27 травня 2026 року
м. Київ
справа №200/5333/25
адміністративне провадження № К/990/20923/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Жука А.В., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Біленко Євген Леонідович, на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (далі - відповідач 2), Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (далі - відповідач 3), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 стосовно нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 по 14.11.2018, з 01.04.2019 по 08.08.2019 із застосуванням абзаців 4-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078) у фіксованому розмірі 3585,34 грн на місяць, без урахування фактично виплачених сум поточної індексації;
- зобов'язати відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 3585,34 грн в місяць у загальній сумі 45 622,49 грн за періоди з 01.03.2018 по 14.11.2018, з 01.04.2019 по 08.08.2019 включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, та пропорційно дням служби в зазначених періодах із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок № 44);
- визнати протиправною бездіяльність відповідача 2 стосовно нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 15.11.2018 по 31.03.2019 із застосуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку № 1078 в фіксованому розмірі 3585,34 грн на місяць, без урахування фактично виплачених сум поточної індексації;
- зобов'язати відповідача 2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 3585,34 грн в місяць у загальній сумі 16 307,51 грн за період з 15.11.2018 по 31.03.2019 включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, та пропорційно дням служби в зазначеному періоді із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача 3 стосовно нарахування та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 09.08.2019 по 21.11.2022 із застосуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку № 1078 в фіксованому розмірі 3585,34 грн на місяць, без урахування фактично виплачених сум поточної індексації;
- зобов'язати відповідача 3 нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 3585,34 грн в місяць у загальній сумі 142 338,00 грн за періоди з 09.08.2019 по 21.11.2022 включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, та пропорційно дням служби в зазначених періодах із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44;
- постановити ухвалу про зобов'язання відповідача 1, відповідача 2, відповідача 3 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність відповідача 1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 по 14.11.2018, з 01.04.2019 по 08.08.2019 із застосуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку № 1078 в фіксованому розмірі 3585,34 грн на місяць, без урахування фактично виплачених сум поточної індексації;
- зобов'язано відповідача 1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 3585,34 грн в місяць за періоди з 01.03.2018 по 14.11.2018, з 01.04.2019 по 08.08.2019 включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, та пропорційно дням служби в зазначених періодах із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44;
- визнано протиправною бездіяльність відповідача 2 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 15.11.2018 по 31.03.2019 із застосуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку № 1078 в фіксованому розмірі 3585,34 грн на місяць, без урахування фактично виплачених сум поточної індексації;
- зобов'язано відповідача 2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 3585,34 грн в місяць за період з 15.11.2018 по 31.03.2019 включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, та пропорційно дням служби в зазначеному періоді із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44;
- визнано протиправною бездіяльність відповідача 3 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 09.08.2019 по 21.11.2022 із застосуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку № 1078 в фіксованому розмірі 3585,34 грн на місяць, без урахування фактично виплачених сум поточної індексації;
- зобов'язано відповідача 3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 3585,34 грн в місяць за періоди з 09.08.2019 по 21.11.2022 включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, та пропорційно дням служби в зазначених періодах із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2026 апеляційні скарги відповідача 2 та відповідача 3 задоволено. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 у справі № 200/5333/25 скасовано в частині задоволення позовних вимог до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області та Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області. Прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до вказаних відповідачів. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 залишено без змін.
Не погодившись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Біленко Євген Леонідович, звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Разом із цим, з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Суд вважає не обґрунтованими твердження касатора, що справа має виняткове значення для нього, оскільки ним не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п'ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування, висновків Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Разом з тим скаржником на обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України не зазначено ні норми права, щодо застосування якої не ураховано висновки Верховного Суду, ні постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, не вказано висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваним судовим рішенням з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Касатор посилається на висновки Верховного Суду, однак не у контексті наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України та без наведення аналізу подібності правовідносин у справах у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга, а також безвідносно до обставин, з яких виходив суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 в частині задоволення позовних вимог до відповідачів 2 та 3.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі, яка розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Біленко Євген Леонідович, на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.В. Жук
М.І. Смокович