ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/8890/26
провадження № 2-н/753/260/26
"27" травня 2026 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Лужецька О.Р., розглянувши матеріали за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КК «Причал 8» про видачу судового наказу
У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КК «Причал 8» звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг в розмірі 17 995,07 грн., витрат на оплату судового збору в розмірі 332,80 грн., витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500 грн.
Вивчивши подану заяву, суд вважає, що у видачі судового наказу в частині вимог про стягнення витрат на професійну правову допомогу слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановленому процесуальним законом.
За положеннями частини 3 статті 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб..
Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. При цьому у наказному провадженні можуть існувати лише безспірні вимоги заявника - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.
Судовий наказ може бути видано, зокрема, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості (п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України).
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 168 ЦПК України, у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
При цьому, за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За висновками Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У додатковій постанові від 24 червня 2024 року у справі №712/3590/22 Верховний Суд звернув увагу на необхідність врахування судами, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат. Наведене є обов'язком, визначеним частиною першою статті 81 ЦПК України.
Тобто, на відмінну від витрат по сплаті судового збору, розмір якого визначається Законом України «Про судовий збір», розмір витрат на правничу допомогу не є фіксованим, а питання про відшкодування витрат на правничу допомогу відповідно до положень ст. 137 ЦПК України вирішується з урахуванням умов договору про надання правничої допомоги, а також заперечень іншої сторони щодо наявності підстав та розміру таких витрат. Відтак, при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд має забезпечити реалізацію сторонами дотримання принципу змагальності.
Керуючись положеннями статті 137 ЦПК України, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України сторони є учасниками справи у справах позовного провадження, тоді як заява про видачу судового наказу розглядається в порядку наказного провадження, яке за своєю правовою природою є безспірним
При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник (частина друга статті 42 ЦПК України).
Судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов'язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням приписів ч.ч. 3, 8 ст.141 ЦПК України та застосування пропорційності, що передбачено вимогами частин 1 та 2 ст.141 ЦПК України.
Відповідно до положень ст. 167 ЦПК України розгляд заяв про видачу судового наказу проводиться без судового засідання і повідомлення заявника та боржника, що позбавляє останнього можливості подати заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу або клопотання про зменшення таких втрат.
З огляду на викладене відшкодування витрат на правничу допомогу можливе у справах позовного провадження. У справах наказного провадження витрати на правничу допомогу не відшкодовуються.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 березня 2020 року у справі №607/1219/18 щодо можливості відшкодування витрат на правничу допомогу у справах позовного провадження.
Виходячи з комплексного аналізу пункту 6 частини 1 статті 168, статті 133, статей 42 та 137 ЦПК України, враховуючи особливість наказного провадження (яке передбачає можливість видачі судового наказу у випадках, зазначених в частині 1 статті 161 ЦПК України, перелік яких є вичерпним), - слід виснувати, що при видачі судового наказу можуть бути стягнуті лише ті судові витрати, розмір яких закріплений в законі (судовий збір) і при розподілі якого діє законодавчо закріплене правило пропорційності (частина 1 статті 141 ЦПК України), тобто на які не розповсюджується обов'язок однієї сторони довести їх розмір, а в іншої, відповідно, виникає право заперечувати проти заявленого розміру (інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає доведенню, а інша сторона вправі його заперечувати, надаючи аргументи для цього, тобто при вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу діє принцип змагальності (додаткова постанова ВП ВС від 13.02.2024 у справі № 910/12155/22, постанова КГС ВС від 31.01.2024 у справі № 916/192/22, постанова ВП ВС від 05.07.2023 у справі №911/3312/21, постанова ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та ін.).
Відтак, з огляду на суть наказного провадження, в якому учасники справи не повідомляються про розгляд, не викликаються в судове засідання, в ході якого відсутня змагальність сторін, - стягнення витрат на правничу допомогу, розмір яких визначається в довільному розмірі між замовником таких послуг та адвокатом, - є неможливим.
Відповідно до ч.3 ст.165 ЦПК України у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Враховуючи, що закон не передбачає можливості вирішення у наказному провадженні питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу в частині вимог про стягнення витрат на професійну правову допомогу.
Такі витрати згідно зі ст. 137 ЦПК України належать до складу судових витрат і визначаються судом за результатами розгляду справи по суті, тобто у позовному провадженні.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 165, 166, 258-261, 352-354 ЦПК України,
Відмовити у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КК «Причал 8» про видачу судового наказу в частині вимог про стягнення із ОСОБА_1 витрат на професійну правову допомогу.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга на ухвали суду подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА