Справа № 462/5290/20
провадження 1-кс/462/881/26
22 травня 2026 року м. Львів
Слідчий суддя Залізничного районного суду міста Львова ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю адвоката ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , старшого слідчого ОСОБА_5 , розглянувши в приміщенні суду клопотання адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 про скасування арешту майна,
Адвокат ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 звернулася до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Свої вимоги, мотивує тим, що ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 30 жовтня 2020 року у справі № 462/5290/20, провадження № 1-ксм/462/1766/20 задоволено клопотання старшого слідчого Залізничного ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12020140060001583 від 28 серпня 2020 року; накладено арешт на майно, а саме: земельну ділянку площею 0,3494 га, кадастровий номер 4610136300:06:018:0128, що розташована по АДРЕСА_1 ; будівлі лазні-пральні, площею 543,7 кв.м, що позначена на плані літерами А-1 та А'-1 та котельні, площею 134,3 кв.м під літерою Б-1, що розташовані по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_7 , заборонивши ОСОБА_7 та будь-яким іншим особам розпоряджатись та відчужувати вказане майно, зокрема, заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств ІНФОРМАЦІЯ_1 ), державним виконавцям та приватним виконавцям, Державному підприємству « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження, здійснювати будь-які дії щодо відчуження, продажу та реєстраційні дії щодо відчуження будь-яким способом (в т.ч. шляхом продажу, дарування, поділу, виділу, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, припинення будь-якого іншого обтяження, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження стосовно нерухомого майна, скасування записів, поновлення записів, відкриття розділів, продажу з аукціонів, відкритих торгів, тощо).
Кримінальне провадження станом на сьогодні є фактовим та їй не пред'явлено жодної підозри та справу не передано до суду. Слідчим та прокурором не вчиняється жодних активних дій протягом тривалого часу.
Крім цього, ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.01.2026 у справі N?914/1560/25 затверджено звіт про виконання плану реструктуризації боргів ОСОБА_7 . Провадження у справі №914/1560/25 про неплатоспроможність ОСОБА_7 - закрито. Звільнено фізичну особу ОСОБА_7 від боргів за вимогами, передбачених ч. 2 ст. 134 КУзПБ (відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; сплати аліментів; виконання інших вимог, яку нерозривно пов'язані з особистістю фізичної особи). Вимоги конкурсних кредиторів ОСОБА_7 , які не були заявлені в установлений ІНФОРМАЦІЯ_4 строк або були відхилені господарським судом, вважати такими, що не підлягають виконанню. Припинити процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_7 .. Припинити дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою суду від 12.06.2025 року у справі N?914/1560/25 про неплатоспроможність ОСОБА_7 ..
Отже, станом на сьогодні жодних заборгованостей у ОСОБА_7 перед ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 немає.
Строки притягнення будь-кого до кримінальної відповідальності України минули, а отже немає підстав для подальшого перебування вище вказаного майна під арештом.
Накладений арешт порушує права ОСОБА_7 на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном. В зв'язку з наведеним просить клопотання задовольнити.
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 клопотання підтримала, дала пояснення аналогічні вищенаведеному, просить клопотання задовольнити.
У судовому засіданні прокурор Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_4 та старший слідчий СВ ВП№ 1 ЛРУ № 2 ГУНП у Львівській області ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечили, пояснивши, що у органу досудового розслідування зберіглася потреба у подальшому існуванні такого заходу кримінального провадження як арешт на об'єкти нерухомого майна, яке належить ОСОБА_7 , у задоволені клопотання просять відмовити.
Слідчий суддя, заслухавши адвоката, прокурора та старшого слідчого, дослідивши матеріали клопотання, оглянувши матеріали кримінального провадження № 42014140060000001, прийшов до наступних висновків.
Абзацом 2 частиною 1 статті 174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Із аналізу наведеної норми вбачається, що прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе за наявності хоча б однієї з таких умов: вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба; вони доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.
22 січня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за № 42014140060000001 за заявою ОСОБА_10 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, по факту того, що ОСОБА_7 в період часу з березня по грудень 2007 року шляхом обману заволоділа майном ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , та ОСОБА_9 на суму 200000 грн /а.с.46/.
Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_5 від 31 травня 2017 року у цивільній справі № 462/2589/14-ц за позовом ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до ОСОБА_7 (третя особа: ОСОБА_13 ) про визнання права власності та стягнення заборгованості ухвалено: позов задовольнити; стягнути із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 5948789 гривень 47 коп. боргу та 1218 гривень 00 коп. судового збору. Всього стягнути 5950007 гривень 47 коп.; стягнути із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 2398400 гривень 83 коп. боргу та 1218 гривень 00 коп. судового збору. Всього стягнути 2399618 гривень 83 коп.; стягнути із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 3729796 гривень 58 коп. боргу та 1218 гривень 00 коп. судового збору. Всього стягнути 3731014 гривень 58 коп.; в решті вимог позову відмовити.
