Провадження № 22-ц/803/6009/26 Справа № 197/1081/25 Суддя у 1-й інстанції - Геря О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
28 травня 2026 року м.Кривий Ріг
Справа № 197/1081/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Акуленка В.В., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Колесник Денис Юрійович, на рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2026 року, яке ухвалено суддею Герею О.Г.у селищі Широкому Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 лютого 2026 року, -
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» (надалі - ТОВ «Українські Фінансові Операції») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 03.06.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (надалі - ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 укладено Договір №4706330 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Відповідно до п.1.2. договору сума кредиту складає 15000 грн.
Згідно з п.1.3 договору строк кредиту 360 днів: з 03.06.2024 року по 29.05.2025 року.
На підставі погоджених умов договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок особи за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , яку відповідачкою вказано особисто під час укладання Договору.
ТОВ «Лінеура Україна» виконало свої зобов'язання по кредитному договору в повному обсязі та надало відповідачці кредит у сумі 15 000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк».
Враховуючи невиконання відповідачкою своїх боргових зобов'язань перед первісним кредитором, 27.02.2025 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу №27/02/2025 за плату відступило право грошової вимоги до відповідачки на користь ТОВ «Українські Фінансові операції».
Станом на дату відступлення права вимоги, 27.02.2025 заборгованість відповідачки склала 73 696,10 грн, з яких: 14 542,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 51 654,10 - заборгованість по процентам; 7 500 грн - заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам.
Станом на дату укладення договору факторингу від 27.02.2025 №27/02/2025, строк дії договору №4706330 від 03.06.2024 не закінчився, а тому, в межах строку дії договору позивачем донараховано відсотки за 90 календарних днів у розмірі 19 631,7 грн.
Таким чином загальна заборгованість відповідачки перед позивачем становить - 85 827,80 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд: стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4706330 від 03.06.2024 року в розмірі 85 827,80 грн, а також понесених судових витрат, 3% річних та інфляційних витрат.
Рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські Фінансові Операції» суму заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 85 827,80 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські Фінансові Операції» витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 грн 40 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські Фінансові Операції» витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Ухвалено, в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, нараховувати інфляційні витрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України за формулою: Розрахунок інфляційних витрат: І=((si*s):100)-s, де І- сума інфляційних витрат; sі - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100- переведення відсотків. Розрахунок 3% річних: С*3:100:365*Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365- кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення.
Роз'яснено органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні витрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Колесник Д.Ю., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також неповне з?ясування всіх обставин справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано надані відповідачкою докази, які підтверджують, що готівку в сумі 20 000 грн 03.06.2024 о 13:04 год, тобто через 17 хвилин після зарахування, було знято в банкоматі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за адресою: Льва Ландау, 12, й банкомат за такою адресою відсутній у м. Кривому Розі або Криворізькому районі, де мешкає та завжди перебуває відповідачка, а знаходиться в м. Харкові. Оскільки, відповідачка мешкає та працює в Криворізькому районі та ніколи не була в м. Харкові та фізично не мала змоги зняти кошти в м. Харкові, вважає заявлені позовні вимги недоведеними та необґрунтованими.
Крім того, згідно п.1.3 Договору факторингу від 27.02.2025, ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит Фактору, повіомити Боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних Фактору. Проте, ТОВ «Лінеура Україна» жодного повідомлення відповідачці надіслано не було та воно відсутнє в матеріалах справи.
Також, на підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором позивачем надано до суду розрахунки заборгованості, однак, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Щодо вимог позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, а також роз'яснення даному органу чи особі, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, які були задоволені судом першої інстанції, зазначає, що судом першої інстанції не враховані висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі №911/952/22 про те, що питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності. Крім того, кредитні правовідносини між сторонами у даній справі виникли 03 червня 2024 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час, й нарахування неустокий та сум, передбачених статтею 625 ЦК України, у цей час є неправомірним.
Стягнуті судом першої інстанції витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. є значно завищеними та недостатньо обґрунтованими.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копію відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «Українські Фінансові Операції» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 03 червня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №4706330 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Відповідно до п.1.2. цього договору сума кредиту складає 15000 грн, строк кредиту 360 днів: з 03.06.2024 по 29.05.2025.
На підставі погоджених умов договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок особи за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , яку відповідачкою вказано особисто під час укладання Договору.
Відповідачка підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «35971».
За інформацією в листі ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення», відповідно до зазначеного договору №4706330 від 03.06.2024 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 15 000 грн на платіжну карту № НОМЕР_1 .
Відповідно до відповіді, наданої АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-251030/44492-БТ від 07.11.2025, банком було емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку 03.06.2024 здійснено переказ коштів на суму 15 000 грн.
27 лютого 2025 року ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу №27/02/2025 за плату відступило, а ТОВ «Українські Фінансові Операції» набуло право грошової вимоги до відповідачки.
Відповідно до укладеного Договору факторингу №27/02/2025 від 27.02.2025 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за Договором №4706330 від 03.06.2024 року: загальна сума заборгованості склала 73696,10 грн, з яких: 14542,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 51654,10 - заборгованість по процентам; 7500 грн - заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам.
Станом на дату укладання Договору факторингу від 27.02.2025 року №27/02/2025, строк дії Договору №4706330 від 03.06.2024 року не закінчився, а тому, в межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачкою, ТОВ «Українські Фінансові Операції» у період з 27.02.2029 року по 29.05.2025 року (90 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 19 631,7 грн.
Після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до Позивача, відповідачка не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «Українські Фінансові Операції», ані на рахунки первісного кредитора.
Згідно розрахунку заборгованості, відповідачка має заборгованість перед позивачем за Договором №4706330 від 03.06.2024 року на загальну сумою 85 827,80 грн, яка складається з: суми заборгованості з тіла кредиту 14 542,00 грн, нарахованих процентів первісним кредитором 51 654,10 грн, нарахованих процентів ТОВ «Українські Фінансові Операції» за 90 календарних днів 19 631,7 грн.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ ««Українські Фінансові Операції»» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач в праві вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконання боржницею обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та відсотків за їх використання, у зв?язку з чим задовольнив позовні вимоги в цій частині, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські Фінансові Операції» суму заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 85 827,80 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, 03 червня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №4706330 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано електронним підписом - одноразовим ідентифікатором «35971».
Доказів, що указаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальниці ОСОБА_1 , останньою не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19.
Отже, зазначений договірє чинним та підлягає виконанню сторонами.
Не заслуговують на увагу апеляційного суду доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем отримання відповідачкою кредитних коштів.
Так, з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 рокуу справі № 500/6150/14.
Відповідно до положень ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Факт отримання відповідачкою кредитних коштів та користування ними підтверджується листом ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення», яким підтверджено, що, відповідно до договору №4706330 від 03.06.2024, було успішно перераховано грошові кошти у сумі 15 000 грн на платіжну карту № НОМЕР_1 .
Крім того, відповідно до відповіді, наданої АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-251030/44492-БТ від 07.11.2025, банком було емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку 03.06.2024 здійснено переказ коштів на суму 15 000 грн.
Відповідачка, в обґрунтування своїх заперечень та доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції, указувала на те, що позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів, однак, наголошуючи на відсутності доказів наявності заборговансоті за отриманими нею коштами, які за умовами договору переховувались в безготівковій формі на платіжну банківську картку, не надала ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту погашення нею заборгованості у повному обсязі, враховуючи, що ТОВ «Українські Фінансові Операції» не є первісним кредитором та не є банківською установою.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Отже, в даному випадку надано достатні докази на підтвердження порушення відповідачкою умов кредитного договору та наявності у відповідачки відповідного розміру заборгованості, при цьому відповідачкою доказів на спростування вказаних обставин не надано.
Спірний договір про споживчий кредит та його умови в судовому порядку не оскаржувалися, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов'язковими для виконання.
27.02.2025 року ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу №27/02/2025 за плату відступило, а ТОВ «Українські Фінансові Операції» набуло право грошової вимоги до відповідачки у розмірі 73696,10 грн, з яких: 14542,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 51654,10 - заборгованість по процентам; 7500 грн - заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам.
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Як зазначено Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 "...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі".
Тобто, відповідачка ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Українські фінансові операції» у тому ж обсязі, що і перед первісними кредиторами.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що ТОВ «Українські фінансові операції», як новим кредитором за період з 27.02.2029 по 29.05.2025 (90 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 19 631,70 грн.
З досліджених матеріалів справи вбачається, що розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.
