19 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 920/396/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Лебідь"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 (судді: Коробенко Г. П. - головуючий, Кравчук Г. А., Сибіга О. М.) та рішення Господарського суду Сумської області від 17.07.2025 (суддя Джепа Ю. А.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Лебідь"
до Лебединської міської ради Сумської області
про визнання додаткової угоди укладеною,
1. У березні 20025 року Приватне акціонерне товариство "Лебідь" (далі - ПрАТ "Лебідь") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Лебединської міської ради Сумської області (далі - Лебединська міська рада) про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 12.02.2018 № 5, укладену між Лебединською міською радою (попередній орендодавець - Лебединська районна державна адміністрація) та ПрАТ "Лебідь" у редакції, зазначеній в прохальній частині позовної заяви.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем як орендарем дотримано порядок, передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" для укладення договору оренди на новий строк, у той час як відповідач, не висунувши заперечень проти цього, ухиляється від прийняття рішення про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк.
2. У відзиві на позовну заяву Лебединська міська рада, заперечуючи проти її задоволення, зазначала, що право оренди земельної частки (паю) у позивача не виникло, оскільки таке право ним не було зареєстровано, хоча це передбачалося у договорі.
Відповідач зазначав, що у листі-повідомленні про поновлення договору від 26.12.2024 № 23 позивач просив поновити строк договору оренди від 12.02.2018 № 8433/02-12 на земельну ділянку кадастровий номер 5922981200:09:002:0067. Однак, у договорі кадастровий номер не вказувався.
При цьому у відповідь на лист позивача виконавчий комітет Лебединської міської ради у листі від 08.01.2025 № 02-12/132 повідомив, що земельна ділянка кадастровий номер 5922981200:09:002:0067 площею 2,89902 га передана в оренду Фермерському господарству "Тимофіївське" (далі - ФГ "Тимофіївське") і його право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав.
3. Рішенням Господарського суду Сумської області від 17.07.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2026, у задоволенні позову відмовлено.
Суди попередніх інстанцій установили, що за рахунок паю, який перебував в оренді у позивача згідно з договором оренди від 12.02.2018 розміром 3,89 в умовних кадастрових гектарах, утворена, зокрема, земельна ділянка площею 2,8992 га, яка зареєстрована у Державному земельному кадастрі із присвоєнням кадастрового номера.
З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 суди виходили з того, що внаслідок виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості) предмет оренди за договором оренди земельної частки (паю) не зникає, а відбувається тільки зміна його юридичного статусу на земельну ділянку.
Водночас, суди установили, що згідно із запропонованою редакцією договору, що є додатком до листа-повідомлення, позивач виклав у новій редакції договір, зі зміною, у тому числі, умов щодо об'єкта оренди (земельна ділянка з визначенням кадастрового номеру 2,9 га, замість умовних 3,89 кадастрових гектар), строку його дії (з 7 років на 14 років) та розміру орендної плати (з 12% на 10%).
Згоду щодо укладення договору оренди на змінених умовах відповідач не надав.
Отже, відмовлячи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір на новий строк на змінених умовах і докази згоди відповідача на укладення договору на змінених умовах відсутні.
4. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 та рішенням Господарського суду Сумської області від 17.07.2025, ПрАТ "Лебідь" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 12.02.2018 № 5 між Лебединською міською радою (попередній орендодавець - Лебединська районна державна адміністрація) та ПрАТ "Лебідь" у редакції, наведеній у касаційній скарзі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник вважає, що Північним апеляційним господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права шляхом застосування в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:
- щодо алгоритму дій, визначених у статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбаченого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 та постанові земельної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17;
- не застосовано постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 313/350/16-ц, № 159/5756/18, № 903/1030/19, № 594/376/17-ц щодо розгляду справ за позовами орендарів про поновлення договорів оренди земельних ділянок;
- не застосовано правових позицій Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/5179/20 і об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 3190/34/17 щодо застосування принципу добросовісності при розгляді судами справ.
Скаржник зазначає, що ПрАТ "Лебідь" як орендар за договором добросовісно виконує свої обов'язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження орендних правовідносин. Завчасно у грудні 2024 року, звернувся до орендодавця з пропозицією щодо продовження строку договору. Орендодавець у місячний термін після закінчення строку договору не надіслав жодного повідомлення про заперечення у продовженні договору оренди землі, не повернув сплачену орендну плату як безпідставну.
