Справа № 635/1477/23 Номер провадження 11-кп/814/1249/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
25 травня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
із секретарем судового засідання - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора- ОСОБА_6
обвинуваченого- ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтава в режимі відеоконференції апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 12 січня 2026 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів до 12 березня 2026 року включно відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с.Хрущова Микитівка Богодухівського району Харківської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , освіта вища, одруженого, депутата VIII скликання Липецької сільської ради Харківської області, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України.
Приймаючи вказане рішення місцевий суд врахував: наявність обгрунтованої підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, ризиків, передбачених п. 1,3 ч.1 ст.177 КПК України; тяжкість злочину, особу обвинуваченого, а також неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти встановленим вище ризикам.
З вказаною ухвалою не погодився захисник-адвокат ОСОБА_8 та подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та обрати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_3 .
Зазначає про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України та звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_7 : пенсіонер, відповідальна і дисциплінована особою, яка має авторитет у своїй громаді, є депутатом та має сім'ю і постійне місце проживання у м.Харкові.
Звертає увагу на тривале перебування ОСОБА_7 під вартою.
Також з вказаним рішенням не погодився і обвинувачений ОСОБА_7 та подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та обрати відносно нього запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_3 .
Вказує на відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, і в підтвердження цього є той факт, що обвинувачений відмовився від обміну.
Зауважує на тривалий термін перебування під вартою.
Інші учасники, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду в засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомляли.
На думку учасників, вказане не перешкоджає розгляду поданих апеляційних скарг.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_8 і обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтримали подані апеляційні скарги, думку прокурора ОСОБА_6 , перевіривши матеріали провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.
У відповідності до ч.2 ст.392 КПК України ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з ч.5 ст.394 КПК України зазначені вище ухвали суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 422-1 КПК України апеляційні скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, розглядаються не пізніш як через три дні після їх надходження до суду апеляційної інстанції.
Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Зважаючи на те, що учасники заявили клопотання про розгляд апеляційних скарг адвоката ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 за участі сторін, розгляд апеляційних скарг на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 12 січня 2026 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, на підставі ч.4 ст. 422-1 КПК України проводиться за участі сторін кримінального провадження.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст.177КПК України підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Враховуючи все вищевказане суд встановив, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, а тому, враховуючи конкретні обставини даного кримінального провадження, обставини з якими закон пов'язує можливість, як застосування, так і продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в тому числі наявність ризиків, які давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_7 може здійснити дії, передбачен п.1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.
Посилання сторони захисту на відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України та не врахування судом особи обвинуваченого не можуть бути визнані безумовними підставами для скасування ухвали Харківського районного суду Харківської області від 12 січня 2026 року.
Так, під час апеляційного перегляду встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 111-1, ч. 1 ст. 111-2 КК України, за одне з яких предбачене покарання, в разі доведення вини, у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду та інші обставини, на які Європейський суд з прав людини посилався у своїх рішеннях (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р., рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991р.).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ національної безпеки, вчиненого в умовах воєнного стану та збройної агресії російської федерації, на думку колегії суддів, є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, або впливати на свідків у кримінальному провадженні, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання захисника та обвинуваченого щодо недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними.
Посилання захисника на те, що ОСОБА_7 користується авторитетом, є пенсіонером з міцними соціальними зв'язками та постійним місцем проживанння, враховуються судом та в даному випадку не можуть в повній мірі свідчити про належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Враховуючи наведене, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
Разом з цим, суд першої інстанції, постановляючи рішення, не визначив відносно обвинуваченого заставу та належним чином вмотивував своє рішення з цього приводу, з чим колегія суддів погоджується, оскільки ч.5 ст.183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.109-114-2, 258-258-6, 260,261,402-405,407,408,429,437-442 КК України.
Попри доводи апеляційної скарги захисника та обвинуваченого, тривале тримання ОСОБА_7 під вартою є виправданим з огляду на існування суспільного інтересу, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав та інтересів суспільства. Такий суспільний інтерес, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Отже, рішення суду першої інстанції цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами поданих апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст.376,405,407,422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , - залишити без задоволення, а ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 12 січня 2026 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4