Справа № 554/6009/26 Номер провадження 11-сс/814/465/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
25 травня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
із секретарем судового засідання - ОСОБА_5
прокурора- ОСОБА_6
підозрюваної- ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтава апеляційну скаргу прокурора Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Полтави від 25 квітня 2026 року у кримінальному провадженні №22026170000000036,
Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого УСБУ в Полтавській області ОСОБА_9 та застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 22 червня 2026 року з одночасним визначенням застави - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 99840 грн з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с.Грунь Сумської області, освіта вища, заміжньої, має на утриманні двох малолітніх дітей, адвоката (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1537 від 24.06.2016 року, видане Радою адвокатів Полтавської області), зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
підозрюваної у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя врахував наявність обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 114-1 КК України, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу підозрюваної та вказав, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України та на які посилається сторона обвинувачення не є реальними.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою слідчого судді в частині визначення розміру застави, прокурор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою застосувати відносно підозрюваної ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та, з урахуванням ч.4 ст.183 КПК України, розмір застави не визначати.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, прокурор послався на те, що відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109 - 114-1, 258 - 258-5, 260, 261, 437 - 442 Кримінального кодексу України.
При цьому звертає увагу на існування ризиків, передбачених п.1, 2, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України у вказаному кримінальному провадженні.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Як убачається із матеріалів провадження, Слідчим відділом Управління СБ України в Полтавській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22026170000000036 від 06.02.2026 року, за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що адвокат ОСОБА_7 , діючи умисно, всупереч вимогам ч. ч. 2, 3 ст. 7 Правил адвокатської етики, 23 квітня 2026 року, перебуваючи у своєму офісі за адресою: АДРЕСА_2 , запропонувала громадянину України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 та документований тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 21.01.2019 року, з метою його ухилення від призову під час мобілізації вирішити питання щодо визнання його особою, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до висновку військово-лікарської комісії щодо непридатності до військової служби за станом здоров'я. Повідомила йому, що ця процедура коштує 23 тисячі доларів США, зазначивши, що ОСОБА_10 необхідно надати їй копію паспорта, ідентифікаційного коду, військово-облікових документів та фотокартки 3х4.
Останній погодився на цю пропозицію та обговорив із нею порядок розрахунку за вказану послугу, а саме при наступній зустрічі разом із визначеним переліком копій документів він мав передати ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 23 тис. доларів США.
24 квітня 2026 року приблизно о 13 годині 05 хвилин ОСОБА_7 на реалізацію свого злочинного умислу, за попередньої домовленості зустрілася з ОСОБА_10 у своєму офісі з вивіскою на дверях «Адвокат ОСОБА_7 », на першому поверсі адміністративної будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .
Діючи під контролем правоохоронних органів, ОСОБА_10 передав ОСОБА_7 заздалегідь визначений останньою перелік документів та засоби, які імітують 23 тис. доларів США, після чого ОСОБА_7 була затримана, тому вона з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.
Дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфікуються як незакінчений замах на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 114-1 КК України.
25 квітня 2026 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 114-1 КК України.
25 квітня 2026 року слідчий з ОВС СВ УСБУ в Полтавській області ОСОБА_9 , за погодженням прокурора ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м.Полтави з клопотанням про застосування відносно підозрюваної ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.
25 квітня 2026 року слідчим суддею вказане клопотання слідчого задоволено та застосовано відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 дні з одночасним визначенням застави в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками слідчого судді, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Застосовуючи щодо підозрюваної ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчим суддею встановлено, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Вагомість наявних доказів вчинення підозрюваною інкримінованого кримінального правопорушення доведена у клопотанні, сумнівів не викликає та не заперечується стороною захисту.
Так, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , характер та обставини інкримінованих їй дій, їх наслідки, дані про особу підозрюваної, слідчий суддя дійшов висновку, про застосування відносно підозрюваної запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваної ОСОБА_7 .
Крім того, висновок слідчого судді щодо застосування до підозрюваної запобіжного заходу у виді тримання під вартою не оскаржується прокурором в апеляційній скарзі.
При цьому, на переконання колегії суддів, слідчий суддя, у відповідності до вимог ч. 4, п. 3 ч. 5 ст. 182, ч. 3 ст. 183 КПК України, взявши до уваги дані, які характеризують особу підозрюваної, обставини інкримінованих їй кримінальних правопорушень, майновий та сімейний стан підозрюваної, дійшов обґрунтованого висновку про можливість визначення їй застави в межах, передбачених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України для вказаної категорії злочину, а саме в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 99 840 грн.
З таким висновком погоджується і колегія суддів, та вважає, що вказаний розмір застави є відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, оскільки, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
При визначенні розміру застави слід не допускати встановлення такого її розміру, що є завідомо непомірним для особи та призводить до неможливості виконання застави. З одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
На переконання колегії суддів, такий запобіжний захід буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваної ОСОБА_7 .
Підстав вважати вказаний розмір застави недостатнім для виконання підозрюваною покладених на неї процесуальних обов'язків колегія суддів не вбачає.
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини справи та застосовано відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який, на думку колегії суддів є обґрунтованим.
Посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ст. 114-1 КК України, а відтак, з урахуванням положень абзацу 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, щодо останньої слід застосувати запобіжний захід без визначення застави, не ґрунтуються на вимогах закону.
Так, як убачається із аналізу положень ч. 4 ст. 183 КПК України, можливість слідчого судді не визначати розмір застави у визначених цією нормою випадках, є правом слідчого судді, а не його обов'язком, а тому доводи апелянта у цій частині не є безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (рішення у справі "Вренчев проти Сербії" п. 76).
Автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції (рішення у справі "S.B.C. v. the UK" п. п. 23-24).
З урахуванням наведеного у сукупності, на переконання колегії суддів, врахувавши процесуальну поведінку підозрюваної, яка визнає свою вину, співпрацює з досудовим розслідуванням та виконує покладені на неї обов'язки, а також дані про її особу, яка раніше не судима, заміжня, має на утриманні двох малолітніх дітей, має постійне місце проживання та реєстрації, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про можливість визначення підозрюваній застави у даному кримінальному провадженні.
Доводи, на які посилається прокурор в апеляційній скарзі враховані слідчим суддею при визначенні підозрюваній розміру застави одночасно із застосуванням запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, співмірний з існуючими ризиками, особою підозрюваної, тяжкістю кримінального правопорушення, та підстав вважати його занадто м'яким колегія суддів не убачає.
Доказів недостатності застосованого підозрюваній запобіжного заходу для виконання покладених на неї обов'язків, прокурором не надано.
Інші доводи апеляційної скарги прокурора висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали слідчого судді.
Враховуючи викладене, рішення слідчого судді суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, в порядку та межах, передбачених на даній стадії провадження, а тому апеляційна скарга прокурора з викладеними в ній доводами, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 194, 199, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Полтави від 25 квітня 2026 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4