ПрАТ "Лебідь" категорично не погоджується з постановою апеляційної інстанцій та рішенням місцевого суду, з підстав, на яких вони ґрунтуються, оскільки оскаржуване рішення та постанова прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, наданням неповної та необ'єктивної правової оцінки фактичними обставинами справи та поданих позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
5. Лебединська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, вказуючи на необґрунтованість вимог скаржника з підстав, наведених у відзиві.
6. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.
7. Суди попередніх інстанцій установили, що 12.02.2018 між Лебединською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ПрАТ "Лебідь" було укладено договір оренди землі № 5, в якому сторони передбачили, зокрема, такі умови:
- відповідно пункту 1.1 договору орендодавець на підставі розпорядження голови Лебединської районної державної адміністрації від 02.02.2018 № 46-ОД "Про укладання договорів оренди не витребуваних земельних ділянок з ПАТ Лебідь на території Будильської сільської ради Лебединського району" надає, а орендар приймає в строкове платне користування нерозподілену (невитребувану) земельну ділянку (земельну частку (пай) - (далі - земельний пай) сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Будильської сільської ради;
- земельний пай запроектований на Мордовець Марію Михайлівну на підставі сертифікату від 11.04.1996 серія СМ № 036908. Земельна частка перебуває у колективній власності АТ "Лебідь" Лебединського району (пункт 1.2 договору);
- в оренду передається земельний пай розміром 3,89 в умовних кадастрових гектарах (пункт 2.1 договору);
- за змістом пункту п. 3.1 договору його укладено строком на 7 (сім) років до моменту отримання власником земельного паю (його спадкоємцем) державного акта (свідоцтва) на право власності на земельну ділянку/реєстрації права власності відповідно до чинного законодавства. Право оренди земельного паю реєструється відповідно до законодавства. Договір набирає чинності після підписання сторонами. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін (пункт 3.1 договору);
- у пункті 3.2 договору передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору на новий строк (поновлення договору). В такому разі орендар повідомляє про це орендодавця до спливу строку договору. До листа-повідомлення орендаря про поновлення договору орендар додає проект додаткової угоди;
- у пункті 4.1 договору передбачено, що розмір орендної плати у рік становить 12438,24 грн, що складає 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
- відповідно до пункту 6.2 договору передача земельного паю орендарю здійснюється за актом його приймання-передачі після підписання цього договору сторонами.
12.02.2018 земельну ділянку (пай) передано в оренду за актом приймання-передачі № 5.
8. Суди попередніх інстанцій установили, що 26.12.2024 ПрАТ "Лебідь" звернулося до Лебединської міської ради, як управителя земельної ділянки на час звернення, з листом-повідомленням про намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди на новий строк 7 років, терміном дії з 13.02.2025 до 13.02.2032, із зазначенням кадастрового номеру земельної ділянки - 5922981200:09:002:0067.
До листа підприємством додано проєкт додаткової угоди, в якій заявник запропонував:
1) поновити термін дії договору оренди на нерозподілену (невитребувану) земельну ділянку (земельну частку (пай)) від 12.02.2018 № 5, зареєстрований в Книзі реєстрації договорів оренди Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області від 22.02.2018 за № 46 щодо земельної ділянки кадастровий номер 5922981200:09:002:0067 площею 2,9 га, строком з 13 лютого 2025 року до 13 лютого 2032 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію;
2) з метою приведення тексту договору оренди землі до вимог нормативних актів, якими врегульовані відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок (Цивільний кодекс України, Земельний кодекс України, Закон України Про оренду землі, інші нормативно-правові акти) з урахуванням змін, що були внесені до тексту останніх та набули чинності на день укладання (підписання) даної додаткової угоди, внести змінити в договір оренди землі, виклавши його в цілому в новій редакції.
08.01.2025 у відповідь на пропозицію ПрАТ "Лебідь" виконавчий комітет Лебединської міської ради листом № 02-12/132 повідомив, що позивач пропонує поновити термін дії договору щодо земельної ділянки кадастровий номер 5922981200:09:002:0067 площею 2,9 га (померлий власник земельної частки (паю) розміром 3,89 умовних кадастрових гектарів Мордовець М. М.). Проте згідно з інформацією з Держаного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку вказана земельна ділянка має площу 2,8992 га та передана в оренду ФГ "Тимофіївське", право оренди якого на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав. Водночас чинне законодавство не передбачає права управителя земельної ділянки - Лебединської міської ради щодо якої ним вже укладено договір оренди, передавати її в користування іншій особі, у зв'язку з чим позивачу відмовлено у поновленні договору оренди на нерозподілену (невитребувану) земельну ділянку (земельну частку (пай)) від 12.02.2018 № 5.
