Справа № 464/1330/26
пр.№ 1-кп/464/337/26
28.05.2026 м. Львів
Сихівський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026142410000029 від 19.02.2026 про застосування примусових заходів медичного характеру щодо
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Львова, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 26.05.2023 до останнього застосовано примусові заходи медичного характеру у виді поміщення до психіатричного закладу із звичайним наглядом, згідно з ухвалою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 12.12.2025 примусові заходи медичного характеру змінено на надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем проживання,
за ознаками вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_4 ,
захисника-адвоката ОСОБА_5 ,
особи, відносно якої розглядається клопотання ОСОБА_3 ,
встановив:
03.03.2026 року до Сихівського районного суду м. Львова із Франківської окружної прокуратури м. Львова надійшло клопотання, затверджене прокурором Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_4 про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026142410000029 від 19.02.2026 року, відносно ОСОБА_3 про вчинення ним суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.
Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_3 , 19.02.2026, близько 15:13 год., перебуваючи у громадському місці, в приміщенні відділення № 8 Західного макрорегіону АТ КБ «ПриватБанку», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Драгана, 9 в присутності сторонніх осіб, демонструючи свою зверхність перед іншими та неповагу до існуючих правил та норм поведінки, ігноруючи загальноприйняті у суспільстві норми поведінки та добропристойності, підійшов до потерпілої ОСОБА_6 , яка є працівницею вищевказаного банку та в цей час виконувала свої посадові обов'язки, безпричинно розпочав з нею конфлікт, в ході якого наніс потерпілій один удар кулаком правої руки по обличчі, спричинивши фізичну біль, в результаті чого грубо порушив громадський порядок та тимчасово припинив нормальну роботу даного відділення банку.
Таким чином, згідно доводів клопотання, ОСОБА_3 вчинив суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, а саме грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю..
Прокурор у судовому засіданні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_3 підтримала та просила його задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_3 заперечив щодо доцільності застосування до нього примусових заходів медичного характеру.
Захисник адвокат ОСОБА_5 не заперечив проти вчинення підозрюваним суспільно-небезпечного діяння в стані неосудності, щодо необхідності застосування до ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру поклався на розсуд суду.
Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні щодо застосування до ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру не заперечила. Претензій будь-якого характеру до підозрюваного не має.
При встановленні обставин вчинення ОСОБА_7 суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст.296 КК України судом досліджено наступні докази.
Так, потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомила, що є працівником «ПриватБанку», та 19.02.2026 перебувала на робочому місці, що за адресою м. Львів, вул. Драгана, 9, та надавала послуги відвідувачам банку, зокрема військовослужбовцю, котрий сидів біля її столу, оскільки військових банк обслуговує позачергово. В цей час у банківській установі перебувало багато людей в черзі. Близько 15 год. до банку прийшов чоловік у військовій формі, зразу підійшов до її робочого місця, продемонстрував їй предмет, нібито вимкнений телефон, повідомив, що він є генералом розвідки, проводить спецоперацію, що ще казав не пригадує, та кинув на стіл дві банківські карти. Висловився, що усіх розстріляє. В цей час вона попросила його почекати, нехай завершить з попереднім клієнтом, а потім йому допоможе. На що він відразу наніс їй удар по обличчю. Їй стало дуже боляче. В цей час вона побачила, як один із клієнтів банку підбіг до підозрюваного, та відвів його в сторону. Підтвердила, що з метою з'ясування обставин справи банк клієнтів не обслуговував. Після її обстеження, тілесних ушкоджень в неї виявлено не було.
Свідок ОСОБА_8 повідомила, що 19.02.2026 разом із чоловіком прийшла до відділення «ПриватБанку», що за адресою м. Львів, вул. Драгана, 9. Очікуючи в черзі до працівника банку, побачила як прийшов чоловік у військові формі, та вона почула, що він сказав, що зараз розстріляє, маючи підвищену стресовість, перелякалася та вийшла на вулицю, щоб викликати поліцію. В силу емоційного стану не пригадує чи наносив удар цей чоловік працівниці банку. Знає, що її чоловік втрутився у ситуацію. Згодом прибули працівники поліції, котрим надавали покази. Чи припинялася робота банку їй не відомо, так як вона час від часу то виходила то заходила до приміщення. Вказала, що підозрюваного не знає, не може ствердити, що він є особою, котра висловлювала погрози. При цьому, в силу паніки, не може сказати, чи останній висловлювався до людей чи до працівника банку, вона лише почула про розстріл, тому вирішила повідомити про це поліцію. З цього моменту, і поки приїхала поліція пройшло близько 15 хв. в цей час, той чоловік більше жодних дій не вчиняв.
