26 травня 2026 року
м. Київ
справа № 340/5721/25
адміністративне провадження № К/990/47240/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Соколова В.М.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 (суддя Савонюк М.Я.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025 (суддя-доповідач Семененко Я.В., судді: Добродняк І.Ю., Суховаров А.В.),
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) 19.08.2025 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 08.04.2024, грошової допомоги для оздоровлення за 2023-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2023 рік, основної щорічної відпустки за 2020-2021 рік та усіх інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 20.05.2023 по 08.04.2024, грошової допомоги для оздоровлення за 2023-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2023 рік, основної щорічної відпустки за 2020-2021 рік та всіх інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024.
2. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачці десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску.
3. На виконання вимог ухвали від 25.08.2025 позивачка подала заяву про усунення недоліків, у якій просила визнати, що строк звернення до суду нею не пропущено, оскільки саме з 18.06.2025, дати набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яким скасовано пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, у позивачки виникло право вимагати перерахунок спірних сум грошового забезпечення. Отже, звернувшись із цим позовом 19.08.2025, позивачка не пропустила тримісячний строк, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
4. Ухвалою від 01.09.2025 Кіровоградський окружний адміністративний суд визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду та повернув позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій на підставі частини п'ятої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
5. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 - без змін.
6. Повертаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачки виникли з 20.05.2023 по 08.04.2024, тобто уже за нової редакції положень статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а тому до них підлягає застосуванню тримісячний строк звернення, який починає обраховуватися з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права - одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
6.1. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до витягу з наказу №99 від 08.04.2024 позивачка виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 08.04.2024, з цим позовом звернулася до суду 19.08.2025, тобто із пропуском тримісячного строку (08.07.2024).
6.2. Також суди обох інстанцій зауважили, що позивачка не надала інформацію про дату отримання грошового атестату, не вказала, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили її звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Водночас рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, з датою набрання законної сили якого позивачка пов'язала початок відліку строку, не впливає на перебіг строку звернення до суду в цій справі, оскільки не має ретроактивної дії.
7. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
8. На обґрунтування касаційної скарги, з-поміж іншого, позивачка зазначила, що з 12.05.2023 по 18.06.2025 була позбавлена права звертатися до суду за захистом своїх прав у зв'язку з дією пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481. Датою набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яким скасовано вказану пункт Постанови №481, є 18.06.2025, відповідно, з цією датою позивачка пов'язує момент, коли вона дізналася про відновлення права звернення до адміністративного суду з цим позовом.
8.1. Також позивачка наголосила, що після звільнення з військової служби не отримувала від відповідача достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених сум, а тому початок перебігу строку звернення до суду в цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, ще не почався.
9. Ухвалою від 02.12.2025 Верховний Суд відкрив касаційне провадження з підстав перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України щодо підстави для повернення позовної заяви.
10. Відзиву на касаційну скаргу відповідач не подав.
11. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
12. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
13. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
14. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
15 На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата позивачці грошового забезпечення в належному розмірі за період з 20.05.2023 по 08.04.2024, грошової допомоги для оздоровлення за 2023-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2023 рік, основної щорічної відпустки за 2020-2021 рік.
16. Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
17. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
18. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
18.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
18.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
19. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.
19.1. У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
20. Ураховуючи, що невиплата спірних сум грошового забезпечення позивачки охоплює період з 20.05.2023 по 08.04.2024, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що до спірних правовідносин у цій справі належить застосовувати норми статті 233 КЗпП України у редакції після 19.07.2022.
21. З огляду на те, що спір у справі, що розглядається, полягає, зокрема, у виплаті грошового забезпечення з 20.05.2023 по 31.03.2024, грошової допомоги для оздоровлення за 2023-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2023 рік у неналежному розмірі, то до спірних правовідносин у цій частині підлягає застосуванню частина перша статті 233 КЗпП України, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов'язує з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
22. Водночас нарахування та виплата грошового забезпечення за фактично відпрацьований час у місяці звільнення (з 01.04.2024 по 08.04.2024), а також компенсації за основну щорічну відпустку за 2020-2021 роки підлягає виплаті роботодавцем у складі повного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України, а тому цей період охоплюється частиною другою статті 233 КЗпП України, яка визначає, що тримісячний строк звернення до суду починається з моменту отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
23. Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
24. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричинений коронавірусом SARS-CoV-2, карантин, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, скасовано 30.06.2023.
25. Судова палата в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 констатувала, що, з урахуванням приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
26. У контексті зазначеного Верховний Суд наголошує, що для обчислення строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, обставина завершення карантину підлягає обов'язковому врахуванню, проте ключовим для визначення початку відліку строку є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (частина перша) та день одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні (частина друга).
27. Дійшовши висновку про пропуск позивачкою строку звернення до суду, суди попередніх інстанцій помилково застосували положення частини другої статті 233 КЗпП України до всіх заявлених позовних вимог без розмежування правової природи спірних виплат та порядку їх нарахування і виплати.
28. Так, суди не врахували, що спірні суми охоплюють як виплати, що підлягали нарахуванню та виплаті під час проходження служби (грошове забезпечення за період з 20.05.2023 по 31.03.2024, грошова допомога для оздоровлення за 2023- 2024 роки, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік), так і виплати, які входять до складу остаточного розрахунку при звільненні (грошове забезпечення за фактично відпрацьований час у місяці звільнення та компенсація за невикористані дні основної щорічної відпустки).
29. Отже, до різних вимог підлягали застосуванню різні правила визначення початку перебігу строку звернення до суду, передбачені частинами першою та другою статті 233 КЗпП України.
30. Водночас суди попередніх інстанцій не встановили момент, з яким закон пов'язує початок перебігу тримісячного строку щодо кожної окремої виплати, не з'ясували, коли саме позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права щодо виплат, нарахованих під час проходження служби щодо кожного місяця спірного періоду, а також не встановили дату отримання позивачкою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, з якою частина друга статті 233 КЗпП України пов'язує початок перебігу строку звернення до суду у спорах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
31. Натомість суди безпідставно ототожнили день звільнення позивачки з моментом початку перебігу строку звернення до суду щодо всіх спірних сум, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.
32. Суд касаційної інстанції звертає увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
33. Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов'язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об'єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
34. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об'єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
35. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
36. Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов'язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов'язок.
37. Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
38. Обумовлений приписами цієї статті обов'язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
39. Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема,
(b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.
40. У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:
(a) валова сума нарахованої заробітної плати;
(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;
(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.
41. Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов'язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.
42. Як зазначалося, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з'ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.
43. Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов'язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 20.05.2023 по 31.03.2024, суд повинен з'ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов'язок щодо позивачки (якщо так, то в якій формі), та коли позивачка набула документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду.
44. Крім того, для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.04.2024 по 08.04.2024 суд повинен встановити дату одержання позивачкою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій помилково пов'язали початок перебігу цього строку з днем звільнення позивачки та виключення її зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що не відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.
45. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення процесуального питання, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про недотримання позивачкою строку звернення до суду з цим позовом та, як наслідок, повернення позову без розгляду на підставі частини п'ятої статті 169 КАС України.
46. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
47. Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та за наслідками її перегляду постанови суду апеляційної інстанції про повернення без розгляду позовної заяви та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
48. Ураховуючи результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
49. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025 скасувати.
3. Справу №340/5721/25 направити для продовження розгляду до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
4. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не оскаржується.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
В.М. Соколов