Житомирський апеляційний суд
Справа №278/989/21 Головуючий у 1-й інст. БОБЕР Д. О.
Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.
25 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Галацевич О.М., Шевчук А.М.,
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №278/989/21 за позовом акціонерного товариства «Страхова Компанія «Країна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства «Страхова Компанія «Країна» - Гусєва Павла Володимировича на рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2025 року та на додаткове рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Бобра Д.О. у селищі Хорошів,
У квітні 2021 року акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» звернулась до суду із позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 шкоду в порядку регресу в розмірі 67933,00 грн. та судовий збір.
У листопаді 2021 року акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» звернулося до суду із позовом у якому просило стягнути із ОСОБА_1 шкоду в порядку регресу в розмірі 237771,70 грн. та судовий збір в сумі 3566,58 грн.
Ухвалою Хорошівського районного суду Житомирської області від 30.07.2025 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 188 ЦПК України об'єднано в одне провадження справу №278/989/21 (провадження 2/276/702/25) за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 67933,00 грн разом зі справою №276/1903/21 (провадження 2/276/703/25) за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 237771,70 грн. Об'єднаній цивільній справі присвоєно номер №278/989/21 (провадження 2/276/702/25).
В обґрунтування позовних вимог Товариство посилалося на те, що 09.11.2017 року між ОСОБА_2 та АТ «СК «Країна» було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № УА/165206 відносно транспортного засобу Porshche, держаний № НОМЕР_1 . 17 лютого 2018 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Porshche, держаний № НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу Daewoo, державний № НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 17.05.2018 року по справі № 278/537/18, відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 14.05.2018 року по справі № 278/535/18, ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП. На підставі заяви про виплату страхового відшкодування, АТ «СК «Країна» здійснило виплату страхового відшкодування страхувальнику ОСОБА_2 в загальному розмірі 611409,39 грн, зокрема за страховим актом № 36/48706/2.1.5.1 від 29.03.2018 в розмірі 135866 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі угоди від 20.04.2018 року, а також за страховим актом № 36/48706/Д/2.1.5.1 в розмірі 475543,39 грн., шляхом перерахування на банківський рахунок страхувальника. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Daewoo, державний № НОМЕР_2 , на момент ДТП не була застрахована, тому, з урахуванням вини обох учасників дорожнього руху, до позивача перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за відшкодування заподіяних збитків, у розмірі 67933,00 грн. (135866,00 - 50%), та у розмірі 237771,70 грн (475543,39 - 50%), яка відповідачем у добровільному порядку не відшкодована. Зазначені обставини стали підставою звернення до суду з відповідними позовами на підставі ст.ст. 993, 1191 ЦК України та Закону України «Про страхування».
Рішенням Хорошівського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» відмовлено. Стягнуто з АТ «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.
Додатковим рішенням Хорошівського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - Павлишина Ю.М. задоволено частково. Стягнуто із АТ «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 47600,00 грн.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, представник акціонерного товариства «Страхова Компанія «Країна» - Гусєв П.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 11.12.2025 скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Додаткове рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 26.12.2025 скасувати та відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення судових витрат. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом встановлено, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами існування між АТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 правовідносин майнового страхування щодо транспортного засобу Porshche Panamera, державний реєстраційний № НОМЕР_1 , станом на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 17.02.2018 року о 13-30 год. за участю вказаного транспортного засобу.» Позивач вважає даний висновок суду не законним, необґрунтованим з огляду на наступне. Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Суд 1-ї інстанції дійшов висновку, що чинність договору страхування є недоведеною та викликає сумнів. Проте, у матеріалах справи відсутні будь - які докази недійсності даного правочину, а саме: рішення суду, яким було б визнано договір страхування недійсним у силу певних обставин. Більше того, сторони даного правочину: позивач - АТ «СК «Країна» та Страхувальник - ОСОБА_5 визнають умови договору, що відображається у виконанні зобов'язання за договором зі сторони позивача (виплати страхового відшкодування за страховий випадок) та виконанні умов з метою отримання такого відшкодування (звернення до Страховика та надання усіх необхідних документів). Дані обставини свідчать про добросовісність сторін договору без мети наживи чи вчинення інших подібних дій. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (згаданий висновок застосований у Постанові КЦС ВС від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17). Більше того, згідно ч. 2 ст. 220 ЦПК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Звертає увагу суду, що сторони договору страхування визнали умови та виконали їх з метою дотримання правочину, а тому, дійсність договору не повинна ставитись судом під сумнів. Без прямих доказів недійсності правочину, суд повинний застосовувати принцип тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності). Судом було порушено принцип змагальності сторін та застосовано принцип «негативного «доказування», оскільки доказами є будь-який документ, що підтверджує чи спростовує позиції сторін отриманий у спосіб передбачений законом. У свою чергу, суд повністю ігнорує решту встановлених фактів, що підтверджують законність вимоги позивача. Вчинення дорожньо-транспортної пригоди 17.02.2018 року о 13:30 на автодорозі «Київ-Чоп» 129 км, відбулася ДТП за участю транспортного засобу Porshche, держаний № НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу Daewoo, державний № НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Встановлення вини у завданні шкоди: постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 17.05.2018 року по справі № 278/537/18, відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Відсутність полісу обов'язкового страхування: Цивільно-правова відповідальність відповідача, на час ДТП, не була застрахована, що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 30180505209180004 від 13.03.2018. Відповідь від АТ «КБ «ПриватБанк» із відомостями про зарахування коштів від АТ «СК «Країна» на рахунок Страхувальника - ОСОБА_5 , що судом взагалі не було взято до уваги. Страхова компанія виконала свої зобов'язання за договором страхування у зв'язку з чим, вказані факти утворюють цивільні правовідносини та зобов'язують відповідача відшкодувати збитки (у межах своєї вини) іншому учаснику події. Проте, через наявність договору добровільного страхування та в силу ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив виплату страхового відшкодування, в межах фактичних витрат отримав право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки. Звертає увагу, що між відповідачем та потерпілою особою не розглядався спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, у досудовому порядку даний спір також не вирішувався (доказів протилежного суду не надано). Отже, відмовляючи у задоволенні позову суд фактично звільнив відповідача обов'язку відшкодувати завдані збитки нанесені ним внаслідок ДТП, а позивачу повернути понесені витрати. На підтвердження завданих збитків позивач надав акт огляду пошкодженого транспортного засобу, фото огляду та ремонтну калькуляцію. Проте, судом було відхилено акт огляду та ремонтну калькуляцію як докази у справі, з чим позивач погодитись не може. Розмір збитку було визначено позивачем на підставі ремонтної калькуляції складеної за допомогою системи «Audatex», що є офіційною комп'ютерною базою для складання кошторису відновлювального ремонту КТЗ, що затверджується Наказом 24.11.2003 N 142/5/2092 Міністерства Юстиції України Фонду державного майна України. Ремонтна калькуляція було виконана не лише на підставі акту огляду, а і на підставі фото пошкодженого транспортного засобу, де зафіксовані пошкодження завдані внаслідок ДТП. Розрахунок суми страхового відшкодування здійснюється згідно з умовами договору, вимогами спеціального законодавства. Проте, суд повністю ігнорує такий доказ та норми спеціального законодавства, та при прийнятті рішення у справі не бере його до уваги, тобто знову ж таки застосовує до позивача концепцію негативного доказування, та порушує принцип змагальності сторін. Відповідач же, у противагу наданим позивачем доказам не надає жодного документального підтвердження своєї позиції, що спростовувала б докази позивача (не відповідність певних пошкоджень, які не можна віднести до даного ДТП). Відповідно до пункту 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів У разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. Посилання суду, на те, що відповідача не було викликано для технічного огляду пошкодженого транспортного засобу, не є обґрунтованими, оскільки відповідач не навів об'єктивного підтвердження того, що відсутність його та/або його представника під час огляду пошкодженого під час ДТП автомобіля призвела до неправомірності наведених у звіті № 101.22Е_1.003.22.0001249 про оцінку транспортного засобу Daf; XF 105.460; НОМЕР_3 розрахунків щодо визначення вартості відновлювального ремонту зазначеного автомобіля. Наведені посилання носять характер припущень, що не можуть бути оцінені та враховані судом (дана позиція підтверджується Постановою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року у справі № 464/1937/16-ц). Позивач зазначає, що не може погодитись із додатковим рішенням суду першої інстанції, вважає його незаконним, та таким , що підлягає скасуванню із наступних підстав. АТ «СК «Країна» вважає, що у зв'язку з тим, що повинно бути переглянуто та скасовано основне рішення, а отже додаткове рішення щодо розподілу витрат також повинно бути також скасовано. Заявлені позивачем витрати на правову допомогу є неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Окрім того, відповідачем не було надано докази оплати витрат на правничу допомогу.
28 січня 2026 року на адресу Житомирського апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_1 - Павлишина Ю.М. у якому просить відхилити апеляційну скаргу АТ «Страхова компанія «Країна», залишити без змін рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 11.12.2025 та додаткове рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 26.12.2025 року. Стягнути з АТ «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_1 судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді, розрахунок і докази яких будуть надані у встановлений строк. У відзиві зазначає необґрунтованим посилання АТ «СК «Країна» на судову практику, яка сформована при інших обставинах та підставах, а також, оскільки суд ретельно дослідив докази з боку позивача та обґрунтовано вказав на те, що: оригінал Договору № УА/165206 від 09.11.2017, копія якого ставилася під сумнів відповідачем був витребуваний судом. Але позивач не надав оригіналу Договору №УА/165206 від 09.11.2017, а тому його копія не була взята судом до уваги, що відповідає ч. 6 ст. 95 ЦПК України. Вказаний висновок не спростований позивачем. Суд послався на розділ 8 Договору № УА/165206 від 09.11.2017, де вказано: «строк дії договору та умови сплати страхового платежу», яким передбачено, що вказаний договір набуває чинності та вступає в дію з моменту сплати страхового платежу за перший період страхування в повному розмірі, але не раніше 00.00 год дати, зазначеної як початок першого періоду страхування та діє до 24.00 годин дати закінчення періоду страхування, за який сплачено страховий платіж в повному розмірі. Другий та наступні страхові платежі страхувальник зобов'язаний сплачувати до початку чергового періоду страхування. Перший період страхування визначений з 20.11.2017 по 19.02.2018, страховий платіж складає 21803 грн. Аналогічні положення щодо набуття чинності договором добровільного страхування наземного транспорту передбачені пунктами 8.2. - 8.4 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених рішенням Правління ПАТ «СК «Країна», протокол №33 від 28.12.2012. Але позивач на підтвердження набрання чинності Договору № УА/165206 від 09.11.2017 не надав підтвердження про сплати страхового платежу за перший період страхування в повному розмірі та послідуючих платежів, що не спростовано позивачем. АТ «СК «Країна» з метою введення в оману надала до суду копії платіжних інструкцій від ОСОБА_2 про сплату страхової премії, зокрема: @2PL925504 від 28.11.2017, @2PL485449 від 20.02.2018, @2PL417745 від 21.02.2018, реквізити яких також зазначені в страхових актах №36/48706/2.1.5.1 та №36/48706/ Д/2.1.5.1 на підтвердження сплати ОСОБА_2 страхових платежів за договором страхування №УА/165206 від 09.11.2017. Разом з тим, вказані платіжні інструкції не підтверджують сплату ОСОБА_2 страхових платежів за договором страхування № УА/165206 від 09.11.2017, зокрема, в призначені платежу по платіжній інструкції @2PL925504 від 28.11.2017 передбачено сплату страхової премії ОСОБА_2 по договору СП/456 від 15.11.2017, при чому в сумі 24619 грн, що не відповідає сумі страхового платежу за перший період страхування (21803 грн), визначений розділом 8 Договору № УА/165206 від 09.11.2017 «Строк дії договору та умови сплати страхового платежу» та сумі, зазначеній в страхових актах №36/48706/2.1.5.1 та №36/48706/Д/2.1.5.1 по вказаній платіжній інструкції на підтвердження сплати ОСОБА_2 страхових платежів за договором страхування № УА/165206 від 09.11.2017. Призначеннями платежу по платіжним інструкціям №@2PL485449 від 20.02.2018 та №@2PL417745 від 21.02.2018 передбачено сплату страхової премії ОСОБА_2 по договору УА/135308 від 11.11.2017, а не по договору № УА/165206 від 09.11.2017, на підставі якого, АТ «СК «Країна» пред'явлено позовні вимоги. При цьому суд враховував, що надана позивачем угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 20.04.2018 року свідчить про наявність значної кількості договорів страхування, як добровільного так і обов'язкового, укладених між АТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 , але позивач на підтвердження набрання чинності Договору № УА/165206 від 09.11.2017 не надав підтвердження сплати страхового платежу за перший період страхування в повному розмірі та послідуючих платежів за вказаним договором, що не спростовано позивачем. Навіть якщо би цей договір страхування і був реально укладений та існував його оригінал, то все одно він не вступив в дію, оскільки не надано доказів сплати страхового платежу за перший період страхування в повному розмірі та послідуючих платежів. Тому вказаний договір не варто визнавати недійсним та заяви позивача з цього приводу є недоречними. Таким чином, є обґрунтованим висновок суду про те, що позивачем в порушення ст. 81 ЦПК України, не доведено належними, достовірними і допустимими доказами існування між АТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 правовідносин майнового страхування щодо ТЗ Porshche Panamera, д.н. № НОМЕР_1 , станом на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 17.02.2018 року за участю вказаного транспортного засобу, а також розміру завданих внаслідок ДТП збитків вказаному транспортному засобу. В свою чергу на підставі викладеного є очевидним те, що явно суперечить матеріалам справи твердження позивача про те, що нібито сторони договору страхування визнали його умови та виконали їх з метою дотримання правочину, а тому, дійсність договору не повинна ставитись судом під сумнів. Позивачем не підтверджено доказами ані укладання Договору № УА/165206 від 09.11.2017, ані його виконання, ані його визнання сторонами. Позивач безпідставно вказує, що станом на 17.02.2018, тобто на час ДТП власник ТЗ Porshche, д.н. НОМЕР_1 нібито мав Договір добровільного страхування наземного транспорту №УА/165206 від 09.11.2017, який укладений між АТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 , але це не підтверджено належними і допустимим доказами. Якщо би вказаний договір було би укладено, то у момент укладення договору страхування АТ «СК «Країна» узяло би на себе зобов'язання відшкодувати майнову шкоду, завдану ТЗ Porshche Panamera, д.н. НОМЕР_1 . Сутність цього виду страхування полягає в прийнятті страховиком фінансових ризиків виплати відшкодування завданої страхувальнику майнової шкоди. Договори КАСКО не зобов'язують нікого, крім осіб, які в них беруть участь. Договір добровільного страхування наземного транспорту №УА/165206 від 09.11.2017, який зі слів позивача нібито укладений між АТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 , (що не доведено), не створював би обов'язків для відповідача. Таким чином, посилання позивача на ч. 2 ст. 220 ЦПК України є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 не був стороною договору добровільного страхування наземного транспорту №УА/165206 від 09.11.2017. Позивач не підтвердив те, що Договір добровільного страхування наземного транспорту №УА/165206 від 09.11.2017 існував та був діючим на час ДТП , яка відбулася 17.02.2018. Відповідач заперечив існування Договору добровільного страхування наземного транспорту №УА/165206 від 09.11.2017 без наявності його оригіналу. Тому, позивач, який не надав оригінал документу - не підтвердив існування Договору добровільного страхування наземного транспорту №УА/165206 від 09.11.2017. Таким чином, оплата нібито страхового відшкодування відбувалася безпідставно за іншою недобросовісною домовленістю ніж Договір добровільного страхування наземного транспорту №УА/165206 від 09.11.2017, який зі слів позивача нібито укладений між АТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 , що не доведено. Крім того, тлумачення правочину не може бути здійснено на шкоду третьої особи, яка не є стороною правочину, існування якого не підтверджено доказами. Позивач зазначав, що ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2 383/2010 (провадження № 14-308цс18)). Але позивач помилково не враховує те, що ним не було підтверджено існування правочину, на який він посилається, а саме відсутні докази укладання та виконання Договору добровільного страхування наземного транспорту №УА/165206 від 09.11.2017. Тому, є недоречним і необґрунтованим посилання позивача на нерелевантну судову практику зокрема на Постанову ОП КЦС ВС від 05.12.2022 у справі № 753/8945/19 та Постанову ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), які ухвалені при інших обставинах та правовідносинах ніж ті, що склалися у цій справі. Вказує, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. ОСОБА_1 ще не сплачував гонорар адвокату Павлишину Ю.М. Норми п. 1 ч.2 ст. 137 ЦПК, ч.8 ст. 141 ЦПК України надають право стягувати судові витрати на правничу допомогу, які не тільки сплачені стороною, але й ті, що підлягають сплаті. Тому, заяви позивача про те, що відповідачем не було надано докази оплати витрат на правничу допомогу не мають значення і не впливають на правильність рішення суду.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що 17 лютого 2018 року об 13:30 на автодорозі «Київ-Чоп» 129 км, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Porshche, держаний № НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу Daewoo, державний № НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що підтверджується: копією протоколу про адміністративне правопорушення серії БР № 192972 від 17.02.2018; копією схеми місця ДТП від 17.02.2018; копією постанови про накладення адміністративного стягнення серії БР № 226551 та довідкою про ДТП № 30180505209180004 від 13.03.2018.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 14.05.2018 року по справі № 278/535/18, яка набрала законної сили 25.05.2018 року, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Указаною постановою встановлено, що ОСОБА_3 17.02.2018 року о 13-30 год. АД «Київ-Чоп» 129 км. на дорозі з двостороннім рухом, яка має дві смуги для руху в одному напрямку, при перестроюванні, не переконався, що це буде безпечно, здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, не врахував дорожню обстановку та зіткнувся із автомобілем, що рухався попереду, здійснюючи розворот, а саме «Деу-ланос» д/н НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, чим ОСОБА_6 порушив п.10.1, 14.1 ПДР України та скоїв правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП.
Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 17.05.2018 року по справі № 278/537/18, яка набрала законної сили 29.05.2018 року, відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_1 17.02.2018 року о 13-30 год. на авт. дор. Київ-Чоп 129 км на дорозі з двостороннім рухом, яка має дві смуги для руху в одному напрямку, керуючи автомобілем Daewoo Lanos, державний № НОМЕР_2 , здійснив виїзд на призначений для зустрічного руху бік дороги, здійснюючи розворот, зіткнувся з автомобілем Porshche Panamera, державний реєстраційний № НОМЕР_1 , який рухався слідом під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушив вимоги п.11.4 ПДР, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , на час ДТП, не була застрахована, що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 30180505209180004 від 13.03.2018 та не заперечується сторонами.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами існування між АТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 правовідносин майнового страхування щодо транспортного засобу Porshche Panamera, державний реєстраційний № НОМЕР_1 , станом на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 17.02.2018 року.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:
1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);
2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);
3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності)..
Згідно з ч.1 ст. 981 ЦК України договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним (ч.2 ст. 981 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 982 ЦК України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Статтею 983 ЦК України визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з положеннями Закону України «Про страхування» №85/96-ВР (в редакції чинній на час спірних правовідносин) добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (ст.6 Закону).
Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування (ст. 17 Закону №85/96-ВР ).
Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування (ст. 18 Закону №85/96-ВР ).
Відповідно до ст. 29 Закону №85/96-ВР договір страхування визнається недійсним і не підлягає виконанню також у разі, якщо його укладено після страхового випадку.
Згідно ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Як на підставу задоволення позову, позивач послався на копію договору добровільного страхування наземного транспорту № УА/165206, укладеного 09.11.2017 року між АТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 (далі Договір № УА/165206 від 09.11.2017), предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Porshche Panamera, державний реєстраційний № НОМЕР_1 .
Згідно копії додаткової угоди №1 до Договору добровільного страхування наземного транспорту № 36/УА/165206/2.1.5. від 09.11.2017 сторони домовилися з 09 листопада 2017 р внести наступні зміни у графік платежів по полісу № 36/УА/165206/2.1.5. від 09.11.2017: 1.1. перша частина страхової премії в сумі 21803 грн сплачується до 30 листопада 2017 року.
19.03.2018 року ОСОБА_2 звернулася до АТ «СК «Країна» із заявою про виплату страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 36/УА/165206/ від 20.11.2017 року.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 позивачем 29 березня 2018 року складено страховий акт №36/48706/2.1.5.1 про виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування на суму 135866,00 грн.
Згідно копії угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 20.04.2018 року, ОСОБА_2 за цією угодою є кредитором, а АТ «СК «Країна» є боржником на загальну суму 135866,00 грн. та вище вказані зобов'язання для сторін припиняються.
26.03.2021 року ОСОБА_2 звернулася до АТ «СК «Країна» із заявою про виплату страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 36/УА/165206/ від 20.11.2017 року.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 позивачем 05 квітня 2018 року складено страховий акт №36/48706/Д/2.1.5.1 про виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування на суму 475543,39 грн.
На виконання страхового акту №36/48706/Д/2.1.5.1, АТ «СК «Країна» перерахувало ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 475543,39 грн. на підставі платіжних доручень №3850 від 03.05.2018, №3747 від 02.05.2018, №3115 від 13.04.2018, №3238 від 18.04.2018, №3359 від 20.04.2018, №2978 від 10.04.2018, в призначені платежу яких зазначений як страховий акт №36/48706/2.1.5.1, так і страховий акт №36/48706/Д/2.1.5.1, хоча виплата грошових коштів передбачалася лише страховим актом №36/48706/Д/2.1.5.1 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами існування між АТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 правовідносин майнового страхування щодо транспортного засобу Porshche Panamera, державний реєстраційний № НОМЕР_1 , станом на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 17.02.2018 року о 13-30 год. за участю вказаного транспортного засобу.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
При цьому допустимими є докази, отримані без порушення вимог закону, тоді як недопустимими визнаються докази, одержані з порушенням норм матеріального чи процесуального права.
Питання допустимості доказу вирішується судом після його дослідження у судовому засіданні з наведенням відповідних мотивів у судовому рішенні. Недопустимість доказу не є очевидною та має встановлюватися судом з урахуванням доводів сторін і матеріалів справи. Якщо суд дійде висновку про недопустимість доказу, він не бере його до уваги та не може обґрунтовувати ним своє рішення, про що має зазначити у мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі».
Статтею 95 ЦПК передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги ( ч.6 ст. 95 ЦПК України).
Оскільки позивач на вимогу суду, яким в порядку ч. 6 ст. 95 ЦПК України витребувано оригінал письмового доказу Договору № УА/165206 від 09.11.2017, копія якого ставиться під сумнів відповідачем, не надано оригіналу договору №УА/165206 від 09.11.2017, а тому суд першої інстанції у відповідності до приписів ч.6 ст.95 ЦПК України не взяв його до уваги.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача про те, що оригінал вказаного доказу було знищено відповідно до наказу Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012 року, яким затверджено «Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, із зазначенням строків зберігання документів» (далі - Перелік №578/5), на підтвердження чого позивачем надано оригінал Акту про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду від 01.09.2024 №3, згідно якого договори про автострахування за 2014-2017 роки у кількості 1310 одиниць було знищено шляхом спалення.
