26 травня 2026 року
м. Київ
справа №640/2941/20
адміністративне провадження № К/990/20400/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Політичної партії «Трудова Україна» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі №640/2941/20 за адміністративним позовом Міністерства юстиції України до Політичної партії «Трудова Україна» про анулювання реєстраційного свідоцтва,
У лютому 2020 року Міністерство юстиції України звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило анулювати реєстраційне свідоцтво Політичної партії «Трудова Україна» № 1457 від 21 червня 2000 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2021 року, позов задоволено, анульовано реєстраційне свідоцтво ПП «Трудова Україна» № 1457 від 21 червня 2000 року.
Постановою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року касаційну скаргу Політичної партії «Трудова Україна», в інтересах якої діє адвокат Стражник Тарас Віталійович, задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2021 року у справі № 640/2941/20 скасовано, а справу № 640/2941/20 направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 червня 2023 року адміністративну справу № 640/2941/20 прийнято до провадження та постановлено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року адміністративний позов Міністерства юстиції України до Політичної партії «Трудова Україна» задоволено. Анульовано реєстраційне свідоцтво Політичної партії «Трудова Україна» №1457 від 21 червня 2000 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року апеляційну скаргу Політичної партії "Трудова Україна" залишено без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року залишено без змін.
Не погодившись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою надіславши її 08 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд».
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2026 року касаційну скаргу Політичної партії «Трудова Україна» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі №640/2941/20 за адміністративним позовом Міністерства юстиції України до Політичної партії «Трудова Україна» про анулювання реєстраційного свідоцтва залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2026 року касаційну скаргу Політичної партії «Трудова Україна» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі №640/2941/20 за адміністративним позовом Міністерства юстиції України до Політичної партії «Трудова Україна» про анулювання реєстраційного свідоцтва повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
05 травня 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Політичної партії «Трудова Україна» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі №640/2941/20.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2026 року касаційну скаргу Політичної партії «Трудова Україна» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі №640/2941/20 за адміністративним позовом Міністерства юстиції України до Політичної партії «Трудова Україна» про анулювання реєстраційного свідоцтва залишено без руху.
Надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції: уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України); клопотання із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів.
Роз'яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів у встановлений судом строк у відкритті касаційного провадження буде відмовлено, а в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання уточненої касаційної скарги у встановлений судом строк касаційну скаргу - повернуто.
14 травня 2026 року до Верховного Суду надійшла уточнена касаційна скарга Політичної партії «Трудова Україна» та заява про поновлення строку на касаційне оскарження.
В обґрунтування указаної заяви скаржник зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята 04 лютого 2026 року, а з повним текстом указаного рішення Партія ознайомилась 09 лютого 2026 року в день її опублікування в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Таким чином первісна касаційна скарга була подана в місячний строк після ознайомлення з нею. 30 квітня 2026 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу повернуто. 12 травня 2026 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху. 14 травня 2026 року подано уточнену касаційну скаргу. На підставі викладеного скаржник просить Суд відкрити касаційне провадження та дозволити членам Партії захистити свої політичні права.
Оцінюючи наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, колегія суддів зазначає наступне.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Поряд із цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Поряд із цим, імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Перевіркою змісту поданої уточненої касаційної скарги установлено, що в обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на наявність підстав для відкриття касаційного провадження, визначених частиною 1, пунктами 1,4 частини 4, пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, пункту 1 частини 2 статті 353 у зв'язку з грубим порушенням норм процесуального права, а саме: не дослідженням та не встановленням дійсних юридичних обставин висування кандидата від Партії на парламентських виборах в 2022 році, що в результаті спричинило порушення норм матеріального права, а саме висновків Палати Верховного Суду у справі № 640/2933/20 від 19 грудня 2023 року про допустимість прийняття партіями участі у виборах поза межами 10 річного строку та неправильним застосуванням судами норм матеріального права частини 1 статті 24 Закону України «Про політичні партії в Україні» в частині анулювання реєстрації партії через не висування кандидатів на виборах протягом 10 років.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що ліквідація законно діючої Партії, яка висунула кандидата на виборах в 2022 році, відбулась примусово, попри волю членів працювати далі, без врахування всіх висновків, викладених у Постанові Верховного Суду у справі ОУН № 640/2933/20 від 19 грудня 2023 року, відповідно до яких: суд не може примусово анулювати реєстрацію партії просто за не участь у виборах, а має пересвідчитись і встановити, що така бездіяльність свідчить про фактичне припинення її діяльності та зумовлена не бажанням членів брати участь у політичному житті суспільства; висування політичною партією кандидата на загальнодержавних виборах, навіть за умови нездійснення такого висування протягом останніх десяти років, може за певних умов завадити анулюванню реєстрації цієї політичної партії, але за умови, що це висування, як йшла мова, було виявом дійсних намірів політичної партії взяти участь у виборах, а не їх імітування.