Свідок ОСОБА_9 повідомив, що є військовослужбовцем, та в лютому прийшов разом із дружиною до відділення «ПриватБанку», що за адресою м. Львів, вул. Драгана, 9. Перебуваючи у черзі для обслуговування, побачив, як прийшов чоловік у військовій формі, підійшов до працівниці банку, та поводився себе по хамськи до неї, кидав картки, висловлювався про розстріл, а потім наніс удар по обличчі останньої. Така поведінка, на його погляд військовослужбовця, його обурила, оскільки вони як представники ЗСУ мають завданням охороняти цивільне населення, а не використовуючи своє становище спричиняти йому шкоду. Він відреагував моментально, чоловіка приглушив, та відвів до стінки. В цей час він побачив на ньому пагони полковника, та почав з'ясовувати хто він такий та утримувати до приїзду поліції. На його запитання він відповідав такі речі, які здалися йому кумедними, і він розумів, що його необхідно передати уповноваженим особам. До приїзду поліції чоловік поводився спокійно, йому не перечив, будь-яких інших дій не вчиняв. Коли цей чоловік знаходився біля нього, будь-хто з працівників банку до них не підходив. Підтвердив, що особисто чув, як останній висловився про те що: «вас розстріляю», а тому вирішив, що ця погроза могла стосуватися відвідувачів, хоча була висловлена до працівниці банку, так як до присутніх він не розвертався.
Підозрюваний ОСОБА_7 в судовому засіданні, показав, що дійсно перебуває на обліку лікаря психіатра, систематично проходить амбулаторне лікування, приймає медичні препарати. Вказав, що він є клієнтом «ПриватБанку», напередодні виготовив в банку дві карточки, йому надали до них пінкоди, та вказали їх змінити за допомогою терміналу. Однак, він не зміг цього зробити, так як йому важко з цим розібратися. У зв'язку із цим, був дуже емоційно збудженим, а тому пішов до банківської установи, щоб йому допомогли зробити відповідні операції. Прийшовши в банк, він відразу підійшов до працівниці банку, щоб вона йому допомогла, передав їй банківські картки, на що остання попросила його зачекати. Будучи дуже знервованим, він надав їй ляпас по обличчі, в присутності інших осіб. Не заперечив, що був у військовій формі, котру отримав у лютому 2022 року. Повністю визнає, усі дії котрі вчинив, заперечив, що представився працівником розвідки, та висловлювався про проведення спецоперації.
Згідно Протоколу прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 19.02.2026 зареєстрованої в ІТС НПУ за № 4890 вбачається, що ОСОБА_6 просить притягнути до кримінальної відповідальності невідому особу, котрий 19.02.2026 у приміщенні «ПриватБанку», що за адресою м. Львів, вул. Драгана, 9 наніс їй удар кулаком по обличчі, та погрожував їй розстрілом.
На підставі постанови про призначення судово-медичної експертизи від 20.02.2026 проведено експертизу та згідно Висновку експерта № 129 від 20.02.2026 вбачається, що згідно консультаційного висновку спеціаліста із ВП «Лікарня Святого Луки» КНП «! Територіальне медичне об'єднання м.Львова» ОСОБА_6 19.02.2026 була обстежена лікарями та вказано діагноз: Поверхнева травма інших частин голови - забій» тілесних ушкоджень (синців, саден, ран, крововиливів) відмічено не було. На час проведення судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень не виявлено. Діагноз «Поверхнева травма інших частин голови - забій» не підтверджений об'єктивними судово-медичними даними, а тому при встановленні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень до уваги не може бути прийнятим, згідно п. 4.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995.
