27.05.26
22-ц/812/1141/26
Справа № 483/313/26 Головуюча у 1-й інстанції Рак Л. М.
Провадження № 22ц/812/1104/26
Провадження № 22ц/812/1141/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
Іменем України
27 травня 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючої-судді: Ямкової О. О.,
суддів: Локтіонової О. В., Крамаренко Т. В.,
із секретарем: Коростієнко Н. С.,
за участю: представниці позивача - Михайленко М. М.,
представниці відповідача - Коваленко О. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційними скаргами
Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Південь Агро Інвест»
на ухвали Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 березня 2026 року та від 1 квітня 2026 року, постановлені під головуванням судді Рак Л. М. у приміщенні суду в місті Очаків Миколаївської області зі складанням повних судових рішень, у справі
за заявами
ОСОБА_1 про забезпечення
позову
ОСОБА_1 до ТОВ «Південь Агро Інвест»,
треті особи - державна реєстраторка Кривоозерської сільської ради
Микитей Мар'яна Олександрівна,
державна реєстраторка Чорноморської сільської ради
Наумова Тетяна Сергіївна
(далі - державні реєстраторки)
про визнання припиненим права оренди земельних ділянок, -
18 березня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє представниця - адвокатка Михайленко Н. М., звернувся до суду із позовною заявою до ТОВ «Південь Агро Інвест», треті особи - державні реєстраторки, про припинення права оренди, що зареєстроване за ТОВ «Південь Агро Інвест» на належні позивачу земельні ділянки з кадастровими номерами: 4825181200:02:000:0287, 4825181200:02:000:0463, 4825181200:01:000:0471 та 4825181200:02:000:0831.
22 березня 2026 року позивачем подана заява про забезпечення позову шляхом: заборони ТОВ «Південь Агро Інвест» вчиняти дії, спрямовані на користування, передачу у володіння третім особам земельних ділянок з кадастровими номерами: 4825181200:02:000:0287, 4825181200:02:000:0463, 4825181200:01:000:0471 та 4825181200:02:000:0831.
Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 березня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено та на період розгляду справи до набрання рішенням суду законної сили ТОВ «Південь Агро Інвест» заборонено вчиняти дії, спрямовані на користування, передачу у володіння третім особам земельних ділянок з кадастровими номерами: 4825181200:02:000:0463, 4825181200:01:000:0471 та 4825181200:02:000:0831. У задоволенні інших вимог відмовлено.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції вважав, що заходи забезпечення позову, про застосування яких просив позивач, є співмірними заявленим ним позовним вимогам, а їх невжиття може ускладнити в подальшому виконання судового рішення. Відмовив у застосуванні заходів відносно земельної ділянки з кадастровим номером 4825181200:02:000:0287 за відсутністю доказів її належності позивачу.
28 березня 2026 року позивачем подана ще одна заява про забезпечення позову шляхом: заборони ТОВ «Південь Агро Інвест» вчиняти дії, спрямовані на користування, передачу у володіння третім особам земельної ділянки площею 1 га з кадастровим номером 4825181200:02:000:0287 з додаванням до неї правовстановлюючого документу на право власності на цю земельну ділянку.
Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 1 квітня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено та на період розгляду справи до набрання рішенням суду законної сили ТОВ «Південь Агро Інвест» заборонено вчиняти дії, спрямовані на користування, передачу у володіння третім особам земельною ділянкою з кадастровим номером 4825181200:02:000:0287.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції вважав, що заходи забезпечення позову, про застосування яких просив позивач, є співмірними заявленим ним позовним вимогам та їх невжиття може ускладнити в подальшому виконання судового рішення.
В апеляційних скаргах відповідач ТОВ «Південь Агро Інвест» просить скасувати ухвали суду, посилаючись на їх незаконність, та ухвалити нові, якими відмовити у забезпеченні позову.
У змісті апеляцій посилався на порушення представницею позивача норм процесуального права в частині відсутності пропозиції стосовно зустрічного забезпечення.
Вказував на відсутність у поданих позивачем заявах про забезпечення позову обставин та наданих на їх підтвердження доказів про незаконність користування товариством земельними ділянками та їх передачу іншим особам. Не враховано судом, що заборона товариству використовувати земельні ділянки призвела до втручання у його господарську діяльність та заподіяла реальні збитки відповідачу.
Також судом не звернута увага, що ним застосовані заходи забезпечення позову, які є тотожними заявленим позивачем вимогам, оскільки стосуються припинення права оренди земельних ділянок, що безпосередньо пов'язано з можливістю їх платного використання.
У письмових відзивах на подані апеляційні скарги позивач вважав їх доводи необґрунтованими, оскільки до звернення позивача до суду, відповідач не обробляв земельні ділянки, але після винесення судом ухвали про забезпечення позову намагався їх засіяти, що призвело до звернення до правоохоронних органів стосовно ухилення товариства від виконання ухвал суду про забезпечення позову.
Крім того наявність незаконно пролонгованого права оренди на землю в державних реєстрах позбавляє права позивача на вільне володіння та користування належними йому земельними ділянками, яке у випадку використання відповідачем спірних ділянок буде порушене та призведе до виникнення нових спорів щодо врожаю чи усунення перешкод.
Третіми особами відзивів на апеляційні скарги не надано.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймають участь при розгляді справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Задовольняючи подані ОСОБА_1 заяви, суд першої інстанції вважав обраний позивачем спосіб забезпечення позову співмірним заявленим ним вимогам, а необхідність їх забезпечення у такий спосіб призведе до запобіганню невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення про задоволення позову.
З такими висновками суду погодитися неможливо.
Так, відповідно до змісту статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Положеннями статті 150 ЦПК України, встановлені види забезпечення позову та зазначено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
За роз'ясненнями, викладеними у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.
Саме обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 5.08.2019 у справі № 922/599/19).
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тому під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у справах № 914/2157/19 від 20.07.2020, № 910/19256/16 від 10.04.2018, № 910/20479/17 від 14.05.2018, № 922/1605/18 від 11.09.2018, № 909/526/19 від 14.01.2019, № 925/288/17 від 25.01.2019 та № 904/1417/19 від 26.09.2019.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлені вимоги про припинення права оренди відповідача, яке включає у себе, передусім, платне користування чужою земельною ділянкою.
Тому обраний позивачем спосіб забезпечення у вигляді заборони товариству вчиняти дії, пов'язані з користуванням земельними ділянками, що були передані ТОВ «Південь Агро Інвест» на правах оренди, є тотожним заявленим ОСОБА_1 позовним вимогам у вигляді припинення права оренди, складовою якого є, крім права володіння, ще і право користування майном.
Тобто судом застосовано спосіб забезпечення поданого позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог без вирішення спору по суті, що є порушенням частини 10 статті 150 ЦПК України.
Крім того, сама заборона підприємству використовувати земельні ділянки до вирішення спору по суті є прямим втручанням у господарську діяльність юридичної особи, що призведе до настання реальних економічних збитків.
Слід також звернути увагу на формулювання позивачем такого способу забезпечення, як заборону відповідачу передавати спірні земельні ділянки у володіння третіх осіб, коло яких не ідентифіковано в ухвалі суду про задоволення заяв про забезпечення позову, внаслідок чого призводить до порушення прав невизначеного кола можливих суб'єктів, зокрема і третіх осіб - державних реєстраторок, що вказані самим позивачем як учасники справи та не є зацікавленими особами у способі вирішення судового спору.
Можливо позивач мав на увазі інший спосіб такого забезпечення свого позову, як заборону передавати спірні земельні ділянки у суборенду іншим особам, але ним та його представницею такі вимоги у забезпеченні не формулювалися та не заявлялися.
Також, обґрунтовуючи заяви про забезпечення позову, позивач та його представниця посилався виключно на ймовірну загрозу неможливості в подальшому виконання судового рішення, у випадку задоволення його вимог, але не навели на її підтвердження жодних обставин, які могли бути підтверджені відповідними доказами.
Тобто позивачем у поданих ним заявах про забезпечення позову не обґрунтовані наслідки невжиття зазначених ним заходів забезпечення позову, та не зазначено, яким чином невжиття їх у майбутньому спричинить утруднення чи зробить неможливим виконання рішення суду, що є за законом його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України).
За висновками КЦС ВС, викладеними ним у постанові від 5 лютого 2020 року при розгляді справи №490/3925/19 і у постанові від 28 серпня 2019 року у справі №367/246/18 зазначено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення відповідної заяви, як не є підставою і реєстрація заяви позивача про вчинення кримінального правопорушення вже після задоволення поданих ним заяв про забезпечення позову.
Колегією суддів також враховується, що відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ, напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). За констатацією ЄСПЛ відсутність додержання хоча б одного критерію є порушенням державою статті 1 Першого протоколу.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу», при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» (national authorities enjoy a certain margin of appreciation) з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і знаходяться в кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для оцінки того, що становить «суспільний інтерес». Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу (public, general interest), який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) - «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).
Відтак, при розгляді питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги як права позивача, на захист яких вжито заходів забезпечення позову, так і права інших учасників процесу, права яких можуть бути порушені застосовуваними заходами.
Враховуючи те, що позивачем заявлено про застосування у справі заходів забезпечення позову, які в частині заборони користуватися майном є тотожними заявленим ним позовним вимогам та є втручанням у господарську діяльність підприємства, а інша частина про заборону передавати ділянки третім особам не доведена як необхідність забезпечення позову у такий спосіб, так і стосовно існування загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову, судом першої інстанції безпідставно задоволено подані позивачем заяви у спосіб, який ним обрано у якості забезпечення поданого ним позову.
Тому, виходячи із загальних принципів розумності і справедливості, порушення судом першої інстанції процесуального законодавства, судова колегія вважає за необхідне скасувати оскаржувані ухвали відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України з постановленням нової про відмову у задоволенні поданих позивачем заяв.
Інші доводи апеляційної скарги представниці відповідача в частині зустрічного забезпечення зводяться до помилкового розуміння норм процесуального права, і на прийняте колегією судове рішення не впливають.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 37, 381-382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» задовольнити.
Ухвали Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 березня 2026 року та від 1 квітня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні поданих ОСОБА_1 22 березня та 28 березня 2026 року заяв про забезпечення позову.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді Т. В. Крамаренко
О. В. Локтіонова