Загальний розмір заборгованості за Договором №4706330 від 03.06.2024 року становить 85 827,80 грн та складається з суми заборгованості з тіла кредиту 14 542,00 грн, нарахованих процентів первісним кредитором 51 654,10 грн, нарахованих процентів ТОВ «Українські Фінансові Операції» за 90 календарних днів 19 631,7 грн.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачки вищезазначеної заборгованості за кредитом, розмір якої нею не спростовано в апеляційній інстанції, й в цій частині рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновкми суду першої інстанцїі в частині вирішення позовних вимоги про застосування положень ч. ч. 10, 11 ст.265 ЦПК України та зобов'язання органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст.625 ЦПК України, виходячи з наступного.
Згідно із ч.10 ст.265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Відповідно до ч.11 ст.265 ЦПК України, остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Із аналізу вищезазначених норм вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.
Однак, вказана стаття є нормою процесуального права, яка не містить імперативного характеру, тобто у суду не має обов'язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування відсотків або пені до моменту виконання судового рішення, така вимога може бути задоволена судом, тільки коли суд вважатиме за доцільне застосування такої норми права.
Зважаючи на наведені положення процесуального закону, зазначення в рішенні суду при вирішенні справи по суті положення про нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення є процесуальною процедурою, пов'язаною насамперед з виконанням рішення. Здійснення таких нарахувань, передбачені ч.10, ч.11 ст.265 ЦПК України, є дискреційнимповноваженням суду, оскільки вказані норми встановлюють не обов'язок, а право суду зазначити в рішенні про здійснення таких нарахувань.
Питання про можливість у конкретній справі застосовувати ч.10, ч.11 ст.265 ЦПК України суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2024 року по справі №910/14524/22 (провадження №12-4гс24).
Також, як звернула увагу Велика Палата Верховного Суду, нарахування пені або відсотків у порядку ч.10, ч.11 ст.265 ЦПК України ґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов'язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період, протягом якого зобов'язання не виконується.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 року №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24.02.2022 року введено військовий стан строком на 30 діб, який у подальшому, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ продовжувався та правовий режим воєнного стану діє до теперішнього часу.
Враховуючи викладене, а також відсутність доцільності нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з врахуванням вимог розумності, приписи ч.10, ч.11 ст.265 ЦПК України в частині нарахування та роз'яснення органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду про нараховування інфляційних втрат і 3% річних відповідно до ст.265 ЦПК України застосуванню в даній справі не підлягають.
Щодо розміру судових витрат, понесених позивачем ТОВ «Українські Фінансові Операції» на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачки ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. ст. 15, 133 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись уразі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Звертаючись у суд із позовом ТОВ «Українські фінансові операції» просило стягнути із відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
На підтвердження факту надання адвокатом правничої допомоги позивачем надано: копію Договору про надання правової (правничої) допомоги №01/08/2024-А від 01.08.2024, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Українські Фінансові Операції»; заявку на виконання доручення до Договору про надання правової (правничої) допомоги №01/08/2024-А від 01.08.2024; рахунок на оплату до Договору про надання правничої (правничої) допомоги №01/08/2024-А від 01.08.2024; копію Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про надання правничої (правничої) допомоги №01/08/2024-А від 01.08.2024.
Загальна сума витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 10 000 грн.
Колегія суддів приймає до уваги заперечення відповідачки ОСОБА_1 щодо розміру витрат на правничу допомогу та приходить до висновку про зменшення стягнутих за рішенням суду витрат на правничу допомогу з 10 000 грн. до 5000 грн., оскільки такий розмір витрат на правничу допомогу буде справедливим та співмірним зі складністю справи.
Таким чином, оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом зменшення розміру витрат на правничу допомогу з 10 000 грн. до 5000 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, оскільки, фактично рішення суду залишено без змін по суті спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором, та рішення суду змінено в частині порядку виконання та розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів не здійснює перерозподіл судових витрат сторін, понесених на оплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Колесник Денис Юрійович, - задовольнити частково.
Рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2026 року в частині покладення на орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення, в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України, обов?язку нараховувати інфляційні витрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України за формулою: Розрахунок інфляційних витрат: І=((si*s):100)-s, де І- сума інфляційних витрат; sі - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100- переведення відсотків. Розрахунок 3% річних: С*3:100:365*Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365- кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення, а аткож роз'яснення органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні витрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2026 року змінити в частині розміру судових витрат на правову допомогу, стягнутих з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції», зменшивши цей розмір з 10 000 гривень 00 копійок до 5 000 (п?яти тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 28 травня 2026 року.
Головуючий:
Судді: