79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
26.01.11 Справа № 5/97
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Кордюк Г.Т.
суддів: Давид Л.Л.
Мурська Х.В.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Чернівці
на рішення господарського суду Чернівецької області від 11.11.2010р.
у справі № 5/97
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Техна", м. Новгород-Волинський Житомирської області
до Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Чернівці
про повернення помилково зарахованих коштів
За участю представників:
від позивача: Матюшенков Д.В.- представник;
від відповідача: не з»явився;
Роз”яснено права й обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлено.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 11.11.2010р. у справі №5/97 (суддя Дутка В.В.) задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Техна", м. Новгород-Волинський Житомирської області, стягнено з Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Чернівці помилково отримані кошти в сумі 20000 грн., 199,81 грн. державного мита, 212,40 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в частині стягнення 1610 грн. інфляційних та 591,46 грн. трьох процентів річних у позові відмовлено.
Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено факт отримання відповідачем коштів в сумі 20000 грн. без достатньої правової підстави, які підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України, так як судовим рішенням у справі №7/8, встановлено факт відсутності між сторонами договірних відносин з надання транспортно-експедиційних послуг та наявність рахунку за транспортно-експедиційні послуги від 21.10.2009р., згідно якого позивач перерахував відповідачеві 20000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №5196, а відповідач не надав належних доказів на підтвердження факту підставного збереження отриманих від позивача грошових коштів та надання послуг на вказану суму.В частині вимог про стягнення інфляційних 1610 грн. та трьох процентів річних за користування чужими коштами в сумі 591,46 грн. в позові відмовлено за безпідставністю, оскільки у відповідача не виникало грошового зобов'язання перед позивачем, а тому позивачем безпідставно заявлені вимоги про стягнення інфляційних та трьох процентів річних за користування чужими коштами, згідно положень ст. 625 ЦК України.За ухилення відповідача від вчинення дій щодо забезпечення участі в судових засіданнях, неподання на вимогу ухвал господарського суду від 14.10.2010р., від 28.10.2010р. витребуваних документів без повідомлення причин, судом стягнуто в доход Державного бюджету України з відповідача штраф у розмірі 1700 грн.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду в частині задоволення вимог про стягнення 20000 грн. та стягнення в дохід Державного бюджету України штрафу в розмірі 1700 грн., відповідач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду в означеній частині..
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що на переконання відповідача будь-яких доказів того, що оплата проводилася позивачем не добровільно або є наслідком рахункової помилки або недобросовісності з його боку судом не здобуто, а позивачем не надано, вважає позовні вимоги задоволені безпідставно з огляду на положення ст.1215 ЦК України.
Крім того, апелянт зазначає, що відповідно до ст.59 ГПК України направлення відзиву на позов і доказів в його обґрунтування це право відповідача, яке кореспондується із ст.75 ГПК України, яка встановлює, що у випадку неподання відзиву на позовну заяву, спір вирішується за наявними у справі матеріалами, тому вважає, що місцевим господарським судом безпідставно стягнено штраф до Державного бюджету України відповідно до ст.85 ГПК України.
Позивач у відзиві доводи апеляційної скарги заперечив, вказавши, що отримання відповідачем 20 000,00 грн. є безпідставним, оскільки рішенням господарського суду Чернівецької області від 16.08.2010 року, по справі №7/8, встановлена відсутність договірних відносин між позивачем та відповідачем.На підставі рішення господарського суду Чернівецької області від 16.08.2010 року по справі №7/8, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, проте відповідач залишив поза увагу таку вимога позивача, незважаючи на те, що між сторонами були відсутні будь - які договірні відносини.
