79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
02.02.11 Справа № 18/36
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого -судді - Юркевича М.В.
суддів Кузя В.Л.
Юрченка Я.О.
розглядаючи апеляційну скаргу фермерського господарства «ОСОБА_1»
с. Насташине Івано-Франківської області
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.12.2010 р.
у справі № 18/36
за позовом фермерського господарства «ОСОБА_1»с. Насташине Івано-Франківської області
до відповідача відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»в особі філії ВАТ КБ «Надра»Івано-Франківського регіонального управління м. Івано-Франківськ
про визнання недійсними договорів застави № 407/МК від 15.06.2007 р. № 407/МК від 21.12.2007р.
за участю представників : не з'явились
Рішенням господарського суду Івано -Франківської області від 16.12.2010 р. у справі № 18/36 фермерському господарству «ОСОБА_1»с. Насташине Івано-Франківської області відмовлено в позові до відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»в особі філії ВАТ КБ «Надра»Івано-Франківського регіонального управління м. Івано-Франківськ про визнання недійсними договорів застави № 407/МК від 15.06.2007 р. № 407/МК від 21.12.2007р.
Фермерське господарство «ОСОБА_1»не погоджується з даним рішенням суду, тому просить переглянути його в порядку апеляційного провадження, скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позов в повному обсязі з огляду на те, що вимоги закону, зазначені в ст. ст. 192, 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 року не були дотримані сторонами під час укладення як кредитного договору №664 / МК від 15.06.2007 року, так і договорів застави № 407/МК від 15.06.2007 р. № 407/МК від 21.12.2007р., укладених на забезпечення зобов'язань по кредитному договору. А тому, в силу ст. ст. 203, 215 ЦК України такі договори є недійсними.
Про час і місце розгляду справи сторони повідомленні ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.01.2011 р, направленою рекомендованою кореспонденцією.
Позивач та відповідач явку своїх представників в призначене судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце його проведення, клопотання про відкладення розгляду справи не подавали, причини неявки суду не повідомляли.
В ході перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами та доказами у справі Львівським апеляційним господарським судом з'ясовано:
15.06.2007р. між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та фермерським господарством «ОСОБА_1»був укладений кредитний договір №664/МК , згідно умов якого останньому були надані грошові кошти в сумі 79 600,00 доларів США із зобов'язанням повернути їх в строк до 19 грудня 2010 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 14,50 % річних.
В забезпечення зобов'язань за кредитним договором між сторонами були укладені наступні договори :
1. договір застави №407/МК від 15.06.2007 р., згідно якого позивач передав відповідачу в заставу автомобіль марки DAF моделі 95, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу Івано-Франківської області ОСОБА_2;
2. договір застави №407/МК від 21.12.2007 р., згідно якого позивач передав відповідачу в заставу автомобіль марки DAF моделі 95 ХF380, 2000року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, напівпричіп марки GEN TRAIM, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, напівпричіп марки Schwarzmuller SPA 3/Е, 1997 року , посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу Івано-франківської області ОСОБА_2.
Факт надання зазначених коштів банком та отримання їх позивачем сторонами не заперечується.
В спірному договорі застави №407/МК від 15.06.2007 р. зазначено, що заставою за цим договором забезпечується зобов'язання по поверненню позивачем кредиту в сумі 79600,00 доларів США без зазначення відповідного гривневого еквівалента такого зобов'язання. В спірному договорі застави №407/ МК від 21.12.2007 р. зазначене зобов'язання в сумі 59000,00 доларів США.
Відповідно до п. 1.1 договорів застави №407/МК від 15.06.2007 р. та № 407/МК від 21.12.2007 р. ВАТ КБ «Надра» забезпечив предметом застави (рухомим майном), своєчасне повернення боржником ФГ «ОСОБА_1»- кредит в сумі 138600,00 дол. США. Кредитні кошти у вказаній сумі, позивач отримав, проте кредитору не повернув.
Згідно із п. 2.1.4 вищезазначених договорів застави заставодержатель має право задовольнити за рахунок заставленого майна свої вимоги у повному обсязі, що визначається на момент задоволення, включаючи відсотки, неустойку, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, витрати на утримання заставленого майна і задоволення вимоги, забезпеченої заставою.
Позивач звертаючись до господарського суду стверджує, що зазначені договори застави укладені з порушенням вимог чинного законодавства України та підлягають визнанню недійсними відповідно до ст. ст. 203,215 ЦК України. Крім того, звертає увагу на те, що відповідач не мав права надання кредиту в іноземній валюті без наявності індивідуальної банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.
Місцевий господарський суд правомірно відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що відповідач на час укладення спірних договорів, мав видану Національним банком України банківську ліцензію №205 від 26.101993р. на право здійснювати банківські операції, а отже, мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті. Крім того, позивач не надав до матеріалів справи будь - яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що договори застави №407 /МК від 15.06.2007 р., №407/МК від 21.122007 р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Колегія суддів обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим судом норм процесуального права та матеріального права, вважає, що підстави для скасування рішення господарського суду Івано - Франківської області - відсутні , з огляду на наступне :
У відповідності зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, а ч. 1 ст. 192 ЦК України передбачає, що законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України -гривня. Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадку і порядку, встановленому законом.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражено у грошовій одиниці України -гривні, але сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання у іноземній валюті.
