27 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 754/20711/25 пров. № А/857/24678/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
з участю секретаря Майстрів Ю.І.,
представника позивача Харіна О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 квітня 2026 року у справі № 754/20711/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
суддя в 1-й інстанції Шишилін О.Г.,
час ухвалення рішення 14.04.2026 року,
місце ухвалення рішення м.Ковель,
дата складання повного тексту рішення 14.04.2026 року,
ОСОБА_1 звернувся в суд щз позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невстановлення всіх обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що повістку особисто не отримував, повістка не відповідає формі, у нього були поважні причини не прибуття. Суд дістався помилкового висновку про належне оповіщення Позивача, вказавши, що повістка вручена дружині Позивача. Крім того, виписана повістка не відповідає встановленій формі і винесена неуповноваженою особою.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просить рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 квітня 2026 року скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце. У відповідності до ч. 3 ст. 268 і ч. 4 ст. 229 КАС України неприбуття сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Повісткою №5354610 позивача було оповіщено про належність явки на 12:00 год 19.11.2025р. до ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була за твердженням позивача вручена його дружині.
Заявою від 16.11.2025р. ОСОБА_2 , повідомила ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що позивач знаходиться у відрядженні, яка була надіслана поштою та отримана 17.11.2025р. відповідачем, згідно поштового повідомлення R450080002748.
В п.п. 2 п.41 Порядку №560 зазначено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є зокрема: у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних.
З наказу про відрядження №10 від 07.11.2025р. вбачається, що позивача відряджено в період з 09.11.2025р. по 22.11.2025р. в м. Ужгород.
Згідно п. 23 Порядку №560 поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форми власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
Разом із цим, в п.24 Порядку №560 вказано, у разі неприбуття у строк, визначений у повістці, громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше ніж протягом трьох днів від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ), повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ) або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Натомість, позивач доказів дати прибуття із відрядження суду не надав. Із наказу слідує, що відрядження по 22.11.2025р.. Після прибуття із відрядження доказів прибуття до відповідача у строк, що не перевищує сім календарних днів суду не надав.
Зі скріншоту з «резерв+» наданого позивачем вбачається, що 01.12.2025р. о 09:20 год. позивач отримав сповіщення, що його розшукує відповідач, щоб скласти протокол про порушення правил військового обліку.
З електронного звернення від 01.12.2025р. о 20:57 год. вбачається, що засобами телекомунікаційного зв'язку із накладенням кваліфікованого підпису позивач звернувся до відповідача із заявою, що йому відомо про допущення порушення законодавства із приводу неприбуття за повісткою. Факт вчинення правопорушення визнає та надає згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.
Зі скріншоту з «резерв+» наданого позивачем вбачається, що 01.12.2025р. о 21:30 год. позивач отримав сповіщення, що є рішення по справі.
01.12.2025р. постановою №R233103 за справою про адміністративне правопорушення на позивача накладено адміністративне стягненні у виді штрафу у сумі 17000 грн за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Підставою стало те, що він, не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначене у повістці (ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до ч.9 ст.258 КУпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. Положення цієї частини не застосовуються у разі притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого зокрема статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву.
Згідно ч.3 ст.210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідає вимогам закону, досліджені докази підтверджують наявність адміністративного правопорушення та інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, а тому є обґрунтованою, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню, а постанова залишенню без змін.
Доводи позивача на неправильне оформлення повістки, порушеного порядку оповіщення, що позивачем не отримувалася повістка, суд не бере до уваги, оскільки судом встановлено, що позивачу було відомо про наявний виклик відповідачем, він по закінченню відрядження про наявність поважних причин своєї неявки відповідачу не повідомив і навпаки повідомив, що ним свідомо допущено порушення неприбуття за повісткою, що і стало підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності без складання відповідного протоколу про адміністративне правопорушення.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Зважаючи на викладені обставини в їх сукупності, суд вважає, що постанова по справі про адміністративне правопорушення від 01.12.2025 №R233103 відносно позивача за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП складена повноважною особою, за своєю формою та змістом відповідає нормам чинного законодавства, адміністративне стягнення накладено в межах санкції, передбаченої ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, тому, приймаючи вказану постанову, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови з огляду на її правомірність.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 квітня 2026 року у справі № 754/20711/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 27 травня 2026 року.