Провадження № 11-кп/803/1137/26 Справа № 216/619/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 травня 2026 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
захисників: ОСОБА_6 , ОСОБА_7
прокурора: ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м. Кривий Ріг апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , та захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2026 року, якою обвинуваченим ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 15 березня 2026 року, включно, -
Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотань обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та їх захисників про зміну запобіжного заходу на більш м'який, не пов'язаний із триманням під вартою, зокрема на цілодобовий домашній арешт.
Задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу.
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 15 березня 2026 року, включно.
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 15 березня 2026 року, включно.
Із вказаною ухвалою не погодилися захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_9 , та захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_10 , і оскаржили її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_9 , просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15.01.2026 року, скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким змінити відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із забороною цілодобово залишати приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та з носінням електронного засобу контролю. Відповідно до вимог ст. 194 КПК України просить покласти на обвинуваченого ОСОБА_9 обов'язки: прибувати до суду за першою вимогою; за наявності здати на зберігання до уповноваженої установи паспорти та інші документи для виїзду за кордон; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим по справі; носити електронний засіб контролю.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження захисник ОСОБА_6 зазначає, що повний текст оскаржуваної ухвали отримав в електронному кабінеті 16.01.2026 року о 16 год. 26 хв., тобто після закінчення робочого часу в суді, у зв'язку з чим датою отримання ухвали вважає 19.01.2026 року. Також вказує на тривалі відключення електропостачання, які, на його думку, перешкодили поданню апеляційної скарги у п'ятиденний строк.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник посилається на те, що ризики, зазначені прокурором і судом першої інстанції, не підтверджені належними доказами, а твердження про посилення ризику незаконного впливу на свідків ґрунтується на обставинах, які, на думку захисту, не отримали належного процесуального підтвердження. Захисник вказує, що свідки та потерпілий вже допитані судом, провадження перебуває на стадії дослідження письмових доказів, тому ризик впливу на них втратив актуальність. Також апелянт посилається на тривалий строк тримання ОСОБА_9 під вартою з 10.08.2022 року, наявність у нього постійного місця проживання, сімейних та соціальних зв'язків, а також на можливість забезпечення належної процесуальної поведінки шляхом застосування цілодобового домашнього арешту з електронним засобом контролю.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_10 , просить скасувати ухвалу в частині продовження ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановити нову ухвалу про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю. Просить покласти на ОСОБА_10 обов'язки: прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою; цілодобово не залишати постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання, роботи; заборонити спілкуватися зі свідками та потерпілими; за наявності здати до компетентних органів документи, які надають право виїзду за кордон України.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник ОСОБА_7 зазначає, що прокурор не довів наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а суд першої інстанції, на думку апелянта, формально погодився з доводами сторони обвинувачення. Захисник вказує, що ОСОБА_10 перебуває під вартою з 12.08.2022 року, має постійне місце проживання у м. Кривий Ріг, раніше, за твердженням захисту, не порушував умов домашнього арешту, не має наміру переховуватися від суду, знищувати докази, впливати на учасників провадження або вчиняти інше кримінальне правопорушення. Також сторона захисту посилається на те, що речові докази вилучені, експертизи проведені, а тривалість судового розгляду не може сама по собі виправдовувати подальше застосування найсуворішого запобіжного заходу.
Сторони кримінального провадження про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, це підтверджується наявними матеріалами справи, клопотань про відкладення слухання справи не надходило.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Суд апеляційної інстанції визнає наведені апелянтом причини пропуску строку апеляційного оскарження поважними та вважає за можливе поновити цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинувачених, які у сукупності давали суду достатні підстави вважати, що кожен окремо, обвинувачений ОСОБА_10 та обвинувачений ОСОБА_9 , може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу, у зв'язку з чим суд прийняв відповідне рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Крім того, суд першої інстанції при розгляді клопотання прокурора врахував думку обвинувачених та їх захисників, які в судовому засіданні першої інстанції вказували наступне.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_7 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з засобами електронного контролю. Зазначав, що свідки не заявляли про тиск з боку обвинуваченого ОСОБА_11 , ризики, які зазначає прокурор, не доведені, з часом вони зменшуються, строк тримання під вартою безпідставно продовжується. Також зазначав, що до його підзахисного раніше застосовувався запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і він не порушував його умови.