Так, суди установили, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 29.08.2023 зареєстроване право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5922981200:09:002:0067 площею 2,8992 га за ТОВ "Тимофіївське" на підставі укладеного між ним та Лебединською міською радою договору оренди землі від 18.05.2023.
Суди попередніх інстанцій також установили, що за рахунок паю, який перебував в оренді у позивача згідно з договором оренди від 12.02.2018 № 5 розміром 3,89 в умовних кадастрових гектарах, була утворена, зокрема, земельна ділянка площею 2,8992 га, яка зареєстрована у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера 5922981200:09:002:0067.
З посиланням на правові висновки, викладені у постанові позиції Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, суди виходили з того, що внаслідок виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості) предмет оренди за договором оренди земельної частки (паю) не зникає, а відбувається тільки зміна його юридичного статусу на земельну ділянку.
9. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги ПрАТ "Лебідь" про визнання укладеною між Лебединською міською радою (попередній орендодавець - Лебединська районна державна адміністрація) та ПрАТ "Лебідь" додаткову угоду до договору оренди землі від 12.02.2018 № 5 у редакції, визначеній позивачем, з посиланням на положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" у зв'язку із наявністю у позивача переважного права на поновлення договору та вчасне повідомлення відповідача про наміри скористатися своїм правом на поновлення договору.
10. Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За змістом частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до статті 13 вказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За змістом статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин щодо поновлення договору) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.
До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.
При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
У разі смерті орендодавця перебіг строків, визначених частинами другою і п'ятою цієї статті, зупиняється до моменту повідомлення орендаря про перехід права власності на земельну ділянку.
Якщо орендодавець не пізніше ніж у 30-денний строк до закінчення строку дії договору з орендарем, який є інвестором із значними інвестиціями, з яким укладено спеціальний інвестиційний договір відповідно до Закону України "Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями", не повідомив відповідним листом-повідомленням про непродовження дії договору та за умови, що орендар має намір продовжити користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк на умовах, передбачених договором оренди землі, крім розміру орендної плати. Зміна розміру орендної плати оформлюється додатковим договором (угодою) до договору оренди землі.
Отже, статтею 33 Закону України "Про оренду землі" визначено алгоритм дій орендаря, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, та орендодавця під час укладення договору оренди землі на новий строк.
При цьому імперативна норма частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що при укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін; у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
11. Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій установили, що з метою використання свого переважного права щодо укладення договору оренди землі на новий строк позивач звернувся до відповідача з проєктом договору в межах строку, визначеного договором оренди, з листом-повідомленням від 12.12.2024 № 23.
Водночас, як установили суди попередніх, у відповідь на лист-повідомлення позивача від 12.12.2024 № 23 виконавчий комітет Лебединської міської ради у листі від 08.01.2025 02-12/132 відмовив ПрАТ "Лебідь" у поновленні договору оренди не нерозподілену (невитребувану) земельну ділянку (земельну частку (пай).
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з посиланням на постанову Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 914/1025/24 виходили з того, що з урахуванням положень частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" саме орган місцевого самоврядування уповноважений визначати істотні умови такої оренди, а за відсутності такого рішення істотні умови не можуть бути визначені судом або орендарем одноособово в позовній заяві. Без волевиявлення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у користування, неможливе укладення нового договору оренди землі на змінених умовах.
Суд не може підміняти інший орган державної виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, не може перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції відповідного органу. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 915/2586/20, від 08.07.2021 у справі № 915/1889/19, від 09.04.2024 у справі № 902/453/23.
12. Суди попередніх інстанцій також установили, що згідно із запропонованою позивачем редакцією договору, яка є додатком до листа-повідомлення від 12.12.2024, позивач виклав договір у новій редакції зі зміною, у тому числі, умов щодо об'єкта оренди - земельна ділянка кадастровий номер 5922981200:09:002:0067 площею 2,9 га, в тому числі рілля 2,9 га, сіножаті, у той час як об'єктом за договором був земельний пай розміром 3,89 в умовних кадастрових номерах; строку дії договору, який згідно з пунктом 7 запропонованої редакції договір оренди землі визначено на 14 років, у той час як пунктом 3.1 договору передбачено строк його дії - 7 років; розміру орендної плати, річний розмір якої становить 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на дату укладення договору складає 10238,91 грн за повний рік оренди, натомість у договорі передбачена орендна плата у розмірі 10%, що у рік становить 12 438,24 грн.
Відповідач у встановлені законодавством строки надіслав лист-повідомлення від 08.01.2025 про відмову у поновленні договору, вказавши, у тому числі на площу земельної ділянки та присвоєння кадастрового номеру.
Отже, суди установили, що згоду на укладення договору оренди на змінених умовах відповідач не надав.
У постанові від 28.01.2025 у справі № 914/1025/24, на висновки в якій посилався суд апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що за змістом частини 4 статті 33 Закону України умови, на яких договір може бути укладений, у будь-якому випадку узгоджуються сторонами. Якщо відсутня згода будь-якої сторони (в тому числі орендодавця) щодо істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Норми про переважне право орендаря на поновлення договору спрямовані лише на забезпечення пріоритету його інтересів перед інтересами інших осіб. Будь-якого іншого змісту переважне право не має. Воно не може трансформуватися у право на спонукання орендодавця до укладення договору на новий строк за відсутності його згоди зі зміненими умовами. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 902/453/23.
Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходили із встановлених обставин стосовно того, що позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір на новий строк на змінених умовах, проте докази згоди відповідача на укладення договору на змінених умовах відсутні.
13. Як вже зазначалося, оскаржуючи судові рішення у справі, ПрАТ "Лебідь" з посиланням на пункту 1 частини 2 статті 287 господарського процесуального кодексу України у зв'язку із застосуванням судами норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо алгоритму дій, визначених у статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбаченого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 та постанові земельної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17; не застосовано постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 313/350/16-ц, № 159/5756/18, № 903/1030/19, № 594/376/17-ц щодо розгляду справ за позовами орендарів про поновлення договорів оренди земельних ділянок; не застосовано правових позицій Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/5179/20 і об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 3190/34/17 щодо застосування принципу добросовісності при розгляді справ судами.
14. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
15. У справі № 920/739/17 (постанова Верховного Суду від 10.09.2018, на неврахування висновків в якій посилається скаржник) скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимого про визнання укладеною угоду про поновлення договору на той самий строк на тих самих умовах, Верховний Суд виходив із встановлення судом першої інстанції обставин про порушення саме відповідачем (Головного управління Держгеокадастру у Сумській області) процедури реалізації позивачем переважного права на поновлення договору відповідно до вимог частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".
При цьому у справі № 159/5756/18 (постанова від 22.09.2020, на неврахування висновків в якій також посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи судові рішення про задоволення позовних вимог про поновлення договору оренди на той самий строк з тих же підстав та відмовляючи у позові, дійшла висновку про відступлення від висновку Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, а саме стосовно тверджень про необов'язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Велика Палата Верховного Суду, відмовляючи у задоволенні позову, виходила з того, що у справі № 159/5756/18 суди встановили, що позивач не дотримався вимог частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не надавши до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі проект додаткової угоди.
У справі № 313/350/16-ц предметом позову були вимоги фізичної особи про визнання недійсним рішення Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про відмову в поновленні договору оренди землі та визнання договору оренди землі поновленим і Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції виходила з того, що судом встановлено, що орендар не надсилав орендодавцеві у строки, встановлені частиною 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" , повідомлення про свій намір поновити договір оренди землі разом з проектом додаткової угоди, що унеможливило розгляд цього питання з прийняттям орендодавцем відповідного рішення на підставі частини 5 цієї статті, а тому суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про недотримання позивачкою процедури поновлення договору на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та відсутність підстав для задоволення позову.
У справі № 903/1030/19 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021) суд касаційної інстанції зазначив, що з урахуванням приписів чинного законодавства у разі наявності в особи права власності саме на об'єкт нерухомості відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" не може бути перешкодою для реалізації такою особою права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування її об'єкта, а також для оформлення відповідних договірних відносин щодо цієї ділянки.
У справі № 594/376/17-ц (постанова Великої Палати України від 10.04.2018) судом касаційної інстанції залишено без змін судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання поновленим договору оренди через встановлення судами обставин стосовно того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди та з урахуванням вищезазначених вимог закону дійшли правильного висновку, що позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.
У справі № 910/5179/20, на неврахування якої посилається скаржник, предметом позову були вимоги ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квартет, 16-В" про визнання недійсними та скасування рішень установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку з питань затвердження кошторису на утримання будинку та прибудинкової території, переліку і розміру внесків.
Натомість, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходили із встановлення обставин стосовно того, що позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір на новий строк на змінених умовах, проте докази згоди відповідача на укладення договору на змінених умовах відсутні.
16. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження скаржником не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Лебідь" на судові рішення у справі згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Лебідь" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 та рішення Господарського суду Сумської області від 17.07.2025 у справі № 920/396/25 закрити.
Ухвала набирає законної сили після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак