18 травня 2026 року
м. Київ
справа № 214/43/19
провадження № 51-1650кмо21
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (Об'єднана палата, Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
за участю: секретаря судового засідання захисника прокурора ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_10 ,
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_9 в інтересах
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Душанбе Республіки Таджикистан, громадянки України, мешканки м. Кривий Ріг,
на вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року.
Обставини справи
1. Оскарженим вироком ОСОБА_11 засуджено за частиною 2 статті 382 Кримінального кодексу України (КК) до покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, на строк 3 роки.
2. Суд визнав доведеним, що вона, очолюючи ТОВ «НВП «Укргеопроект», умисно не виконала судове рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати та перешкоджала виконавчому провадженню. Зокрема, вона не подала декларацію про доходи та відкрила новий рахунок у банку для розрахунків з контрагентами, приховуючи кошти від виконавця.
3. На підставі частини 5 статті 74 КК її звільнено від призначеного покарання на підставі пункту 3 частини 1 статті 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
4. Оскарженою ухвалою апеляційний суд залишив вирок без зміни.
Вимоги і доводи касаційних скарг
5. Сторона захисту просить скасувати оскаржені рішення і закрити кримінальне провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (КПК).
6. Вони вважають, що дії, за які засуджену визнано винуватою, не утворюють складу злочину, передбаченого статтею 382 КК, оскільки рішення суду про стягнення коштів покладало обов'язок його виконання не на засуджену, а на виконавчу службу. На підтвердження цієї позиції захист, серед іншого, посилався на постанову Верховного Суду від 26 березня 2025 року[1].
7. Також сторона захисту зазначає, що:
неподання декларації охоплюється статтею 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), а не кримінальним законом;
відкриття нового рахунку було здійснено для забезпечення господарської діяльності підприємства, а не на перешкоджання виконанню рішення.
8. Також захист вважає, що апеляційний суд на порушення статті 419 КПК не надав відповіді на ключові доводи щодо відсутності об'єкта та суб'єкта правопорушення.
9. Сторона обвинувачення вважає за необхідне виключити з судових рішень призначення засудженій покарання (див. пункт 1 вище) і вважає, що у разі спливу строку давності за інкримінований злочин суд відповідно до статей 49 та 74 КК має не призначати покарання.
10. Вони також вважають, що права засудженої порушені, оскільки суди не роз'яснили їй право на звільнення від кримінальної відповідальності, що суперечить висновку Об'єднаної палати у постанові від 06 грудня 2021 року[2].
Підстави розгляду кримінального провадження об'єднаною палатою
11. Колегія суддів Третьої палати[3]ухвалою від 18 лютого 2026 року[4] передала це провадження на розгляд Об'єднаної палати на підставі частини 2 статті434-1 КПК.
12. Колегія вважає, що Об'єднана палата має відступити від помилкової позиції, сформульованої у постановах колегій Першої палати від 07 листопада 2024 року[5], Другої палати від 18 червня 2020 року[6], Третьої палати від 25 червня 2025 року[7] та 05 лютого 2026 року[8], в яких зазначено:
«Суд при постановленні вироку, яким визнав особу винуватою, ухвалюючи рішення про її звільнення від покарання відповідно положень статті 49, частини 5 статті 74 КК, повинен звільнити особу від покарання без його призначення».
13. Колегія вважає, суд може звільнити особу від покарання без його призначення, лише якщо санкція закону, за яким особа визнана винуватою, передбачає покарання, яке з огляду на вік чи стан засудженої особи, не може бути до неї застосоване, а у всіх інших випадках покарання має бути призначене і особа звільнена від призначеного покарання.
Позиції учасників касаційного розгляду
14. Захисник підтримала доводи касаційної скарги сторони захисту, щодо касаційної скарги сторони обвинувачення поклалась на розсуд Суду.
15. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту та підтримав доводи касаційної скарги сторони обвинувачення.
16. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
17. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи сторін, Суд дійшов висновку, що скарги не підлягають задоволенню.
Щодо тлумачення «звільнення від покарання»
18. Відповідно до частини 5 статті 74 КК «особа … може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу».
19. Сторона обвинувачення вважає, що у разі спливу відповідного строку давності за вчинене правопорушення особі, у разі визнання її вироком суду винуватою, не має призначатися покарання, передбачене відповідною санкцією кримінального закону. Тобто сторона обвинувачення вважає, що «звільнення від покарання» у згаданому положенні має тлумачитися як відмова від призначення покарання.
20. Об'єднана палата зазначає, що в частині 3 статті 88 КК законодавець чітко розрізняє засудження «без призначення покарання» і засудження «зі звільненням від покарання», що дає вагомі підстави вважати, що під «звільненням від покарання» закон розуміє саме звільнення від уже призначеної міри кари. Якби законодавець мав на меті повну відмову від індивідуалізації санкції при застосуванні статті 49 КК, він би вжив формулу «без призначення покарання».
21. Суд зазначає, що стаття 49 КК є однією з підстав звільнення від кримінальної відповідальності серед інших, передбачених КК у Розділі ІХ.
22. Пункт 1 частини 2 статті 284 КПК передбачає, що кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Суд має на будь-якому етапі звільнити особу від відповідальності у разі спливу строку давності, якщо вона звернеться з таким клопотанням (частина 4 статті 286 КПК), і суд зобов'язаний роз'яснити їй таке право (частина 3 статті 285 КПК).
23. У той же час частина 8 передбачає, що «закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом».
24. Питання, яке належить вирішити Об'єднаній палаті, стосується ситуації, коли обвинувачена особа не згодна на звільнення від кримінальної відповідальності і наполягає на загальному порядку розгляду справи.
25. Загальний порядок, згаданий у частині 8 статті 284 КПК, зобов'язує суд у разі визнання особи винуватою зазначити в резолютивній частині вироку покарання, призначене по кожному з обвинувачень, визнаних судом доведеними, та остаточну міру покарання, обрану судом. Якщо обвинувачений звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку (пункт 2 частини 4 статті 374 КПК).
26. Таким чином, процесуальний порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі спливу строку давності, передбачає призначення покарання за злочин, за який особу засуджено, і одночасне звільнення від його відбування.
27. Виходячи з наведеного Об'єднана палата доходить такого висновку:
У разі встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, строк давності якого на час ухвалення вироку сплив, суд вироком призначає засудженій особі покарання згідно із загальними засадами, передбаченими статтею 65 КК, і одночасно звільняє її від цього покарання. У разі спливу строків давності на стадії апеляційного розгляду, апеляційний суд у разі залишення в силі вироку в частині засудження, має змінити вирок і звільнити засуджену особу від покарання, визначеного судом першої інстанції.
28. На підставі викладеного Об'єднана палата відхиляє цей довід сторони обвинувачення.
Щодо роз'яснення права на звільнення від відповідальності
29. Прокурор у касаційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального закону, оскільки не роз'яснив засудженій її право на звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
30. Об'єднана палата відхиляє ці доводи з огляду на таке.
31. Кримінальний процесуальний закон чітко розділяє функції обвинувачення та захисту (стаття 22 КПК). Закон покладає на суд обов'язок роз'яснити обвинуваченому його права виключно задля захисту цієї особи від неусвідомленої відмови від її процесуальних гарантій.
32. Сторона захисту самостійно визначає власну стратегію захисту та оцінює, чи заподіяли дії суду шкоду її правам і інтересам (стаття 26 КПК). У цій справі ні засуджена, ні її захисник не порушували питання про неналежне роз'яснення їм права на звільнення від кримінальної відповідальності. Захист свідомо обрав шлях спростування обвинувачення по суті і дотримувався цієї позиції у тому числі під час касаційного розгляду.
33. Оскільки сторона захисту не оскаржує вирок з цих підстав, цей довід прокурора не дає підстав для скасування або зміни оскаржених рішень.
Щодо складу злочину
34. Сторона захисту стверджує, що, оскільки на засуджену судовим рішення не був покладений обов'язок його виконання, вона не є суб'єктом злочину, передбаченого статтею 382 КК. Захист посилається, серед іншого, на постанову Суду у справі, в якій особу було виправдано за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 382 КК[9].