Іноземна валюта як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, може використовуватись на території України лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, як зазначено в ст.ст. 192, 533 ЦК України.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»визначено термін банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до приписів цієї статті, кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до положень ст. 47,49 вищезгадуваного Закону банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кредитні кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії.
Згідно частин 1, 2, 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. №15-93, який і є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини, що склались з приводу укладення договорів з ціною, визначеною у іншій валюті ніж гривня, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України.
Відповідно до пункту 2 статті 6 цього ж Декрету уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України, від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів; мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.
Згідно з пунктом 5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого Постановою Правління Національного банку України №275 від 17.07.2001р. передбачено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.93 за №15-93 та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності.
Згідно положення ст. 5 Декрету суб'єктами, яким видаються Національним Банком України генеральні ліцензії є: банки, фінансові установи та оператори поштового зв'язку для здійснення ними валютних операцій на постійній основі.
Разом з тим, законодавство України чітко визначає правомочність банків надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань на підставі відповідних ліцензій, в тому числі й не містить заборон щодо права надавати кредити в іноземній валюті або регламентувати умови кредитування в іноземній валюті, що крім того, підтверджується інформаційним листом Національного банку України №28-313/2178 від 29.05.2001 року «Щодо здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів у іноземній валюті» та Постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2009 року у справі №9/70пд.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 та 4 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000р. з подальшими змінами та доповненнями, на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; операції, визначені пунктами 1 - 3 частини першої цієї статті, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію; інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2 - 3 частини першої цієї статті, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України; за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції, як операції за дорученням клієнтів або від свого імені.
У зв'язку з цим, слід розмежовувати валютні операції за їх характером на: а) операції як вид діяльності; і б) операція як разова дія. На підставі цього, можна дійти висновку про те, що валютна операція, яка є сферою професійної діяльності банку, що виконується систематично, вимагає отримання ліцензії на постійній основі (ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), тобто, поряд із банківською ліцензією на основні (базові) види банківських послуг ще й генеральної, якою визнано письмовий дозвіл банку, згідно п. 5.3 гл. 5 Постанови від 17.07.2001 р. № 275 «Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій».
Валютна разова операція, що здійснюватиметься резидентом або нерезидентом, зможе бути реалізована на підставі індивідуальної ліцензії на право здійснення виключно цієї операції, яка встановлює конкретні умови її реалізації (розмір валюти, строк проведення тощо). На підставі цього, можна дійти висновку про те, що генеральна ліцензія як загальний дозвіл на проведення визначеного в ній виду валютної операції у сфері господарської діяльності такого суб'єкта, як банк буде поглинати в собі право банку на виконання в її межах конкретних операцій з конкретними особами на конкретних умовах. Зазначене підтверджується також вимогою ч. 2 ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», з огляду на пряму вказівку якої встановлено, що генеральні ліцензії видаються банкам та не потребують індивідуальних ліцензій.
Отже, відповідно до норм ст. ст. 192,533,1054 ЦК України, ст. 198 ГК України, ст. ст.32,44 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 2,47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 1,4,34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. 1,3,5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Облікова політика ВАТ КБ «Надра»на 2007-2008 рр. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України заст. Постановою НБ України від 28.08.2001 року №368 і зареєстровано в Міністерстві юстиції 26.09.2001 року за №841/6063,Положення про кредитування ВАТ КБ «Надра»затверджено рішенням правління ВАТ КБ «Надра»14.07.2004 року протокол №42, Облікова політика ВАТ КБ «Надра»на 2007-2008 роки банк та інші установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБ України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.
ВАТ КБ «Надра», укладаючи оспорювані договори застави, діяло в межах встановлених законом та мало право здійснювати валютні операції та операції з валютними цінностями, а тому твердження апелянта про те, що дані договори є недійсними в силу ст. ст. 203,215 ЦК України та відсутність індивідуальної ліцензії у банку для виконання зобов'язання у іноземній валюті є безпідставними, оскільки норми чинного законодавства передбачають можливість вираження зобов'язання, крім гривневої, й у іноземній валюті.
Звертає на себе увагу і та обставина, що позивач звертається з позовом про визнання недійсними договорів застави, які є тільки засобами забезпечення виконання кредитного договору, в той час, як існування кредитного договору ним не оспорюється.
В силу статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доводи викладені в апеляційній скарзі зводяться лише до тлумачення апелянтом норм матеріального права на свою користь та не спростовують дійсних обставин справи.
З огляду на вищенаведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду констатує, що рішення господарського суду Івано - Франківської області від 16.12.2010 р. по суті є законним, відповідно до ст. 43 ГПК України ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, в зв'язку з чим, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105, Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. В задоволенні апеляційної скарги фермерського господарства «ОСОБА_1» с. Насташине Івано-Франківської області відмовити.
2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.12.2010 р. у справі № 18/36 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
4.Матеріали справи № 18/36 повернути в господарський суд Івано - Франківської області.
Головуючий-суддя Юркевич М.В.
Суддя Кузь В.Л.
Суддя Юрченко Я.О.