Так, відповідно до п. 1.7 Переліку №578/5 строки зберігання документів, визначені в цьому Переліку, є мінімальними, їх не можна скорочувати. Продовження в організаціях строків зберігання документів, передбачених цим Переліком, допускається у випадках, якщо ця потреба спричинена специфічними особливостями роботи конкретної організації.
Примітки, що застосовуються у цьому Переліку (графа 5), коментують і уточнюють строки зберігання документів. У примітках зазначено ознаки виокремлення певних видів документів або конкретних документів, строки зберігання яких відрізняються від указаних у графах 3, 4 цього Переліку (п. 2.11 Переліку №578/5).
Так, статтею 1067 Переліку №578/5 (в редакції станом на час складення Акту про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду від 01.09.2024) передбачено строки зберігання договорів про автострахування, зокрема, встановлено строк зберігання 5 років після закінчення строку дії договору, а також відповідно до приміток 2 та 3 до вказаної статті зазначено, що у разі настання страхового випадку щодо заподіяної шкоди життю та здоров'ю строк зберігання - 75 р., у разі настання страхового випадку щодо заподіяної шкоди майну - 10 р.
Оскільки за договором добровільного страхування наземного транспорту № УА/165206, укладеного 09.11.2017 року, настав страховий випадок, яким заподіяно шкоду майну - автомобілю Porshche Panamera, державний реєстраційний № НОМЕР_1 , строк його зберігання становить 10 років, а тому він не підлягав знищенню у 2024 році. Наданий позивачем Акт про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду від 01.09.2024 не містить відомостей про знищення саме Договору № УА/165206 від 09.11.2017, інших доказів, які б підтверджували вказану обставину, позивачем суду не надано.
Крім того, суд першої інстанції правильно вказав про не доведеність існування між АТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 правовідносин майнового страхування щодо транспортного засобу Porshche Panamera, державний реєстраційний № НОМЕР_1 , станом на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 17.02.2018 року свідчать також наступні обставини.
Так, розділом 8 Договору № УА/165206 від 09.11.2017 «Строк дії договору та умови сплати страхового платежу» передбачено, що вказаний договір набуває чинності та вступає в дію з моменту сплати страхового платежу за перший період страхування в повному розмірі, але не раніше 00.00 год дати, зазначеної як початок першого періоду страхування та діє до 24.00 годин дати закінчення періоду страхування, за який сплачено страховий платіж в повному розмірі. Другий та наступні страхові платежі страхувальник зобов'язаний сплачувати до початку чергового періоду страхування. Перший період страхування визначений з 20.11.2017 по 19.02.2018, страховий платіж складає 21803 грн.
Аналогічні положення щодо набуття чинності договором добровільного страхування наземного транспорту передбачені пунктами 8.2. - 8.4 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених рішенням Правління ПАТ «СК «Країна», протокол №33 від 28.12.2012.
Позивач на підтвердження набрання чинності Договору № УА/165206 від 09.11.2017 надав до суду копії платіжних інструкцій від ОСОБА_2 про сплату страхової премії, зокрема: @2PL925504 від 28.11.2017, @2PL485449 від 20.02.2018, @2PL417745 від 21.02.2018, реквізити яких також зазначені в страхових актах №36/48706/2.1.5.1 та №36/48706/Д/2.1.5.1 на підтвердження сплати ОСОБА_2 страхових платежів за договором страхування № УА/165206 від 09.11.2017 .
Разом з тим, вказані платіжні інструкції не підтверджують сплату ОСОБА_2 страхових платежів за договором страхування № УА/165206 від 09.11.2017, зокрема, в призначені платежу по платіжній інструкції @2PL925504 від 28.11.2017 передбачено сплату страхової премії ОСОБА_2 по договору СП/456 від 15.11.2017, при чому на сумі 24619 грн, що не відповідає сумі страхового платежу за перший період страхування (21803 грн), визначений розділом 8 Договору № УА/165206 від 09.11.2017 «Строк дії договору та умови сплати страхового платежу» та сумі, зазначеній в страхових актах №36/48706/2.1.5.1 та №36/48706/Д/2.1.5.1 по вказаній платіжній інструкції на підтвердження сплати ОСОБА_2 страхових платежів за договором страхування № УА/165206 від 09.11.2017.
Призначеннями платежу по платіжним інструкціям №@2PL485449 від 20.02.2018 та №@2PL417745 від 21.02.2018 передбачено сплату страхової премії ОСОБА_2 по договору УА/135308 від 11.11.2017, а не по договору № УА/165206 від 09.11.2017, на підставі якого АТ «СК «Країна» пред'явлено позовні вимоги.
Одночасно, надана позивачем угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 20.04.2018 року свідчить про наявність значної кількості договорів страхування, як добровільного так і обов'язкового, укладених між АТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 .
Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України, реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до ремонтної калькуляції № 48706 від 12.03.2018, якою позивач обґрунтовує вартість завданої відповідачем шкоди, загальна вартість ремонту транспортного засобу Porshche Panamera, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з ПДВ складає 764261,74 грн, а без ПДВ 636884,78 грн.
Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 затверджено Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка згідно п.п. е п. 1.4 Методики застосовується, зокрема, з метою визначення вартості відновлювального ремонту колісних транспортних засобів (далі - КТЗ).
Пунктом 5.1. Методики (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна.
Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом (оцінювачем), який складає висновок чи звіт (акт), можливе тільки за рішенням органу (посадової особи), який здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки.
У разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку (пункт 5.2 Методики).
При цьому пунктом 8.5. Методики визначено, що калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ.
Якщо КТЗ на момент технічного огляду відновлено повністю або частково, то калькуляція відновлювального ремонту не складається, а надається повідомлення замовнику оцінки про неможливість проведення дослідження.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач на вимогу суду, яким в порядку ч. 6 ст. 95 ЦПК України витребувано оригінал доказу, копія його ставиться під сумнів, відповідачем не надано оригінал акту огляду транспортного засобу, на підставі якого складено ремонтну калькуляцію №48706 від 12.03.2018, а надана копія акту огляду транспортного засобу, складена представником АТ «СК» Країна» взагалі не містить дати і місця огляду; ідентифікаційних ознак транспортного засобу, його комплектність, укомплектованість; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав такий доказ недопустимим та недостовірним і не взяв його до уваги.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в копії акту огляду транспортного засобу не зазначено, на підставі якого документу при огляді транспортного засобу державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , його власника - ОСОБА_2 представляв ОСОБА_7 .
Незважаючи на те, що відповідно до ст. 686 Переліку №578/5 строк зберігання акту огляду транспортного засобу становить 10 років, він на даний момент не підлягає знищенню, позивач оригінал такого акту суду першої інстанції не надав.
Також, суд першої інстанції правильно визнав недопустимим та недостовірним і не взяв його до уваги ремонтну калькуляцію №48706 від 12.03.2018, яка була складена на підставі акту огляду транспортного засобу (без дати складення та ідентифікаційних ознак транспортного засобу, що оглядався, та без наявності оригіналу акту огляду).
Про порушення порядку проведення технічного огляду автомобіля Porshche Panamera свідчить і той факт, що позивачем не здійснювався виклик відповідача шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату, хоча обов'язковість проведення огляду пошкодженого ТЗ за участю особи, винної у заподіянні збитків, передбачена п. 13.9. Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених рішенням Правління ПАТ «СК «Країна», протокол №33 від 28.12.2012.
Положення статті 27 Закону України «Про страхування» №85/96-ВР (в редакції чинній на час спірних правовідносин), якими передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток, свідчать, що підставою для стягнення з винної особи завданого збитку є не сам факт перерахування страховиком грошових коштів особі, яка зазнала збитку, а відшкодування такій особі збитку в межах діючого договору майнового страхування та в межах фактичних затрат.
З огляду на зазначені вимоги закону, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно визначивши, які правовідносини випливають із встановлених обставин справи, суд першої інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову оскільки позивач в порушення свого обов'язку, передбаченого ст. 81 ЦПК України, не довів належними, достовірними і допустимими доказами існування між АТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 правовідносин майнового страхування щодо транспортного засобу Porshche Panamera, державний реєстраційний № НОМЕР_1 , станом на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 17.02.2018 року за участю вказаного транспортного засобу, а також розміру завданих внаслідок ДТП збитків вказаному транспортному засобу.
Отже, на підставі вищевикладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується колегія суддів.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Щодо додаткового рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2025 року.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
15 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павлишин Ю.М. подав до суду заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 108000, 00 грн.
На підтвердження понесених витрат представником надано: акт №1 від 12.12.2025 на суму 16600,00 грн., акт №2 від 12.12.2025 на сумі 14100,00 грн., акт №3 від 12.12.2025 на суму 56300,00 грн., акт №4 від 14.12.2025 та №276/1903/21 на суму 21000,00 грн.
22 грудня 2025 від представник позивача подав заперечення на заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив залишити без розгляду заяву про ухвалення додаткового рішення у зв'язку із пропуском строку звернення із такою заявою, а також просив зменшити витрати відповідача на правничу допомогу у зв'язку із не співмірністю заявлених вимог.
Вбачається, що 03 червня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Павлишиним Ю.М. укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого, адвокатом надавалися відповідачу послуги щодо представництва його інтересів в державних органам, підприємствах, установах, організаціях та судах.
Пунктом 3.1. договору про надання правничої допомоги встановлено розмір гонорару адвоката за представництво клієнта, зокрема, за судове засідання за допомогою відеоконференцзв'язку - 2000,00 грн., складання документів по справі - 800,00 грн., адвокатський запит - 2500,00 грн.
До договору долучено Акт №1 від 12.12.2025 на суму 16 600,00 грн із якого вбачається: вивчення матеріалів справи -2400,00 грн; вивчення практики ВС, ВСУ,ЄСПЛ - 800,00 грн; попередня консультація - 500,00 грн; адвокатський запит до АТ «Акцент Банк» - 2500,00 грн; заява про перегляд заочного рішення 8000,00 грн ; клопотання про виклик свідків - 800,00 грн клопотання про витребування доказів - 1600,00 грн.
Відповідно до акту №2 від 12.12.2025 вбачається: вивчення матеріалів справи - 2400,00 грн; вивчення практики ВС, ВСУ,ЄСПЛ - 800,00 грн; попередня консультація - 500,00 грн; клопотання про виклик свідків - 800,00 грн; клопотання про витребування доказів - 1600,00 грн; складання заяви про перегляд заочного рішення - 8000,00 грн, всього на суму 14100,00 грн.
Відповідно до акту №3 від 12.12.2025 вбачається: складання та подання відзиву - 6400,00 грн; складання та подання клопотання №3 про витребування доказів - 4000,00 грн; складання та подання заперечень - 6400,00 грн; адвокатський запит до ТОВ Порше Мобіліті - 2500,00 грн; адвокатський запит до ТОВ Порше Мобіліті - 2500,00 грн; адвокатський запит до ТОВ Віннер Автомотив - 2500,00 грн; складання та подання уточненого клопотання №3 про витребування доказів - 4000,00 грн; складання та подання уточненої заяви №3 про витребування доказів - 4000,00 грн; заява не брати до уваги докази - 4000,00 грн; заява №6 про витребування доказів - 4000,00 грн; пояснення та уточнення правової позиції- 4000,00 грн ; заява №1 не брати до уваги докази - 4000,00 грн; заява №2 не брати до уваги докази - 4000,00 грн; додаткові пояснення з остаточною позиціє та оцінкою доказів - 4000,00 грн, всього на суму 56300,00 грн.
Відповідно до акту №4 від 14.12.2025 вбачається: 28.07.2025 - участь у судовому засідання ВКЗ - 2000,00 грн; 28.07.2025 - участь у судовому засідання ВКЗ - 2000,00 грн; 20.08.2025 - участь у судовому засідання ВКЗ - 2000,00 грн; 15.09.2025 - участь у судовому засідання ВКЗ - 2000,00 грн; 28.07.2025 - участь у судовому засідання ВКЗ - 2000,00 грн; 23.10.2025 - участь у судовому засідання ВКЗ - 2000,00 грн; 27.11.2025 - участь у судовому засідання ВКЗ - 2000,00 грн; 01.12.2025 - участь у судовому засідання ВКЗ - 2000,00 грн; заява про ухвалення додаткового рішення - 4000,00 грн; участь у судовому засідання ВКЗ - 2000,00 грн, а всього на суму 21000,00 грн.
Таким чином, відповідачем підтверджено понесені витрати на правову допомогу по акту №1 в сумі 7300,00 грн, по акту №2 в сумі 6500,00 грн, по акту №3 в сумі 18800,00 грн., по акту №4 в сумі 15000,00 грн., а в загальному розмірі 47600,00 грн.
У постанові Об'єднаної палати КГС від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 вказано, що зменшення розміру витрат можливе лише за умови доведення їх неспівмірності стороною, яка заявляє відповідне клопотання.
Надавши правильну оцінку доказам щодо розподілу відповідних витрат, наданих представником відповідача, врахувавши тривалість розгляду справи, обсяг виконаних робіт адвокатом та відсутність належних доказів неспівмірності цих витрат з боку заявника, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 47600,00 грн.
Велика Палата Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначила, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має оцінювати їх дійсність, необхідність та розумність, а компенсації підлягають лише фактично понесені та підтверджені витрати.
За таких обставин, апеляційний суд вважає додаткове рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Страхова Компанія «Країна» - Гусєва Павла Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2025 року залишити без змін.
Додаткове рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 27 травня 2026 року.
Головуючий Т.М. Павицька
Судді О.М. Галацевич
А.М. Шевчук