35. Об'єднана палата зазначає, що засуджена обвинувачувалася у двох різних формах кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 КК: (1) умисному невиконанні судового рішення та (2) умисному перешкоджанні його виконанню.
36. Обставини, на яких ґрунтувалося обвинувачення, полягали у тому, що засуджена після відкриття виконавчого провадження не надала виконавцю декларацію про доходи та майно боржника і відкрила новий рахунок у банку за наявності арешту, накладеного на інші рахунки. Суд не вбачає підстав ставити під сумнів висновки судів щодо доведеності цих обставин справи і їх умисного характеру.
37. У той же час Об'єднана палата вважає, що всі ці дії охоплюються поняттям «перешкоджання виконанню судового рішення», оскільки вони створювали перешкоди для нормального процесу примусового виконання в ході виконавчого провадження. Зокрема, практикою цього Суду визнано, що відкриття нових рахунків у банках чи інших фінансових установах попри накладений державним виконавцем арешт на кошти юридичної особи є однією з форм перешкоджання виконанню судового рішення[10].
38. Суд відхиляє довід сторони захисту про те, що неподання декларації саме по собі не утворює складу кримінального правопорушення, оскільки складає правопорушення, передбачене статтею 188-13 КУпАП. Суд відзначає, що дії засудженої розглядалися в сукупності і у Суду немає підстав ставити під сумнів кваліфікацію цієї сукупності як перешкоджання виконанню судового рішення.
39. У той же час у рішеннях судів, як і в обвинувальному акті, не сформульовано, які діяння засудженої, відмінні від згаданих вище, утворюють невиконання судового рішення.
40. Об'єднана палата відзначає, що сама по собі відсутність дій боржника, спрямованих на виконання судового рішення, що стосується майнового стягнення, не свідчить про умисне його невиконання в значенні статті 382 КК.
41. Відповідно до частини 2 статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення, для чого створює законодавчу систему, направлену на виконання судових рішень, у тому числі органи, наділені повноваженнями примусового виконання. Кримінальний закон хоча і є одним із елементів забезпечення обов'язковості судових рішень, однак становить крайній засіб, який не може підміняти собою інші створені державою механізми примусу до виконання судового рішення.
42. Криміналізація поведінки боржника за статтею 382 КК вимагає вузького тлумачення кримінального закону. Для того, щоб певні обставини можна було розглядати як кримінальне невиконання рішення, сторона обвинувачення має довести, що особа була зобов'язана докласти зусиль для виконання рішення або докладала специфічних зусиль, спрямованих на унеможливлення або істотне ускладнення його виконання.
43. Об'єднана палата вважає, що судові рішення не містять формулювання тих діянь засудженої, які можуть утворювати склад невиконання судового рішення в значення статті 382 КК, а тому висновки судів попередніх інстанцій в частині її засудження за невиконання судового рішення є необґрунтованими.
44. У той же час Об'єднана палата не ставить під сумнів висновок щодо винуватості засудженої у перешкоджанні виконанню судового рішення, і відповідно не має підстав для зміни кваліфікації її діянь за частиною 2 статті 382 КК.
45. За таких обставин, Об'єднана палата не встановила істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, а тому вважає, що касаційні скарги сторони захисту та сторони обвинувачення слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду
ухвалила:
Вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_11 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_9 та прокурора - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6
ОСОБА_7
[1] № 746/448/21, https://reyestr.court.gov.ua/Review/126211665;
[2] № 521/8873/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/101829954;
[3] Перша, Друга і Третя палати означають в постанові відповідні судові палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
[4] https://reyestr.court.gov.ua/Review/134323053
[5] № 401/2378/21, https://reyestr.court.gov.ua/Review/123281980
[6] № 756/6876/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/89929182
[7] № 684/477/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/128522939
[8] № 404/6535/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/133875297
[9] 26 березня 2025 року, № 746/448/21, https://reyestr.court.gov.ua/Review/126211665
[10] 10 грудня 2019 року, № 701/340/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/86365280;