Згідно листа ПАТ КБ «ПриватБанк» № Е.16.0.0.0\4-260220\66463 від 20.02.2026 встановлено, що відділення №8 Західного макрорегіону АТ КБ «ПриватБанк», що за адресою м. Львів, вул. Драгана, 9 працює з понеділка по п'ятницю з 9 до 18 год, з перервою на обід з 13 до 14 год., 19.02.2026 внаслідок неспровокованого нападу на працівника банку, відділення припинило обслуговування клієнтів з 15:13 по 16:35, у зв'язку із чим таке вважає себе потерпілим.
Як вбачається із протоколу про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, та кінозйомк, відеозапису чи засобів фото,-, кінозйомки, відеозапису, та постанови про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, та кінозйомк, відеозапису чи засобів фото,-, кінозйомки, відеозапису із приміщення АТ КБ «ПриватБанк», що за адресою м. Львів, вул. Драгана, 9 на оптичний носій знято відеозапис із камер відеоспостереження за 19.02.206 за період часу з 15:10 по 15:15.
Згідно протоколу огляду предметів від 21.02.2026 вбачається, що предметом огляду є диск DVD-R білого кольору, на якому зображено приміщення АТ КБ «Приватбанк», що за адресою: м. Львів, вул. Драгана, 9, за період часу з 15.12 год. до 15.20 год. 19.02.2026. Зокрема вбачається, що о 15.30.30 год. 19.02.2026 особа чоловічої статі, одягнена у військову форму і кепку, перебуваючи навпроти стола, за яким знаходився працівниця АТ КБ «Приватбанк», наносить їй один удар кулаком правої руки по обличчю.
Постановою про визнання речових доказів від 21.02.2026 диск DVD-R, на якому міститься відеозапис із приміщення АТ КБ «Приватбанк», визнано речовим доказом.
Згідно висновку експерта № 263 за результатами судово-психіатричної експертизи від 26.02.2026 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляє ознаки тяжкого психічного розладу у формі хронічного маячного розладу, не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. В період інкримінованих йому дій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також виявляв ознаки ознаки тяжкого психічного розладу у формі хронічного маячного розладу, не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Враховуючи ступінь клінічного прояву психічного розгляду у ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час рекомендовано застосування стаціонарних примусових заходів медичного характеру у вигляді поміщення у спеціальний лікувальний заклад з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно-небезпечних діянь відповідно до ст. 92 КК України.
Як вбачається з матеріалів, що характеризують особу ОСОБА_3 , останній народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Львові, українець, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, проте з 02.02.2026 перебуває на амбулаторному лікуванні у КЗ ЛОР «ЛОКПД» з приводу хронічного психоневрологічного захворювання, розлучений, має малолітню дитину, згідно з ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 26.05.2023 до останнього застосовано примусові заходи медичного характеру у виді поміщення до психіатричного закладу із звичайним наглядом, згідно з ухвалою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 12.12.2025 примусові заходи медичного характеру змінено на надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем проживання.
Оцінюючи досліджені під час судового розгляду даного клопотання докази, суд визнає їх належними, допустимими та достовірними, а сукупність зібраних доказів достатніми та взаємозв'язаними між собою.
З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_7 вчинив суспільно небезпечне діяння, однак не може погодитися, що таке підпадає під ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 296 КК України з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 513 КПК України передбачено, що під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує зокрема такі питання чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення, чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою, чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності, чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
Згідно п.1 ч.1 ст. 503 КПК України кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності.
В цій частині, суд зважає на таке.
Згідно ч.1 ст. 296 КК України хуліганством визнається грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
При цьому, ВСУ у Постанові ПВСУ від 22.12.2006 № 10 « Про судову практику у справах про хуліганство» висловився, з приводу того, що суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (п.4). За ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла (п.5).
З вказаного питання неодноразово висловлювався Верховний Суд. Зокрема, як вбачається із Постанови колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 20.01.2022 у справі № 372/1889/18 в основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров'я, крім інших ознак, перебувають об'єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність, і така ознака суб'єктивної сторони злочину, як його мотив. Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені об'єкти захисту. Висновки про зміст і спрямованість цього діяння роблять із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.
Одночасно, ВП ВС у постанові від 03.07.2019 у справі № 288/1158/16-к висловила наступну правову позицію. Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.
З цього слідує, що, ВС наголошував, що надавати правильну кримінально-правову оцінку хуліганству та відмежовувати його від інших кримінально караних діянь належить, зокрема, за об'єктом злочину і такою ознакою суб'єктивної сторони злочину, як його мотив.
При цьому, ВС висловився, що суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій. (Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 30.06.2020 у справі № 332/1118/18).
Як встановлено судом, підтверджено показами підозрюваного, потерпілої, свідка, відео матеріалами фіксації події, 19.02.2026 ОСОБА_7 прибувши до відділення банку, вступив у розмову із працівницею такого, під час котрої наніс удар рукою по обличчі останньої, спричинивши їй біль, без заподіяння тілесних ушкоджень, та його дії припинені одним із відвідувачів банку.
Вказане свідчить, що подія мала місце за обставин, де потерпіла перебуває на робочому місці і не є ініціатором конфлікту, є раніше незнайомою для підозрюваного, з яким відповідно і не може існувати якихось тривалих неприязних стосунків, ніяким чином не провокує на спричинення їй тілесних ушкоджень, тобто відсутній будь-який привід, тим більше у громадському місці, у присутності сторонніх осіб, дії підозрюваного припинили лише сторонні особи, потерпіла в цей час жодних дій до останнього не застосовувала, що на переконання стороннього спостерігача може свідчити про наявність у ОСОБА_7 саме хуліганського мотиву за вищепереліченими критеріями, визначеними судовою практикою і було підставою для оголошення особі, до встановлення її стану неосудності, повідомлення про підозру за ч. 1 ст. 296 КК України.
Але беручи до уваги висновки психіатричної експертизи, за котрих встановлено неосудність ОСОБА_7 на момент вчинення діяння, чи можна стверджувати, що останній вчиняючи неправомірні дії, ігнорує елементарні правила поведінки у суспільстві, не реагуючи на оточуючих, ставить власні інтереси над інтересами всіх оточуючих, над встановленими нормами, демонструючи таким чином свою зверхність над іншими, а отже протиставляючи себе їм виключно, для того, щоб самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, тобто діє з особливою зухвалістю.
Матеріалами кримінального провадження підтверджується, що в особи підозрюваного на момент вчинення суспільно небезпечного діяння було встановлено наявність як медичного критерію (тяжкого психічного розладу у формі хронічного маячного розладу, так і інтелектуальної й вольової ознак юридичного критерію (нездатність розуміти свої дії та керувати ними) неосудності.
Статтею 23 КК України передбачено, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Як зазначено вище, в силу складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, хуліганство вчиняється із прямим умислом, що характеризується хуліганським мотивом.
Враховуючи, що стан неосудності пов'язаний з відсутністю в особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб'єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) в діях неосудної особи об'єктивно є неможливим. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна надаватися з огляду на фактичні обставини скоєного та наслідки, що настали. Такого висновку дійшов ККС ВС у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 130/2612/17.
Звичайно, ОП ВС 16 січня 2023 р. № 761/37225/20 відступила від правових висновків викладених у вказаній постанові, але лише в частині що стосується застосування ст.. 15 КК України, разом з тим, підтвердила що виходячи із аналізу положень статей 13, 15, 18, 19, 23, 24, 92, 93, 94 КК та ч. 3 ст. 503, ст. 505, ч. 1 ст. 513 КПК України у їх взаємозв'язку, при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, при цьому суд має виходити із об'єкту посягання та об'єктивної сторони вчиненого діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об'єктивно є неможливим.
При цьому, як вбачається із доводів клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, стороною обвинувачення, вказано наявність умислу на скоєння ОСОБА_3 хуліганства, зазначаючи, що останній демонструючи свою зверхність перед іншими та неповагу до існуючих правил та норм поведінки, ігноруючи загальноприйняті у суспільстві норми поведінки та добропристойності, вчинив суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, тобто хуліганство, що супроводжувалося особливою зухвалістю.