Крім того, зазначено про безпідставність покликання відповідача на ст.1215 ЦК України, оскільки отримана відповідачем сума 20 000 грн. не є заробітною платою підприємця, дохід від здійснення підприємницької діяльності не підлягає оподаткуванню згідно Закону України від 22.05.2003р. №889-ІУ , а тому в свою чергу не може бути прирівняний до заробітної плати.Заробітна плата є винагородою за виконання певної роботи, обмовленої сторонами трудового договору, а отже усі платежі, які можуть бути прирівняні до визначення заробітної плати, повинні відповідати правовій природі заробітної плати, зокрема у відплатності за виконану роботу.Позивач вважає, що, у даному випадку, відповідач не надав позивачу жодної послуги, за яку мав би отримати винагороду, а тому грошові кошти, які отримав відповідач є безпідставно отримані, які мають бути повернути власнику.
Представник відповідача участі в судовому засіданні не прийняв, поважність причини суду не повідомлено, про належне повідомлення учасників судового процесу свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, які містять матеріали справи.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання (а.с.85-86), по розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення господарського суду Чернівецької області за наявними у справі матеріалами без представника відповідача.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) встановлено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заперечення, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Львівський апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
26.10.2009р. позивач перерахував відповідачеві 20 000 грн. за транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку №б/н від 21.10.2009р., що підтверджується платіжним дорученням № 5196.
Як встановлено господарським судом, рішенням господарського суду Чернівецької області від 16.06.2010р. у справі №7/8 відмовлено у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче об'єднання Техна” до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення 109610 грн. збитків.
Судом встановлено відсутність у сторін оригіналів договору № 20/10/09 від 20 жовтня 2009 року, разової заявки № 1740 від 20 жовтня 2009 року, рахунку за транспортно-експедиційні послуги від 21.10.2009 року, позивач не довів суду, що між сторонами було укладено договір № 20/10/09 від 20 жовтня 2009 року та разову заявку № 1740 від 20 жовтня 2009 року. При цьому, не є беззаперечним доказом укладення між сторонами договору та разової заявки, у зв'язку із оплатою позивачем згідно платіжного доручення № 5196 від 26 жовтня 2009 року коштів у сумі 20000,00 грн. за транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку від 21.10.2009 року.
Отже, судовим рішенням у справі №7/8 встановлено факт відсутності між сторонами договірних відносин з надання транспортно -експедиційних послуг та наявність рахунку за транспортно-експедиційні послуги від 21.10.2009 року.
Позивач надіслав відповідачу (неналежному отримувачу) претензію від 20.08.2010р. про здійснення йому помилкового переказу з вимогою повернути зазначену суму. Як з'ясовано господарським судом, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Для виникнення зобов»язань з безпідставного збагачення необхідна наявність хоча б двох умов: відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення, що означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом чи правочином, та по-друге, що збільшення чи збереження майна однією стороною (набувачем) з одночасними зменшенням його у іншої сторони.
Згідно з частиною другою статті 1212 ЦК України, правила закріплені в гл.83 ЦК України застосовуються незалежно від того чи виникло безпідставне збагачення внаслідок поведінки набувача майна, самого потерпілого, третіх осіб або виникло мимоволі.
Судом досліджено, що спірні грошові кошти перераховувалися без правової підстави. В призначенні платежу на перерахування грошових коштів відповідачу зазначено "за транспортно-експедиційні послуги". Однак, жодного договору на надання транспортних послуг між сторонами не укладалося, транспортні послуги не надавалися.
Отже, судами досліджено, що грошові кошти були отримані підприємцем без жодної правової підстави і він є неналежним отримувачем цих коштів.
Згідно п. 1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, неналежним отримувачем є особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Пунктом 2.35 зазначеної Інструкції визначено, що кошти, які помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України.
Беручи до уваги вищевикладене та приписи, запроваджені ст. 387 ЦК України, ст.1212 ЦК України, ст.35 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів", п.1.4, п.2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, ст.35 ГПК України, суд встановив неповернення відповідачем позивачу помилково отриманих коштів за вказаним платіжним дорученням, апеляційна інстанція вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача коштів у сумі 20000грн.
Виходячи із змісту ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, неукладеність договору виключає можливість виникнення за ним прав та обов'язків у сторін спору, оскільки в цьому випадку договір вважається таким, що не відбувся.
Крім того, повернення грошових коштів позивачу, ніяким чином не порушують права та інтереси відповідача, оскільки останнім не було виконано на користь першого будь яких робіт чи надано послуги.
Апеляційна інстанція не погоджується з висновком місцевого господарського суду, що у відповідача не виникло грошове зобов»язання, за порушення якого наступає відповідальність, встановлена ст.625 ЦК України.
Поняття зобов»язання та його виникнення наведено у ст.509 ЦК України, відповідно до якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Суб»єктами зобов»язання є кредитор і боржник.
Підстави виникнення зобов»язання встановлено в ст.11 ЦК України, а саме цивільні права і обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.Повернення безпідставно отриманого майна (грошей) передбачено ст.1212 ЦК України та Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ч.2 ст.530 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що позивач вимогу про повернення коштів направив відповідачу 21.08.2010р. - претензію №1, яку відповідачем отримано 28.08.2010р.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування позивачем інфляційних та трьох відсотків річних за період з листопада 2009р. по серпень 2010р. є неправомірним, оскільки просрочення боржника відповідно до ст.530 ЦК України за цей період не відбулось, просрочення боржника наступило з 29.08.20101р.А тому, інфляційні та річні до задоволення не підлягають.
Однак, висновки місцевого господарського суду про невиникнення в боржника грошового зобов»язання не призвів до прийняття невірного рішення в цілому, тому відсутні підстави для його скасування.
Також, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідача штрафу у розмірі 1700 грн. на підставі п.5 ст.83 ГПК України за ухилення відповідача від вчинення дій щодо забезпечення участі в судових засіданнях, неподання на вимогу ухвал господарського суду від 14.10.2010р., від 28.10.2010р. витребуваних документів без повідомлення причин.
Не подання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншими учасниками судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом, як зловживання процесуальними правами.Відповідні дії або бездіяльність з урахуванням конкретних обставин справи може тягти за собою такі наслідки: стягнення штрафу з винної сторони в дохід Державного бюджету України (п.5 ст.83 ГППК України). (п.3.7.1. Рекомендацій Президії ВГС України від 19.07.2010 р. N 04-06/113 «Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України».).
Як вбачається із матеріалів справи, суд ухвалою від 14 жовтня 2010р. зобов»язав позивача подати відзив на позовну заяву та копію свідоцтва про державну реєстрацію, яке б підтверджувало реєстрацію відповідача, як суб»єкта підприємницької діяльності та визнав участь представника, як обов»язкову, ухвала суду отримана відповідачем 18.10.2010р.
Однак, відповідач в судове засідання 28 жовтня не з»явився, без повідомлення причин, витребувані документи не подав, в зв»язку з чим суд ухвалою від 28.10.2010р. відклав розгляд справи на 11 листопада та зобов»язав відповідача виконати вимоги ухвали суду від 14.10.10р., ухвала суду отримана відповідачем 3.11.2010р. (а.с.57).
Відповідач без поважних причин повторно не з»явився в судове засідання та не виконав вимог ухвали суду.Діі відповідача свідчать про зловживання процесуальними правами, а тому покладення місцевим господарським судом на нього санкцій, встановлених п.5 ст.83 ГПК України є правомірне.
Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищенаведеним.
Аналіз встановлених фактичних обставин справи, дає апеляційній інстанції можливість встановити, що рішення господарського суду прийнято на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для скасування законного та обгрунтованого рішення.
Керуючись ст.ст.101,103,105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,
1.Рішення господарського суду Чернівецької області від 11.11.2010р.
у справі № 5/97 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Чернівці без задоволення.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку
3.Матеріали справи повернути в господарський суд Чернівнцької області.
Головуючий-суддя Кордюк Г.Т.
Суддя Давид Л.Л.
Суддя Мурська Х.В.