Справа № 703/467/26
4-с/703/14/26
27 травня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Прилуцького В.О.
секретаря судового засідання Тимошенко Д.А.
за участі:
представника скаржника Вітюкової О.Ф.
представника стягувачки ОСОБА_1
державного виконавця Дубовенка В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла заяву ОСОБА_2 про доповнення до первинної скарги на протиправні дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та бездіяльності органу примусового виконання
встановив:
26 січня 2026 року, ОСОБА_2 через представника адвоката Вітюкової О.Ф., звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та бездіяльності органу примусового виконання.
Гончаренко В.М. просить суд скасувати постанову державного виконавця від 31 грудня 2025 року про накладення на нього штрафу; про стягнення з нього виконавчого збору у сумі 18825 грн. 76 коп.; постанову від 31 грудня 2025 року про звернення стягнення на доходи боржника шляхом утримання 20 % доходів, стягнення загальної суми 113273 грн. 60 коп.; визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо ненадання боржнику ідентифікатора доступу/не відкриття доступу до матеріалів ВП № 12109503 через АСВП; зобов'язати державного виконавця надати боржнику ідентифікатор доступу/відкрити доступ до матеріалів виконавчого провадження.
29 квітня 2026 року представниця скаржника, адвокат Вітюкова О.Ф. звернулась до суду із заявою якою доповнює вимоги скарги та надає додаткові пояснення до первинної скарги.
З прохальної частини заяви від 29 квітня 2026 року про доповнення скарги слідує, що скаржник до вимог вказаних у прохальній частині скарги від 26 січня 2026 року додатково включив вимоги такого змісту: визнати незаконними всі виконавчі дії, вчинені після 31 грудня 2025 року на підставі оскаржуваної постанови; зобов'язати орган державної виконавчої служби усунути допущені порушення, а саме: здійснити належний та повний перерахунок заборгованості відповідно до вимог ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження»; виключити з розрахунку суми, визначені без належного процесуального офрлення; привести матеріали виконавчого провадження у відповідність до вимог законодавства; зобов'язати орган державної виконавчої служби вирішити питання щодо правових наслідків виконання постанови від 31 грудня 2025 року, у тому числі щодо повернення коштів, стягнутих на її підставі.
Представницею стягувачки, адвокатом Спіциною Ю.А. надано заперечення на заяву скаржника про доповнення вимог скарги. Заперечення ґрунтуються на тому, що на думку представниці, скаржнику ОСОБА_2 було достеменно відомо про наявність розрахунку заборгованості, наявність платіжної інструкції про перерахунок грошових коштів та відповідь на запит ТОВ «АГРО РОСЬ ІНВЕСТ», які підтверджують включення доходу від оренди майна та суми сплачених платежів. Натомість на її думку, скаржник подаючи до суду заяву від 29 квітня 2026 року намагається вести суд в оману, надаючи недостовірні дані, стверджуючи про необізнаність про ці документи. Вказує на те, що у скаржника наявний доступ до матеріалів виконавчого провадження та він міг безперешкодно ознайомитись із всими документами в системі АСВП.
Надаючи правову оцінку вказаній заяві представниці скаржника з урахуванням дотримання норм процесуального права, суд вказує про наступне.
За положеннями частини 2 статті 49 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач має право відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. Позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 3 статті статті 49 ЦПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Таким чином, позовна заява обов'язково складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
В свою чергу, предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить суд ухвалити судове рішення.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Зокрема ними є: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, тобто ті, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність певних обставин.
Визначаючи підстави позову, як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Разом з тим, процесуальний кодекс передбачає право позивача змінити або предмет позову, або підстави позову, однак одночасна зміна предмету позову та підстав позову законом заборонена.
При одночасній зміні предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, а це за своєю суттю вже новий позов.
Саме у зв'язку із цим законодавцем було закріплено альтернативну зміну предмета чи підстав позову.
В свою чергу, Верховний Суд у рішенні від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, висловив позицію, згідно якої під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Верховний Суд також зазначив, що під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 925/185/19, від 23 січня 2020 року у справі № 925/186/19.
Положеннями частини 4 ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосовуючи вказані висновки Верховного Суду при вирішенні питання про прийняття до розгляду заяви представника позивача про збільшення позовних вимог, суд вказує про таке.
Відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) та практики Верховного Суду, процедурою судового оскарження дій державного виконавця не передбачено права заявника на доповнення чи зміну вимог скарги так само, як це відбувається у звичному позовному провадженні.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частина 1 ст. 5 ЦПК України унормовує, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як вбачається зі змісту первинної редакції скарги предметом скарги є рішення та дії державного виконавця вчиненні в ході виконання рішення суду.
Зі змісту прохальної частини заяви поданої представницею скаржника 29 квітня 2026 року вбачається, що в ній зявлено нові вимоги та вони обгрунтовуються іншими обставинами ніж вимоги первинної редакції, які викладені скаржником у скарзі від 26 січня 2026 року.
Суд акцентує увагу на тому, що процесуальний закон дає можливість скаржникові збільшити розмір вимог скарги, що має місце у даному випадку із заявою представниці скаржника поданою 29 квітня 2026 року.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що зі змісту заяви про доповнення вимог скарги слідує, що має місце не збільшення вимог скарги, а зміна вимог та підстав подання скарги, не передбачено чинним процесуальним законодавством.
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення визначені нормами ст. 183 ЦПК України.
Частина 4 ст. 183 ЦПК України встановлює, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Враховуючи, що подана представницею скаржника, адвокатом Вітюковою О.Ф. про доповнення вимог скарги суперечить вимогам п. 2) ч. 2 та ч. 3 ст. 49 ЦПК України, тому суд вважає її необґрунтованою процесуально та застосовує до заяви наслідки передбачені ч. 4 ст. 183 ЦПК України у вигляді повернення її заявнику без розгляду.
Частина 2 ст. 258 ЦПК України встановлює, що процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Керуючись ст.ст. 49, 183, 258, 259, 260, 261 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Заяву представниці скаржника, адвоката Вітюкової Олени Феліксівни про доповнення вимог скарги - повернути скаржнику без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду в 15-денний строк з моменту її проголошення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Головуючий: В.О. Прилуцький