Справа №285/6287/25 Головуючий у 1-й інст. Васильчук Л. Й.
Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А.
27 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Панкеєвої В.А.,
суддів Григорусь Н.Й.,
Галацевич О.М.,
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу № 285/6287/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 12 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Васильчук Л. Й у м. Звягель,
встановив:
У листопаді 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (далі - ТОВ "Споживчий центр") звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 24.04.2025-100002610 від 24.04.2025.
На обґрунтування позовних вимог зазначило, що між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 24.04.2025 укладено кредитний договір (оферту) №24.04.2025-100002610 шляхом підписання заявки, що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 18000 грн, зі строком користування на 183 дні, тобто до 23.10.2025, зі сплатою 1 % за один день користування кредитом.
Кредитором виконано свої зобов'язання за договором у повному обсязі.
У свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 54998,4 грн, що складається із: заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 17500 грн, за процентами в розмірі 27350,00 грн, комісії (пов'язаної з наданням кредиту) - 1148,4 грн, неустойки - 9000,00 грн, яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.
Звягельський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 12 січня 2026 року позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором №24.04.2025-100002610 від 24.04.2025 у розмірі 36230,47 грн, з яких: 15368,4 грн - основний борг; 20862,07 грн - проценти за користування кредитом; судовий збір в розмірі 1595,77 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просила рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 12 січня 2026 року в частині стягнення 20862,07 грн процентів за користування кредитом скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, а в решті рішення залишити без змін.
Відповідачка вважає рішення суду першої інстанції в частині стягнення з неї 20862,07 грн процентів за користування кредитом незаконним і таким, що ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що позивач не надав належних доказів укладення між сторонами кредитного договору, оскільки до матеріалів справи, на її думку, долучено лише заяву про намір укласти договір, а не сам кредитний договір, з умовами якого вона не була ознайомлена та копії якого не отримувала.
При цьому відповідачка не заперечує факту отримання кредитних коштів у сумі 17500,00 грн, однак вказує, що здійснювала часткове погашення заборгованості, а тому визнає лише обов'язок повернути непогашену частину основного боргу.
Також посилається на положення частини п'ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" у редакції Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, відповідно до яких максимальний розмір денної процентної ставки за договором споживчого кредиту не може перевищувати 1 %.
На її думку, позивач нарахував проценти з порушенням зазначених вимог закону та не надав належного і зрозумілого розрахунку заборгованості, що унеможливлює перевірку правильності визначеної до стягнення суми.
Крім того, зазначає, що не була належним чином повідомлена про розгляд справи, участі у судових засіданнях не брала, а справа була розглянута без виклику сторін, унаслідок чого вона була позбавлена можливості надати свої пояснення та заперечення щодо заявлених позовних вимог.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 19 березня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подання відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24.04.2025 між ТОВ "Споживчий центр" та відповідачем ОСОБА_1 , яка зареєструвалася в Інформаційній системі на вебсайті позивача, було укладено кредитний договір (кредитну лінію) (оферту) №24.04.2025-100002610, шляхом підписання електронних документів представником ТОВ "Споживчий центр" з використанням - КЕП та позичальником - за допомогою одноразового ідентифікатора (пароля Е191) наступних документів: Пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти) розміщеної на вебсайті ТОВ "Споживчий центр" у загальному доступі, а також, яка була направлена в особистий кабінет позичальника в Інформаційній системі кредитодавця разом із заявкою сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору, підписаної позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (а.с.10-16).
До укладення кредитного договору споживачу було надано інформацію щодо умов кредитування у виді Паспорту споживчого кредиту на заявлену суму кредиту 18000,00 грн, який також підписний відповідачкою одноразовим ідентифікатором А 191 (а.с.17-18).
Порядок укладання кредитного договору та загальні умови кредитування викладені у Пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти) від 24.04.2025.
Відповідно до п.2.1. договору (оферти) електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
Згідно з п.10.1. договору (оферти) зазначений договір набирає чинності з дати отримання кредитодавцем в інформаційній системі кредитодавця від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитодавця на номер телефону, вказаний позичальником при реєстрації у інформаційній системі кредитодавця.
Відповідно до 4.1. договору (оферти) надання кредиту на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № 5457-08ХХ-ХХХХ-1713.
Пунктами 3.1., 3.3. договору (оферти) передбачено, що кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію. Дата видачі кредиту, сума кредиту, строк, на який надається кредит, дата повернення кредиту, проценти за користування кредитом, а також Графік платежів, - встановлюються в Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти.
Згідно з п.7.6. договору (оферти) у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником будь-яких грошових зобов'язань за договором кредитодавець залишає за собою право нарахування неустойки, розмір якої встановлюється у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти.
Основні (істотні) умови кредитування викладені в Заявці кредитного договору № 24.04.2025-100002610 від 24.04.2025, яка є невід'ємною частиною пропозиції (оферти), яку позичальниця також підписала електронним підписом-одноразовим ідентифікатором (Е191) який був надісланий їй кредитодавцем на номер телефону: НОМЕР_1 .
Згідно умов кредитного договору (кредитної лінії) (оферти) №24.04.2025-100002610 від 24.04.2025, що викладені в Заявці та у відповіді позичальника про прийняття пропозиції, кредитодавець ТОВ "Споживчий центр" надав позичальниці ОСОБА_1 кредит на суму 18000,00 грн (п.2) строком на 183 дні (п.3). Дата повернення кредиту - 23.10.2025 (п.4).
Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку (п.6).
У пункті 12 заявки кредитного договору наведено Графік платежів, згідно якого позичальник зобов'язаний протягом строку кредитування, у дату вказану в графіку погашати кредит рівними частинами, а також сплачувати проценти та комісію (усього 6 платежів).
Згідно з п.14 договору орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача складатиме суму 47109,52 грн, з яких 29109,52 грн - загальні витрати за споживчим кредитом.
Пунктом 15 Заявки кредитного договору передбачена неустойка в розмірі 180,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання позичальником кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Тобто сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування.
У відомостях про позичальницю ОСОБА_1 , які вказані в Заявці кредитного договору (кредитної лінії) №24.04.2025-100002610 зазначено реквізити належного позичальниці електронного платіжного засобу для надання кредитних коштів позичальнику за даним договором.
У відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії) №24.04.2025-100002610 позичальник стверджує, що підписує та укладає кредитний договір на вищевикладених умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код з смс-повідомлення: Е191), яке було відправлене йому (позичальнику) на фінансовий номер 0996561755.
Згідно листа № 45-1011 від 10.11.2025 товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальні платіжні рішення", на підставі договору про переказ грошових коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, укладеного з ТОВ "Споживчий центр", 24.04.2025 о 20:40:58 було успішно здійснено переказ коштів на суму 18000,00 грн за номером картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 721261143, призначення платежу: Видача за договором кредиту №24.04.2025-100002610 (а.с.19).
Довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №24.04.2025-100002610 від 24.04.2025 відносно позичальниці ОСОБА_1 свідчить, що за період з 24.04.2025 по 23.10.2025 загальна сума заборгованості відповідача складає 54998,40 грн, яка складається з: 17500,00 грн основний борг; 27350,00 грн проценти; 1148,40 грн комісія за надання; 9000,00 грн неустойка (а.с.20).
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка після отримання кредитних коштів взяті на себе зобов'язання відповідно до укладеного договору належним чином не виконує, істотно їх порушує, що є підставою для стягнення з неї заборгованості за кредитним договором.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ч.1-2 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст.634 ЦК України вбачається, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтями 525-526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено, відповідачка ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 24.04.2025-100002610 від 24.04.2025, з якими він попередньо ознайомився. Акцептовані ним умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті.
Крім того, відповідачка розуміла, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код смс-повідомлення).
Прийнявши умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, у порушення умов вказаного договору не виконала своїх зобов'язань щодо повернення кредиту в розмірі та на умовах, визначених укладеним правочином, презумпція правомірності якого не спростована.
