Справа № 447/1672/25 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І.
Провадження № 22-ц/811/222/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
19 травня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Снігур Галини Михайлівни на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 18 грудня 2025 року в складі судді Бачун О.І. в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -
встановив:
У червні 2025 року позивачка ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, просила визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : квартиру за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 31,5 кв.м.; автомобіль TOYOTA AVENSIS 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 31,5 кв.м.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , компенсацію вартості транспортного засобу TOYOTA AVENSIS 2008 року випуску у розмірі 161385,00грн.
Вимоги обгрунтовані тим, що сторони по справі зареєстрували шлюб 18.09.2015. Під час перебування у шлюбі ними було придбано майно, у поділі якого на даний час виникла необхідність, оскільки в добровільному порядку вони не дійшли згоди щодо його розподілу.
Оскаржуваним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 18 грудня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 , право власності на 1\2 частку квартири за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 31,5 кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 компенсацію половини вартості транспортного засобу TOYOTA AVENSIS 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 у розмірі 136950,18 гривень.
Додатковим рішенням рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 04 лютого 2026 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвокатеси Змислої М.Р. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №447/1672/25 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , витрати за професійну правничу допомогу в сумі 11880 (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят) гривень 40 копійок.
В решті вимог відмовлено.
Заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвокатеси Снігур Г.М. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №447/1672/25 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , витрати за професійну правничу допомогу в сумі 1514 гривень та витрати за проведення судової транспортно-товарознавчої експерти в сумі 1211,20 гривень.
Рішення суду по суті спору оскаржила представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Снігур Г.М.
Зазначає, що сторони під час перебування у шлюбі придбали майно, а саме: квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 31.5 кв.м. та автомобіль TOYOTA AVENSIS 2008 р.в., VIN код НОМЕР_1 .
При цьому, автомобіль був придбаний за позичені кошти, 12.12.2023 у розмірі 2 000 доларів США.
Вважає, що суд не застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 в справі № 916/3027/21, стосовно того, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі.
Верховний Суд у постанові від 30.04.2025 в справі № 357/7533/22 досліджував питання що повідомлення, відправлені через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який має розглядатися та оцінюватися судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими доказами та подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не визнає такий доказ недопустимим і навів таку правову позицію, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частини перша - третя статті 100 ЦПК України).».
ЄСПЛ у справі "Егіль Ейнарссон проти Ісландії" (2017) підкреслив, що електронні публікації та супровідні матеріали, включно зі скриншотами поширень і коментарів, можуть бути належними та допустимими доказами.
З огляду на вище наведене, копія квитанції від 12.12.2023 про отримання сторонами грошового переказу на суму 2 000 доларів США для придбання автомобіля є належним та допустимим доказом.
Просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 18.12.2025, ухвалити нове рішення, яким стягнути з апелянта компенсацію за автомобіль у розмірі 98 236.68 грн.
19.02.2026 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - адвоката Змисла М.Р. на апеляційну скаргу. Зазначає, що судом не вирішувалося питання про недопустимість доказу, суд першої інстанції дослідив зміст Квитанції та вказав на відсутність призначення платежу у зв'язку з чим неможливо встановити дійсний характер грошових коштів. З огляду на неможливість встановлення дійсних обставин справи, спірна квитанція та роздруківка повідомлення з електронної пошти ОСОБА_1 від 18.09.2025 не була прийнята до уваги судом. В апеляційній скарзі міститься посилання на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 в справі № 916/3027/21, однак вказане судове рішення прийняте в межах господарського судочинства, що виключає можливість його застосування у спірних правовідносинах. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 18 грудня 2025 року залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача/апелянта.
Учасники справи будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання 19 травня 2026 року не прибули, представник позивачки Змисла М.Р. подала клопотання про розгляд справи у її та позивачки відсутність, а представник відповідача Снігур Г.М. подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із участю в іншому судовому засіданні.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, якщо рухоме та нерухоме майно придбано сторонами у період шлюбу, то воно визнається судом спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу.
Відповідач ОСОБА_1 визнав вимогу щодо поділу квартири за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 31,5 кв.м, щодо іншого майна згоди на поділ між колишнім подружжям не було досягнуто.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із ст. 70 Сімейного Кодексу України, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними
Вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Врахувавши висновок експерта №93 від 26.09.2025, ринкова вартість автомобіля TOYOTA AVENSIS, Т25, 2,0D, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 станом на 23.09.2025, з урахуванням калькуляції необхідного відновлювального ремонту та з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, становить 273900,36 грн., тому суд визначив компенсацію половини вартості вказаного автомобіля виходячи із вказаної суми.
Зважаючи на те, що автомобіль марки TOYOTA AVENSIS 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 відповідач ОСОБА_4 . 15.12.2025 одноособово відчужив ОСОБА_5 , суд стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 половину вартості вказаного автомобіля, що становить 136950,18 гривень.
При цьому, суд не взяв до уваги наданий стороною позивачки висновок експерта №22757 від 12.05.2025, відповідно до якого за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження експертом визначено, що середня ринкова вартість автомобіля TOYOTA AVENSIS 2008 року випуску, р.н. НОМЕР_2 , VIN код НОМЕР_1 станом на 02.05.2025 становить 322770 гривень, оскільки експертом ОСОБА_6 для експертного дослідження взято автомобіль 2009 року випуску, а предметом спору в даній справі є автомобіль 2008 року випуску.
Також, суд критично оцінив подану відповідачем квитанцію від 12.12.2023 про отримання ним грошового переказу на суму 2000$ (доларів) від ОСОБА_7 , оскільки з такої не вбачається призначення платежу та не взяв до уваги роздруківку повідомлення з електронної пошти ОСОБА_8 від 18.09.2025.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції враховуючи таке.
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Статтями 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майно, які ним здійснюються на власний розсуд. Право власності є непорушним та ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За загальним правом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об'єктом спільної власності має свої особливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. За вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст. 61 ЦК України).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (стаття 71 СК України).
Таким чином, суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
Судом встановлено, що сторони є колишнім подружжям, шлюб між якими розірваний рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 02.10.2024, справа №447/1914/24.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22.11.2021, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 передали, а ОСОБА_1 прийняв у власність квартиру за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 31,5 кв.м.
Факт належності ОСОБА_1 квартири за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 31,5 кв.м. підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №286009348.
Згідно із інформацією, наданою Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях від 15.05.2025, транспортний засіб марки TOYOTA AVENSIS 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , з 15.12.2023 належав ОСОБА_1 , 17.04.2025 зазначений автомобіль перереєстрований на нового власника ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного за допомогою Порталу Дія № 3245/2025/5279210 від 15.04.2025 (а.с. 23-31).
Враховуючи наведене, беззаперечним є те, що спірні об'єкти майна були придбані за час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Зазначені обставини визнаються сторонами, відтак в силу ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Звертаючись до суду із позовними вимогами позивачка ОСОБА_2 просить про поділ спільного майна подружжя, оскільки у добровільному порядку вони не дійшли згоди щодо його розподілу.
Зважаючи на те, що рішення суду по суті спору оскаржується лише відповідачем та виключно у частині стягнення судом з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації половини вартості транспортного засобу TOYOTA AVENSIS 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 у розмірі 136950,18 гривень, колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства та статті 367 ЦПК України, законність оскаржуваного рішення в іншій частині, не перевіряє.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка зводиться до того, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Так, відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов'язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша та друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц та у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19.
Законодавство та судова практика з вирішення зазначених питань є усталеною.
Зважаючи на те, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 02.10.2024, а спірний автомобіль відповідач набув у власність 15.12.2023, підстави вважати, що такий не є об'єктом спільної сумісної власності, відсутні.
Іншими словами, колегія суддів констатує, що спірний втомобіль TOYOTA AVENSIS 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , як об'єкт цивільних прав в силу ст. 177 ЦК України, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В свою чергу, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що автомобіль TOYOTA AVENSIS 2008 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , 15.12.2025 одноособово відчужений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 .
Докази про те, що позивачка ОСОБА_2 , як співвласниця спірного автомобіля, отримала будь яку суму коштів за відчуження належного їй транспортного засобу, чи що відповідні кошти були потрачені у цілях сім'ї (дитини), у матеріалах справи відсутні, а судом не встановлені.
На спростування зазначеного, відповідач ОСОБА_1 за весь час розгляду справи протилежних доказів не надав.
Таким чином, оскільки судом не встановлено згоди позивачки на відчуження спірного автомобіля, виходячи з права співвласника на відповідну компенсацію вартості відчуженого майна, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги у цій частині є підставними, а ОСОБА_2 має право на компенсацію 1/2 вартості відчуженого автомобіля.
Враховуючи наведене, виключним правовим питанням у даному судовому провадженні є питання вартості спірного автомобіля та розміру 1/2 частки такого.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Суд зобов'язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків. (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із критичною оцінкою судом першої інстанції висновку експерта № 22757 від 12.05.2025, який наданий стороною позивача, оскільки за таким середня ринкова вартість автомобіля TOYOTA AVENSIS 2008 року випуску, р.н. НОМЕР_2 , VIN код НОМЕР_1 станом на 02.05.2025 становить 322770 гривень, при цьому, для експертного дослідження взято автомобіль 2009 року випуску, а предметом спору у даній справі є автомобіль 2008 року випуску.
В свою чергу, згідно із висновком експерта № 93 від 26.09.2025 судової транспортно-товарознавчої експертизи, яка проведена на замовлення ОСОБА_1 під час розгляду справи, ринкова вартість автомобіля TOYOTA AVENSIS, Т25, 2,0D, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 станом на 23.09.2025, з урахуванням калькуляції необхідного відновлювального ремонту та з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, становить 273900,36 грн (а.с. 74-116).
Інших альтернативних висновків з приводу вартсоті спірного автомобіля, суду не надано.
Враховуючи наведене, колегія суддів розділяє висновок суду першої інстанції з приводу необхідності стягнення на користь ОСОБА_2 половини вартості спірного автомобіля виходячи із вказаної суми та у порядку компенсації половини вартості такого, стягнути 136950,18 гривень.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в основному доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до процесуальних, на його думку, порушень суду та жодним чином не спростовують висновків суду по суті спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість, зважаючи на висновки апеляційного суду про відповідність вимогам закону оскаржуваного рішення суду першої інстанції, відповідні доводи скарги не заслуговують на увагу.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується із правовою оцінкою місцевого суду доводів сторони відповідача щодо отримання ОСОБА_1 12.12.2023 грошового переказу на суму 2000 доларів США та їх значення для спірних правовідносин, як наслідок, підстав для зміни оскаржуваного рішення та стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації за автомобіль у розмірі 98 236,68 грн., не встановлено.
Інших порушень норм процесуального права, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, відповідач не зазначає, а судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Снігур Галини Михайлівни - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 18 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 19 травня 2026 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк