Справа № 703/467/26
4-с/703/14/26
27 травня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Прилуцького В.О.
секретаря судового засідання Тимошенко Д.А.
за участі:
представника скаржника Вітюкової О.Ф.
представника стягувачки Спіциної Ю.А.
державного виконавця Дубовенка Р.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла скаргу ОСОБА_1 на протиправні дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та бездіяльності органу примусового виконання
встановив:
26 січня 2026 року, ОСОБА_1 через представника адвоката Вітюкову О.Ф., звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та бездіяльності органу примусового виконання.
Гончаренко В.М. просить суд скасувати постанову державного виконавця від 31 грудня 2025 року про накладення на нього штрафу; про стягнення з нього виконавчого збору у сумі 18825 грн. 76 коп.; постанову від 31 грудня 2025 року про звернення стягнення на доходи боржника шляхом утримання 20 % доходів, стягнення загальної суми 113273 грн. 60 коп.; визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо ненадання боржнику ідентифікатора доступу/не відкриття доступу до матеріалів ВП № 12109503 через АСВП; зобов'язати державного виконавця надати боржнику ідентифікатор доступу/відкрити доступ до матеріалів виконавчого провадження.
У судовому засіданні представниця скаржника, адвокат Вітюкова О.Ф. надала пояснення по суті поданої скарги, в яких підтримала її вимоги та просила суд їх задовільнити з підстав викладених у скарзі.
Скаржник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.
Представниця стягувачки, адвокат Спіцина Ю.А. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги, вказуючи на її безпідставність та необґрунтованість. Просила суд відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі, посилаючись на наявні у матеріалах справи докази та надані нею письмові пояснення.
Стягувачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась.
Державний виконавець Дубовенко В.О. також заперечував проти задоволення скарги. Просив суд відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі. Пояснив, що діяв в межах наданих йому законодавством повноважень. Просив суд врахувати надані ним письмові пояснення.
Дослідивши матеріали скарги, врахувавши позицію сторін, дослідивши матеріали виконавчого провадження, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до ч. 1,4 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті.
Судом встановлено, що на виконанні у Відділі державної виконавчої служби у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № АСВП 12109503 з примусового виконання виконавчого листа Смілянського міськрайонного суду Черкаської області № 2-382 від 18 лютого 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 28 січня 2009 року і до повноліття дитини.
31 березня 2009 року державним виконавцем відділу Олійником В.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № АСВП 12109503, копію якої направлено боржнику для виконання, а стягувачці до відома.
З 24 лютого 2023 року вказане виконавче провадження перебуває на виконанні у головного державного виконавця Дубовенка Р.О.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).
Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, визначено, що виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.
Системний аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що законодавець визначив обов'язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).
Ч. 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
Ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Скаржник вважає постанову державного виконавця про накладення штрафу незаконною, оскільки вона була відразу направлена для виконання у в/ч НОМЕР_1 , а його не було повідомлено про наявність заборгованості та не надано можливість сплати боргу добровільно. Крім того скаржник вважає, що оскільки в нього була відсутня заборгованість зі сплати аліментів то державний виконавець не мав права виносити постанову про стягнення виконавчого збору.
Розрахунок заборгованості на підставі якого було винесено постанову про накладення штрафу скаржник ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не оскаржує.
Рішення, яке б набрало законної сили про скасування розрахунків державного виконавця на підставі яких було проведено розрахунок заборгоаності зі сплати аліментів а відповідно і суми штрафу та виконавчого збору скаржником до суду не надано.
З постанови головного державного виконавця ВДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Дубовенка Р.О. від 31 грудня 2025 року про накладення штрафу вбачається, що у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, що згідно розрахунку за період з 01 березня 2015 року по 04 травня 2023 року становить 188257 грн. 57 коп., сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки та постановлено у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, накладено на боржника штраф на користь стягувача у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів складає 94128 грн. 79 коп.
Постановою державного виконавця про виправлення помилки у процесуальному документі від 28 січня 2026 року виконавець вніс зміни в постанову про «накладення штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів» та вніс зміни до періоду розрахунку заборгованості, а саме з 01 вересня 2018 року по 30 квітня 2023 року та складає 177508 грн. 49 коп.
З постанови головного державного виконавця ВДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Дубовенка Р.О. від 31 грудня 2025 року про стягнення виконавчого збору вбачається, що з боржника ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 18825 грн. 76 коп.
З копії заяви ОСОБА_2 від 02 квітня 2023 року вбачається, що стягувачка звернулась до державного виконавця із заявю про проведення розрахунку заборгованості боржника ОСОБА_1 за період перебування в лавах ЗСУ, а саме з березня 2015 року по теперішній час.
Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Аналіз положень СК України, зокрема положень статті 81, частини третьої статті 181, частини другої статті 182, статті 183 СК України, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів. Аналогічна ситуація відображена і в положеннях ЦК України, який також ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», зокрема у відносинах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Таким чином, законодавець гарантував можливість захисту прав та фактичного задоволення інтересів найменш захищених категорій осіб.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб.
Водночас положення ст. 81 СК України та частини третьої ст. 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Звуження ж змісту норм закону за допомогою положень підзаконних нормативно-правових актів є неприпустимим.
При цьому зміст положень Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб включає до поняття «заробітку» також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів, тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин.
Крім того, у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним.
З урахуванням системного способу тлумачення вищевказаний Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому тлумачення його положень має здійснюватися з урахуванням дійсного змісту норм закону, на розвиток та виконання якого він прийнятий.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №760/4569/18-ц, провадження № 61-45100сво18.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що після отриманої заяви стягувачки ОСОБА_2 до державного виконавця про здійснення розрахунку заборгованості з урахуванням всіх отрманих доходів боржником ОСОБА_1 виконавцем було вчинено ряд дій з метою отримання інформації щодо доходу боржника.
Зокрема державним виконавцем здійснено запити до ТОВ «АГРО - РОСЬ ІНВЕСТ» та отримано довідку про нараховану та виплачену ОСОБА_1 орендну плату за період з 01 січня 2021 року по 27 лютого 2026 року. Направлено постанову від 28 січня 2026 року для виконання до в/ч НОМЕР_1 . Державним виконавцем отримано довідку про доходи ОСОБА_1 з в/ч НОМЕР_1 за період з березня 2015 року по грудень 2018 року та з січня 2019 року по березень 2023 року.
На підставі отриманих документів державним виконавцем було проведено розрахунки заборгованості зі сплати аліментамів та визначено розмір суми боргу.
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів для нарахування штрафу вбачається, що у ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2018 року по 30 квітня 2023 року заборгованість становила 177508 грн. 49 коп.
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів для нарахування штрафу вбачається, що у ОСОБА_1 за період з 01 березня 2015 року по 04 травня 2023 року заборгованість становила 188257 грн. 57 коп.
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів для нарахування штрафу вбачається, що у ОСОБА_1 станом на 03 березня 2026 року заборгованість відсутня.
28 січня 2026 року головним державним виконавцем ВДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаської області винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та направлено до бухгалтерії військової частини НОМЕР_1 , якою зобов'язано утримувати 20% доходів до погашення заборгованості по виконавчому провадженню в сумі 87 946,84 грн. Даною постановою державний виконавець постановив попередню постанову державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП № 12109503 від 31 грудня 2025 року повернути без подальшого виконання.
Таким чином вимога скаржника ОСОБА_1 про скасування постанови державного виконавця від 31 грудня 2025 року, яка самим державним виконавцем відізвана без виконання, таким чином втратила свою дію є нікчемною та до задоволення не підлягає.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що після заяви стягувачки ОСОБА_2 від 04 травня 2023 року боржник ОСОБА_1 надав до державної виконавчої служби довідки про доходи боржника за період з березня 2015 по березень 2023 року. На підставі наданих боржником документів державним виконавцем було здійсненно розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з березня 2015 року по березень 2023 року та визначено суму боргу у розмірі 235723 грн. 25 коп.
Після отримання державним виконавцем заяви стягувачки ОСОБА_2 про отримання від боржника коштів в сумі 50000 грн. в рахунок погашення боргу, ним було проведено перерахунок заборгованості та здійснено новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, борг склав 180257 грн. 57 коп.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що даний розрахунок було отримано особисто боржником ОСОБА_1 , що підтверджується його підписом.
Докази скасування зазначених розрахунків у суду відсутні.
Ч. 7 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» вказує на те, що після закінчення строку, передбаченого законом для стягнення аліментів, за відсутності заборгованості із сплати аліментів підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, повертають виконавцю постанову про стягнення аліментів з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу присуджених йому сум аліментів.
З оглянутих в судовому засіданні матеріалів виконавчого провадження вбачається, що після повного виконання військовою частиною в якій проходив службу боржник ОСОБА_1 постанови про стягнення грошових коштів з боржника як аліментів, військова частина надіслала державному виконавцю звіт і повернула постанову до виконавчої служби із відміткою про повне виконання. Дана постанова від військової частини була отримана державним виконавцем 10 грудня 2025 року, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.
28 серпня 2018 року набрав чинності Закон України № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» (далі - Закон), яким доповнено статтю 71 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII ) частиною чотирнадцятою такого змісту: Згідно п.14 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження», за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому, постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу».
Також Законом № 2475-VIII частину четверту статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» викладено у такій редакції: «Строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 14 частини дев'ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання».
Державним виконавцем на виконання вимог зазначеної статті Закону було винесено постанову про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу, а постановою від 28 січня 2026 року виконавцем виправлено помилку у попередній постанові в частині періоду заборгованості.
Оскільки сукупний розмір боргу перевищував суму відповідних платежів за три роки, державний виконавець, на виконання вимог ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», зобов'язаний був винести постанову про накладення штрафу на боржника ОСОБА_1 у розмірі 50% від суми заборгованості.
Крім того в ході перевірки виконавчого провадження перед закриттям, державним виконавцем отримано інформацію про отримання боржником ОСОБА_1 орендної плати за здачу земельної ділянки від ТОВ «Агро - Рось» за період з січня 2021 року по лютий 2026 року. Відповідно до отриманої інформації державний виконавець здійснив розрахунок зі сплати аліментів з урахуванням всих отриманих ОСОБА_1 доходів.
Заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів була погашена 03 березня 2026 року, відповідно станом на момент винесення оскаржуваної постанови, заборгованість у ОСОБА_1 існувала, відповідно постанова про накладення штрафу винесена державним виконавцем правомірно.
Таким чином суд приходить до висновку, що дії державного виконавця повністю відповідають закону.
Щодо вимоги скарги про зобов'язання державного виконавця надати виконавчому провадженню ідентифікатор доступу, суд зазначає наступне.
Скаржник зазначає, що йому як боржнику державним виконавцем не було забезпечено доступ до виконавчого провадження у АСВП, оскільки не надано ідентифікатор доступу та просить суд зобов'язати державного виконавця надати такий доступ.
Державний виконавець пояснив, що оскільки виконавче провадження було відкрите до внесення відповідних змін у законодавство то такого ідентифікатора не було надано, однак за заявою представниці ОСОБА_1 адвоката Вітюкової О.Ф. такий доступ боржнику було забезпечено. Вказав, що станом на час розгляду скарги зазначена вимога ОСОБА_1 вже ним виконана, тому не може бути предметом розгляду даної скарги.
Як вбачається з відповіді ДП «Національні інформаційні системи» № 1539/13.1-12 від 23 березня 2026 року за результатом вимоги виконавця щодо надання відомостей про причини відсутності ідентифікатора доступу у постанові про відкриття виконавчого провадження від 25 березня 2009 № 12109503, державне підприємство повідомило, що генерація даного унікального ідентифікатора доступу до матеріалів виконавчого провадження здійснюється на етапі реєстрації виконавчого провадження.
З довідки з автоматизованої системи виконавчого провадження про реєстрацію виконавчого документа від 24 березня 2026 року вбачається, що виконавчому провадженю № 12109503 від 31 березня 2009 року у якому ОСОБА_5 є боржником станом на 24 березня 2026 року надано ідентифікатор доступу 99Б396605А7Б.
Про надання ідентифікатора державним виконавцем повідомлено представницю скаржника, адвоката Вітюкову О.Ф. 25 березня 2026 року на її електронну адресу.
Таким чином судом встановлено, що на момент розгляду скарги вимогу про надання ідентифікатора виконавчому провадженню, вже виконано державним виконавцем, тому права скаржника вже не порушуються, а вимоги в цій частині скарги до задоволення з цих підстав не підлягають.
Що стосується вимоги скаржника ОСОБА_1 про скасування постанови про стягнення виконавчого збору, суд зазначає наступне.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон «Про виконавче провадження» та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього закону. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
На спірні правовідносини поширюється саме Закон «Про виконавче провадження», згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 1293гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 3 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі №758/8095/15-ц (провадження №14-134цс19).
Таким чином, спір щодо оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу та стягнення витрат виконавчого провадження має розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей ч.1 ст.19, ст. 20 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
У разі звернення з такою скаргою у порядку цивільного судочинства суд має відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 186 ЦПК, оскільки скарги щодо оскарження постанови про стягнення витрат виконавчого провадження в силу положень ст. ст.19, 20 КАС мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, оскільки питання щодо оскарження постанови державного виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження віднесено до юрисдикції адміністративного суду, суд приходить до висновку, що провадження у справі в цій частині слід закрити.
При цьому скаржнику роз'яснюється, що він має право звернутись з позовом щодо стягнення витрат виконавчого провадження в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, суд приходить до висновку, що скаржником не доведено належними і допустимими доказами вимог скарги, тому вони не підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст.447-451 ЦПК України, ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 179 СК України, суд
ухвалив:
В частині вимог скарги ОСОБА_1 на протиправні дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та бездіяльності органу примусового виконання про скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору - провадження закрити.
У задоволенні інших вимог скарги ОСОБА_1 на протиправні дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та бездіяльності органу примусового виконання - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Головуючий: В.О. Прилуцький