У широкому значенні кваліфікація кримінальних правопорушень чи кримінально-правова оцінка діяння - це оцінка діяння, яке заподіяло чи могло заподіяти шкоду, та характеризується рисами кримінальної протиправності, що полягає у визначенні того, якою статтею (частиною, пунктом статті) кримінального закону, передбачене це діяння. Вона включає в себе пошук відповідної статті, обґрунтування необхідності її застосування, процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене вказаною статтею та, відповідно, що воно є (не є) кримінальним правопорушенням чи іншим діянням, передбаченим кримінальним законом.
У спрощеному (вузькому) вигляді кваліфікація кримінальних правопорушень чи кримінально-правова оцінка діяння - це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння й ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого КК.
Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (відповідно вольова та інтелектуальна ознаки) не є суб'єктом кримінального правопорушення в розумінні ч. 1 ст. 18 КК і в такому випадку відсутня вина як обов'язкова основна ознака суб'єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення, а отже і суб'єктивна сторона. Зазначене є правовою підставою для юридичної оцінки дій неосудної особи не як кримінального правопорушення, а як суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.
Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій.
З огляду на це, суд виходить з того, що об'єктом кримінального правопорушення - є те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Тоді, як об'єктивною стороною - є зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Як вбачається із клопотання та підтверджено доказами дослідженими у залі судового засідання активні дії підозрюваного були скеровані виключно на потерпілу шляхом нанесення удару по обличчі, внаслідок чого була спричинена шкода її здоров'ю, у формі спричинення фізичного болю. Будь яких даних про те, що активні дії підозрюваного були скеровані саме на припинення звичайної роботи банківської установи, або такій спричинено шкоду, клопотання не містить. При цьому суд не погоджується, що вказані дії він вчинив за ознакою особливої зухвалості, оскільки як вбачається з висновку експерта № 263 за результатами судово-психіатричної експертизи останній страждає тяжким психічним розладом у вигляді хронічного маячного розладу, оскільки, окрім хворобливого порушеного мислення у психічному стані ОСОБА_3 на першому плані домінують маячні думки та ідеї відношення, нанесення шкоди, власної величі та значущості, які за своїм виявом досягають парафренного ругістру. Відтак, події, до яких мав відношення останнім часом трактував крізь призму хворобливого усвідомлення і відповідно до цього вибудовував специфічний стиль поведінки та повсякденного функціонування. Вольова сфера знижена, соціально-трудова адаптація страждає, емоції є змінені хворобливим процесом, тому є неадекватними та не відповідають до ситуації. Клінічну картину доповнює повна відсутність критичного осмислення як власного психічного стану так і досліджуваної ситуації зокрема. Виявлений тяжкий розлад психічної діяльності пояснює неадекватну та не відповідну поведінку ОСОБА_3 під час інкримінованих йому дій, так як його поведінка в період досліджуваної ситуації була детермінована хворобливим осмисленням навколишнього.
З огляду на вищевикладене, допущено невірну правову оцінку такого діяння, а відтак неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Таким чином, беручи до уваги, те, що відповідно до ст. 512 КПК України судовий розгляд клопотання завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні, після здійснення судового розгляду згідно із загальними правилами цього Кодексу, а відповідно до ч.3 ст. 337 КПУ України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру є рішенням сторони обвинувачення про закінчення досудового розслідування, котре як і обвинувальний акт має відповідати ст.. 291 КПК України, суд прийшов до переконання щодо можливості та необхідності зміни юридичної оцінки вчиненого ОСОБА_3 суспільно небезпечного діяння.
Так як, судом встановлено, що 19.02.2026 ОСОБА_3 перебуваючи у приміщенні відділення № 8 Західного макрорегіону АТ КБ «ПриватБанку», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Драгана, 9 наніс удар кулаком правої руки по обличчі потерпілої ОСОБА_6 , яка є працівницею вищевказаного банку та в цей час виконувала свої посадові обов'язки, яким завдав їй фізичного болю, не спричинивши тілесних ушкоджень, тим самим вчинив суспільно-небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 126 КК України.
З огляду на це, суд встановив, що було вчинено суспільно-небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 126 КК України, і таке суспільно небезпечне діяння було вчинено підозрюваним ОСОБА_3 .
Одночасно, як вбачається із матеріалів справи суспільно небезпечне діяння ОСОБА_3 було вчинено у стані неосудності.
