79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
26.01.11 Справа № 20/130 (10)
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Марко Р.І.,
при секретарі Томкевич Н.,
з участю представників:
від скаржника (позивача) - з”явився,
відповідача-1,2 - з”явилися,
третьої особи на стороні відповідача-1 без самостійних вимог - з»явився,
розглянув апеляційну скаргу Національної спілки художників України, м.Київ
на рішення господарського суду Львівської області від 29.11.2010 року, суддя Фартушок Т.Б., у справі № 20/130 (10)
за позовом: Національної спілки художників України, м.Київ
до відповідача-1 Львівської міської ради, м.Львів
до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю «Західенергомонтаж», м.Новояворівськ Яворівського району
та третьої особи на стороні відповідача-1 без самостійних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Західенергомонтаж»
про визнання незаконним п.2, п.3 ухвали Львівської міської ради від 05.07.2007 року №1051 та визнання недійсним договору оренди землі від 29.08.2007 р. за №Л-585,
рішенням господарського суду Львівської області від 29.11.2010 року відмовлено в позові Національної спілки художників України до відповідача-1 Львівської міської ради за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору товариства з обмеженою відповідальністю «Західенергомонтаж»про визнання недійсним п.2, п.3 ухвали Львівської міської ради від 05.07.2007 року №1051 та визнання недійсним договору оренди землі від 29.08.2007 р. за №Л-585, укладеного між відповідачем-1 Львівською міською радою та відповідачем-2 ТзОВ “Західенергомонтаж.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено підстав для визнання незаконним п.2, п.3 ухвали Львівської міської ради від 05.07.2007 року №1051 та оскаржуваного договору оренди землі недійсним, оскільки не подано доказів наявності належного права користування позивача на земельну ділянку (яка межує із земельною ділянкою, наданою відповідачу-2 в користування) станом на момент подання позову чи прийняття рішення, а відтак, порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права позивача.
В апеляційній скарзі та поясненнях до неї скаржник (позивач) просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити, в зв”язку з неповним з»ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що спірне рішення порушує охоронювані законом права та інтереси позивача у даній справі, оскільки позивач фактично втратив право користування земельною ділянкою, яка була відведеною Львівській кераміко-скульптурній фабриці рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради трудящих від 04.05.1967 року за №238.
Скаржник покликається на те, що право власності у позивача на нерухоме майно, яке знаходиться на суміжній земельній ділянці і надає їм право на оформлення права на цю ділянку, виникло у позивача за договором купівлі-продажу, укладеним до прийняття оскаржуваного рішення, а тому висновок місцевого суду про відсутність у позивача порушеного права є необгрунтованим, оскільки згоди та відповідно підтвердження шляхом підпису акту встановлення і узгодження меж землекористування на місцевості, який є складовою частиною технічної документації на оформлення права користування спірною земельною ділянкою відповідачем-2, ні позивач, ні Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика не надавали. При цьому, скаржник наводить доводи щодо фальсифікації вказаного акту шляхом підроблення, а саме наявність різних актів, із різною кількістю аркушів, невідомими підписами та печатками, що місцевим судом не з»ясовано.
Скаржник також зазначає на порушення його права, як власника майна шляхом позбавлення права земельного сервітуту ( права проїзду землекористувача з боку вул.Козланюка) та права користування об»єктом нерухомості -резервуару води, належного позивачу, який включений у межі користування земельною ділянкою ТзОВ «Західенергомонтаж».
Скаржник не погоджується з висновком суду про відсутність на спірній земельній ділянці об»єктів нерухомості, які належать на праві власності позивачу, а саме трансформаторної підстанції літ. «Ш»та резервуару води літ. «Ц», оскільки даний факт підтверджується актом регіонально відділення ФДМУ у Львівській області від 17.04.2007 року, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.11.2010 року та іншими доказами.
Письмових відзивів на апеляційну скаргу відповідачами суду не надано. В поясненнях, наданих суду в судовому засіданні, останні підтримали свої позиції, викладені в суді першої інстанції. Вважають рішення суду першої інстанції законним, а тому просять суд залишити його без змін.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін за їх участю на засіданні, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що 27.01.2005 р. між позивачем (продавцем) та відповідачем-1 (покупцем) укладено біржовий договір №3-05/4, згідно якого продавець продав, а покупець купив будівлі та споруди, що знаходяться за адресою м.Львів, вул.Мучна, 32. Право власності відповідча-2 зареєстроване, що підтверджене витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6584317 від 23.02.2005 р. Дійсність даного договору про набуття права власності підтверджується відповідно рішенням господарського суду Львівської області від 07.12.2006 р. по справі №1/1158-10/343.
Згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих №238 від 04.05.1967 р., вирішено відвести Львівській кераміко-скульптурній фабриці територію бувшого кар'єру Трамвайно-тролейбусного управління по вул.Мучній для розширення цехів фабрики з правом зносу будівель і споруд. Відповідно до довідок Львівського міського управління земельних ресурсів №40/391801-15 від 30.12.2005 р. та №40/01-15/5090 від 20.10.2006 р., згідно земельно-кадастрових даних земельна ділянка на вул.Мучній, 32 знаходиться в межах земельної ділянки, що знаходиться у фактичному користуванні Львівської експериментально-скульптурної фабрики.
Згідно пояснень представника Львівської міської ради, що узгоджуються із земельно-кадастровими документами спірна земельна ділянка не оформлена відповідно до діючого земельного законодавства в користування ні позивачу, ні фактичному користувачу, що свідчить про те, що підписання останніми акту встановлення і узгодження меж землекористування на місцевості не вимагається.
12.01.2006 р. між ТзОВ “Західенергомонтаж” та КП “Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика” складено акт встановлення і узгодження меж землекористування на місцевості, яким визначено межі землекористування, (що проходить на місцевості згідно плану земельної ділянки, наведенного на зворотній стороні даного акту, по лінії від точки А до точки Б).
Покликання скаржника на те, що вказаний акт є сфальсифікованим, є безпідставним, оскільки скаржником не подано жодних доказів в підтвердження цього у визначеному діючим законодавством порядку. Згідно ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до витягу з ЄДРПОУ серії АЕ №№105681, 105682, станом на 26.11.2010 р. колективне підприємство “Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика” є юридичною особою, а Гринчишин Р.В. є особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності. Датою видачі (заміни) описаного в попередньому абзаці свідоцтва є 10.08.2005 р. Згідно письмових пояснень Гринчишин Р.В. вбачається, що він погоджував та підписував даний акт, проте помилково поставив печатку іншої організації, де обіймає посаду керівника та спершу від свого імені уповноважив свого працівника від його імені підписати цей акт. В наступному ці недоліки форми ним було виправлено. Тому доводи скаржника по фальсифікації цього акту не доведено.
Окрім того, згідно пояснень представника Львівської міської ради, що узгоджуються із земельно-кадастровими документами спірна земельна ділянка не оформлена відповідно до діючого земельного законодавства в користування ні позивачу, ні фактичному користувачу, що свідчить проте, що підписання останніми акту встановлення і узгодження меж землекористування на місцевості не вимагається.
05.07.2007 р. Львівською міською радою прийнято ухвалу №1051 “Про користування ТзОВ “Західенергомонтаж” земельною ділянкою на вул.Мучній, 32 у м.Львові”, відповідно до п.п.2, 3. якої ухвалено: передати товариству з обмеженою відповідальністю “Західенергомонтаж” земельну ділянку площею 0,6435га на вул.Мучній, 32 в оренду терміном на 10 років для обслуговування складських будівель за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони або іншого призначення за функцією використання -землі комерції; товариству з обмеженою відповідальністю “Західенергомонтаж” у місячний термін укласти з Львівською міською радою договір оренди землі та провести його державну реєстрацію, угоду про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою.
