Провадження № 11-кп/803/1340/26 Справа № 216/619/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 травня 2026 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м. Кривий Ріг апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2026 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187 КК України, строком на шістдесят днів, тобто до 12 квітня 2026 року, включно, -
Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 про заміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який, не пов'язаний із позбавленням волі.
Задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 12 квітня 2026 року, включно.
Із вказаною ухвалою не погодився обвинувачений ОСОБА_6 та оскаржив її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі обвинувачений вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, посилаючись на те, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а суд першої інстанції формально погодився з доводами сторони обвинувачення без належної перевірки їх обґрунтованості. Вказує, що ризик його переховування від суду є припущенням, оскільки в умовах воєнного стану, посиленого контролю, функціонування блокпостів та патрулювання території держави можливість такого переховування є суттєво ускладненою. Зазначає, що ризик незаконного впливу на свідків не підтверджений жодними фактичними даними, матеріали провадження не містять відомостей про здійснення ним будь-якого тиску на свідків, а такі обставини правоохоронними органами не встановлювались. Також вказує, що ризик вчинення ним іншого кримінального правопорушення належним чином не доведений, а судом не враховано наявність у нього соціальних зв'язків, сім'ї та місця проживання. Крім того, обвинувачений звертає увагу на тривалий строк перебування під вартою, який становить понад три роки, та вважає, що продовження запобіжного заходу відбувається фактично автоматично, без належного врахування зменшення ризиків з плином часу. Зазначає, що йому було надано лише 15 хвилин для ознайомлення з клопотанням прокурора про продовження строку тримання під вартою, що, на його думку, обмежило можливість належним чином підготуватися до розгляду цього питання та реалізувати право на захист. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та обрати йому більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою. Просить розглянути апеляційну скаргу без його участі.
Від захисника надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Сторони кримінального провадження про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, це підтверджується наявними матеріалами справи, клопотань про відкладення слухання справи не надходило.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд зобов'язаний за наявності відповідних клопотань розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування, а за результатами такого розгляду вмотивованою ухвалою скасувати, змінити запобіжний захід або продовжити його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, надано оцінку обставинам, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого, які у сукупності давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 цього Кодексу, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження. Зміст оскаржуваної ухвали свідчить, що суд першої інстанції перевірив як доводи прокурора про продовження існування ризиків, так і заперечення сторони захисту щодо їх зменшення, тривалості тримання під вартою, наявності соціальних зв'язків та можливості застосування цілодобового домашнього арешту.
Крім того, суд першої інстанції при розгляді клопотання прокурора врахував думку обвинуваченого та його захисника.
Як встановлено з наданих судом першої інстанції матеріалів, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України, за ознаками нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах, вчиненого в умовах воєнного стану; у носінні, зберіганні, придбанні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу та незаконному придбанні, зберіганні психотропних речовин з метою збуту, тобто обвинувачується у вчиненні трьох кримінальних правопорушень, два з яких є тяжкими та один особливо тяжкий.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризики переховування від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілого, а також вчинення іншого кримінального правопорушення. Саме ці ризики були предметом перевірки суду першої інстанції та наведені в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали.
Так, при продовженні обвинуваченому ОСОБА_6 обраного запобіжного заходу суд належним чином оцінив вагомість існуючих ризиків, які на даний час не зменшились, а саме ризик переховування від суду, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, зокрема покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років, а також зазначену судом першої інстанції можливість перетину лінії бойового зіткнення через гуманітарний коридор та подальшого переховування на тимчасово окупованій території України.
Доводи апелянта про неможливість переховування в умовах воєнного стану є безпідставними та не спростовують встановлених судом ризиків.
Суд першої інстанції обґрунтовано врахував не лише загальну ситуацію воєнного стану, але й конкретні обставини провадження, зокрема тяжкість інкримінованих діянь та наявність у обвинуваченого непогашеної судимості. Сам факт існування блокпостів та контролю не виключає можливості переховування, у тому числі шляхом переміщення на тимчасово окуповані території, що прямо зазначено в ухвалі суду першої інстанції та відповідає її мотивуванню.
Суд першої інстанції також встановив наявність ризику незаконного впливу на свідків та потерпілого з огляду на те, що обвинувачений у порядку ст. 290 КПК України ознайомлювався з матеріалами кримінального провадження, а отже йому відомі контактні та особисті дані свідків. У разі зміни запобіжного заходу на менш суворий це створює реальну можливість впливу на свідків з метою зміни їх показань або перешкоджання встановленню обставин кримінального провадження.
Відсутність встановлених фактів тиску на свідків на момент розгляду клопотання не спростовує наявності ризику такого впливу у разі зміни запобіжного заходу. КПК України не вимагає доведення факту вже вчиненого впливу достатньою є наявність обґрунтованої ймовірності його здійснення, яка випливає з конкретних обставин кримінального провадження. Такий висновок узгоджується з положеннями ст. 177 КПК України, за якою запобіжний захід застосовується саме для запобігання спробам незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта чи спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні. Суд першої інстанції встановив, що інкриміновані злочини вчинені у період непогашеної судимості за вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 17.12.2020 року.
Суд першої інстанції встановив, що інкриміновані ОСОБА_6 кримінальні правопорушення вчинені у період непогашеної судимості за вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 17.12.2020, у тому числі щодо аналогічних особливо тяжких кримінальних правопорушень. Таким чином, ризик вчинення нового кримінального правопорушення ґрунтується не на припущеннях, а на конкретних даних про попередню кримінально-правову характеристику особи та обставини інкримінованих діянь, що відповідає вимогам ст. 178 КПК України щодо врахування відомостей про особу обвинуваченого, зокрема наявності судимостей, репутації, соціальних зв'язків та ризику повторення протиправної поведінки.
Наявність соціальних зв'язків, сім'ї та місця проживання була предметом перевірки суду першої інстанції, однак обґрунтовано визнана такою, що не нівелює встановлених ризиків. Зокрема, суд першої інстанції врахував доводи захисника про наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, міцних соціальних зв'язків та заяви власника квартири про можливість проживання там ОСОБА_6 , однак дійшов висновку, що в сукупності з іншими встановленими обставинами ці дані не є достатніми для зміни тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурором не доведено факти існування ризиків, зазначених у клопотанні, є безпідставними, оскільки вказані ризики підтверджені наявними матеріалами справи та обставинами, наведеними в ухвалі суду першої інстанції. Відсутність на теперішній час фактів переховування від суду чи незаконного впливу на свідків сама по собі не свідчить про неможливість вчинення таких дій у подальшому, оскільки метою запобіжного заходу є не реагування виключно на вже вчинене порушення, а запобігання процесуальним ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Апеляційний суд наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.
Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними та чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто поза всяким сумнівом здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи захисника про необґрунтованість заявлених ризиків є такими, що не заслуговують на увагу.
Апеляційний суд зазначає, що тривалість перебування обвинуваченого під вартою сама по собі не є безумовною підставою для зміни запобіжного заходу. Разом із тим, тривалість такого заходу вимагає від суду перевірки того, чи зберігаються ризики, які виправдовують подальше тримання під вартою, та чи не можуть вони бути нейтралізовані більш м'яким запобіжним заходом. Суд першої інстанції таку перевірку здійснив, оцінивши доводи сторони захисту щодо зменшення ризиків з плином часу, однак дійшов висновку, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися та продовжують існувати.
Тривалість судового розгляду в цьому випадку не спростовує необхідності продовження обраного запобіжного заходу, з огляду на характер і тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, кількість обвинувачених, обсяг доказів, які підлягають дослідженню, а також необхідність забезпечення належної участі інших учасників судового провадження. Вказані обставини самі по собі не утворюють підстав для звільнення ОСОБА_6 з-під варти та не свідчать про неможливість подальшого застосування до нього цього виду запобіжного заходу.
Щодо доводів апеляційної скарги про надання обвинуваченому лише 15 хвилин для ознайомлення з клопотанням прокурора, колегія суддів зазначає, що з тексту оскаржуваної ухвали вбачається: обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник брали участь у розгляді клопотання, висловили заперечення проти його задоволення та просили змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт. За таких обставин наведений довід не свідчить про істотне порушення права на захист і не є самостійною підставою для скасування ухвали.
Разом з цим колегія суддів враховує, що суд першої інстанції перевірив можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема цілодобового домашнього арешту, однак дійшов висновку, що такий запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не усуне ризики, пов'язані з можливим переховуванням від суду, незаконним впливом на свідків і потерпілого та вчиненням іншого кримінального правопорушення.
Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невизначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. З огляду на те, що обвинувачення за ч. 4 ст. 187 КК України стосується злочину, пов'язаного із застосуванням насильства або погрозою його застосування, суд першої інстанції, враховуючи положення ч. 4 ст. 183 КПК України, мав право не визначати розмір застави.
Апеляційний суд приходить до висновку, що у цьому кримінальному провадженні суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого ОСОБА_6 та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ураховуючи сукупність обставин, зокрема стадію судового провадження та дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених законом, а також про те, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належного розгляду провадження та виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків. У зв'язку з цим суд визнав за необхідне продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наразі тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою є обґрунтованим та виправданим, оскільки виключно в такому виді можливо забезпечити досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає не переконливими доводи апеляційної скарги щодо можливості зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 на більш м'який вид запобіжного заходу не пов'язаний з триманням під вартою, оскільки рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи слідчим суддею, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2026 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187 КК України, строком на шістдесят днів, тобто до 12 квітня 2026 року, включно - без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді