25 травня 2026 року
м. Київ
справа № 353/898/24
провадження № 51-1938 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2026 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року,
установив:
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області вироком від 30 січня 2026 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудив за ч. 2 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання, із застосуванням положень ст. 69 КК, у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Задовольнив частково цивільний позов, стягнув з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_6 128 965 грн 17 коп. заподіяної моральної шкоди та 20 000 грн витрат на правничу допомогу. Відмовив у задоволенні позову в іншій частині. Закрив провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_4 засуджений за те, що він 09 липня 2024 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, рухався автомобілем марки «ВАЗ 2105», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по проїзній частині вул. Вербова в м. Тлумач Івано-Франківського району Івано-Франківської області в напрямку с. Гончарівка Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області.
Під час руху ОСОБА_4 проявив неуважність, не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, виїхав на зустрічну смугу руху, де вчинив наїзд на велосипедиста ОСОБА_6 .
У результаті порушення ОСОБА_4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) трапилась дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої потерпіла ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 29 квітня 2026 року апеляційні скарги прокурора, захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 , потерпілої ОСОБА_6 залишив без задоволення, вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2026 року - без змін.
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_4 , призначити більш м'який вид основного покарання, не пов'язаний з ізоляцією від суспільства, у виді пробаційного нагляду.
На обґрунтування своїх доводів захисник у скарзі зазначає про те, що:
- суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, за наявності у ОСОБА_4 множинних тяжких захворювань, які підтверджуються відповідними виписками та консультативними висновками спеціалістів, не навів належних доводів щодо відсутності правових підстав для можливості застосування до нього більш м'якого покарання, зокрема пробаційного нагляду, і за наявності нових медичних документів, а саме висновку ЛКК про порушення функцій організму, через які ОСОБА_4 не може самостійно пересуватися, не здатен до самообслуговування і потребує постійного стороннього догляду, безпідставно не дійшов висновку про можливість його звільнення від основного покарання у зв'язку з хворобою;
- ОСОБА_4 не намагається уникнути відповідальності, а навпаки - повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, публічно просив вибачення у потерпілої, повністю відшкодував матеріальну шкоду та добровільно здійснив компенсацію моральної шкоди, являється людиною похилого віку (1946 р.н.), яка не становить небезпеки для суспільства, є фізично виснаженим та важко хворим, потребує постійного стороннього догляду, фактично не здатний до будь-якої протиправної поведінки. Реальне позбавлення волі в цьому випадку не виконує виховної функції, а лише створює загрозу життю тяжко хворої літньої людини;
- суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_4 реальне покарання у виді позбавлення волі, формально врахував окремі пом'якшуючі обставини, однак не з'ясував і не дослідив у повному обсязі обставини, які мали істотне значення для правильного вирішення питання про вид та розмір покарання, а саме: похилий вік, тяжкий стан здоров'я, наявність прогресуючих серцево-судинних та судинних захворювань, а також реальну можливість відбування покарання в умовах ізоляції. Фактично суд не встановив, чи є призначене покарання не лише формально допустимим у межах кримінального закону, а й реально виконуваним, необхідним та достатнім з огляду на мету покарання, визначену ст. 50 КК, і загальні засади його призначення, передбачені ст. 65 КК;
- у даному випадку суди попередніх інстанцій не надали відповіді на ключове питання, якої саме додаткової легітимності мети покарання досягає ізоляція від суспільства щодо особи 1946 року народження, яка за медичними документами має тяжкий стан здоров'я, не здатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього нагляду;
- доводи сторони захисту щодо тяжкого стану здоров'я засудженого, похилого віку, наявності нових медичних документів, неможливості самостійного пересування, потреби у постійному сторонньому догляді та ризику для життя у разі фактичного виконання покарання у виді позбавлення волі, не отримали належної, мотивованої відповіді. Нові медичні документи, отримані після постановлення вироку судом першої інстанції, не були належно перевірені апеляційним судом з точки зору їх впливу на індивідуалізацію покарання, можливість його фактичного виконання та відповідність призначеного покарання вимогам статей 50, 65 КК;
- захворювання на тяжку хворобу, у випадку, якщо ця хвороба не лише за своєю тяжкістю, а й за характером перешкоджає відбуванню покарання, тобто коли подальше відбування покарання загрожує життю особи або може призвести до серйозного погіршення стану чи інших тяжких наслідків - є підставою для звільнення особи від відбування покарання у зв'язку з хворобою (ст. 84 КК).
Перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286-1 КК у касаційній скарзі захисником не оскаржуються.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даних про його особу через суворість, то такі є безпідставними.
Як визначено приписами ч. 1 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Згідно з положеннями ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави і суспільства.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Як убачається зі змісту вироку, при його постановленні, серед іншого були судом були враховані показання потерпілої ОСОБА_6 про те, що у вівторок 09 липня 2024 року вона зранку їхала на велосипеді на роботу по своїй смузі руху по правій стороні дороги. В подальшому побачила, що автомобіль обвинуваченого їде назустріч, в той момент не змогла зорієнтуватися, що транспортний засіб обвинуваченого виїде на неї. Згодом спам'яталася у реанімації, в якій пролежала 10 днів, після чого її перевели в стаціонар травматологічного відділення лікарні. Вказала, що у неї були болі в ключиці, все боліло, рухатися самостійно не могла, тільки за допомогою милиць, при цьому зазначила, що погано чує і далеко не бачить. Пояснила, що після ДТП в лікувальний заклад приїхала дочка обвинуваченого, яка надала їй особисто 20 000 грн. Вказала, що 29 квітня 2025 року її було звільнено із роботи. Звернула увагу суду на те, що обвинувачений не просив у неї вибачення. Просила призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.
Також місцевим судом був врахований висновок судово-медичної експертизи № 515 від 09 вересня 2024 року, у якому зазначено, що потерпіла отримала наступні тілесні ушкодження:
- закриту черепно-мозково-лицеву травму з забоєм головного мозку, травматичним субарахноїдальним крововиливом, гемосинусом, переломами лобної кістки, обох верхньощелепних кісток, решітчастої кістки, латеральної та задньої стінки лівої орбіти, дуги лівої виличної кістки, стінок основної пазухи з невеликим зміщенням, суглобового відростка нижньої щелепи справа зі зміщенням, синцями в ділянках обличчя, яка належить до тяжких тілесних ушкоджень;
- закриту тупу травму грудної клітки та її органів з переломами 1-4-го ребер справа, забоєм обох легень, яка належить до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості;
- закриту тупу травму грудного відділу хребта, з компресійним переломом тіл 3,5 -го грудних хребців І ступеню без звуження хребтового каналу, яка належить до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я;
- закриту тупу травму верхнього плечового поясу справа з переломом правої ключиці зі зміщенням стернального кінця, переломом головки правої плечової кістки по типу Hill Sachs та вивиху правого плеча допереду, що викликало необхідність проведення операції (Закрита репозиція вивиху плеча), садна в ділянці правої руки (про що свідчить наявність рожевого епідермісу вказаній ділянці), яка відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я;
- закриту тупу травму верхнього плечового поясу зліва з переломом кута лівої лопатки зі зміщенням відламків, садна в ділянці лівої руки (про що свідчить наявність рожевого епідермісу вказаній ділянці), яка відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я;
- закриту тупу травму кісток тазу з переломом лівої клубової кістки без зміщення, яка відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я;
- закриту тупу травму лівого гомілково-ступневого суглобу з переломом-вивихом лівого гомілково-ступневого суглобу, яка відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я;
- травму лівої ноги з переломом великогомілкої кістки у верхній третині із зміщенням відламків, переломом лівого надколінника із зміщенням відламків, що викликало необхідність проведення операції (застосування пристроїв зовнішньої фіксації);
- рану в ділянці лівої гомілки.
