10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування суспільством від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке суд вважає пропорційним тяжкості порушених суспільних інтересів, їх наслідкам з урахуванням всіх встановлених судом обставин конкретного провадження. У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.05 року та у справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.05 року суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Також у справі «Ізмалов проти Росії» від 16.10.08 року суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Наведені правові тези суду, щодо співмірності, пропорційності та індивідуалізації покарання слід визнавати одними з головних складових права на справедливий суд, закріпленого в ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод».
Колегія суддів вважає, що призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі, суд дотримався вимог ст. 50, 65 КК України та обґрунтовано врахував, що обвинувачений, зважаючи на положення ст. 12 КК України вчинив тяжкий корисливий злочин проти власності, в умовах воєнного стану - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану (ст. 185 ч.4 КК України).
Обвинувачений ОСОБА_7 в суді визнав свою вину в інкримінованому злочині в повному обсязі висунутого обвинувачення, обставини інкриміновані йому слідством та обвинуваченням не заперечував. Отже, суд прийшов до вірного висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні крадіжки в умовах воєнного стану доведена, його дії правильно кваліфіковані за ст. 185 ч.4 КК України.
Відповідно до ст.66 КК України обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого є щире каяття та добровільне відшкодування шкоди потерпілому.
Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого, виходячи з положень ст.67 КК України, є рецидив злочинів.
Колегія суддів також враховує обставини, характеризуючі особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який є особою молодого віку, має постійне місце проживання (а.с.29 т.1) є учасником бойових дій (а.с.30 т.1), позитивно характеризується за місцем працевлаштування (а.с.235 т.1), раніше судимий вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19.04.2024 року за ст. 402 ч.4 КК України (а.с.2-5 т.2), вчинив умисний тяжкий корисливий злочин проти власності під час умовно - дострокового звільнення від покарання.
З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає, що судом обґрунтовано призначено покарання обвинуваченому ОСОБА_7 у виді позбавлення волі у мінімальній межі санкції ст. 185 ч.4 КК України.
На думку колегії суддів всі обставини, на які посилається сторона захисту в частині щиросердечного каяття та добровільного відшкодування шкоди були ретельно проаналізовані судом при вирішенні питання про вид та міру покарання та стали підставою для призначення йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років в мінімальних межах, передбачених санкцією ст. 185 ч.4 КК України, з чим погоджується і колегія суддів. Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про необхідність застосування при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 за ст. 185 ч.4 КК України положень ст.69 КК України, колегія суддів вважає неспроможними враховуючи наступне.
Відповідно до вимог ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
З аналізу положень зазначеної статті КК України вбачається, що її застосування є правом, а не обов'язком суду, і можливе у виключних випадках - за наявності кількох (як мінімум двох) обставин, що пом'якшують покарання та обов'язково істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Відповідно до правого висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 року у справі № 712/4384/20, наявність двох та більше пом'якшуючих обставин не є безумовною підставою для застосування ст.69 КК України, сукупність таких обставин повинна істотно знизити тяжкість вчиненого злочину.
Отже, колегія суддів вважає, що для застосування судом положень ст.69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте, у будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
Як вбачається із вироку суду першої інстанції та не заперечується учасниками провадження, обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття та добровільне відшкодування завданої потерпілому шкоди.
Водночас, колегія суддів виходить з того, що такі пом'якшуючі покарання обставини не можуть бути визнані виключними у розумінні ст. 69 КК України, оскільки не знижують істотно ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення з огляду на його суспільну небезпечність вчиненого, характер кримінального правопорушення, обставини справи, корисливий мотив, а також вчинення злочину в умовах воєнного стану та під час умовно-дострокового звільнення від покарання. Отже, враховуючи викладені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст. 69 ч.1 КК України та призначення покарання нижчого від найнижчої межі санкції статті інкримінованого злочину.
Також, колегія суддів не погоджується і з доводами апеляційної скарги захисту про доцільність застосування щодо обвинуваченого положень ст. 75 КК України, враховуючи наступне.
Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів вважає, що судом в достатній мірі враховано, що ОСОБА_7 щиро розкаявся у вчиненому, добровільно відшкодував завдану потерпілому шкоду, а також має постійне місце проживання (а.с.29 т.1), є учасником бойових дій (а.с.30 т.1), позитивно характеризується за місцем працевлаштування (а.с.235 т.1), а також раніше судимий (а.с.2-5 т.2).
Приймаючи рішення за апеляційними вимогами захисту щодо необхідності звільнення від відбування покарання обвинуваченого, колегія суддів також виходить із тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке є тяжким, вчинене в умовах воєнного стану, з корисливою метою, а саме задоволення власних потреб. Колегія суддів також враховує конкретні фактичні обставини злочину, встановлені слідством та судом, а саме те, що предметом злочинного посягання був пристрій для відстрілу гумових куль - травматичний пістолет марки «Форт» з магазином та набоями, який належав потерпілому ОСОБА_8 . При цьому, ОСОБА_7 , діючи умисно та таємно, скориставшись відсутністю уваги сторонніх осіб, викрав зазначений пістолет із тактичної сумки потерпілого, після чого залишив сумку на місці події та розпорядився викраденим майном на власний розсуд. Наведені обставини у своїй сукупності, на думку колегії суддів, свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення та відсутність підстав вважати, що виправлення ОСОБА_7 можливе без реального відбування покарання.
З урахуванням наведених обставин, особи обвинуваченого ОСОБА_7 , характеру та ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції покарання у виді реального позбавлення волі є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а тому підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення від відбування покарання з випробуванням не вбачає. При цьому, колегія суддів вважає, що стороною захисту не наведено переконливих доводів на обґрунтування того, що саме застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбаченого ст. 75 КК України, забезпечить його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Щодо тверджень сторони захисту в тій частині, що суд належним чином не оцінив пом'якшуючі покарання обставини, особу ОСОБА_7 , який є учасником бойових дій, звільнений із ЗСУ за станом здоров'я, позитивно характеризується за місцем роботи, батько обвинуваченого мобілізований, а матір потребує догляду на станом здоров'я, а також обвинувачений добровільно передав речові докази слідству, то на думку колегії суддів, такі обставини були враховані судом при призначенні покарання ОСОБА_7 . Разом з тим, з огляду на характер і обставини вчиненого кримінального правопорушення, його суспільну небезпечність, а також дані про особу обвинуваченого, колегія суддів не вбачає підстав для пом'якшення призначеного покарання та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.
Також, не можуть бути підставами для пом'якшення судом покарання і те, що з покинутої сумки ОСОБА_8 , ОСОБА_7 забрав лише пістолет і набої, а сумку з грошима залишив потерпілому, оскільки такі обставини не спростовують умисного характеру його дій, спрямованих на таємне викрадення чужого майна, та не знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення.
Отже, на переконання колегії суддів, призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у мінімальній межі санкції ст.185 ч.4 КК України, відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, є необхідним і достатнім як для його виправлення, так і для попередження нових злочинів, що відповідає основним засадам призначення покарання, визначених ст.ст.50, 65 КК України. При цьому, колегія суддів не вважає таке покарання надто суворим та виходить з того, суд першої інстанції при його призначенні належним чином врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого, корисливий мотив злочину, спосіб його вчинення, обставини справи, дані про особу обвинуваченого, а також всі встановлені пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.
Інших підстав для зміни або скасування вироку суду за ст. 409 КПК України апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_7 не містять та колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено законне, вмотивоване та обґрунтоване рішення, кримінальний закон застосований правильно, порушень вимог кримінального процесуального закону які б перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення не встановлено, підстав для застосування до ОСОБА_7 інститутів призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом та звільнення від відбування покарання з випробуванням не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404,405,407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а особою, що тримається під вартою протягом цього строку з дня отримання копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3