Дата документу 27.05.2026 Справа № 332/4893/25
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний №332/4893/25 Головуючий у 1-й інстанції:Блажко У. В.
Провадження №22-ц/807/1311/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
27 травня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Онищенка Е.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач зазначав, що 21 жовтня 2021 року між ТОВ "Кошельок" та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику N 2867420708-498146 в електронній формі шляхом підписання заявки до договору, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі - Договір), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким Відповідачка зобов'язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Позивач виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши позичальниці кредит відповідно до умов договору та перерахував грошові кошти у розмірі 7500 грн на картковий рахунок N НОМЕР_1 . Натомість позичальниця умов договору не виконала, кредит не повернула, проценти не сплатила, у зв'язку з чим у відповідачки утворилась заборгованість за Договором N 2867420708-498146 від 21 жовтня 2021 року на загальну суму 25 980 грн, яка складається з заборгованості за кредитом -7 500 грн та заборгованості за відсотками -18 480 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у сумі 25 980 грн, 2 422,40 грн судового збору та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором від 21.10.2021 №2867420708-498146 у загальному розмірі 7516,50 грн, яка складається із заборгованості за сумою кредиту у розмірі 7500,00 грн, заборгованості за відсотками за користування позикою у розмірі 16,50 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповно з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 2867420708-498146 від 21.10.2021 року в розмірі 25 980 грн, що складається з: заборгованість за сумою кредиту - 7 500 грн; заборгованість за відсотками за користування позикою: 18 480 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн за подання позовної заяви, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн за подання позовної заяви, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000грн за подання апеляційної скарги, суму сплаченого судового збору у розмірі 3 633,60 грн за подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. При цьому зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п. 3.7 договору). З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2,2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8 договору).
Таким чином, сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 120 днів з моменту укладення договору (30 днів плюс 90 днів), а саме до 09 лютого 2022 року, по закінченню якого у відповідача виникає обов'язок повернути суму кредиту та нараховані відповідно до умов договору проценти за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов'язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 12 листопада 2021 року до 09 лютого 2022 року є погодженим сторонами договору.
Отже, після спливу лояльного періоду строк кредитування кредитом за договором був подовжений до 09 лютого 2022 року, а тому висновок суду про припинення строку кредитування відповідачем кредитом зі спливом лояльного періоду, і відповідно про неправомірне нарахування процентів за користування кредитом у період з 12 листопада 2021 року до 09 лютого 2022 року є безпідставним.
Крім того, адвокат вказував, що задовольняючи позов в частині стягнення суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом лише за лояльний період, суд при цьому проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Тальчук П.І. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн (3328,00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, ч .2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 25 980 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ТОВ "Кошельок" про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов укладеного договору від 21 жовтня 2021 року N 2867420708-498146 позивачем надано відповідачу кредитні кошти в розмірі 7 500 грн. Відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі суму 7 500 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Разом із тим, неповернення позичальником кредитних коштів у визначений п. 2.1 договору строк, за відсутності активних дій відповідача є неправомірною поведінкою, а саме, неповерненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 22 денного періоду кредитування проценти, визначені за користування кредитними коштами у розмірі, встановленому договором (0,01). За даних обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення відсотків в розмірі 16,50грн 7500 грн х0,01 х 22 дні).
В частині відмови мотивовано, зокрема, неправомірністю нарахування процентів за користування кредитом після закінчення Лояльного періоду.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача також пропорційно стягнуто понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 700,80 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 1157,20 грн з урахуванням складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та ціни позову та часткового задоволення позову (на 28%).
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 жовтня 2021 року між ТОВ "Кошельок" та ОСОБА_1 укладено договір N 2867420708-498146, підписаний відповідачем електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора 1323, шляхом направлення позичальнику на номер телефону НОМЕР_2 , за умовами якого кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 7 500 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим кредитом (а.с.13-22).
Згідно п. 1.3.3 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,2 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 1.3.3.1 договору дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк лояльного періоду.
Тип процентної ставки за цим договором: фіксована (п. 1.4 Договору)
Пунктами 2.1., 2.2., 2.3., 2.4., 2.5., 2.6 Договору, кредит надається строком на 22 днів (далі - "Лояльний період"), початком якого є дата підписання договору, а з закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.
Сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 договору строк лояльного періоду може продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом. Кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит в строк не пізніше 2 банківських днів від дати підписання цього договору.
Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п. 2.1 цього договору. Кредит надається позичальнику згідно його заявки шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позичальником у заявці.
Датою отримання кредиту вважається дата списання відповідної суми з рахунку кредитодавця. Вищезазначена дата отримання кредиту зазначається у графіку розрахунків, що є додатком до цього договору.
Датою повернення (погашення) кредиту, так само як і датою сплати процентів, вважається дата зарахування коштів на рахунок кредитодавця.
Згідно п. 3.6 договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п. 3.7.); з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2,2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним.
Згідно п. 3.9 договору з наступного дня після закінчення лояльного періоду у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми.
На підтвердження перерахування кредитних коштів відповідачу позивачем надано повідомлення хPAYGroup LLC 21 жовтня 2021 року, з якого вбачається, що через вказану платіжну систему було проведено зарахування коштів у розмірі 7500 грн на номер картки N НОМЕР_3 , з призначенням "видача кредитних коштів, Договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту N 2867420708-498146".
Крім того, перерахування грошових коштів на рахунок позичальника 21 жовтня 2021 року у розмірі 7500 грн підтверджується довідкою хPAYGroup LLC 21 жовтня 2021 року та довідкою ЦВ ПАТ «МТБ Банк» у м. Києві (а.с.31-32).
Статтею 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Як встановлено судом, що на виконання умов укладеного договору від 21 жовтня 2021 року N 2867420708-498146позивачем надано відповідачу кредитні кошти в розмірі 7500 грн.
Однак відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі суму 7500 грн.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглядаючи апеляційну скаргу ТОВ "Кошельок", апеляційний суд враховує, що рішення суду першої інстанції в частині обставин укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів не оскаржувалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, який було враховано судом першої інстанції, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання".
Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Указаний висновок міститься у п. 35 Постанови.
Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред'явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ "Кошельок" про стягнення заборгованості, суд першої інстанції правомірно вказав, що за змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі N 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі N 300/438/18.
Як встановлено судом першої інстанції, строк кредитування за Договором був погоджений сторонами та становив 22 днів. Після того сторони не укладали договір про продовження строку дії договору і не погоджували строк кредитування. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
За даних обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
Таким чином, оскільки відповідно до умов договору кредит був наданий позивачу у розмірі 7500 грн на 22 дні за процентною ставкою 0,01 % від суми кредиту, то за зазначений строк кредитування відповідач має сплатити позивачу 16,50 грн (7500 грн х 0,01% х22 дні).
Вказуючи про обґрунтованість нарахування відсотків за користування кредитом в розмірі, зазначеному в позовній заяві, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 120 днів з моменту укладення договору (30 днів плюс 90 днів), а саме до 09 лютого 2022 року, по закінченню якого у відповідача виникає обов'язок повернути суму кредиту та нараховані відповідно до умов договору проценти за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов'язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 12 листопада 2021 року до 09 лютого 2022 року є погодженим сторонами договору.
Як вбачається з матеріалів справи, до спливу лояльного періоду у 22 днів відповідач не повернув кредит, що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості. Тобто він продовжив користуватися кредитом після закінчення лояльного періоду, що за договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 120 днів з моменту укладення договору до 09 лютого 2022 року, а відтак відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений п. 3.8 договору, є законним.
Колегія суддів не погоджується з зазначеними доводами апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Так, згідно п. 3.6 договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2,2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 11 листопада 2021 року відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту не виконав.
Отже, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 22 днів кредитування, що визначено договором, позивач посилався на факт продовження строку користування кредитними коштами.
При цьому позивач не звернув уваги, що не повернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 22 днів кредитування, свідчить не про продовження строку договору, як це зазначено в п. 3.6 договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань.
Як наслідок, п. 3.8 договору визначено відповідну процентну ставку 2,20 % в день від фактичного залишку користування кредитом у межах нового строку кредиту, якщо після закінчення лояльного періоду позичальник продовжує користуватися кредитними коштами.
Крім того, згідно п. 3.9 договору з наступного дня після закінчення лояльного періоду у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми.
Зі змісту вказаних положень договору вбачається, що зазначені проценти договір пов'язує з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника.
Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за N 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Враховуючи споживчий характер правовідносин, апеляційний суд виходить із того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав до стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в п. 2.1 договору, оскільки підставою до їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 2.1 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.
Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та правовим позиціям Верховного Суду, ґрунтуються на наявних у справі доказах та не спростовуються помилковими доводами апеляційної скарги про те, що нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту.
Враховуючи наведене, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що задовольняючи позов в частині стягнення суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом лише за лояльний період, суд при цьому проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до незгоди із ними, а відтак не впливають на остаточні висновки суду.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Заявлені вимоги про стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають, враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, а відтак апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення.
Заявлені вимоги про стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають, враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін
З огляду на те, що апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» -залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадкуякщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цьогоКодексупозбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 27 травня 2026 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С Кухар С.В. Онищенко Е.А.