Обвинувачений ОСОБА_10 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити йому запобіжний захід із тримання під вартою на інший альтернативний, не пов'язаний із триманням під вартою. Посилався на те, що вже більше трьох років перебуває під вартою, умови тримання не відповідають встановленим нормам, а саме відсутнє світло, вода, бомбосховище. Зазначав, що має міцні соціальні зв'язки, свідкам не погрожував, до обрання запобіжного заходу працював і забезпечував себе та свою сім'ю.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_6 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт. Вказував, що твердження прокурора не підтверджені доказами, щодо погроз свідкам відсутні кримінальні провадження, не надано витягів з ЄРДР, а ОСОБА_9 має міцні соціальні зв'язки.
Обвинувачений ОСОБА_9 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, підтримав позицію свого захисника. Зазначав, що працював неофіційно, займався ремонтом автомобілів, мав можливість забезпечувати себе та свою сім'ю.
Так, при продовженні обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обраного запобіжного заходу суд належним чином оцінив вагомість існуючих ризиків, які на даний час не зменшились, а саме те, що обвинувачені обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України, за ознаками нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло, спрямованого на заволодіння майном у особливо великих розмірах, вчиненого в умовах воєнного стану; у носінні, зберіганні, придбанні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу та незаконному придбанні, зберіганні психотропних речовин з метою збуту, тобто обвинувачуються у вчиненні трьох кримінальних правопорушень, два з яких є тяжкими та один особливо тяжкий.
На даний час ризики та обставини, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених, не змінилися та продовжують існувати.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, тому є необхідним продовжити ОСОБА_10 та ОСОБА_9 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тяжкість, характер та обставини кримінальних правопорушень свідчать про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою.
Доводи апеляційних скарг про те, що сторона обвинувачення не надала конкретних доказів того, що обвинувачені мають намір ухилятися від суду чи впливати на свідків, є безпідставними, оскільки вказані ризики підтверджені наявними матеріалами справи, а відсутність встановлених фактів переховування від суду сама по собі не свідчить про неможливість вчинення ними таких дій у подальшому. Відсутність встановлених фактів порушення процесуальної поведінки за час перебування під вартою не спростовує існування ризиків, оскільки така поведінка оцінюється у сукупності з дією чинного запобіжного заходу, характером обвинувачення та іншими встановленими судом обставинами.
На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинувачених від суду є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги, поряд з іншими обставинами, і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 р., у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» («Smirnova v. Russia») № 71362/01 від 21.07.2003 р. суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо підвищують ризик переховування від суду.
Ризик впливу обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на свідків у межах даного кримінального провадження залишається сталим, адже обвинувачені знають анкетні дані свідків та потерпілого, їх місце проживання, тому у випадку зміни запобіжного заходу на більш м'який можуть вжити протиправних заходів з метою їх залякування або помсти. Даний ризик суд першої інстанції обґрунтував тим, що свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні дав покази про здійснення на його адресу погроз з боку племінника обвинуваченого ОСОБА_9 - ОСОБА_13 , а прокурором долучено до матеріалів кримінального провадження копію витягу з ЄРДР щодо внесення відомостей за заявою свідка ОСОБА_12 про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 386 КК України. Крім того, свідок ОСОБА_14 зверталася із заявою про тиск відносно неї з боку обвинувачених, а відносно неї, як особи, яка утримується в установі відбування покарання, були застосовані заходи безпеки.
Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що покази свідка ОСОБА_14 щодо погроз викликають сумніви, а докази наявності у ОСОБА_9 засобів мобільного зв'язку відсутні, не спростовують висновків суду першої інстанції про існування ризику незаконного впливу на свідків, оскільки цей ризик оцінюється не лише через доведеність конкретного способу зв'язку, а через сукупність обставин кримінального провадження, характер висунутого обвинувачення, дані про обізнаність обвинувачених щодо свідків, а також відомості про заяви свідків щодо тиску.