29.08.2007 р. між Львівською міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Західенергомонтаж” (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендарю передано в строкове платне користування земельну ділянку за адресою м.Львів, вул.Мучна, 32.
Ухвала Львівської міської ради від 05.07.2007 року №1051 в частині п.2, п.3, а також укладений на її підставі договір оренди землі від 29.08.2007 р. є предметом оскарження в даній справі з підстав невідповідності вимогам діючого законодавства та порушення прав позивача.
Судом встановлено, що позивач є власником об'єктів нерухомого майна, розташованого за адресою м.Львів, вул.Мучна, 32, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №603706 від 21.05.2003 р.
Зокрема, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.1998р. N1058 “Про передачу нерухомого майна творчим спілкам”, Фонду державного майна протягом 1998 року за поданням творчих спілок України передати у їх власність нерухоме майно творчих спілок колишнього Союзу РСР, яке станом на 24.08.1991 р. згідно з правоустановчими документами перебувало у віданні творчих спілок колишнього Союзу РСР або у володінні чи користуванні відповідних республіканських або територіальних структур, згідно з додатком 1; правоустановчими документами, за якими визначається належність нерухомого майна творчим спілкам колишнього Союзу РСР, вважати їх статути і положення, статути і положення творчих спілок України, підприємств, установ та організацій цих спілок, акти прийняття-передачі об'єктів, договори купівлі-продажу, а в разі необхідності інші документи - розподільні баланси, матеріали технічної інвентаризації тощо, оформлені в установленому порядку.
В додатку №1 (“Перелік розташованих на території України підприємств, установ та організацій творчих спілок колишнього Союзу РСР, будинки і споруди яких передаються у власність творчих спілок України”), зазначено, в тому числі, Львівську експериментальну кераміко-скульптурну фабрику Художнього фонду УРСР, м.Львів, вул.Мучна, 32.
Відповідно до акту приймання-передачі Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики Художнього фонду УРСР (Колективне підприємство “Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика”) від 09.07.2002 р. будівлі та споруди, що знаходяться за адресою м.Львів, вул.Мучна, 32, Фондом державного майна України передано Національній спілці художників України згідно переліку нерухоме майно (будівлі та споруди) Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики.
Згідно ч.1 ст.128 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, що діяла станом на 09.07.2002р.), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Таким чином, право власності на нерухоме майно Львівської експериментальної кераміко-скульпурної фабрики виникло у позивача з 09.07.2002 р., що правильно встановлено місцевим судом.
Відповідно ч.1 ст.120 Земельного кодексу України в редакції, що діяла станом на 09.07.2002р. (на момент набуття позивачем права власності на нерухоме майно Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Судом встановлено, що на час прийняття оскаржуваної ухвали від 05.07.2007 року №1051 право позивача на земельну ділянку по вул.Мучній,32 у м.Львові не порушено. В матеріалах справи відсутні та скаржником не подано доказів укладення договору оренди земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою, наданою в користування відповідачу-2.
Покликання скаржника на ч.1 ст.120 Земельного кодексу України, як обгрунтування переходу до нього права на земельну ділянку, оскільки згідно вказаної норми у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти; до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, є безпідставним, оскільки на момент набуття позивачем права власності на нерухоме майно вказана редакція не була чинною.
Аналогічно безпідставним є покликання скаржника на порушення його права оскаржуваним рішенням в зв»язку з відсутністю його згоди на оформлення права користування спірною земельною ділянкою відповідачем-2 та позбвленням його права на користування цією земельною ділянкою, оскільки таке право передбачено ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України.
Зокрема, за змістом вказаної норми до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Проте, ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України у вказаній редакції набула чинності лише згідно Закону України від 05.11.2009 р. N1702-VI, тобто після оформлення відповідачем-2 права користування на спірну земельну ділянку.
Крім того, станом на момент набуття позивачем права власності на нерухоме майно КП “Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика” Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. прийнятий не був, а згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. На момент набрання чинності вказаним кодексом право позивача на земельну ділянку не було оформлено, а тому не могло продовжувати існувати. З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку про відсутність права користування у позивача на земельну ділянку, яка межує із земельною ділянкою, наданою в користування відповідачу-2.