Крім того суд першої інстанції врахував:
- висновок КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР» від 09 липня 2024 року №445 про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував у стані алкогольного сп'яніння. Дата огляду 09 липня 2024 року о 12:20;
- повідомлення №2857 від 12 липня 2024 року КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР» про те, що в сечі ОСОБА_4 , 1946 року народження, було виявлено етиловий спирт 3,04 %. Тест на 5 наркотиків негативний. В крові обвинуваченого було виявлено етиловий спирт 2,03 %.
За таких обставин суд, урахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК є тяжким, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, старечого віку, з середньою освітою, одружений, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, публічно вибачився перед потерпілою, хворіє на гіпертонічну хворобу, гангрену нижньої правої кінцівки, частково відшкодував потерпілій моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а також те, що на прохання обвинуваченого його дочка протягом тривалого часу здійснювала догляд потерпілої у лікувальному закладі та несла відповідні витрати на лікування ОСОБА_6 , обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування матеріальної шкоди, відсутність обтяжуючих його вину обставин, а також обставини вчинення тяжкого необережного злочину, а саме того, що обвинувачений грубо порушив ПДР, керуючи автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, та, враховуючи ступінь сп'яніння (в сечі етиловий спирт виявлено 3,04 проміле, в крові - 2,03 проміле), поставив під небезпеку не лише своє життя, а й життя потерпілої, що призвело до тяжких наслідків, у результаті яких ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження, думку потерпілої, яка наполягала на призначенні суворого покарання, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, у розмірі, нижчому від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК.
При цьому місцевий суд у своєму рішенні, унаслідок законодавчих заборон, визнав неможливим застосування до ОСОБА_4 інституту звільнення від відбування покарання з встановленням іспитового строку.
Також суд першої інстанції зазначив, що хоча відповідно до досудової доповіді органу пробації ризик вчинення повторного кримінального правопорушення низький, і орган пробації вважав, що виправлення обвинувачення можливе без ізоляції від суспільства, однак у розумінні статей 314, 314-1 КПК досудова доповідь має виключно рекомендаційний характер, яку суд може врахувати відповідно до своїх дискреційних повноважень.
Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений після вчинення дорожньо-транспортної пригоди залишився на місці, дочекався працівників поліції,місцевий суд визнав такими, які не можуть бути підставою для призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, оскільки ці обставини, а саме залишення на місці ДТП, є обов'язком кожного громадянина (який кореспондується з іншим кримінальним правопорушенням - залишення в небезпеці), і така поведінка особи не розглядається як привілейована та не є підставою для призначення більш м'якого виду покарання.
Разом з тим, суд першої інстанції, надаючи оцінку посиланням сторони захисту на незадовільний стан здоров'я обвинуваченого, зазначив про те, що такий не унеможливлює призначення покарання у виді позбавлення волі.
При цьому суд звернув увагу на те, що згідно з ч. 2 ст. 84 КК у випадку тяжкої хвороби особа може бути звільнена від покарання, однак стороною захисту не було заявлено відповідного клопотання та не надано відповідного висновку лікарської комісії, що позбавило суд можливості вирішити таке питання.
Щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді пробаційного нагляду, як просила сторона захисту, місцевий суд вказав, що таке покарання не сприятиме виправленню обвинуваченого, а навпаки, може спонукати обвинуваченого та інших осіб до вчинення аналогічних злочинів або хибного уявлення про безкарність за скоєння таких злочинів.
Також суд першої інстанції дійшов до висновку про неможливість призначення такого виду покарання, як штраф, мотивуючи це тим, що, згідно з поясненнями обвинуваченого, він отримує виключно пенсію в розмірі 3 600 гривень, і саме ця обставина стала підставою для неповного відшкодування моральної шкоди потерпілій.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив звільнити обвинуваченого від відбування покарання за хворобою на підставі ч. 2 ст. 84 КК, при цьому наводив обґрунтування, які в цілому аналогічні доводам, викладеним в його касаційній скарзі.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції, в тому числі за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК, зазначивши в своїй ухвалі відповідні обґрунтування.
При цьому суд апеляційної інстанції, визнавши необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника в частині призначеного обвинуваченому покарання, врахувавши дані про особу обвинуваченого, а також наслідки, які настали внаслідок вчинення кримінального правопорушення, зазначив, що призначене ОСОБА_4 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, а також справедливим щодо досягнення мети покарання, виходячи з вимог ст. 50 КК.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги сторони захисту щодо необхідності застосування до обвинуваченого положень ч. 2 ст. 84 КК та звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання за хворобою, апеляційний суд зазначив, що наданий висновок лікарської консультативної комісії сам собою не є безумовною підставою для звільнення особи від відбування покарання, оскільки відповідно до вимог закону суд повинен оцінювати не лише стан здоров'я особи, а й ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, а також можливість забезпечення належного лікування в умовах установи виконання покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Водночас, посилаючись у касаційній скарзі на неврахування доводів сторони захисту щодо застосування положень ст. 84 КК, захисник у поданій касаційній скарзі не заявляє вимог в цій частині. У зв'язку з цим та з огляду на те, що суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази та надавати їм оцінку, Суд не вбачає підстав для перевірки доводів касаційної скарги в цій частині.
Так, згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Як убачається зі змісту ухвали, апеляційний суд звернув увагу на те, що при призначенні покарання судом першої інстанції належним чином було враховано всі обставини справи, у тому числі стан здоров'я обвинуваченого, яке, на думку суду апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
На переконання Суду, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, в цілому дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту доводам та обґрунтовано залишив її без задоволення. При цьому підстав для скасування чи зміни вироку, передбачених статтями 412-414 КПК, суд апеляційної інстанції не встановив.
З огляду на вказане, а також зважаючина обставини вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, а саме вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, наслідки, що настали в ході його вчинення, а також, приймаючи до уваги те, що судами попередніх інстанцій, відповідно до положень, передбачених ст. 69 КК, обвинуваченому було призначено покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 286-1 КК, на строк, який є мінімальним строком, передбаченим загальною частиною КК для покарання у виді позбавлення волі, саме таке покарання, на думку Суду, є достатнім для виправлення та запобігання вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень, яке, з огляду на зміст положень, передбачених ст. 414 КПК, не свідчить про призначення явно несправедливого покарання через суворість.
Водночас, що стосується посилань захисника на те, що захворювання на тяжку хворобу є підставою для звільнення особи від відбування покарання у зв'язку з хворобою, то Суд звертає увагу на те, що, за наявності для того обґрунтованих підстав, ОСОБА_4 не позбавлений можливості в порядку, передбаченому п. 6 ч. 1 ст. 537, 539 КПК, вирішити питання, у відповідності до положень ст. 84 КК, про звільнення від покарання за хворобою, оскільки застосування зазначеної норми КК передбачено лише щодо засуджених, тобто осіб, вирок щодо яких набрав законної сили (ч. 2 ст. 43 КК).
Таким чином, на думку Суду, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в цілому є обґрунтованими і вмотивованими. Будь-яких інших обґрунтованих доводів щодо порушень вимог КПК, допущених судами першої та апеляційної інстанцій, чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у касаційній скарзі не наведено.
Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги та зміни судових рішень в частині призначеного покарання, а саме призначення покарання у виді пробаційного нагляду, немає.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Клопотання захисника про зупинення виконання судових рішень не може вирішуватися на цьому етапі провадження, оскільки такі питання вирішуються судом касаційної інстанції в разі відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та під час підготовки кримінального провадження до касаційного розгляду. Однак, Суд не знайшов підстав для відкриття провадження за касаційною скаргою захисника у цьому провадженні.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2026 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3