Доводи апеляційних скарг про те, що всі свідки та потерпілий уже допитані судом, не свідчать про повне зникнення ризику незаконного впливу, оскільки суд першої інстанції пов'язав цей ризик не лише з можливістю зміни показань, а й з імовірністю протиправного впливу на свідків у формі залякування або помсти за вже надані показання. При цьому колегія суддів виходить із того, що наведені обставини оцінюються не як покарання за можливу майбутню поведінку, а як дані, які у сукупності з іншими обставинами підтверджують наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризиком вчинення ОСОБА_9 іншого кримінального правопорушення є те, що останній раніше неодноразово судимий за корисливі тяжкі злочини, зокрема притягувався до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 187 КК України. Нове обвинувачення також містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, тому, на думку колегії суддів, тримання обвинуваченого під вартою є виправданим, оскільки у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Ризиком вчинення ОСОБА_10 іншого кримінального правопорушення є те, що останній раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за корисливі злочини та злочин у сфері незаконного обігу наркотиків, хоча наразі в силу ст. 89 КК України вважається не судимим.
Апеляційний суд наголошує, що, вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити з того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинувачених, а й високі стандарти охорони прав і інтересів потерпілого та суспільства в цілому.
Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.
Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними, а чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі. Тому доводи захисників про необґрунтованість заявлених ризиків є такими, що не заслуговують на увагу.
Також слід звернути увагу, що в апеляційній скарзі як на підставу зміни запобіжного заходу ОСОБА_9 з тримання під вартою на домашній арешт апелянт посилається на те, що обвинувачений має постійне місце проживання у м. Кривий Ріг, проживає разом із ОСОБА_15 , має двох неповнолітніх дітей, а також соціальні зв'язки, що, на його думку, виключає ризик переховування, однак такі доводи є безпідставними.
Також як на підставу зміни запобіжного заходу ОСОБА_10 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт апелянт посилається на те, що обвинувачений проживає у місті Кривий Ріг за постійною адресою, яка належить його матері, однак такі доводи також є безпідставними.
Слід зазначити, що ці обставини існували і на момент вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, а відтак вони не можуть безумовно свідчити про відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та самі по собі не є достатніми для висновку про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених у разі зміни запобіжного заходу на більш м'який.
На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що у ОСОБА_10 та ОСОБА_9 відсутні достатні стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки у разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, що свідчить про наявність ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень.
Фактично подані апеляційні скарги викликані незгодою сторони захисту з висновками суду першої інстанції та спрямовані на досягнення бажаного результату у виді звільнення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з-під варти, що саме по собі не може бути підставою для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу.
Тривалість судового розгляду в даному випадку не спростовує необхідність продовження обраного запобіжного заходу, а викликана складністю кримінального провадження, обсягом доказів, що належить дослідити, необхідністю забезпечення явки учасників процесу та належного здійснення судового розгляду, що саме по собі не утворює підстав для звільнення з-під варти та не свідчить про неможливість подальшого застосування даного виду запобіжного заходу.
Доводи захисника ОСОБА_7 про те, що прокурор умисно затягує судовий процес, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріали, надані апеляційному суду, не містять достатніх даних, які б підтверджували саме умисне затягування судового розгляду стороною обвинувачення.
Апеляційний суд приходить до висновку, що у цьому кримінальному провадженні суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , а саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, тоді як менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також суд апеляційної інстанції вважає правильним рішення суду першої інстанції про невизначення обвинуваченим альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, оскільки формулювання обвинувачення стосується дій, пов'язаних із насильством та погрозою його застосування, а тому відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Ураховуючи сукупність обставин, у тому числі стадію судового провадження, а також дані про особу ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність даних, які б свідчили, що зазначені ризики не існують, а більш м'які запобіжні заходи спроможні забезпечити належний розгляд провадження та виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, і про необхідність продовження щодо обвинувачених найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За таких обставин колегія суддів вважає, що наразі тримання обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 під вартою є обґрунтованим та виправданим, оскільки виключно в такому виді можливо забезпечити досягнення мети, визначеної у ст. 177 КПК України.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає непереконливими доводи апеляційних скарг щодо можливості зміни запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на домашній арешт, оскільки рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи слідчим суддею, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали задовольнити.
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2026 року, якою обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 15 березня 2026 року, включно - без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді