Справа №:755/4722/26
Провадження №: 2-з/755/108/26
"26" травня 2026 р. місто Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді: Коваленко І.В.,
за участі секретаря судових засідань: Грищенко С.В.,
учасники справи:
представник позивача - адвокат Браніцкий О.М.,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - адвокат Череда Т.М.
представник відповідача - адвокат Ткачук В.П.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, заяву представника позивача - адвоката Браніцького Олександра Миколайовича про забезпечення позову, подану у цивільній справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Раїси Окіпної 10» до ОСОБА_1 про припинення права власності, -
В провадженні Дніпровського районного суду м. Києва, на стадії підготовчого провадження, перебуває цивільна справа за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Раїси Окіпної 10» до ОСОБА_1 про припинення права власності.
26 травня 2026 року (вх.№33292) до Дніпровського районного суду міста Києва представник позивача - адвокат Браніцкий О.М. подав заяву про забезпечення позову, відповідно до прохальної частини якої просить:
«1. Накласти арешт на нежитлове приміщення № 93, що розташоване у будинку АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2621968380000), право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).
2. Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (у т.ч. Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у м. Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлового приміщення № 93, що розташоване у будинку АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2621968380000), право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).»
Клопотання обґрунтоване тим, що наразі у вказаній справі триває підготовче провадження, в рамках якого стороною Відповідача 27 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву із додатками. Правова позиція сторони відповідача, яка викладена по тексту відзиву від 27.04.2026, для позивача є насторожливою, з огляду на наступне: «У подальшому право власності переходило між пов'язаними особами за договорами дарування від 17.07.2025 та 26.09.2025)...» (арк.5); «Зокрема, на підставі технічних умов ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» від 19.06.2023 №003788/176281, 11.07.2023 було здійснено оплату вартості приєднання у розмірі 585 095,86 гривень (платіжна інструкція №2072). Платником виступило ТОВ «БІЗНЕС КОРПОРЕЙШН» (ЄДРПОУ 41366739) - юридична особа, кінцевим бенефіціарним власником та керівником якої є Відповідач...» (арк.11).
Позивач підтверджує, що дійсно, Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №475434408 від 02 травня 2026 року дозволяє прослідкувати ланцюжок договорів дарування, укладених між Відповідачем та пов'язаною особою - ОСОБА_2 щодо об'єкта нерухомого майна № 2621968380000, загальною площею 147,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Також при дослідженні відкритої інформації з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 24 травня 2026 року вбачається, що Відповідач є засновником та керівником ТОВ «БІЗНЕС КОРПОРЕЙШН» (ЄДРПОУ 413бб739). Позивач звертає увагу, що він звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом про припинення права власності на спірне приміщення. Отже, предметом спору у цій справі є конкретно визначене майно та його юридична належність. Вказує на те, що право власності на спірне приміщення №93 неодноразово переходило, зокрема: до ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 12.08.2022; до ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 17.07.2025; до ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 26.09.2025. Очевидно, що перебування на розгляді в суді справи про припинення права власності на спірне приміщення №93 цілком здатне виступити рушійною силою для здійснення відчуження останнього на користь третіх осіб, в тому числі ОСОБА_3 . Аналогічно припустимою для позивача є ситуація, за якої право власності на спірне приміщення №93, внаслідок дій Відповідача може бути зареєстроване за ТОВ «БІЗНЕС КОРПОРЕЙПІН» або іншою юридичною особою. Вважає, що станом на момент звернення із даною заявою ОСОБА_1 не обмежений у праві здійснювати будь-які дії щодо вільного розпорядження вказаним об'єктом нерухомості, в тому числі, продажу, дарування, передання в іпотеку, внесення до статутного капіталу тощо. З урахуванням зазначеного, на думку сторони позивача, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, оскільки до моменту його прийняття Відповідач зможе здійснити відчуження спірного приміщення №93, оскільки будучи його власником, не обмежений у праві розпорядитися ним.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Браніцкий О.М. підтримав клопотання про забезпечення позову та просив його задовольнити.
Відповідач (в режимі відео конференції) та його представники - адвокати Череда Т.М. та Ткачук В.П. у судовому засіданні заперечували проти забезпечення позову та накладення арешту на спірне нежитлове приміщення, посилаючись необґрунтованість заявленого клопотання та відсутність доказів того, що власник спірного майна вживає заходів щодо його відчуження.
Вислухавши думку учасників процесу, вивчивши заяву та матеріали справи, оцінивши наведені сторонами цивільного процесу доводи щодо підстав вжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Заява про забезпечення позову має відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення утруднення або неможливості виконання рішення.
Тобто, однією із причин, в зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.
Згідно із положеннями частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України, до них, зокрема, належать: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).
Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.
Згідно із пунктами 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 наголосила, що при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що між сторонами виник спір з приводу нерухомого майна, власником якого є позивач, у свою чергу позивач оспорює законність набуття у власність відповідачем вказаного майна та просить суд ухвалити рішення, яким припинити право власності відповідача на вказане нерухоме майно.
У постанові Верховного Суд від 30 липня 2020 року у справі № 910/3836/20 зазначено, що обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою надасть змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.
З огляду на викладене також слід наголосити, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття кожного з таких заходів.
Разом із тим, заявником не надано достатнього обґрунтування та належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження спірного майна, наприклад, розміщення будь-яких оголошень на рекламних сайтах щодо продажу майна, що унеможливить чи утруднить виконання судового рішення.
Отже, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
З огляду на викладене, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, з огляду на те, що заявник не довів наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення про задоволення позову, підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 151, 153, 353-354 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви представника позивача - адвоката Браніцького Олександра Миколайовича про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.
Повний текст ухвали складений 27 травня 2026 року.
Суддя: