25 травня 2026 року
м. Київ
справа № 361/15010/25
провадження № 61-5574ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ламза Дмитро Володимирович, на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у справі за заявою Княжицького ліцею Броварської міської ради Броварського району Київської області про забезпечення позову у справі за позовом Княжицького ліцею Броварської міської ради Броварського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа - Управління освіти і науки Броварської міської ради Броварського району Київської області, про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування збитків,
У грудні 2025 року Княжицький ліцей Броварської міської ради Броварського району Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Управління освіти і науки Броварської міської ради Броварського району Київської області, в якому просив стягнути з відповідачки на свою користь:
безпідставно набуті кошти в розмірі 41 350,00 грн разом з інфляційними втратами в розмірі 2 242,04 грн та 3 % річних у сумі 1 031,62 грн;
завдані збитки у вигляді безпідставно нарахованої та виплаченої премії працівнику ОСОБА_2 у розмірі 1 000,00 грн;
завдані збитки у вигляді помилково нарахованих та виплачених
ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 22 585,00 грн.
Одночасно з поданням позовної заяви Княжицький ліцей Броварської міської ради Броварського району Київської області подав заяву про забезпечення позову,
в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать ОСОБА_1 до набрання судовим рішенням законної сили.
Заява мотивована тим, що з 03 серпня 2022 року до 24 жовтня 2025 року ОСОБА_1 працювала у Княжицькому ліцеї Броварської міської ради Броварського району Київської області на посаді головного бухгалтера. Під час виконання нею службових обов'язків були допущені помилки у нарахуваннях заробітної плати, доплат до посадового окладу та премій. У період із січня-квітня 2025 та червень 2025 року відповідач безпідставно нарахувала собі премію на суму 41 350,00 грн. Крім того, у лютому 2025 року всупереч наказу від 17 лютого
2025 року № 38-к/тр нарахувала премію працівнику ОСОБА_2 . Також нею неправильно нарахована заробітна плата та інші виплати ОСОБА_3 у розмірі 22 585,00 грн. Посилався на те, що розгляд справи у суді займе тривалий час
та забезпечення позову надасть можливість того, що ОСОБА_1 не відчужить своє майно та грошові кошти, за рахунок яких у подальшому відбуватиметься стягнення заподіяних збитків ліцею. Вказував, що заяву про забезпечення позову подано з метою недопущення істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду та для ефективного захисту порушених прав.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня
2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду
від 02 квітня 2026 року, заяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на майно та грошові кошти, які належать ОСОБА_1
в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 68 208,66 грн.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції,
з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що достатнім
та співмірним є забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно
та грошові кошти, які належать ОСОБА_1 у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 68 208,66 грн.
25 квітня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ламза Д. В., через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області
від 26 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким закрити апеляційне провадження у цій справі у зв'язку з відсутністю предмета апеляційного оскарження.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що після подання апеляційної скарги ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2026 року позовну заяву було залишено без розгляду та одночасно скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 26 грудня 2025 року. Таким чином, сам по собі процесуальний акт, який був предметом апеляційного оскарження, втратив чинність ще до розгляду справи судом апеляційної інстанції. 25 березня 2026 року головним державним виконавцем Броварського відділу державної виконавчої служби ухвалено постанову у виконавчому провадженні № 79899243 про зняття арешту з коштів ОСОБА_1 , що підтверджує фактичне припинення правових наслідків ухвали про забезпечення позову. Вказані обставини не лише підтверджують відсутність чинного арешту, але й свідчать про повне припинення існування предмета апеляційного перегляду. Представником заявника належним чином повідомлено апеляційний суд про зазначені обставини, подано відповідні документи, зокрема заяву про розгляд справи без участі сторони скаржника
та клопотання про долучення доказів, які були зареєстровані судом до моменту ухвалення постанови. Проте суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей
263 та 367 ЦПК України не надав оцінки цим доказам, не встановив факту відсутності предмета спору та ухвалив рішення, яким залишив без змін ухвалу,
що на той момент вже не існувала як чинний процесуальний акт. Така ситуація
є юридично неприйнятною, оскільки суд не може підтверджувати чинність процесуального акта, який уже втратив свою дію. Крім того, ОСОБА_1
не була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи,
що позбавило її можливості надати додаткові пояснення та звернути увагу суду
на відсутність предмета спору.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий
за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня
2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод
та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя
й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача
від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів
з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом
до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками,
які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права
чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти,
що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться
у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише
в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема,
в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася
з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення
чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду
в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь
у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення
чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені,
на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов,
за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже,
при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними
й допустимими доказами».
Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити
чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій
не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним
та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий),
так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив
на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких
він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі
№ 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 вказано,
що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння
та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту
на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо,
а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 вказано, що:
«23. Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову
про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент
як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
24. Водночас Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна,
яке належить до предмета спору, з таких підстав.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане
з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе
до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами Відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для Позивача додатковою гарантією того,
що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та Позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із Позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів
у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду
у постанові від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача
в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду».
Суди встановили, що між сторонами виник спір з приводу відшкодування відповідачем на користь позивача коштів у вигляді збитків у загальному розмірі
68 208,66 грн, тому з урахуванням ціни позову апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції, що достатнім та співмірним є забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, які належать ОСОБА_1 в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі
68 208,66 грн.
Такий захід вважається ефективним для запобігання відчуженню майна
та гарантує реальне виконання майбутнього рішення суду.
Порушуючи питання про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать відповідачу, позивач посилався
на те, що невжиття заходів забезпечення позову у випадку задоволення позовних вимог може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Викладені обставини, враховуючи положення статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Таким чином, встановивши, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви
про забезпечення позову в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог
у розмірі 68 208,66 грн.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що після подання апеляційної скарги ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2026 року позовну заяву було залишено без розгляду та одночасно скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 26 грудня 2025 року. Апеляційний суд вказав, що сам по собі процесуальний акт, який був предметом апеляційного оскарження, втратив чинність ще до розгляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки скасування судом першої інстанції ухвали про забезпечення позову не свідчить про порушення судом норм процесуального права при її постановленні.
Крім того, за відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області у справі № 361/3231/26 відкрито провадження у справі за позовом Княжицького ліцею Броварської міської ради Броварського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа - Управління освіти і науки Броварської міської ради Броварського району Київської області, про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування збитків. Справу призначено до судового розгляду по суті на 23 червня 2026 року.
Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення апеляційним судом про розгляд апеляційної скарги, оскільки,
як зазначив суд апеляційної інстанції у постанові та сам представник заявниці
у касаційній скарзі, ним подавалася заява про розгляд апеляційної скарги
у відсутність відповідачки та її представника, тому судом апеляційної інстанції вирішено розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явилися у судове засідання, на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди представника заявниці
із оскаржуваними судовими рішеннями та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати
від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги
до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE,
№ 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE
v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить,
що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним
і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ламза Дмитро Володимирович, на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області
від 26 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у справі за заявою Княжицького ліцею Броварської міської ради Броварського району Київської області про забезпечення позову у справі
за позовом Княжицького ліцею Броварської міської ради Броварського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа - Управління освіти і науки Броварської міської ради Броварського району Київської області, про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування збитків.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара