вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"04" травня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3782/23
Суддя Черногуз А. Ф., у судовому засіданні з розгляду скарги Білоцерківської міської ради на дії (бездіяльність) головного державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Іщенко Людмили Анатоліївни у виконавчому провадженні №76651073 під час виконання наказу Господарського суду Київської області від 12.08.2024 у справі №911/3782/23
за позовом Білоцерківської міської ради (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, код ЄДРПОУ 26376300)
до Преображенського Собору Української Православної Церкви (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Млинова (Гагаріна), будинок 10, код ЄДРПОУ 22205122)
про визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації прав власності, припинення права власності, закриття розділу в Державному реєстрі речових прав та знесення самочинного будівництва,
заінтересована сторона Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (бул. Олександрійський, 94, м. Біла Церква, Київська область, 09113, ЄДРПОУ 34846037)
за участю представників:
позивача: не з'явились,
відповідача: не з'явились;
від відділу ДВС: не з'явились,
Рішенням Господарського суду Київської області від 19.03.2024 у справі №911/3782/23 позов Білоцерківської міської ради до Преображенського собору Української Православної Церкви було задоволено повністю. Судом, зокрема, визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності Преображенського собору Української Православної Церкви на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю під літерою «Г», 1991 року побудови, загальною площею 166 кв.м., що розташована за адресою: вул. Млинова, 10, м. Біла Церква, Київська область, а також припинено право власності на вказаний об'єкт та постановлено закрити відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Вказане рішення набрало законної сили 01.05.2024.
29.08.2024 Білоцерківською міською радою отримано оригінал наказу Господарського суду Київської області від 12.08.2024 у справі №911/3782/23, яким на виконання зазначеного рішення суду зобов'язано Преображенський собор Української Православної Церкви знести самочинне будівництво - нежитлову будівлю під літерою «Г», загальною площею 166 кв.м., за адресою: вул. Млинова, 10, м. Біла Церква, Київська область.
20.11.2024 Білоцерківська міська рада звернулася до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного наказу суду.
Постановою державного виконавця від 27.11.2024 відкрито виконавче провадження №76651073 з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області у справі №911/3782/23.
24.01.2025 державним виконавцем винесено вимогу про забезпечення явки сторін виконавчого провадження 11.02.2025 для проведення перевірки виконання рішення суду щодо знесення самочинного будівництва.
Згідно з актом державного виконавця від 11.02.2025 встановлено, що рішення суду боржником не виконано, а самочинне будівництво не знесено.
15.02.2025 у межах виконавчого провадження №76651073 державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду без поважних причин.
30.04.2025 державним виконавцем повторно винесено вимогу про забезпечення явки сторін виконавчого провадження 20.05.2025 для перевірки виконання судового рішення.
Відповідно до акта державного виконавця від 20.05.2025 встановлено, що рішення суду повторно не виконано, а самочинне будівництво не знесено.
06.04.2026 Білоцерківська міська рада отримала постанову головного державного виконавця Білоцерківського ВДВС Іщенко Л.А. від 30.03.2026 про закінчення виконавчого провадження №76651073. У зазначеній постанові державний виконавець вказав, що рішення суду не може бути виконане без участі боржника, боржником рішення не виконано, а до Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. На підставі пункту 11 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження було закінчено, а арешти та інші заходи примусового виконання - скасовано.
Не погоджуючись із вказаною постановою, Білоцерківська міська рада звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця.
Доводи скаржника
Скаржник зазначає, що постанова про закінчення виконавчого провадження є незаконною та передчасною, оскільки державним виконавцем не було вжито всіх передбачених законом заходів примусового виконання судового рішення.
На думку скаржника, сам факт накладення штрафу на боржника та направлення повідомлення до органу досудового розслідування не свідчить про вичерпність заходів примусового виконання рішення суду та не підтверджує неможливість його виконання.
Білоцерківська міська рада посилається на положення статей 18, 39, 40, 63 Закону України «Про виконавче провадження» та зазначає, що державний виконавець зобов'язаний вживати всіх заходів для своєчасного, повного та ефективного виконання судового рішення.
Скаржник вказує, що у межах виконавчого провадження державним виконавцем не здійснювались заходи щодо залучення підрядних організацій для знесення самочинного будівництва та не наведено жодних обґрунтувань неможливості вжиття таких заходів.
Крім того, скаржник зазначає, що матеріали виконавчого провадження не містять доказів звернення державного виконавця до суду із заявами про встановлення чи зміну способу та порядку виконання рішення, а також інших дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», спрямованих на забезпечення реального виконання судового рішення.
На обґрунтування своєї позиції скаржник також посилається на статтю 129-1 Конституції України, практику Європейського суду з прав людини та правові висновки Верховного Суду щодо обов'язковості виконання судових рішень як складової права на справедливий суд.
Білоцерківська міська рада вважає, що державний виконавець дійшов передчасного висновку про неможливість виконання рішення суду без участі боржника, а тому постанова про закінчення виконавчого провадження підлягає скасуванню, а дії державного виконавця - визнанню неправомірними.
Пояснення органу державної виконавчої служби
Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у поданих поясненнях заперечив проти доводів скарги та просив відмовити у її задоволенні.
Відділ ДВС зазначив, що на примусовому виконанні у державного виконавця перебував наказ Господарського суду Київської області від 12.08.2024 у справі №911/3782/23 про зобов'язання Преображенського Собору Української Православної Церкви знести самочинне будівництво - нежитлову будівлю під літерою «Г», розташовану за адресою: вул. Млинова (Гагаріна), 10, м. Біла Церква, Київська область.
Постановою державного виконавця від 27.11.2024 відкрито виконавче провадження №76651073 відповідно до вимог статей 3, 18, 24, 26 Закону України «Про виконавче провадження».
Того ж дня державним виконавцем сформовано вимогу до боржника про необхідність протягом десяти робочих днів знести самочинне будівництво. У вимозі боржнику було роз'яснено положення статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» щодо порядку виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, а також попереджено про відповідальність за невиконання рішення суду.
Крім того, 27.11.2024 державним виконавцем сформовано виклик керівнику Преображенського Собору УПЦ для надання пояснень щодо виконання рішення суду. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження, вимоги та виклику були направлені боржнику поштовим відправленням та, за твердженням Відділу ДВС, отримані боржником 10.12.2024. Водночас представник боржника до державного виконавця не з'явився.
24.01.2025 державним виконавцем повторно сформовано вимогу про забезпечення явки представника боржника 11.02.2025 для проведення перевірки виконання рішення суду щодо знесення самочинного будівництва. Зазначену вимогу боржник отримав 31.01.2025.
11.02.2025 під час виїзду державного виконавця за адресою розташування спірного об'єкта за участю представника Білоцерківської міської ради встановлено, що рішення суду не виконано, самочинне будівництво не знесено, про що складено відповідний акт. Представник боржника на перевірку не з'явився.
У зв'язку з невиконанням рішення суду 15.02.2025 державним виконавцем на підставі статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100 грн та повторно встановлено строк для виконання рішення суду із попередженням про кримінальну відповідальність. Копію постанови про накладення штрафу боржник отримав 25.02.2025.
30.04.2025 державним виконавцем сформовано повторну вимогу про забезпечення явки представника боржника 20.05.2025 для проведення повторної перевірки виконання рішення суду. Вказану вимогу боржник отримав 07.05.2025.
20.05.2025 під час повторного виїзду державного виконавця встановлено, що рішення суду повторно не виконано, а самочинне будівництво не знесено, про що складено відповідний акт.
29.05.2025 державним виконавцем на підставі статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення повторного штрафу у подвійному розмірі - 10200,00 грн. Копію постанови про накладення повторного штрафу боржник отримав 10.06.2025.