Відповідно до пунктів 11.3. пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) позичальник підтверджує, що вказаний ним при реєстрації номер телефону належить виключно позичальнику, не переданий та не буде переданий в користування та/або володіння та/або розпорядження будь-яким особам, саме цей номер телефону використовується та буде використовуватись позичальником при виконанні умов даного договору, вчиненні будь-яких операцій за ним (а.с.18 зв.).
Матеріали справи свідчать про те, що заявки, які є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), були підписані відповідачем одноразовим ідентифікатором ("Е191"), надісланим смс-повідомленням на належний відповідачу фінансовий номер телефону НОМЕР_1 .
Вказані обставини відповідачка не спростувала належними та допустимими доказами.
Підписання електронного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто укладення договору без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету не є можливим (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 280/4456/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19).
За пунктом 6.1. вказаного кредитного договору позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування шляхом внесення в касу кредитора готівкою або перерахування на рахунок кредитора в такі терміни:
а) повернення кредиту, сплата процентів, комісій - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти;
б) неустойки, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором, - негайно, з моменту пред'явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
Пунктом 10.1. передбачено, що цей договір набирає чинності з дати отримання кредитором у інформаційній системі кредитодавця від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитора на номер телефону позичальника, вказаний при реєстрації у інформаційній системі кредитодавця.
Графік платежів: платежі сплачуються до 23.10.2025.
Матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що 24.04.2025 між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №24.04.2025-100002610 в електронній формі, умови якого позивачем були виконані. Відповідачка у передбачений договором 183-денний строк, тобто до 23.10.2025 частково погасила заборгованість в розмірі 7851,6 грн - 22.05.2025 та в розмірі 500 грн - 15.09.2025, що свідчить про здійснення заходів на визнання боргу.
Матеріали справи не містять та відповідачкою не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору в частині нарахування відсотків. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст.627 ЦК України.
Законом України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання.
Однак, відповідач своїм правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористався та продовжував користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.
Судом першої інстанції стягнуто суму боргу за тілом кредиту, заборгованість за процентами.
Відповідачем рішення суду оскаржується в частині нарахованих та стягнутих процентів за користування кредитом.
22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 3498-ІХ), який набрав чинності 24 грудня 2024 року.
Вказаним Законом було внесено зміни до Закону України №1734-VIII.
Зокрема, ст.8 Закону України №1734-VIII доповнено частиною п'ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Водночас, п.17 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1734-VIII визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Згідно пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Оскільки Закон України №3498-ІХ набув чинності 24.12.2023 та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження максимального розміру денної процентної ставки, в період часу з 24.12.2023 до 22.04.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 2,5% (що не перевищує денну процентну ставку, визначену в договорі), в період часу з 22.04.2024 до 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1,5%, а з 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1%.
При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України №3498-ІХ, умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.
А тому відповідно до положень ч.5 ст.8 та ч.5 ст.12 Закону № 1734-VIII максимальний розмір денної процентної ставки із 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року не може перевищувати - 1,5%, а з 21 серпня 2024 року та надалі - 1%.
Як встановлено судом, кредитний договір № 24.04.2025-100002610 від 24.04.2025 укладений між сторонами після набрання чинності Законом №3498-ІХ.
Пунктом 6. договору передбачено, що процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Отже, кредитодавцем не порушено вимоги Закону №3498-ІХ щодо максимального розміру денної процентної ставки.
Судом першої інстанції правильно обраховано розмір заборгованості процентів за користування кредитом - 20862,07 грн, з урахуванням часткового погашення 22.05.2025 та 15.09.2025.
Матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунку щодо нарахування заборгованості за відсотками, долученого до матеріалів справи позивачем та проведеного судом першої інстанції, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 у справі № 753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.
Натомість матеріали справи містять докази виконання позивачем своїх зобов'язань щодо надання кредитних коштів, проте позичальниця не довела належними та допустимими доказами повернення цих коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірено та надано їм належну оцінку, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відтак, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, немає.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 12 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді Н.Й. Григорусь
О.М. Галацевич