Як вбачається із висновків експерта № 263 за результатами судово-психіатричної експертизи в період інкримінованих дій ОСОБА_3 виявляв ознаки тяжкого психічного розладу у формі хронічного маячного розладу, не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Заслухавши думку учасників процесу, суд вважає, що клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом стосовно ОСОБА_3 підлягає задоволенню, оскільки його обґрунтованість повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та дослідженими у судовому засіданні доказами.
Отже, суд визнавши доведеним, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності уважає за доречне застосувати примусові заходи медичного характеру у відношенні нього.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про психіатричну допомогу», примусові заходи медичного характеру застосовуються за рішенням суду у випадках та в порядку, встановлених Кримінальним, Кримінальним процесуальним кодексами України, цим Законом та іншими законами.
Згідно із вимогами ч. 2 ст.19 КК України, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
За змістом ст. 93 КК України, примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КПК України, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом; госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом; госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
Згідно з п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2005 року № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів - психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів, а примусове лікування щодо осіб, які вчинили злочини та страждають на хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (ст.96 КК України) - висновку судово-медичної експертизи.
За правилами ч. 4 ст. 503 КПК України, примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.
Суспільна небезпечність як ознака кримінального правопорушення полягає в тому, що кримінальне правопорушення заподіює або створює реальну загрозу заподіяння шкоди суспільним відносинам, які є об'єктами кримінально-правової охорони. Суспільна небезпечність - внутрішня якість кримінального правопорушення, яка надає йому матеріального характеру, закріплена в законі та набуває правового значення, тобто породжує протиправність, яка є юридичним вираженням суспільної небезпечності.
Позаяк, в силу ч. 3 ст. 94 КК України госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги і лікування у примусовому порядку.
Разом з тим, визначаючи, відповідно до ч. 3-5 ст. 94 КК України, тип психіатричного закладу, до якого слід госпіталізувати неосудного, слід зауважити, що примусові заходи медичного характеру - юридична категорія, тому визначення необхідності їх застосування виходить за межі компетенції судово-психіатричного експерта.
Згідно вищевказаного висновку експерта № 263 за результатами судово-психіатричної експертизи в період інкримінованих дій ОСОБА_3 виявляв ознаки тяжкого психічного розладу у формі хронічного маячного розладу, не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, та враховуючи активний перебіг психічного захворювання на момент проведення експертизи, наявність актуальних численних маячних думок, що зумовлює неадекватну поведінку і відповідно може становити активну ступінь суспільної небезпеки, ОСОБА_3 за його психічним станом рекомендовано застосування стаціонарних примусових заходів медичного характеру у вигляді поміщення в спеціальний лікувальний заклад з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно-небезпечних діянь відповідно до ст. 92 КК України.
В цьому випадку, суд виходить як з психічного стану ОСОБА_3 , так і з характеру вчиненого ним суспільно небезпечного діяння, у світлі того, що з метою об'єктивної оцінки ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб (ч. 1 ст. 94 КК України), з'ясувавши думку експерта-психіатра щодо стану особи наведеного ним висновку № 263 2 від 26.02.2026, уважає слушним застосування до ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
На час розгляду клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру, відсутні правові підстави для закриття кримінального провадження, відповідно до ч. 5 ст. 513 КПК України. Згідно з вимогами діючого законодавства закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру можливе лише у випадках, передбачених частинами 4 і 5 ст. 513 КПК України - у разі, якщо особа видужала, або якщо внаслідок змін у стані її здоров'я відпала потреба у застосуванні цих заходів.
Цивільний позов не заявлявся.
Процесуальні витрати відсутні.
Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.
Керуючись ст. ст. 19, 92-94 КК України, ст.ст. 100, 124, 503, 512, 513 КПК України, суд,
постановив:
клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 12026142410000029 від 19.02.2026 - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
Речові докази, після набрання ухвалою законної сили, а саме:
-DVD-R диск, на якому міститься відеозапис із приміщення АТ КБ «Приватбанк», - залишити зберігати при матеріалах кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано, та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через суд, який постановив ухвалу, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий ОСОБА_1