Інших доказів існування права позивача на земельну ділянку (яка межує із земельною ділянкою, наданою відповідачу-2 в користування) станом на момент подання позову чи прийняття рішення, а відтак, порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права позивача, скаржником не подано, а судом не встановлено.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.З ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Частина перша, п.п.2 та 10 частини другої ст.16 Цивільного кодексу України встановлюють, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із ч.1 ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ст.125 ЗК України від 25.10.2001 р. № 2768 право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, відповідно, власниками землі та землекористувачами визнаються особи, право яких на землю посвідчено у встановленому чинним законодавством порядку.
Згідно ст.152 ЗК України від 25.10.2001 р. держава забезпечує, громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Зазначені рішення можуть бути визнані недійсними у тому разі, якщо вони прийняті з порушенням чинного законодавства і порушують права особи, яка звернулася до суду (господарського суду) з відповідним позовом.
В свою чергу, згідно вимог ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Оскільки позивачем не доведено порушення оскаржуваним рішенням його прав чи охоронюваних законом інтересів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Національної спілки художників України про визнання його недійсним та визнання недійсним укладеного на його підставі договору оренди спірної земельної ділянки. КП “Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика” є самостійним суб'єктом господарювання, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі витягом з ЄДРПОУ серії АЕ №№105681, 105682; а тому у разі порушення прав і охоронюваних законом інтересів, згідно ст.1 Господарського процесуального кодексу України, може самостійно звертатись до господарського суду.
Покликання скаржника на те, що на спірній земельній ділянці знаходиться майно позивача, що підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.11.2010 р., є безпідставним, оскільки вказаною ухвалою лише скасовано попередні судові рішення у справі за позовом Національної спілки художників України до Фонду державного майна України, обласного комунального підприємства Львівської обласної ради “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки”про зобов'язання вчинити дії (включити до переліку будівель та споруд Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики дві споруди (трансформаторну підстанцію та резервуар води), а також зобов'язання зареєструвати право власності на ці споруди) та направлено її на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Інших належних доказів знаходження на спірній земельній ділянці нерухомого майна позивача останнім не представлено, а судом не встановлено.
З другого боку підтвердженням відсутності таких об»єктів є наявна в матеріалах справи довідка обласного комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки” №ю/3964 від 17.10.2008 р., за змістом якої із виходом на місце при обстеженні майнового комплексу за адресою: м.Львів, вул.Мучна, 32 встановлено, що резервуар для води та трансформаторна підстанція, які були вказані у технічному паспорті від 12.08.2004 р., відсутні. Також, в переліку будівель та споруд акту приймання-передачі Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики Художнього фонду УРСР (Колективне підприємство “Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика”) Національній спілці художників України від 09.07.2002 р. (складеного між позивачем та Фондом державного майна України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.1998 р. N1058 “Про передачу нерухомого майна творчим спілкам”), відсутні трансформаторна підстанція та резервуар води.
Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити про допущену місцевим судом описку щодо вступної частини рішення суду відсносно зазначення процесуального становища товариства з обмеженою відповідальністю «Західенергомонтаж»в якості відповідача-2. Оскільки за вимогами позивача про визнання недійсним договору оренди землі його залучено в якості відповідача-2 на підставі письмового клопотання позивача під час розгляду справи суду в першій інстанції згідно уточнень до позовних вимог від 21.10.2010 року (а.с.37-38). Дана помилка суду не впливає по суті на прийняття рішення по справі, а тому апеляційний суд вважає за необхідне її виправити.
З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст.99,103,105 ГПК України, суд,
постановив:
рішення господарського суду Львівської області від 29.11.2010 року в справі за номером 20/130 (10) залишити без змін, а апеляційну скаргу Національної спілки художників України -без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя: С.М.Бойко
Судді: Т.Б.Бонк
Р.І.Марко