26 травня 2026 року
м. Київ
справа № 728/2002/25
провадження № 51-1667 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025270390000221, по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бахмач Ніжинського району Чернігівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 червня 2025 року та остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Вирішено питання щодо запобіжного заходу.
Відповідно до обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_5 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом згідно постанови Бахмацького районного суду Чернігівської області від 31 липня 2024 року та будучи засудженим за її невиконання вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 червня 2025 року за ч. 1 ст. 382 КК України, який набрав законної сили 13 липня 2025 року, діючи умисно, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення вимог ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, продовжив керувати транспортним засобом при наступних обставинах.
Так, 15 липня 2025 року ОСОБА_5 особисто керував транспортним засобом - автомобілем марки «ГАЗ-3302-14», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на якому рухався по вул. Батуринській у м. Бахмач Ніжинського району Чернігівської області та став учасником дорожньо-транспортної пригоди.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 16 квітня 2026 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2025 року - без змін.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, порушує питання про зміну оскаржуваних судових рішень та звільнення ОСОБА_5 від призначеного покарання з випробуванням.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги, зазначає, що тяжкість і конкретні обставини вчиненого ОСОБА_5 правопорушення, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до вчиненого, зокрема щире каяття, є підставою для можливості звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням. На думку захисника, що суди необґрунтовано послалися на доповідь органу пробації, який є суперечливим та не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги захисника та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам його апеляційної скарги, та яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду, Суд враховує наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
Водночас за змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Варто зауважити, що дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Так, у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції, який призначаючи ОСОБА_5 покарання врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не працевлаштований, здійснює догляд за непрацездатною матір'ю.
Крім того, судом першої інстанції враховано обставину, яка відповідно до ст. 66 КК України пом'якшує покарання, а саме: щире каяття, а також відсутність обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання.
Тож, врахувавши вказані обставини, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання в межах санкції ч. 3 ст. 382 КК України та про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК України.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не залишив поза увагою і висновок органу з питань пробації, відповідно до якого виправлення ОСОБА_5 без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити дуже високу небезпеку для суспільства, у тому числі для окремих осіб. Ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства оцінюється як високий.
Варто зауважити, що висновки, викладені у досудовій доповіді органу пробації носять лише додатковий інформативний характер.
У той же час, Верховний Суд звертає увагу, що визначаючи вид та розмір покарання, суди враховують всі перелічені вище обставини в сукупності.
Водночас у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції вірно призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах, встановлених санкцією ч. 3 ст. 382 КК України, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.
Отже, враховуючи вище викладене, апеляційний суд дійшов слушного переконання про обґрунтованість висновку місцевого суду в частині неможливості застосування положень ст. 75 КК України до призначеного ОСОБА_5 покарання.
Разом з тим, апеляційний суд вмотивовано зазначив, що ОСОБА_5 раніше судимий вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області за ч. 1 ст. 382 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік. Проте, ОСОБА_5 належних висновків для себе не зробив та, розуміючи і усвідомлюючи наслідки свого діяння, продовжив злочинну діяльність, що свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення та характеризує його як особу, схильну до протиправної поведінки.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов слушного висновку про те, що встановлені у цьому кримінальному провадженні обставини не дають підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням.
Крім того, Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що в разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням суперечить точному змісту кримінального закону.
Отже, апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й інші доводи, викладені стороною захисту в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
Водночас посилання захисника на практику Європейського Суду щодо стандарту доказування «поза розумним сумнівом» не є релевантним, оскільки у поданій касаційній скарзі захисник оскаржує судові рішення лише в частині призначеного покарання.
У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування ст. 75 КК України до засудженого, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Колегія суддів зауважує, що касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 413, 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Тож, оскільки з касаційної скарги та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3