Провадження № 22-ц/803/4893/26 Справа № 201/2005/26 Суддя у 1-й інстанції - Покопцева Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 81
19 травня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Макарова М.О.,
при секретарі - Карпенко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року про повернення скарги без розгляду, у складі судді Покопцевої Д.О.
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, -
Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду на підставі положень частини 5 статті 448 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скаргу подану без додержання вимог пункту 5 частини 3 статті 448 ЦПК України, оскільки скаржником не зазначено, ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження.
Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково повернув скаргу без розгляду, оскільки виконавче провадження відкрито у 2013 році, коли відповідний технічний реквізит не застосовувався як обов'язковий елемент процесуальних документів виконавця, а отже його відсутність у наявних у сторони матеріалах зумовлена змінами у порядку ведення та обліку виконавчих проваджень, а також переходом органів виконавчої служби між інформаційними системами, і не може розцінюватися як недобросовісна процесуальна поведінка скаржника. Вказує, що за таких обставин, застосування найсуворішого процесуального наслідку у вигляді повернення скарги без розгляду є проявом непропорційного процесуального формалізму і фактично позбавляє скаржника реальної можливості судової перевірки законності рішень, дій або бездіяльності виконавця, на що суд уваги не звернув та дійшов помилкового висновку.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно із частини 1,2,5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає за таких підстав.
Повертаючи скаргу без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що скарга подана без додержання вимог статті 448 ЦПК України, оскільки в ній не зазначено ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження.
Однак, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
У частині 1 статті 446 ЦПК України встановлено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини 3 статті 448 ЦПК України подана до суду скарга на дії, рішення та бездіяльність виконавця повинна містити, зокрема, ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження.
За допомогою ідентифікатора забезпечується повноцінний доступ до виконавчого провадження. Отримання ідентифікатора повного доступу до виконавчого провадження, у разі відсутності у сторони виконавчого провадження постанови про відкриття такого провадження, покладається на сторону виконавчого провадження (стаття 19 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини 5 статті 448 ЦПК України, суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження № 36186741 відкрито у 2013 році, тобто на момент його відкриття, ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження не застосовувався як обов'язковий реквізит для сторін і не належав до відомостей, що підлягали обов'язковому зазначенню у постановах державного виконавця.
В подальшому, процесуальне регулювання зазнало змін, у тому числі в частині вимог до змісту скарги у порядку судового контролю, однак сама по собі поява додаткового реквізиту не може свідчити, що відсутність зазначення ідентифікатора, автоматично свідчить про втрату доступу до судового контролю, якщо скарга містить достатні дані для ідентифікації виконавчого провадження, предмета оскарження та меж судової перевірки.
В даному випадку, виконавче провадження ідентифікується номером виконавчого провадження та найменуванням органу державної виконавчої служби, заявлені вимоги скарги є конкретизованими та перебувають у межах повноважень суду при здійсненні контролю за примусовим виконанням.
Водночас ідентифікатор для повного доступу не є самостійним юридичним критерієм існування чи відсутності провадження, не впливає на встановлення предмета спору та фактично не перебуває у сфері контролю скаржника.
Як вбачається з відповіді державної виконавчої служби від 01 листопада 2024 року/36969 на ім'я скаржника, під час імпортування документів виконавчого провадження до системи правонаступника АСВП, постанову про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу до інформації про виконавче провадження не було перенесено з системи ЄДРВП-Виконавець. Таким чином, у державного виконавця не має технічної можливості надати ідентифікатор доступу до інформації в системі АСВП по виконавчому провадженні №36186741.
Тобто, наявність і можливість надання такого реквізиту, як ідентифікатор, залежить від технічної можливості та дій самого органу примусового виконання, а покладення на скаржника негативних наслідків відсутності реквізиту, який він об'єктивно не може отримати без сприяння органу виконавчої служби, є непропорційним і несумісним із самою метою судового контролю.
Колегія суддів, звертає увагу на те, що зміни процесуальних вимог мають застосовуватися у спосіб, який забезпечує баланс між процесуальним порядком і реальним доступом до судового контролю, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про повернення скарги без розгляду, оскільки виконавче провадження № 36186741 відкрито у 2013 році, тобто на момент його відкриття, ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження не застосовувався, як обов'язковий реквізит для сторін і не належав до відомостей, що підлягали обов'язковому зазначенню у постановах державного виконавця, що свідчить про відсутність правових підстав для повернення скарги без розгляду з підстав передбачених пункту 5 частини 3 статті 448 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 статті 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правого захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Право на судовий захист передбачається статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України.
У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Однак, суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про повернення скарги без розгляду.
Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов'язує суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та помилково повернув скаргу без розгляду.
Відповідно до частини 6 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 19 травня 2026 року
Повний текст судового рішення складено 27 травня 2026 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
М.О. Макаров