Відділ ДВС зазначив, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду боржником та відсутністю будь-яких дій, спрямованих на його виконання, державним виконавцем 30.03.2026 направлено до Білоцерківського районного управління поліції ГУНП у Київській області повідомлення про наявність у діях керівника Преображенського Собору УПЦ ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
На думку Відділу ДВС, після застосування усіх передбачених статтями 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» заходів примусового характеру рішення суду боржником виконано не було, а його виконання без участі боржника є неможливим, у зв'язку з чим державним виконавцем правомірно винесено постанову від 30.03.2026 про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Заперечуючи доводи скаржника щодо необхідності звернення державного виконавця до суду із заявами про встановлення чи зміну способу та порядку виконання рішення, Відділ ДВС зазначив, що такі повноваження можуть реалізовуватись виключно у межах виконавчого документа та не можуть змінювати суть судового рішення.
За твердженням Відділу ДВС, знесення самочинного будівництва силами стягувача, третіх осіб або підрядних організацій фактично змінювало б спосіб виконання рішення суду, оскільки рішенням Господарського суду Київської області обов'язок щодо знесення самочинного будівництва прямо покладено саме на боржника - Преображенський Собор УПЦ.
Крім того, Відділ ДВС звернув увагу суду на те, що протягом усього часу перебування виконавчого документа на примусовому виконанні Білоцерківська міська рада не зверталася до органу ДВС із заявами чи клопотаннями щодо звернення до суду про зміну способу або порядку виконання рішення.
З огляду на викладене, Відділ ДВС вважає, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 30.03.2026 винесена у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та чинного законодавства, у зв'язку з чим підстави для її скасування відсутні.
Ухвалою суду від 08.04.2026 призначено до розгляду скаргу Білоцерківської міської ради.
Ухвалою суду від 20.04.2026 відкладено розгляд скарги на 04.05.2026.
Статтею 339 ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
У судове засідання 04.05.2026 учасники справи не з'явились.
За наслідками розгляду скарги суд виготовив та підписав вступну та резолютивну частину ухвали.
Дослідивши матеріали скарги та пояснень (заперечень), суд прийшов висновку про задоволення скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, передбаченим Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За приписами ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з статтею 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ст. 3 Закону примусовому виконанню підлягають зокрема накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
Статтею 10 Закону встановлено такі заходами примусового виконання рішень:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з ст. 14 Закону учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання (п. 15 ч.3 ст. 18 Закону).
За приписами ч. 1 ст. 20 Закону, для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.
Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень. Ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (виконавчих документів) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п. 1 розділу ІХ Інструкції виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону.
При цьому, ч. 1 ст. 63 Закону визначає, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
За приписами ч. 2 ст. 63 Закону, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Частиною 3 ст. 63 Закону унормовано, що у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Пункт 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Судом встановлено, що відповідно до постанови державного виконавця від 30.03.2026 виконавче провадження закінчено, ураховуючи положення абз. 3 частини 3 ст. 63 Закону (в зв'язку з невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника) та керуючись вимогам п.11 .1 ст. 39, ст. 40 Закону.
Суд не погоджується з висновком державного виконавця про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження №76651073 та про неможливість невиконання рішення суду без участі боржника.
Рішенням Господарського суду від 19.03.2024 у справі №911/3782/23 обов'язок по знесенню самочинно збудованого об'єкту покладено на відповідача та має бути безумовно виконано.
Хоч судове рішення і зобов'язує саме боржника вчинити певні дії, однак воно не є нерозривно пов'язаним з особою боржника та не унеможливлює таке виконання без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання. Відповідне положення міститься у постанові КГС ВС від 25 вересня 2020 року у справі № 924/315/17.
Суд вважає, що вчинення державним виконавцем дій визначених ст. 63 Закону, як то, накладення штрафів і направлення подання (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення боржника до кримінальної відповідальності самі собою не є достатніми заходами виконання судового рішення. Звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не означає, що виконавець вжив усіх можливих заходів для виконання рішення суду, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Рішення суду за наведених обставин залишається невиконаним, що не відповідає принципам та засадам судочинства.
Однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України, п.7 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку
Частиною 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Саме з метою досягнення цілей визначених рішенням суду існує механізм примусового виконання рішення. Задля досягнення мети виконання рішення суду примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Слід зазначити, що якщо за судовим рішенням саме боржник зобов'язаний вчинити певні дії, то це не означає, що у разі невиконання ним цього рішення воно не може бути виконано без його участі.
Здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру в межах наданих йому повноважень у спосіб, встановлений Законом.
Також не менш важливим є підстава закінчення виконавчого провадження у даній справі, а саме, визначений державним виконавцем п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону - надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Відповідно до ч.3 ст. 39 Закону, у випадку, передбаченому 11 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Тобто виконавчий документ повертається в суд, а не направляється стягувачу, що виключає можливість його повторного пред'явлення стяувачем.
Судом враховано такі висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16:
« 42.Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою закінчення виконавчого провадження.
43. Доводи скаржника про те, що ч. 3 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлений окремий порядок, який передбачає винесення постанови про закінчення виконавчого провадження після внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до кримінальної відповідальності, а інших дій не передбачено, не свідчить, однак, про відсутність у державного виконавця права вчиняти інші виконавчі дії з виконання рішення суду, передбачені Законом.»
При цьому суд зазначає, що приписами ст. 18 Закону визначено право державного виконавця залучати в установленому порядку експертів, спеціалістів.
А статтею 20 Закону, для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, унормовано винесення виконавцем постанови про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів). Експерт або спеціаліст зобов'язаний надати письмовий висновок з питань, що містяться в постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця. Цей строк може бути продовжений до 30 робочих днів за погодженням з виконавцем.
Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень. Крім того, за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця рішення суду не лише залишилось невиконаними, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» («Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).
Суд вважає, що приймаючи оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що виконати рішення без участі боржника неможливо, дії та рішення відповідача є такими, що не ґрунтується на вимогах закону.
Верховний Суд у постанові від 20.01.2021 у справі № 619/562/18 виснував, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду.
У рішенні «Горнсбі проти Греції» (§ 40) ЄСПЛ наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07, §§ 26, 27) ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. також рішення від 07.06.2005 у справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01, § 84).
Враховуючи вищевикладене, а також висновки Верховного Суду у постанові від 20.01.2021 у справі № 619/562/18, суд вважає, що державним виконавцем не надано належних доказів вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду в межах наданих Законом повноважень та доказів неможливості виконання рішення суду без участі боржника, що свідчили б про повноту виконавчих дій.
Проаналізувавши обставини виконавчого провадження №76651073, доводи сторін, суд дійшов висновку, що державним виконавцем не було вжито всіх можливих та необхідних заходів щодо виконання судового рішення, основним наслідком якого має бути знесення самочинно збудованого об'єкту, в зв'язку з чим відсутні законні підстави для закінчення виконавчого провадження з підстав, визначених п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до приписів ч.3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Згідно з ч.2 ст. 343 Закону, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відповідно до наведеної норми, постанова про закінчення виконавчого провадження №76651073 від 30.03.2026 підлягає скасуванню, а державний виконавець зобов'язується усунути встановлені порушення.
Керуючись ст. ст. 234, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд
Скаргу Білоцерківської міської ради на дії (бездіяльність) головного державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Іщенко Людмили Анатоліївни у виконавчому провадженні №76651073 під час виконання наказу Господарського суду Київської області від 12.08.2024 у справі №911/3782/23 - задовольнити.
Визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Іщенко Людмили Анатоліївни про закінчення виконавчого провадження від 30 березня 2026 року, винесену у межах виконавчого провадження №76651073 від 27 листопада 2024 року.
Ухвала господарського суду набирає законної сили в порядку статті 235 ГПК України.
Ухвала підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені ст. ст. 254-256 ГПК України.
Ухвалу підписано 27.05.2026
Суддя А.Ф. Черногуз