65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________УХВАЛА
про зупинення провадження у справі
"21" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/5760/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
секретар судового засідання Борисова Н.В.,
розглядаючи справу № 916/5760/24
за позовом: керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65058, м. Одеса, вул. Армійська, буд. 18) в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26, Код ЄДРПОУ 00034039) та Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 88, Код ЄДРПОУ 42114410)
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення,
за участю представників учасників сторін:
від прокуратури: Маркевич А.М.,
від позивача 1: не з'явився,
від позивача 2: Болгарчук Д.О.,
від відповідача: Оляш К.І.,
зазначає наступне:
Керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ», в якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить:
визнати недійсними Додаткову угоду № 1 від 04.10.2021, Додаткову угоду № 2 від 07.10.2021, Додаткову угоду № 3 від 13.10.2021, Додаткову угоду № 4 від 20.10.2021, Додаткову угоду № 5 від 29.10.2021, Додаткову угоду № 7 від 21.11.2021, Додаткову угоду № 8 від 23.12.2021 та Додаткову угоду № 10 від 02.02.2022 (про збільшення ціни за 1 кВт*год до 4,65546 грн) до Договору від 01.04.2021 № 01-8981-ВЦ/65-21 про постачання електричної енергії, укладені між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія;
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» на користь Військової частини НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 1255695,00 грн.
Фактичними підставами звернення із позовом до суду визначено те, що внаслідок проведення Військовою частиною НОМЕР_1 відкритих торгів з предметом закупівлі “Електрична енергія» із переможцем - Товариством з обмеженою відповідальністю “ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» 01.04.2021 укладено договір № 01-8981-ВЦ/65-21 про постачання електричної енергії за ціною 1,9487603075 грн, в тому числі ПДВ 0,3247933846 грн, за 1 кВт*год; загальним обсягом електричної енергії: 1444100 кВт*год; загальна ціна договору - 2814204,76 грн.
Поряд із цим всупереч умовам законодавства України укладено оспорювані додаткові угоди, за наслідком яких збільшено вартість 1 кВт*год придбаної електричної енергії та зменшено заплановану для придбання кількість електричної енергії, внаслідок чого Товариству з обмеженою відповідальністю “ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» надмірно сплачено 1255695,00 грн.
Додатково керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону посилається на викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2024 у справі № 922/2321/22 позицію щодо наявності правових підстав для визнання недійсними відповідних додаткових угод та стягнення надмірно сплачених (безпідставно) коштів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 30.12.2024 позовній заяві керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/5760/24 та визначено суддю Гута С.Ф. для її подальшого розгляду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.01.2025 прийнято позовну заяву керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5760/24, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04 лютого 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.02.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 11 березня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2025 призначено підготовче засідання на 18 березня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 зупинено провадження у справі № 916/5760/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.12.2025 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 08 січня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 27 січня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.01.2026 відкладено розгляд справи на 24 лютого 2026 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.02.2026 відкладено розгляд справи на 03 березня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.06.2026 постановлено повернутися до стадії підготовчого провадження у справі № 916/5760/24 та призначено підготовче засідання на 12 березня 2026 року.
Судове засідання призначене 12.03.2026 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Гут С.Ф. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.03.2026 призначено підготовче засідання на 24 березня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.03.2026 відкладено підготовче засідання на 31 березня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 09 квітня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 відкладено судове засідання на 07 травня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.05.2026 призначено розгляд справи на 21 травня 2026 року.
В процесі розгляду справи судом встановлено, що предметом спору в цій справі є заявлені Прокурором в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 вимоги про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» та Військовою частиною НОМЕР_1 , а також про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» на користь Військової частини НОМЕР_1 на підставі 216, 1212 ЦК грошових коштів, які складають різницю між сумою, яка фактично сплачена відповідачу за цими додатковими угодами, та сумою, що підлягала сплаті за електричну енергію за ціною договору.
Поряд із наведеним, судом встановлено, що ухвалою від 16.10.2025 Верховний Суд передав на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 910/6530/24 за позовом керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в особі Міноборони та військової частини до товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсними договорів в частині та стягнення безпідставно набутих коштів на підставі 1212 ЦК.
Передача справи № 910/6530/24 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду обумовлена необхідністю відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 910/4017/24 у подібних правовідносинах, з огляду на тотожний склад учасників справ (за позовом заступника керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Міноборони, військової частини), предмет та підстави позовів (визнання недійсним пункту договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення коштів), а також застосування норм права, про те, що військова частина Збройних сил України не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб'єктом владних повноважень, а є суб'єктом господарської діяльності.
При цьому необхідність відступу від наведеного парового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 910/4017/24, мотивована тим, що:
(1) військові частини як структурні підрозділи Збройних Сил України в особі їх командирів, які складають військове командування Збройними Силами України, мають публічно-владні управлінські функції, особливо у період воєнного стану, які відносять їх до органів військового управління та надають їм статусу суб'єкта владних повноважень;
(2) військові частини можуть здійснювати обмежену господарську діяльність, в тому числі, з оборонних закупівель, пов'язану із закупівлею товарів, робіт і послуг оборонного призначення. Проте, вступ військової частини в цивільні, господарські відносини, як і будь-якого іншого органу державної влади, не позбавляє її статусу органу військового управління та статусу суб'єкта владних повноважень;
(3) військові частини Збройних Сил України є учасниками бюджетного процесу, а саме, розпорядниками бюджетних коштів за відповідними бюджетними призначеннями та асигнуваннями, тобто суб'єктами, які розпоряджаються бюджетними коштами. Вказане свідчить про виконання військовими частинами публічно-владних управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих повноважень як суб'єкта владних повноважень;
(4) військова частина, реалізуючи надану бюджетну компетенцію щодо раціонального, ощадливого та ефективного використання державних фінансів, діяла не як приватний суб'єкт господарювання, а реалізовувала державну політику, репрезентуючи в господарських правовідносинах державний як приватний, так і публічний інтерес. Військова частина уклала оспорювані договори як замовник - розпорядник бюджетних коштів.
Як зауважив Верховний Суд, зазначене дає підстави вважати, що: укладаючи та здійснюючи оплату за оспорюваним договором, військова частина фактично використовувала кошти державного бюджету; військова частина у спірних правовідносинах реалізовувала делеговані їй владні повноваження з розпорядження і використання бюджетними коштами; військова частина, зокрема, здійснює функції захисту конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом; участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану; участь у виконанні завдань територіальної оборони; оборона важливих державних об'єктів, спеціальних вантажів тощо.
Нераціональне використання бюджетних коштів в свою чергу свідчить про наявність саме публічного (державного) інтересу, а не приватного інтересу військової частини, тому має наслідком порушення фактично публічних інтересів (інтересів держави), оскільки військова частина є учасником бюджетного процесу та реалізує публічну функцію розпорядника бюджетних коштів.
У випадку наявності порушень державних інтересів у сфері використання військовою частиною бюджетних коштів прокурор може звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі такої військової частини, яке володіє майном на праві оперативного управління, створено не для отримання прибутку, а для виконання важливих функцій, визначених спеціальними законами, безпосередньо здійснює розпоряджання та використання бюджетними коштами.
При цьому суд не повинен обмежуватись встановленням лише організаційно-правової форми такого суб'єкта та відносин власності (структурний тест), однак має також здійснити аналіз його діяльності, покладені на нього функції та встановити, чи є такий суб'єкт суб'єктом владних повноважень.
У аспекті предмета спору за заявленими прокурором у цій справі вимогами, першочергово підлягає з'ясуванню питання правомірності представництва прокурором інтересів держави у цій справі в особі військової частини як органу військового управління, який входить до складу Збройних Сил України, тобто правильності визначення військової частини як позивача за заявленими прокурором вимогами, зокрема, за вимогою про повернення (стягнення) саме на його користь бюджетних коштів, нераціональне та неефективне використання яких має наслідком порушення інтересів держави.
Ухвалою від 07.11.2025 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 910/6530/24.
Відтак, суд доходить до висновку, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 910/6530/24 вирішуватиме питання правомірності подання прокурором позову в особі військової частини як органу військового управління, який входить до складу Збройних Сил України, та є розпорядником бюджетних коштів, яке частково збігаєтеся з питанням, яке підлягає з'ясуванню під час розгляду у цій справі, а саме в частині того, що чи є військова частина органом військового управління, який входить до складу Збройних Сил України, що є визначальним у контексті з'ясування того, чи є така: - суб'єктом владних повноважень, який виконує покладені на нього управлінські функції на виконання делегованих повноважень у сфері реалізації державної політики, пов'язані із закупівлею товарів, робіт і послуг оборонного призначення; - учасником бюджетного процесу, який виконує функцію розпорядника бюджетних коштів, зокрема шляхом проведення закупівлі електричної енергії за кошти державного бюджету України з метою забезпечення потреб держави, будучи зобов'язаним ефективно та раціонально використовувати дані кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах.
В процесі призначеного на 21.05.2026 судового засідання судом повідомлено учасникам справи про відповідну позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 16.10.2025 у справі № 910/6530/24 та подальше прийняття об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи до розгляду.
Розглядаючи справу, 21.05.2026 судом проголошено скорочену (вступну та резолютивну частини) ухвали, повідомлено, що повний текст ухвали буде складено 26 травня 2026 року.
Постановляючи ухвалу про зупинення провадження у справі, суд керувався наступним.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ “Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом господарських спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Тобто, виходячи з цієї норми, в першу чергу, суд має справедливо, тобто з дотриманням принципу верховенства права, вирішити господарський спір.
Дійсно, одним із завдань судочинства є і своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Однак, Конвенція в першу також гарантує “процесуальну» справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання розумного строку, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece (Star Cate Epilekta Gevmata та ініш проти Греції) (dйc.)). Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом узагалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Miroпubovs and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії), § 103).
Так, ідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження. Бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження (Niderцst-Huber v. Switzerland (Нідерьост-Хубер проти Швейцарії), § 30).
Складність справи стосується як фактичної, так і правової сторони (Katte Katte Klitsche de la Grange v. Italy (Катте Клітше де ла Грандж проти Італії), § 55; Papachelas v. Greece [GC] (Папахелас проти Греції) [ВП] § 39). Вона може стосуватись, наприклад, втручання декількох сторін у справу (H. v. the United Kingdom (Х. проти Сполученого Королівства), § 72), або різноманітних доказів, що мають бути досліджені (Humen v. Poland [GC] (Гумен проти Польщі) [ВП], § 63). Складність національних проваджень маже виправдати їх тривалість (Tierce v. San Marino (Тьєрс проти Сан-Марино), § 31).
Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 183, і Sьrmeli v. Germany (Сюрмелі проти Німеччини) [ВП], § 129).
Зупинення провадження у господарській справі з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки в тому разі, коли лише в тій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав вимог у даній справі чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і з'ясувати, чи дійсно від наслідків розгляду зазначеної господарської справи залежить прийняття рішення у цій господарській справі.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 23.01.2020 у справі № 917/130/19, від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17 та від 17.12.2019 у справі № 917/131/19.
Суд здійснює посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі “Фрідлендер проти Франції» та постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 лютого 2017 року у справі № 6-2776цс16 де зазначено, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та такі критерії, як складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: “із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». “Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права» (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю “питомою вагою» принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя.
Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: “правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (стаття 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок “помилок» законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
У постанові ВСУ у справі № 6-1957цс16 зазначено, що визначаючи наявність підстав за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18 та Постанови ВСУ від 01.02.2017 у справі №6-1957цс16: (а) Під “неможливістю розгляду цієї справи» розуміють неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин; (б) Під “пов'язаною з даною справою іншою справою» розуміють таку іншу справу, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення; (в) “Іншим судом» є будь-який орган, що входить до складу судової системи України, іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.
У контексті наведеного суд враховує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (стаття 36); висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 статті 13).
Відповідно ж до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім цього, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Відповідно до пункту 7 частини 1 та частини 3 статті 228 ГПК суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Щодо подібності правовідносин, то таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт. При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такі правові висновки сформульовано в пунктах 25- 27, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 229 ГПК провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
З огляду на наведене та враховуючи, що правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/6530/24 стосовно того, чи є військова частина органом військового управління, який входить до складу Збройних Сил України, суб'єктом владних повноважень, в особі якого у випадку наявності порушень державних інтересів у сфері використання таким суб'єктом бюджетних коштів прокурор може звернутись до суду з позовом в інтересах держави, може мати суттєве значення для з'ясування відповідного питання у межах цієї справи, а також з метою забезпечення єдності та сталості судової практики, Суд вважає за необхідне зупинити провадження у цій справі до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/6530/24 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.
Близька за змістом правова позиція щодо можливості зупинення провадження задля вирішення аналогічних питань викладена в ухвалі Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 916/3264/24.
Керуючись пунктом 7 частини 1 статті 228, статтями 232, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Зупинити провадження у справі № 916/5760/24 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/6530/24.
2. Запропонувати сторонам повідомити Господарський суд Одеської області про результати розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/6530/24.
Ухвала набрала законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її постановлення.
Повний текст ухвали складено "26" травня 2026 р.
Суддя С.Ф. Гут