65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"27" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/988/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №916/988/26
За позовом: Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (код ЄДРПОУ 38727770), в особі Південної філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту Південний) (65481, Одеська обл., м. Південне, вул. Берегова, 11; ЄДРПОУ 38728549)
До відповідача: Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» (65481, Одеська обл., м. Південне, вул. Заводська, 3; ЄДРПОУ 00206539)
Про стягнення 20316,54 грн.
Встановив: Державне підприємство “Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту Південний) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» про стягнення заборгованості у розмірі 20316,54 грн., що складається з пені - 16987,88 грн., 3% річних - 1647,80 грн. та інфляційних втрат - 1680,86 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.03.2026р. прийнято позовну заяву Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту Південний) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/988/26. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, шляхом скерування ухвали суду в систему “Електронний суд», яка доставлена в електронний кабінет останнього, що підтверджується довідкою про доставку документа в кабінет електронного суду, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду".
Клопотання про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України, від сторін до суду також не надходило.
Згідно ст.248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, враховуючи, вжиття господарським судом всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи, та забезпечення реалізації відповідачем своїх прав на судовий захист, в тому числі шляхом надання відповідних заяв по суті справи, а також враховуючи строки розгляду даної справи, господарський суд визнав за можливе вирішити справу за наявними матеріалами справи відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову позивачем було зазначено суду, що між 16.07.2012р. між Державним підприємством «Морський торговельний порт «Южний» та Акціонерним товариством «Одеський припортовий завод» укладено Договір про встановлення земельного сервітуту № 133-31/8 (надалі - Договір).
Позивачем було зазначено суду, що у зв'язку з реорганізацією Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, а також відповідних прав та обов'язків, і створенням у результаті цього виділу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013р. № 133-р та наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013р. № 163, - права та обов'язки за Договором перейшли до правонаступника - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».
Позивач вказує, що сторони уклали додаткову угоду від 13.06.2013р. № 1, якою Державне підприємство «Морський торговельний порт «Южний» замінено на Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», в особі Южненської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту «Южний»).
В подальшому, додатковою угодою від 04.07.2019р. № 9 сторони погодили назву Южненської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту «Южний») по тексту Договору в усіх відмінках замінити на назву - Південна філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний) та, відповідно, назву ЮФ ДП «АМПУ» (адміністрація МП «Южний») замінити на ПФ ДП «АМПУ» (адміністрація МП Південний).
Так, відповідно до п. 1.1. Договору, Землекористувач земельної ділянки (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 10.06.2009р., Серія ЯЯ 205853, виданий на підставі рішень Южненської міської ради від 24.04.2009 № 1122-V та від 29.05.2002р. № 34-XXIV, кадастровий № 5111700000:02:002:0005) встановлює платний строковий земельний сервітут на земельну ділянку загальною площею 55820 кв.м, згідно планом меж земельного сервітуту (Додаток № 2 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною).
Згідно з п. 2.1. Договору, строковий земельний сервітут встановлюється строком на 49 років, а саме до 31 грудня 2061 року.
Пунктом 3.1. Договору (в редакції, викладеній з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 07.02.2025 № 14) передбачено, що за право земельного сервітуту, встановленого згідно з цим Договором, Сервітуарій щомісячно сплачує Землекористувачу плату в розмірі 79873,39 грн, у тому числі ПДВ, відповідно до Додатку № 1 - «Розрахунок плати АТ «ОПЗ» за право земельного сервітуту на земельну ділянку», який є невід'ємною частиною цього Договору».
Умови додаткової угоди від 07.02.2025р. № 14 згідно з ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України застосовувались до відносин між сторонами, які виникли 3 01.01.2025р.
Відповідно до п. 3.2. Договору, плата за право земельного сервітуту перераховується Сервітуарієм на розрахунковий рахунок Землекористувача відповідно до рахунків Землекористувача не пізніше 15 числа кожного місяця, наступного за звітним.