У подальшому кримінальне провадження № 42014140060000001 було об'єднано з іншими провадженнями, зокрема, з кримінальним провадженням № 12020140060001583, внесеного 27.08.2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 361, ч.3 ст. 190 КК України по факту вчинення невідомими особами несанкціонованого втручання в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та безпідставного припинення обтяження наступного нерухомого майна: земельної ділянки площею 0,3494 га., кадастровий номер 4610136300:06:018:0128, що розташована по АДРЕСА_1 ; будівлі лазні-пральні, площею 543,3 кв.м. та котельні площею 134,3 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_2 , а також по факту того, що 23 жовтня 2020 року в Залізничний ВП ГУНП у Львівській області надійшла заява від ОСОБА_11 , який просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_14 , котра вчинила щодо нього шахрайські дії у великих розмірах, а саме незважаючи на численні обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наявність записів в Єдиному реєстрі боржників про боржника ОСОБА_7 та відкриті щодо неї виконавчі провадження, нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_15 незаконно переоформлено право власності на будівлі лазні-пральні загальною площею 543,7 га, що позначені на плані літерами А1, А'- 1,та котельні площею 134,3 кв.м під літерою Б-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на ПП « ОСОБА_16 », код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 216447715 /а.с.60/.
Ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 30 жовтня 2020 року у справі № 462/5290/20, провадження № 1-ксм/462/1766/20 задоволено клопотання старшого слідчого Залізничного ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12020140060001583 від 28 серпня 2020 року; накладено арешт на майно, а саме: земельну ділянку площею 0,3494 га, кадастровий номер 4610136300:06:018:0128, що розташована по АДРЕСА_1 ; будівлі лазні-пральні, площею 543,7 кв.м, що позначена на плані літерами А-1 та А'-1 та котельні, площею 134,3 кв.м під літерою Б-1, що розташовані по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_7 , заборонивши ОСОБА_7 та будь-яким іншим особам розпоряджатись та відчужувати вказане майно, зокрема, заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств ІНФОРМАЦІЯ_1 ), державним виконавцям та приватним виконавцям, Державному підприємству « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження, здійснювати будь-які дії щодо відчуження, продажу та реєстраційні дії щодо відчуження будь-яким способом (в т.ч. шляхом продажу, дарування, поділу, виділу, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, припинення будь-якого іншого обтяження, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження стосовно нерухомого майна, скасування записів, поновлення записів, відкриття розділів, продажу з аукціонів, відкритих торгів, тощо) /а.с.12-17/.
Тобто, на даний час СВ ВП № 1 ЛРУ № 2 ГУНП у Львівській області проводиться досудове розслідування у об'єднаному кримінальному провадженні за № 42014140060000001 від 22 січня 2014 року.
Зі змісту вищевказаної ухвали слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 30 жовтня 2020 року у справі № 462/5290/20 убачається, що підставою для накладення арешту слугувало наступне: «Ураховуючи правовий статус нерухомого майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, поведінку ОСОБА_7 , яка оскаржувала всі судові рішення, які стосувалися її спорів з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , і при цьому, байдуже ставиться до судових рішень, які стосуються її правовідносин з іншими стягувачами, беручи до уваги, дії невстановлених на даний час досудовим слідством осіб, які сплановано, систематично вчиняють шахрайські дії, які порушують майнові права ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а також, оцінюючи позицію приватного виконавця виконавчого округу Львівської області ОСОБА_17 , яку він зайняв у даному кримінальному проваджені, чим позбавив можливості слідчого суддю прийти до висновків щодо законності його дій у межах вищевказаних виконавчих провадженнях, які перебувають у його проваджені, слідчий суддя приходить до висновку, що доводи старшого слідчого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_8 про вжиття в повній мірі заходів для забезпечення збереження майна є обґрунтованими та такими, що відповідають завданням кримінального провадження. Інший висновок призведе до нівелювання принципу доступу до правосуддя та права потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на справедливий суд».
Отже, основними підставами для арешту слугувало те, що на момент арешту існували обґрунтовані підозри того, що ОСОБА_7 могла бути причетна до вчинення шахрайських дій відносно потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , що у ОСОБА_7 існує у заборгованість перед потерпілими, яка стягнута рішенням суду, а також, те що земельна ділянка кадастровий номер 4610136300:06:018:0128, будівля лазні-пральні та котельні, що розташовані по АДРЕСА_1 визнані речовими доказами.
Стандарт доказування «обґрунтована підозра» вважається досягнутим, якщо фактів та інформації достатньо, аби переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (рішення ЄСПЛ у справах «Фокс, Кембел і Хартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, «Лабіта проти Італії» від 15 вересня 2001 року, «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Ільгар Маммадов проти Азербайджану» від 16 листопада 2017 року, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року).
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
З огляду на те, що підозра ОСОБА_7 у межах кримінального провадження № 42014140060000001 від 22 січня 2014 року (тобто, більше ніж через 11 років після початку досудового розслідування) так і не була пред'явлена, слідчий суддя вважає, що жодних нових доказів на підтвердження існування «обґрунтованої підозри» відносно ОСОБА_7 щодо вчинення нею кримінальних правопорушень, що розслідується у межах зазначеного кримінального провадження, прокурором та старшим слідчим під час розгляду клопотання про скасування арешту майна не надано.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу на те, що ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 30 грудня 2020 року у справі № 465/4457/20 також було накладено арешт у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР №42020141080000059 від 11 червня 2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України за заявою ОСОБА_10 на нежитлові приміщення: лазню - пральню загальною площею 543,7 га., та котельню площею 134,3 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку (кадастровий номер №4610136300:06:018:0128), загальною площею 0, 3494 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 328876146101), що перебувають у приватній власності ОСОБА_7 , із забороною будь - яким особам, уповноваженим на внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, в тому числі нотаріусам, суб'єктам державної реєстрації прав та приватним і державним виконавцям вчиняти будь - які дії з таким нерухомим майном чи його частинами до прийняття рішення про зняття арешту /а.с.61-65/.
Проте, з ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_7 від 14 травня 2026 року у справі № 465/4457/20 вбачається, що арешт, накладений ухвалою слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_7 від 30 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020141080000059 від 11.06.2020, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, скасований, а кримінальне провадження №42020141080000059 від 11 червня 2020 року закрито постановою слідчого ВРЗЗС СВ ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області ОСОБА_18 від 08 липня 2025 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України /а.с.44,45/.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28 січня 2026 року у справі № 914/1560/25 про неплатоспроможність ОСОБА_7 постановлено:
1. Затвердити звіт про виконання плану реструктуризації боргів ОСОБА_7 .
2. Провадження у справі № 914/1560/25 про неплатоспроможність ОСОБА_7 - закрити.
3. Звільнити фізичну особу ОСОБА_7 від боргів, окрім боргів за вимогами, передбачених ч. 2 ст. 134 КУзПБ (відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; сплати аліментів; виконання інших вимог, які нерозривно пов'язані з особистістю фізичної особи).
4. Вимоги конкурсних кредиторів ОСОБА_7 , які не були заявлені в установлений КУзПБ строк або були відхилені господарським судом, вважати погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнати такими, що не підлягають виконанню.
5. Припинити процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_7 .
6. Припинити дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою суду від 12.06.2025 у справі № 914/1560/25 про неплатоспроможність ОСОБА_7 /а.с.6-9/.
Згідно з частиною 4 статті 129 КУзПБ у разі закриття провадження у справі про неплатоспроможність у зв'язку з виконанням плану реструктуризації боргів настають наслідки, передбачені цим Кодексом, щодо звільнення боржника від боргів.
Частиною 1 статті 134 КУзПБ передбачено, що господарський суд при постановленні ухвали про завершення процедури погашення боргів боржника та закриття провадження у справі про неплатоспроможність ухвалює рішення про звільнення боржника - фізичної особи від боргів.
Беручи до уваги, що ОСОБА_7 не пред'явлено підозри у вчинені кримінального правопорушення, а також, те, що потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не подали до господарського суду заяв з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_7 у справі № 914/1560/25, в апеляційному порядку ухвали господарського суду не оскаржували, відсутні правові підстави вважати, що на даний час ОСОБА_7 уникає виконання грошових зобов'язань перед потерпілими.
Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Разом з тим, відповідно до висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2021 року (провадження № 11-410сап20) арешт майна лише з мотивів винесення постанови про визнання його речовим доказом без доведення достатності доказів необхідності забезпечення збереження речового доказу не узгоджується з положеннями законодавства.
Тривале ж утримання майна як речового доказу у кримінальному провадженні покладає на його власника надмірний тягар.
Так, ЄСПЛ у справі «AKSHIN GARAYEV v. AZERBAIJAN» від 02 лютого 2023 року (заява № 30352/11) зазначив, що оскільки утримання майна заявника як доказу є заходом, який тимчасово обмежує користування та розпорядження майном, цей захід має бути передбачений національним законодавством, переслідувати законну мету та бути їй пропорційним.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
ЄСПЛ у своїх рішеннях наголошує на тому, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення ЄСПЛ у справі «Прессос компанія ОСОБА_19 » та інші проти Бельгії»).
Рішенням ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) та рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» визначено, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) - «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від такого втручання. Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У рішеннях ЄСПЛ від 09 червня 2005 року у справі «Бакланов проти Російської Федерації» (заява № 68443/01) та від 24 березня 2005 року у справі «Фрізен проти Російської Федерації» (заява № 58254/00), Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Прокурор ОСОБА_4 та старший слідчий ОСОБА_5 під час свого виступу у судовому засіданні обмежилися лише тим, що у своїх поясненнях зазначили, що у органу досудового розслідування зберіглася потреба у подальшому існуванні такого заходу кримінального провадження як арешт на об'єкти нерухомого майна, яке належить ОСОБА_7 .
З оглянутих у судовому засіданні матеріалів кримінального провадження № 42014140060000001 від 22 січня 2014 року (яке складається з 11-ти томів) убачається, що остання слідча (розшукова) дія у межах цього проваджені була проведена старшим слідчим ОСОБА_8 17 березня 2023 року (проведено допит свідка ОСОБА_13 /а.с.54-58/), а остання процесуальна дія 17 лютого 2023 року (звернення старшого слідчого до суду з клопотанням про тимчасовий доступ до документів /а.с.47-53/). Тобто, досудовим розслідуванням у кримінальному проваджені нічого не робилося більше трьох років. При цьому, потерпілі протягом вказаного строку не зверталися до органу досудового розслідування з жодним клопотанням в порядку ст. 220 КПК України.
З огляду на наведене, слідчий суддя вимушений констатувати, що на даній стадії досудового розслідування у кримінальному проваджені № 42014140060000001 від 22 січня 2014 року лише одних усних пояснень про необхідність продовження арешту об'єктів нерухомого майна є недостатньо для збереження існування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
ЄСПЛ у рішенні від 30.04.2026 року «Левченко проти України» (заява 58785/15) встановив, що саме по собі вилучення автомобіля переслідувало легітимну мету - забезпечення належного функціонування правосуддя. Однак цього недостатньо, оскільки будь-яке обмеження права власності має бути виправданим і пропорційним у конкретних обставинах справи. Оцінюючи ситуацію, Суд врахував тривалість втручання, яка перевищила чотири роки і п'ять місяців, характер обмежень - від повного позбавлення доступу до автомобіля до заборони розпоряджатися ним, а також те, що розслідування тривалий час фактично не здійснювалось. У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання було непропорційним, а отже мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Заявнику присуджено 3000 євро моральної шкоди та 2348 євро судових витрат.
Отже, враховуючи, що арешт об'єктів нерухомого майна, які належить ОСОБА_7 , застосований відповідно до ухвали слідчого судді від 30 жовтня 2020 року переслідував легітимну мету, проте, беручи до уваги, тривалість втручання, яке перевищує п'ять років і шість місяців, характер обмежень, який полягає у повній забороні розпоряджатися майном, факт того, що досудове розслідування тривалий час фактично не здійснювалось, а також те, що боржник ОСОБА_7 вважається звільненою від боргів перед потерпілими ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в силу вимог ч. 4 ст. 129 КУзПБ, слідчий суддя приходить до висновку, що відсутні правові підстави, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, для продовження існування такого заходу кримінального провадження як арешт, а втручання у право власності в даному випадку не здатне забезпечити легітимну мету та бути виправданим і достатнім заходом забезпечення кримінального провадження.
Враховуючи наведене, слідчий суддя приходить до висновку, що існують обставини, які вказують на відсутність подальшої потреби у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт, а відтак, клопотання підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 174 КПК України,
Клопотання адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 про скасування арешту майна - задовольнити.
Скасувати повністю арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 30 жовтня 2020 року у справі № 462/5290/20 (провадження 1-кс/462/1766/20), а саме: на земельну ділянку площею 0,3494 га, кадастровий номер 4610136300:06:018:0128, що розташована по АДРЕСА_1 ; будівлі лазні-пральні, площею 543,7 кв.м, що позначена на плані літерами А-1 та А'-1 та котельні, площею 134,3 кв.м під літерою Б-1, що розташовані по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_7 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в апеляційному порядку на підлягає відповідно до вимог ст. 309 КПК України.
Слідчий суддя:
Оригінал ухвали.