27 травня 2026 року
м. Київ
справа №320/43077/25
адміністративне провадження №К/990/49637/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Стеценка С.Г.,
суддів: Коваленко Н.В., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №320/43077/25
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,
Департаменту соціального захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації
про встановлення факту, що має юридичне значення
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 (головуючий суддя: Віятик Н.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025 (колегія у складі: головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ключковича В.Ю.), -
У справі, яка розглядається, ключовим є питання визначення юрисдикції спорів щодо встановлення факту, що має юридичне значення, а саме залучення до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач 1, УСВП Голосіївської РДА в м. Києві), Департаменту соціального захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 2, ДСЗН Київської ОДА), в якому просив:
- встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 був залучений до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в період з 14.05.1987 по 21.06.1987.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2025, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №320/43077/25, з підстави, визначеної пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
3. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі №320/43077/25, виходив з того, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не можуть бути розглянутими за правилами адміністративного судочинства, оскільки такі позовні вимоги не є публічно-правовими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. 01.12.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, скаржник просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 був залучений до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в період з 14.05.1987 по 21.06.1987.
5. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення. Скаржник стверджує, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки вимоги пов'язані з підтвердженням певного соціально-правового статусу, а саме - статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачею відповідного посвідчення згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
6. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2025, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Стеценко С.Г., судді: Коваленко Н.В., Тацій Л.В.
7. Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025 у справі №320/43077/25.
8. Відповідачі не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
9. Ухвалою Верховного Суду від 26.05.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
10. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
11. Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.
12. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
13. Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12.10.1978) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.
14. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
15. Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
16. Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
17. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
18. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
19. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
20. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
21. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
22. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
23. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2024 у справі №300/2642/23, від 26.03.2024 у справі №580/5536/23, від 01.04.2024 у справі №240/30945/23, від 19.09.2024 у справі №200/4764/23.
24. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту обставин у справі.
25. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
26. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтерес учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
27. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
28. За приписами пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
29. Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
30. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
31. Таким чином, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
32. Згідно із частинами 1, 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
33. Водночас такого способу захисту порушеного права як встановлення юридичного факту КАС України на відміну від Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - не містить.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №140/6423/23.
34. Як встановлено матеріалами справи, позивачем визначено відповідачами по справі - суб'єкти владних повноважень, проте позивні вимоги сформульовано наступним чином: «Встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 був залучений до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в період з 14.05.1987 по 21.06.1987».
35. Суд звертає увагу на те, що суди адміністративної юрисдикції не наділені законодавцем повноваженнями на встановлення фактів, що мають юридичне значення.
36. Частиною 2 статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
37. Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.
38. Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
39. Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
40. Відповідно до частини 1 та 2 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
41. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
42. Частиною 1 статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
43. Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
44. Так, не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08.11.2019 у справі №161/853/19, від 18.12.2019 у справі №370/2598/16-ц.
45.Статтею 319 ЦПК України встановлено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
46. Як встановлено матеріалами справи, позивачем визначено відповідачами по справі - суб'єкти владних повноважень, та викладено позовні вимоги щодо встановлення факту , що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 був залучений до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в період з 14.05.1987 по 21.06.1987.
47. При цьому, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не можуть бути розглянутими за правилами адміністративного судочинства, оскільки такі позовні вимоги не є публічно-правовими.
48. Суд зазначає, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини 2 статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
49. За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
50. Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб'єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб'єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
51.Натомість, перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Зокрема, згідно з вимогами частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
52. Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
53. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
54. Неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі №560/17953/21 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
55. Суд зазначає, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
56. Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту того, що ОСОБА_1 був залучений до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в період з 14.05.1987 по 21.06.1987, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та частини 2 статті 315 ЦПК України.
57. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказаний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
58. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
59. За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
60. Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для скасування ухвали Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025 - відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С.Г. Стеценко
Н.В. Коваленко
Л.В. Тацій