Позивачем було зазначено суду, що ним було виставлено наступні рахунки: рахунок від 31.08.2025р. №138 на суму 79873,39 грн., який було сплачено відповідачем 11.12.2025р.,
рахунок від 30.09.2025р. №155 на суму 79873,39 грн., який було сплачено 30.12.2025р., рахунок від 31.10.2025р. №171 на суму 79873,39 грн., який було сплачено 30.12.2025р., рахунок від 30.11.2025р. №187 на суму 79873,39 грн., який було сплачено 30.12.2025р., рахунок від 31.12.2025р. №238 на суму 79873,39 грн., який було сплачено 13.02.2026р. та рахунок від 31.01.2026р. №29 на суму 79873,39 грн., який було 20.02.2026р.
За посиланням позивача, відповідач впродовж тривалого періоду систематично допускав порушення умов Договору в частині своєчасної оплати виставлених рахунків, у зв'язку із чим Адміністрація відповідно до умов Договору та законодавства України має право на нарахування пені, 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу.
Пунктом 6.1. Договору передбачено, що за порушення умов Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Окрім цього, пунктом 6.2. Договору регламентовано, що у разі несвоєчасного внесення плати за земельний сервітут Сервітуарій, в інтересах якого його встановлено, сплачує пеню у розмірі подвійної ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 16987,88 грн., 3% річних у розмірі 1647,80 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1680,86 грн.
Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як з'ясовано судом, 16.07.2012р. між Державним підприємством «Морський торговельний порт «Южний» та Акціонерним товариством «Одеський припортовий завод» укладено Договір про встановлення земельного сервітуту № 133-31/8.
Надалі, сторони уклали додаткову угоду від 13.06.2013р. №1, якою Державне підприємство «Морський торговельний порт «Южний» замінено на Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Южненської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту «Южний») та додатковою угодою від 04.07.2019р. № 9 сторони погодили назву Южненської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту «Южний») по тексту Договору в усіх відмінках замінити на назву - Південна філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний) та, відповідно, назву ЮФ ДП «АМПУ» (адміністрація МП «Южний») замінити на ПФ ДП «АМПУ» (адміністрація МП Південний).
Як з'ясовано судом, та не спростовано відповідачем за час розгляду справи, позивачем було виставлено наступні рахунки: від 31.08.2025р. №138 на суму 79873,39 грн., від 30.09.2025р. №155 на суму 79873,39 грн., від 31.10.2025р. №171 на суму 79873,39 грн., від 30.11.2025р. №187 на суму 79873,39 грн., від 31.12.2025р. №238 на суму 79873,39 грн., від 31.01.2026р. №29 на суму 79873,39 грн.
Однак, відповідачем, в порушення п. 3.2. Договору, яким сторонами було узгоджено, що плата за право земельного сервітуту перераховується Сервітуарієм на розрахунковий рахунок Землекористувача відповідно до рахунків Землекористувача не пізніше 15 числа кожного місяця, наступного за звітним, було сплачено рахунки із простроченням встановленого терміну сплати.
Отже, дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань, щодо своєчасної плати за право земельного сервітуту.
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Позивачем, на підставі п. 6.2. Договору, який передбачає нарахування пені у розмірі подвійної ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, було здійснено нарахування пені у розмірі 16987,88 грн.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 1647,80 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1680,86 грн.
Суд, переривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат позивача, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення - правомірними.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача пені - 16987,88 грн., 3% річних - 1647,80 грн. та інфляційних втрат - 1680,86 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2662,40 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (код ЄДРПОУ 38727770) в особі Південної філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту Південний) - задовольнити повністю.
2.Стягнути з Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» (65481, Одеська обл., м. Південне, вул. Заводська, 3; ЄДРПОУ 00206539) на користь Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (код ЄДРПОУ 38727770), в особі Південної філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрації морського порту Південний) (65481, Одеська обл., м. Південне, вул. Берегова, 11; ЄДРПОУ 38728549) пеню у розмірі 16987 (шістнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят сім) грн. 88 коп., 3% річних у розмірі 1647 (одна тисяча шістсот сорок сім) грн. 80 коп., інфляційні втрати у розмірі 1680 (одна тисяча шістсот вісімдесят) грн. 86 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп.
Повне рішення складено 27 травня 2026 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко