26 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/12378/25 пров. № А/857/54879/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я.,
розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Щербаков В.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 17 листопада 2025 року,
21 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати призначити та виплачувати пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу періоди догляду за дитиною, постраждалою від Чорнобильської катастрофи до досягнення 12 років.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що як потерпіла від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на пільгову пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, проте відповідач відмовив їй у призначенні такої пенсії. Вказує, що причиною такої відмови стала відсутність достатнього страхового стажу. Водночас, зауважує, що відповідачем протиправно не враховано періоди догляду за дитиною, постраждалою від Чорнобильської катастрофи до досягнення 12 років до її страхового стажу.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 172650009420 від 14.04.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди догляду за дитиною до досягнення нею 12-річного віку з 12.08.1995 по 31.12.1997, з 01.01.2000 по 31.01.2000, з 26.03.2000 по 30.04.2000.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки проживав у зоні радіоактивного забруднення понад встановлений законом строк. Суд дійшов висновку, що Пенсійний фонд безпідставно не зарахував до страхового стажу окремі періоди догляду позивача за дитиною, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, до досягнення нею 12-річного віку. Надані позивачем докази підтверджують наявність підстав для зарахування цих періодів до страхового стажу, що впливає на право на призначення пенсії.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що у спірні періоди позивач перебувала у трудових відносинах, а тому такі періоди не можуть одночасно бути зараховані як час догляду за дитиною відповідно до Закону № 796 та Порядку № 637. Також вказує, що на дату звернення за призначенням пенсії позивач не мала необхідного страхового стажу - 25 років, оскільки фактично її страховий стаж становив 21 рік 11 місяців 10 днів. У зв'язку з цим Пенсійний фонд вважає законним рішення про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку за статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач є особою, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія), що підтверджується відповідним посвідченням, копія якого знаходиться з матеріалах справи.
Позивач 12.03.2025 звернулась до органів Пенсійного фонду з письмовою заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності заяву передано на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням від 14.04.2025 № 172650009420 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовлено у призначенні пенсії за віком. В якості підстави зазначено: у зв'язку з відсутністю достатнього страхового стажу - 25 років, наявний страховий стаж 21 рік 11 місяців 10 днів. Згідно висновків рішення, страховий стаж обчислено за даними довідок про підтвердження стажу про роботу в колгоспі «Кричіловський» від 31.07.2024 № 661, № 662, № 663, довідка про отримання допомоги по безробіттю від 31.07.2024 № 942, даними індивідуальних відомостей про застраховану особу, доглядом за дитиною до трьох років. До періодів догляду за дитиною постраждалої від ЧК до 12 років не зараховано періоди з 12.08.1995 по 14.03.1998, з 18.06.1999 по 31.07.1999, з 22.08.1999 по 30.09.1999, з 01.01.2000 по 31.01.2000, з 26.03.2000 по 30.04.2000, оскільки за даними відомостей про трудову діяльність реєстру застрахованих осіб заявниця перебувала в трудових відносинах.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 172650009420 від 14.04.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди догляду за дитиною до досягнення нею 12-річного віку з 12.08.1995 по 31.12.1997, з 01.01.2000 по 31.01.2000, з 26.03.2000 по 30.04.2000.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796).
Згідно з ст. 9 Закону № 796 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт.
Згідно з ст.55 Закону № 796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють в зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали в цій зоні не менше 3 років, на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Відповідно до пп.5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (зі змінами внесеними згідно з Постановою правління Пенсійного фонду України № 13-2 від 30.07.2015, далі - Порядок № 22-1), документом, що засвідчує особливий статус особи, зокрема є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов:
1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період;
2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 років.
Як слідує з матеріалів справи, висновків оскаржуваного рішення та не є спірним, період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить понад 19 років, в тому числі станом на 01.01.1993 - 3 роки 07 місяць 28 днів, що надає такій особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 повні роки проживання в такій зоні та 3 роки початкової величини (на 6 років), тобто у 54 роки відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ.
В даному випадку спірним є наявність достатнього страхового стажу.
Обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону № 796 є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
В силу статті 26 Закону № 1058-IV, для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку мають особи за наявності страхового стажу, зокрема у період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Таким чином, на момент звернення з заявою, страховий стаж позивача повинен становити не менше 24 роки.
Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу (абз. 2 ч. 1 ст. 24).
Колегією суддів встановлено, що відповідач при розгляді поданих позивачем документів вказував, що страховий стаж позивача становить 21 рік 11 місяці 10 днів
При цьому, до страхового стажу не зараховано періоди догляду за дитиною постраждалої від ЧК до 12 років - з 12.08.1995 по 14.03.1998, з 18.06.1999 по 31.07.1999, з 22.08.1999 по 30.09.1999, з 01.01.2000 по 31.01.2000, з 26.03.2000 по 30.04.2000, оскільки за даними відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб заявниця перебувала в трудових відносинах.
З даного приводу колегія суддів зауважує наступне.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.10.1989, ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 20.05.1991, ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 07.09.1992, ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_4 , 12.08.1992.
За змістом довідки виконавчого комітету Кричильського старостинського округу № 3 Сарненської міської ради № 13/03-194 від 02.07.2025 ОСОБА_4 , 12.08.1992 видано посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_4 від 04.01.1994.
Судом першої інстанції встановлено, що копія відповідного посвідчення знаходиться в матеріалах справи.
Вказані документи дають підстави вважати, що ОСОБА_4 мав статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п. 13 ст. 30 Закону № 796-ХІІ, визначено що потерпілим дітям, визначених у п. 1-6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, зарахування до стажу роботи одному з батьків часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років.
Згідно п.11 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), час догляду одного з батьків за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку встановлюється на підставі:
- свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
- посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи або довідки про видачу такого посвідчення;
- заяви особи, яка звернулася за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- документів про те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є:
- виписка з трудової книжки;
- відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією;
- інформація із системи персоніфікованого обліку.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (із змінами внесеними постановою правління Пенсійного фонду України 26.04.2017 № 9-1) (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до абзацу першого пункту 2.23 розділу II Порядку № 22-1 при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані, як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Отже, спеціальним законом, яким визначено порядок та умови зарахування певного періоду до страхового стажу, є саме Закон № 1058-IV.
Враховуючи наведене та системний аналіз наведених норм, обов'язковою умовою зарахування певного періоду до страхового стажу є проміжок часу, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені - внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, норми п.13 ст.30 Закону № 796-XII, гарантуючи право на зарахування до стажу роботи одному з батьків часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років, можуть бути реалізовані виключно у випадку відповідності такого періоду вимогам, які визначені спеціальним Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу.
Тобто, умовою зарахування часу догляду за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12 років до страхового стажу матері або батька є сплата за страхових внесків в указаний період або отримання виплат по догляду за дитиною. Відповідний висновок слідує, зокрема, й зі змісту положень Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 № 21-1, де визначено перелік застрахованих осіб.
Отже, період догляду за постраждалою дитиною може бути зараховано в страховий стаж одному з батьків, який не працював і доглядав таку дитину до 12-річного віку, якщо такий догляд здійснили до 01.01.2004.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, позивачем не надано документів, визначених Порядком № 637, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 12-річного віку мати не працювала.
Водночас, позивачем було подано суду архівну довідку, видану Комунальною установою «Трудовий архів» Сарненської міської ради від 31.07.2024 № 661, зі змісту якої слідує, що позивач працювала в колгоспі «Кричильський», КСП «Кричильський», СГП «Кричильське» та її трудовий стаж в спірні періоди становив:
1994 - відпустка по догляду за дитиною
1995 - 1997 вихододні не значаться
1998 - виконання річного мінімуму вихододнів 266 з 180 необхідних
1999 - виконання річного мінімуму вихододнів 281 з 180 необхідних
Крім того, згідно відомостей архівної довідки № 663 від 31.07.2024, виданої Комунальною установою «Трудовий архів» Сарненської міської ради, позивач працювала в колгоспі «Кричильський», КСП «Кричильський», СГП «Кричильське» та її трудовий стаж в спірні періоди становив:
1996 - лютий 1988, червень 1999 - серпень 1999, січень 2000, березень 200 вихододні не значаться.
Відповідно до ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
В той же час, відповідно до ст. 56 Закону № 1788-XII та законодавства, що діяло на момент роботи позивача, нормами (трудоднями) обслуговування для працівників колгоспів є мінімуми трудової участі в громадському господарстві.
Колегія суддів зазначає, що в роки, коли річний мінімум участі виконаний в повному обсязі/перевиконаний до стажу зараховується повний рік роботи; в роки, коли річний мінімум участі не виконаний в повному обсязі - до страхового стажу зараховується кількість днів, фактично відпрацьованих згідно даних трудової книжки.
Вказане свідчить, що період 1998, 1999 років зараховано до страхового стажу позивача як повні роки роботи.
Водночас, наявні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періодів догляду за дитиною до досягнення нею 12-річного віку за період:
з 12.08.1995 по 31.12.1997;
з 01.01.2000 по 31.01.2000;
з 26.03.2000 по 30.04.2000.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ПФУ в Донецькій області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, без урахування вказаних періодів, діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому оскаржуване рішення не відповідає критеріям правомірності, є протиправним і підлягає скасуванню.
Таким чином, належним способом захисту та відновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача є зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу період догляду за дитиною до досягнення нею 12-річного віку з 12.08.1995 по 31.12.1997, з 01.01.2000 по 31.01.2000, з 26.03.2000 по 30.04.2000 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі № 460/12378/25 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
Л. Я. Гудим