Справа №277/1333/25 Головуючий у 1-й інст. Корсун Т. Г.
Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А.
27 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Панкеєвої В.А.,
суддів Галацевич О.М.,
Талько О.Б.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу № 277/1333/25 за позовом акціонерного товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства "Таскомбанк" - адвоката Попова Євгена Васильовича
на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Корсун Т. Г. у селищі Ємільчине,
встановив:
У жовтні 2025 року акціонерне товариство "Таскомбанк" (далі - АТ "Таскомбанк") звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
В обґрунтування позову зазначало, що 11.03.2024 між сторонами було укладено заяву-договір №3961729-046 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов кредитування позичальник просив надати споживчий кредит в рамках продукту "Зручна готівка Максимум" на власні потреби. За умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 25752,90 грн шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача № НОМЕР_1 .
Вказувало, що у відповідності до змісту Кредитного договору та умов Паспорту споживчого кредиту за продуктом "Зручна готівка Максимум", кредитування відповідача здійснювалось на наступних умовах: строк кредитування - 24 місяці; тип та мета кредиту- кредит на власні потреби; розмір процентної ставки за користування кредитом - 0,01 % річних; комісія за обслуговування кредитної заборгованості 6,9 % щомісячно.
Позивач кредитні кошти відповідачу надав, але відповідач належним чином умови договору не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 23.05.2025 становить 50642,02 грн, з них: заборгованість по тілу кредиту (в тому числі прострочена) 25752,90 грн; заборгованість по відсоткам (в тому числі прострочена) 2,16 грн; заборгованість по комісії (в тому числі простроченій) 24886,96 грн.
На підставі викладеного, банк просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ємільчинський районний суд Житомирської області рішенням від 23 грудня 2025 року позов задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ "Таскомбанк" заборгованість за кредитним договором №3961729-046 від 11.03.2024 у розмірі 25755,06 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ "Таскомбанк" суму сплаченого судового збору в розмірі 1232,90 грн.
Представник акціонерного товариства "Таскомбанк" - адвокат Попов Є.В. подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за комісією за обслуговування кредиту у розмірі 24886,96 грн та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.
Позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за комісією за обслуговування кредиту та вважає його незаконним, необґрунтованим і таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.
Банк виконав свої зобов'язання по договору у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти, тоді як відповідач належним чином умови договору не виконував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про нікчемність умов кредитного договору щодо сплати комісії за обслуговування кредиту, оскільки Закон України "Про споживче кредитування" прямо передбачає право кредитодавця встановлювати комісії та інші платежі, пов'язані з обслуговуванням кредиту. Зазначає, що умова щодо сплати комісії була погоджена сторонами при укладенні договору, містилася як у заяві-договорі, так і в додатку № 1 до нього - графіку платежів та детальному розписі складових загальної вартості кредиту, з якими відповідач був ознайомлений та погодився, підписавши договір без будь-яких застережень. Відповідач підтвердив отримання усієї інформації, передбаченої Законом України "Про споживче кредитування", у тому числі щодо вартості кредиту, порядку сплати комісії, загальної вартості кредиту та графіку платежів. Крім того, після укладення договору відповідач частково виконував свої зобов'язання та здійснював платежі, у тому числі щодо комісії, що, на думку апелянта, свідчить про добровільне погодження з умовами кредитування та визнання умов договору. Посилаючись на положення статей 207, 626-628, 638 ЦК України, зазначає, що сторони є вільними в укладенні договору та погодженні його умов, а підписання відповідачем договору підтверджує його волевиявлення щодо прийняття всіх умов кредитування, у тому числі щодо сплати комісії за обслуговування кредиту. При цьому відповідач не скористався передбаченим законом правом на відмову від договору протягом 14 днів з моменту його укладення. На підтвердження своїх доводів апелянт посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, а також на постанови Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 760/21863/16-ц, від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23, від 21 червня 2023 року у справі № 463/2891/21, відповідно до яких погоджена сторонами комісія за обслуговування кредиту не є несправедливою умовою договору та підлягає стягненню. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував останню практику Верховного Суду щодо допустимості встановлення комісії за обслуговування кредиту та фактично проігнорував погоджені сторонами умови договору.
Крім того, зазначає, що суд першої інстанції неповно дослідив матеріали справи, не надав належної оцінки доказам та доводам позивача, не врахував принцип свободи договору, а також не дослідив належним чином поведінку відповідача після укладення договору, зокрема факт добровільного виконання умов кредитного договору та часткової сплати комісії. Також апелянт вказує на порушення судом першої інстанції принципу повного та всебічного з'ясування обставин справи, посилаючись на практику Верховного Суду та ЄСПЛ щодо обов'язку суду надати оцінку усім істотним доводам сторін.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 19 березня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подання відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач підписав заяву-договір про надання споживчого кредиту 3961729-046 від 11.03.2024, споживчий кредит на власні потреби в рамках кредитного продукту "Зручна готівка Максимум" на умовах Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, і беззастережно приєднується до умов Договору. Загальна сума кредиту 25752,90 грн (а.с.35).
Комісія за надання кредиту (за наявності, зокрема база розрахунку, порядок обчислення та сплати): 6,9 % що складає 1777,64 грн. Сума комісії фіксована (незмінна), застосовується на весь строк кредиту, сплачується щомісячно від наданої банком суми кредиту (база розрахунку комісії). Комісія сплачується позичальником щомісячно протягом строку кредиту за відповідний розрахунковий період, її сума є фіксованою (незмінною) протягом строку кредиту, крім випадку, зазначеного у п.5.5 цієї Заяви-договору.
Пунктом 5.5. договору передбачено, що позичальник та банк домовились, що при достроковому повному погашенні кредитної заборгованості, позичальник сплачує банку проценти, за обслуговування кредитної заборгованості за фактичну кількість днів користування кредитом у відповідному розрахунковому періоді (розрахунковий період - календарна кількість днів між датами платежів позичальника згідно зі строковістю, зазначеною в заяві-договорі про споживчий кредит), та комісію за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) за фактичну кількість днів користування кредитом поточного розрахункового періоду, у якому відбулось повне дострокове погашення.
Відповідно до п.1.2.5 вказаного договору кредитні кошти надаються шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 відкритий в АТ "Таскомбанк", операції за яким здійснюються позичальником з використанням електронних платіжних засобів або без їх застосування, в залежності від наявності/відсутності в позичальника Електронного платіжного засобу (платіжної картки). Строк кредиту 24 місяці (п.1.2.6. договору). Проценти за користування кредитом 0,01 % річних (п.1.2.9 договору).
В заяві-анкеті на оформлення банківських продуктів від 11.03.2024, яка підписана відповідачем, зазначено детальну інформацію щодо позичальника, зокрема дату його народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону, а також соціальний статус, джерело та розмір доходу (а.с.34).
До матеріалів справи додано Паспорт споживчого кредиту за продуктом "Зручна Готівка Максимум" (а.с.39 зв.-40).
12 червня 2025 року АТ "Таскомбанк" було направлено на адресу ОСОБА_1 повідомлення-вимогу, в якому у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором вимагає повністю повернути кредит. Заборгованість по кредиту на 23 травня 2025 року становить: 25752,90 грн - основного боргу (в т.ч. простроченого), 2,23 грн - заборгованості за процентами (в т.ч. простроченими), 26664,60 грн - заборгованості по комісії (в т.ч. простроченими) (а.с.43-44 зв.).
В розрахунку заборгованості та виписці по рахунку по кредитному договору № 3961729-046 від 11.03.2024, укладеному з позичальником ОСОБА_1 станом на 01.05.2025, відображено підтвердження отримання та користування ОСОБА_1 кредитними коштами та в ній зазначені всі операції з часу активації кредитної картки зі зняття грошових коштів та дії з погашення заборгованості. Заборгованість становить 50642,02 грн, з них: заборгованість по тілу кредиту (в тому числі прострочена) 25752,90 грн; заборгованість по відсоткам (в тому числі прострочена) 2,16 грн; заборгованість по комісії (в тому числі простроченій) 24886,96 грн (а.с.6-28, 48).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частинами першою-другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом частини першої статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною другою статті 638 ЦК України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частини перша-друга статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.
Таким чином, оскільки відповідач отримав від позивача кредит, він зобов'язаний його повернути та сплатити визначені договором відсотки за користування кредитом.
Щодо сплати комісії за обслуговування кредиту слід зазначити таке.
Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням та комісії за обслуговування кредиту, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.1 та ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України "Про споживче кредитування".
За змістом кредитного договору №3961729-046 від 11.03.2024, пунктом 1.4 якого передбачено оплату комісії за обслуговування кредиту.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування" від 15.11.2016 № 1734-VIII (далі - № 1734-VIII), у зв'язку із чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону № 1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, вказаний Закон передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимогЗакону № 1734-VIII Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит Банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги банку, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов'язкові платежі), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 1734-VIII після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 вказаного Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21,від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21, від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20.
Також, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 204/224/21 у постанові від 06.11.2023 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч.5 ст.216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Необхідність внесення плати за додаткові та супутні послуги банку, в розмірі 6,9 %, що складає 1777,64 грн щомісячно, передбачена в п.1.4 заяви-договору про надання споживчого кредиту №3961729-046 від 11.03.2024, а також в додатку № 1 до заяви-договору "Графік платежів з обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки", а саме в графі "платежі за додаткові та супутні послуги" / за обслуговування кредитної заборгованості" встановлено розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 1777,64 грн щомісячно (а.с.35-39).
Разом з тим, в кредитному договорі про надання споживчого кредиту не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
Враховуючи те, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні даного кредитного договору, то умова укладеного між позивачем та відповідачем №3961729-046 від 11.03.2024 щодо сплати щомісячної комісії в розмірі за обслуговування кредиту 6,9 % є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у вигляді комісії в розмірі 24886,96 грн задоволенню не підлягає.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо приєднання позичальника до Публічної пропозиції АТ "Таскомбанк" на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб розміщеної на офіційному веб-сайті АТ "Таскомбанк", з якою він погодився і ознайомився, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цією Публічною пропозицією був ознайомлений відповідач і погодився з нею, підписуючи заяву-договір, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредиту (кредитної заборгованості).
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено погодження сторонами переліку додаткових та супутніх послуг, за які встановлено щомісячну комісію, та обґрунтованості розрахунку заборгованості.
Судом першої інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін, тому підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною відповідно до вимог закону.
Керуючись ст. ст.259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Таскомбанк" залишити без задоволення.
Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2025 року в частині відмови в задоволенні позову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді О.М. Галацевич
О.Б. Талько