Дослідженням змісту судових рішень у цій справі встановлено, що суд касаційної інстанції постановою від 23 грудня 2021 року скерував справу № 640/2941/20 на новий розгляд до суду першої інстанції указавши, що внаслідок неповноти дослідження усіх доказів, які є у справі, не з'ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, зокрема, Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанції наявності або відсутності факту висування ПП "Трудова України" на з'їзді партії своїх кандидатів для участі на виборах Президента України та народних депутатів України у період з 2000 року по 2019 рік не встановлювали. Доказів з метою встановлення вказаних обставин всупереч статті 9 КАС України з власної ініціативи не витребували. Крім того, судами не надано оцінку обставинам того чи має значення факт висування кандидата на з'їзді партії для обрахунку визначеного частиною першою статті 24 Закону № 2365-III 10 річного строку.
Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2022 року прийнято адміністративну справу № 640/2941/20 до провадження та постановлено здійснювати розгляд за правилами загального провадження, зокрема, з урахуванням приписів постанови Верховного Суду від 23 грудня 2021 року, запропоновано відповідачу надати докази участі партії у висуванні своїх кандидатів на виборах Президента України та народних депутатів України за період з 21 червня 2000 року по час звернення позивача до суду із позовом.
Як убачається із тексту оскаржуваної постанови, судом апеляційної інстанції було надано оцінку відповідним доказам, долученим стороною відповідача на обґрунтування його позиції у справі, зокрема, щодо участі (потенційної участі) партії у виборах у 2014, 2019 та 2022 роках.
Зокрема, судом апеляційної інстанції, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 640/2933/20, розмежовано такі етапи виборчого процесу як висування кандидатів та їх реєстрацію (частина п'ята статті 11 Закону № 4061-VI, частина четверта статті 11 Закону № 474-ХІV, частина перша статті 79 Виборчого кодексу України) та, на підставі викладеного, констатовано, що партія не подавала документи в ЦВК для реєстрації кандидатів, як протягом останніх 10 років до моменту подання позову, так і на виборах в 2022 року (через відсутність завершеної процедури реєстрації у ЦВК), що свідчить про її не бажання приймати активну участь у житті суспільства.
Поряд із цим, як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке виразилось, на думку скаржника, у не дослідженні та не встановленні дійсних юридичних обставин висування кандидата від Партії на парламентських виборах в 2022 році, судом апеляційної інстанції.
Частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Так, касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суддів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Поряд із цим, суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів", а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на частину 1, пункти 1,4 частини 4, пункт 2 частини 5 статті 328 КАС України, пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України, як на підставу касаційного оскарження.
Поряд із цим, скаржник стверджує про грубу дискримінацію політичних партій, оскільки, в Україні введено воєнний стан, ЦВК не приймає документи для реєстрації кандидатів, вважає, що всі політичні партії без винятку мають право висунути кандидатів після закінчення війни, однак, такі твердження стосуються подій, які ще не настали, а даний спір стосується обставин і фактів, які вже відбулися.
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстав для відкриття касаційного провадження, визначених пунктами частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу скаржника, що касаційна скарга за формою і змістом є ідентичною попередньо поданій скарзі, обґрунтуванню якої вже було надано оцінку ухвалами Верховного Суду від 16 березня 2026 року, від 30 квітня 2026 року та від 12 травня 2026 року.
Таким чином Суд робить висновок, що касаційна скарга не містить належних доводів визначених пунктом частиною 4 статті 328 КАС України, а скаржником при повторному зверненні до суду касаційної інстанції не враховано приписи ухвал Верховного Суду від 16 березня 2026 року, від 30 квітня 2026 року та 12 травня 2026 року, що свідчить про його неналежну процесуальну поведінку.
Верховний Суд зауважує, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів", а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що призначення суду касаційної інстанції як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанції. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 12 травня 2026 року про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування наявності обставин, передбачених пунктом частиною четвертою статті 328 КАС України.
Тобто, в установлений строк недоліки, які стали підставою для залишення касаційної скарги без руху, скаржником не усунуто.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, установлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Політичної партії «Трудова Україна» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі №640/2941/20 за адміністративним позовом Міністерства юстиції України до Політичної партії «Трудова Україна» про анулювання реєстраційного свідоцтва- повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції у порядку, установленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк В.М. Соколов
Л.О. Єресько