Справа № 157/322/26
Провадження №2-а/157/26/26
18 травня 2026 року місто Камінь-Каширський
Камінь-Каширський районний суд Волинської області
в складі головуючого - судді Гамули Б.С.,
з участю: секретаря судового засідання Плакоша Д.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, інспектор відділу поліцейської діяльності №1 (селище Любешів) Камінь-Каширського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області Антонюк Віталій Вікторович, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, інспектор ВПД №1 (селище Любешів) Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області Антонюк В.В., про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Позов мотивовано тим, що поліцейський ВПД №1 (селище Любешів) Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області сержант поліції Антонюк В.В. 04 лютого 2026 року виніс щодо ОСОБА_1 постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №6612899. Вказану постанову позивач фактично отримав 17 лютого 2026 року засобами поштового зв'язку, що підтверджується долученими копіями поштового конверта зі штрих-кодовим ідентифікатором №4450100246023 та наявними у вільному публічному доступі в мережі Інтернет на офіційному веб-порталі АТ «Укрпошта» відомостями про відстеження поштового відправлення за вказаним вище номером. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 нібито 06 січня 2026 року близько 22 годині у селі Брониця по вулиці Неродів, керуючи транспортним засобом марки «Форд», номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зупинку автомобілем у місці, де буде неможливий роз'їзд або об'їзд транспортного засобу, що зупинився, чим порушив п. 15.9 «ж» ПДР та в чому поліцейський вбачає ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Відповідно до постанови поліцейським було прийнято рішення про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.
Позивач стверджує, що інкримінованого йому діяння він не вчиняв і таке цілком оспорює. Поліцейський жодних постанов у його присутності не виносив, про місце, дату та час розгляду справи його не повідомляв, він власним підписом її не засвідчував, від підписання жодних постанов він не відмовлявся, про відкладення розгляду справи жодних клопотань він не заявляв. Сам зміст оскаржуваної постанови позивачу також не оголошувався, права, передбачені нормами Конституції України та КУпАП не роз'яснювались, а розгляд справи відбувся за відсутності ОСОБА_1 та взагалі без його повідомлення про дату й часу такого розгляду. Позивач вважає, що процедура розгляду справи відбувалася в непередбаченому законом порядку. Відповідач суть правопорушення ОСОБА_1 не роз'яснював і взагалі не повідомляв позивача про розгляд справи за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Позивач наголошує, що він вказаного у постанові правопорушення не вчиняв, а у відповідача відсутні докази протилежного, що підтверджується здобутими відеозаписами з нагрудних камер поліцейських за період часу з 21 години 06 січня 2026 року по 01 годину 15 хвилин 07 січня 2026 року, котрі долучені до позову. Оскаржувана постанова не підкріплена жодним доказом вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а наведене в ній твердження про «Інші матеріали справи», відеозапис із нагрудної бодікамери 12, 12а не може безумовно свідчити про його існування при тому, що мій клієнт у вказані в постанові день і час автомобілем взагалі не керував, а аудіо- чи відеозаписи, відомості про свідків та очевидців такої події об'єктивно відсутні. На переконання позивача поліцейський неналежним чином виконав свій обов'язок щодо збирання доказів, закріплений ч. 2 ст. 251 КУпАП, та обов'язок належного оформлення адміністративних матеріалів, що, в свою чергу, свідчить про недоведеність обставин, викладених в оскаржуваній постанові і, відповідно, про недоведеність складу й події інкримінованого позивачу правопорушення.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6612899 від 04.02.2026, закрити справу про адміністративне правопорушення та стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по справі.
У відзиві на позов відповідач Головне управління Національної поліції у Волинській області позовні вимоги не визнав, вважає їх необґрунтованими і безпідставними. У відзиві зазначено, що 06.01.2026 о 22:05 в с. Брониця Камінь-Каширського району Волинської області встановлено факт здійснення зупинки ОСОБА_1 автомобіля марки «Форд Транзит», номерний знак НОМЕР_1 , у місці, де буде неможливим зустрічний роз'їзд або об'їзд транспортного засобу, що зупинився, чим порушено п. 15.9. «ж» ПДР та ч. 1 ст. 122 КУпАП. На місці події, оцінивши обстановку, встановивши, що розміщення транспортного засобу позивача суттєво перешкоджає дорожньому руху, та у відповідності до постанови КМУ «Про затвердження Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання» від 17 грудня 2008 року №1102, працівниками поліції вищевказаний транспортний засіб поміщено на стоянку Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області, складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 07.01.2026. Повернення тимчасово затриманого транспортного засобу, що зберігався на спеціальному майданчику, здійснено за зверненням власника ОСОБА_1 , що підтверджується заявою від 13.01.2026 та відеозаписом.
Разом із тим, 13.01.2026 позивача було повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, однак згідно зі ст. 268 КУпАП ОСОБА_1 заявив клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з залученням адвоката. Поліцейський Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області сержант поліції Антонюк Віталій Вікторович задовольнив це клопотання та переніс розгляд справи. В подальшому ОСОБА_1 був повідомлений, що розгляд справи продовжується та призначений на 13 годину 04.02.2026 в приміщенні Камінь-Каширського РВП ГУНІ у Волинській області за адресою: м. Камінь-Каширський, вул. Шевченка, 6, що підтверджується відеозаписом з нагрудної бодікамери поліцейського від 04.02.2026. Працівником поліції було складено відповідні матеріали відносно ОСОБА_1 , винесено постанову серії ЕНА №6612899 від 04.02.2026 про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу 340 грн. Інспектор поліції ознайомив позивача з постановою згідно зі ст. 285 КУпАП, з правами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, згідно зі ст. 268 КУпАП та строками оскарження згідно зі ст. 289 КУпАП, що підтверджується відеозаписом. Постанова винесена з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, у межах компетенції уповноваженої службової особи. Твердження позивача про відсутність посилання в оскаржуваній постанові на відеозапис не відповідає дійсності та є спробою ввести суд в оману. Позовна заява складається виключно з набору правових норм і не містить доказів, які б спростовували факт вчиненого позивачем адміністративного правопорушення.
Крім того, представник відповідача зазначає, що вартість витрат на надання правової допомоги у сумі 12 000 грн є завищеною, необґрунтованою та неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг. Адміністративна справа у розглядається у спрощеному позовному провадженні, що свідчить про її незначну складність. Такі юридичні послуги як усна консультація, зібрання матеріалів, написання запиту до правоохоронного органу включаються до витрат, пов'язаних з підготовкою, складанням позовної заяви, що безпідставно було розмежовано представником позивача. Тому розмір правової допомоги не відповідає критерію реальності (дійсності та необхідності), витраченому часу, враховуючи обставини, складність справи та фактично наданий адвокатом обсяг послуг, а тому заявлені вимоги в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн, на думку представника відповідача, до задоволення не підлягають. Просить відмовити в задоволенні позову або залишити позовну заяву без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та пояснив, що 06.01.2026 транспортним засобом марки «Форд», номерний знак НОМЕР_1 , він не користувався, хоча цей автомобіль дійсно належить йому. В той день автомобілем керував його рідний брат Андрій, який поставив авто на своєму подвір'ї, а не в місці, де буде неможливий зустрічний роз'їзд, як зазначено в постанові поліцейського. Працівники поліції без дозволу власника заїхали на подвір'я їх житлового будинку та не могли виїхати, тому скали відносно позивача постанову, без його участі та повідомлення про розгляд справи.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Волинській області у судове засідання не з'явився.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, поліцейський ВПД №1 (селище Любешів) Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області Антонюк В.В. у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги не визнав.
Вислухавши пояснення позивача, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підставним і таким, що підлягає до задоволення повністю.
У судовому засіданні встановлено, що постановою інспектора відділу поліцейської діяльності №1 (селище Любешів) Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області Антонюка В.В. серії ЕНА №6612899 від 04 лютого 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 22 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 гривень.
Цією постановою позивача визнано винним у тому, що він 06 січня 2026 року близько 22 год на вулиці Неродів у с. Брониця Камінь-Каширського району Волинської області здійснив зупинку автомобілем марки «Форд», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в місці, де буде неможливим зустрічний роз'їзд або об'їзд транспортного засобу, що зупинився, чим порушив п. 15.9 (ж) Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
У відповідності до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил зупинки.
У відповідності до п. 1.10 Правил дорожнього руху водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі
Згідно з пунктом 15.9 (ж) Правил дорожнього руху зупинка забороняється в місцях, де буде неможливим зустрічний роз'їзд або об'їзд транспортного засобу, що зупинився.
Отже, достатньою підставою для визнання особи винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме за порушення правил зупинки, є існування доведеного факту керування нею транспортним засобом та його зупинку в місці, де така зупинка заборонена Правилами дорожнього руху. Тому, очевидно, що встановлення такого факту неможливе без належних і допустимих доказів, які підтверджують його.
Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
На підтвердження факту керування ОСОБА_1 06 січня 2026 року транспортним засобом марки «Форд», номерний знак НОМЕР_1 , в с. Брониця Камінь-Каширського району та зупинки водієм цього автомобіля з порушенням Правил дорожнього руху відповідач надав суду відеозаписи з нагрудних відеореєстраторів поліцейських, на яких відображено розмову працівників поліції з кількома громадянами, де останні висловлюють претензії поліцейським з приводу незаконного проникнення службовим автомобілем на територію приватного житлового будинку, називаючись його власниками, а також вимоги поліцейських прибрати транспортні засоби з проїзної частини дороги. Однак, на вказаних відеозаписах відсутні епізоди, де було б зображено рух автомобіля марки «Форд», номерний знак НОМЕР_1 , його зупинку та стоянку в невстановленому місці. Поліцейськими не було встановлено особу водія та повідомлення його про порушення ним Правил дорожнього руху. Ні відеозаписами, ні іншими матеріалами справи не підтверджено, що автомобіль марки «Форд», номерний знак НОМЕР_1 , стояв на проїзній частині дороги, а не на території приватної садиби, як стверджує позивач у позовній заяві та повідомляють особи, зображені на відеозаписах.
Встановлені судом обставини свідчать, що поліцейський під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 не виконав вимог статті 280 КУпАП, а саме не з'ясував: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а формально визначив особу водія за зареєстрованим правом власності на транспортний засіб.
Частинами 1, 2 та 6 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Частиною 3, 4 ст. 79 КАС України встановлено, що відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних доказів на підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення, за відсутності доказів на підтвердження викладених у ній обставин, не може достовірно свідчити про вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Про це вказує Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/73700340).
Дослідження змісту оскаржуваної постанови та доданих до відзиву на позов документів дає зробити висновок, що доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, відповідач не зібрав.
Таким чином, у судовому засіданні не здобуто доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого 1 ст. 122 КУпАП, а тому позов слід задовольнити, скасувати оскаржувану постанову, а провадження у справі закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, задовольняючи позовні вимоги, суд стягує з відповідача Головного управління Національної поліції у Волинській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на сплату судового збору в сумі 665 гривень 60 копійок.
Водночас, суд вважає необґрунтованою завищеною суму заявлених позивачем витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 12 000 гривень.
Так, відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивач подав до суду такі документи: договір про надання правничої допомоги №451 від 12.02.2026, акт про надання правничої допомоги №1 від 23.02.2026, прибутковий касовий ордер №170 від 23.02.2026 та квитанцію до прибуткового касового ордеру №170 від 23.02.2026, згідно з якими вартість послуг із надання правничої допомоги становить 12 000 гривень.
Суд, вирішуючи питання про визначення розміру й стягнення витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Зокрема, суд слідує правовій позицій, висловленій Верховним Судом у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.
Суд звертає увагу на те, що предметом позову є визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, в цьому випадку постанови поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Фактично позовні вимоги обґрунтовані в кількох абзацах, решту позову складає виклад законодавства та судової практики. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.
За таких обставин суд вважає, що позивач завищив витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн, належним чином такий їх розмір не обґрунтував, який становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розумної необхідності судових витрат. Враховуючи складність справи та виконані роботи, суд вважає розмір у сумі 3000 грн співмірним розміром витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 286 КАС України, статтями 247, 280, 293 КУпАП, суд
ухвалив:
Позов задовольнити повністю.
Постанову інспектора сектору реагування патрульної поліції Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області Антонюка Віталія Вікторовича від 04 лютого 2026 року серії ЕНА №6612899 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 665 (шістсот шістдесят п'ять) гривень 60 копійок судового збору та 3000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів із дня складення повного судового рішення.
Повне найменування, ім'я, місцезнаходження, місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін: позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; відповідач Головне управління Національної поліції у Волинській області, вул. Володимира Винниченка, 11, м. Луцьк, Волинська область, 43025, код в ЄДРПОУ 40108604; третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, інспектор Камінь-Каширського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області Антонюк Віталій Вікторович, вулиця Шевченка, 6, м. Камінь-Каширський, Волинська область, 44501.
Повне рішення суду складено 22 травня 2026 року.
ГоловуючийБ.С. Гамула